Постанова

від 01.12.2020 по справі 280/2915/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/2915/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року (суддя Новікова І.В.) у справі №280/2915/20 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського виробничого кооперативу Мирний про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій,-

в с т а н о в и В :

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу Мирний на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у розмірі 259451,16 грн. В обґрунтуванні заявлених вимог посилався на те, що середньооблікова кількість штатних робітників, що працювали у Сільськогосподарського виробничого кооперативу Мирний у 2019 році становила 93 особи, у зв`язку з чим, відповідно до вимог Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача складає 4 робочі місця. Зі звіту форми 10-ПІ вбачається, що фактично у 2019 році на підприємстві відповідача було працевлаштовано 2 особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Враховуючи середньорічну заробітну плату на підприємстві відповідача, позивачем розраховано суму штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Розмір адміністративно-господарських санкцій дорівнює 258520,44грн. Оскільки відповідач добровільно не сплачував штрафні санкції, то відповідно до ст.20 Закону, відповідач зобов`язаний сплатити пеню, розмір якої становить 930,72 грн. З зазначених підстав позивач просив стягнути з відповідача на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 259451,16 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що в діях відповідача відсутні порушення вимог Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Не погодившись з рішенням суду, Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, посилаючись на порушення норм матеріального права, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга фактично обґрунтована посиланням на Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Позивач вказує на те, що вразі невиконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, безумовним обов`язком підприємства є сплата адміністративно-господарських санкцій.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність і обґрунтованість.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні № 875-XII від 21.03.1991 р. для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із статтею 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Отже за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідіністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідіністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону №875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

З аналізу норм Закону №875-XII вбачається, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. В той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Судом встановлено, що на адресу Токмацької міськрайонної філії Запорізького обласного центру зайнятості відповідачем направлялись звіти за формою 3-ПН про наявність двох вакансій, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення , N 5067-VI, 05.07.2012, роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання .

Отже вказаним Наказом встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

Вказані вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми 3-ПН.

Отже суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем здійснювались усі належні від нього заходи для недопущення правопорушення, а відтак підстав для застосування до нього господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафних санкцій та нарахування пені, не існує.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись статтями п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 липня 2020 року по справі №280/2915/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.

Повний текст постанови складено 02.12.2020р.

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя Н.А. Бишевська

суддя І.Ю. Добродняк