Рішення

від 02.12.2020 по справі 440/5589/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/5589/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Недогарківської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

02 жовтня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Недогарківської сільської ради про:

- визнання протиправним та скасування рішення п`ятдесятої сесії сьомого скликання Недогарківської сільської ради від 04.08.2020;

- зобов`язання повторно розглянути на черговому засіданні сесії сільської ради клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу комунальної власності, яка розташована на території Максимівської сільської ради (Максимівського старостату) Кременчуцького району Полтавської області в межах населеного пункту села Максимівка, з урахуванням висновків суду.

Підставою для звернення до суду позивач зазначає порушення своїх прав відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства державної власності на території Максимівської сільської ради (Максимівського старостату) Кременчуцького району Полтавської області в межах населеного пункту села Максимівка.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Від Недогарківської сільської ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю, посилаючись на відсутність генерального плану та містобудівної документації населеного пункту села Максимівка, а також у зв`язку з тим, що дана земельна ділянка знаходиться у користуванні жителів с. Максимівка.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, у якому вказав, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації. Звернув увагу на те, що відповідачем не надано доказів перебування земельної ділянки в користуванні жителів с. Максимівка.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Представник відповідача у судове засідання також не з`явився, надіслав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 13.07.2020 до Недогарківської сільської ради звернулася гр. ОСОБА_1 із заявою, в якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,37 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу комунальної власності, яка розташована на території Максимівської сільської ради (Максимівського старостату) Кременчуцького району Полтавської області в межах населеного пункту села Максимівка.

До вказаної заяви позивачем додано: викопіювання із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорту та копію ідентифікаційного коду.

Рішенням 50 сесії 7 скликання Недогарківської сільської ради від 04.08.2020 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою" вирішено, враховуючи відсутність генерального плану та містобудівної документації населеного пункту с. Максимівка, та те, що дана земельна ділянка знаходиться в користування жителів с. Максимівка, відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,37 га.

Позивач не погодилася з відмовою Недогарківської сільської ради у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Нормами статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами першою, другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України /у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин/ громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Із аналізу зазначених норм, вбачається, що будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства. Відповідний орган може відмовити у наданні дозволу тільки з підстав, зазначених у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України. Перелік підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

В свою чергу, із положень статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України "Про землеустрій", відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Як встановлено судом, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 зазначено про обставини відсутності генерального плану населеного пункту, містобудівної документації, перебування спірної земельної ділянки у користуванні жителів с. Максимівка.

Аналізуючи суть вищеприведених мотивів, суд виходить з такого.

Пунктами 2, 3 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - це містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Частинами першою - другою статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з частинами першою, третьою статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції; на підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків:

1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи;

2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону;

3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об`єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв`язку);

5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів;

6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об`єктів.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186 1 ЗК України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок. Разом з цим вказана норма не містить заборони у наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Відтак, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 22.05.2019 у справі №468/1263/17-а.

У цій справі відповідачем не надано суду належних доказів, що у достатній мірі свідчили б про перебування спірної земельної ділянки у користуванні чи власності третіх осіб. Так, матеріали справи не містять доказів розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, формування земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням та її реєстрації у Державному земельному кадастрі, реєстрації прав у державному реєстрі тощо.

З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідач спірним рішенням відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстави, яка не передбачена частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, суд приходить до висновку про невідповідність рішення п`ятдесятої сесії сьомого скликання Недогарківської сільської ради від 04.08.2020 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою" критеріям правомірності, зазначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим таке підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Недогарківську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 13.07.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,37 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області в межах населеного пункту села Максимівка, з урахуванням правових висновків сформульованих судом у даному рішенні.

Таким чином, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Факт сплати позивачем судового збору у розмірі 840,80 грн. підтверджується квитанцією №58282 від 30.09.2020.

Також судом встановлено, що 14.08.2020 між гр. ОСОБА_1 (клієнт) та ОСОБА_2 (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого гонорар визначається обсягом виконаної роботи та погоджується сторонами окремо на підставі складених додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (наданих послуг).

Позивачем надано акт виконаних робіт (наданих послуг) від 27.10.2020 на загальну суму 9300 грн, в якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг), квитанцію про оплату гонорару від 27.10.2020 №4.

Разом з тим, з опису робіт (наданих послуг) вбачається, що в акті виконаних робіт у якості виконаної послуги зазначено - участь у судовому засіданні 11.11.2020, витрачений час: одне засідання, сума: 2 000 грн. При тому, що розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Оскільки представник не приймав участі в судовому засіданні, це дає підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 2 000 грн.

Дослідивши акт виконаних робіт за договором, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, зважаючи на задоволення адміністративного позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Недогарківської сільської ради на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. та витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в сумі 7300 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Недогарківської сільської ради (вул. Приморська, буд. 154, с. Недогарки, Кременчуцький район, Полтавська область, 39722, код ЄДРПОУ 22543913) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Недогарківської сільської ради від 04 серпня 2020 року "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою".

Зобов`язати Недогарківську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,37 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Максимівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області в межах населеного пункту села Максимівка, з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Недогарківської сільської ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 300 грн. (сім тисяч триста гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва