Постанова

від 18.11.2020 по справі 344/5487/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 344/5487/17

провадження № 61-7260св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області, Державна казначейська служба України,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2018 року у складі судді Хоминець М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Фединяка В. Д., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 1997 року по березень

2009 року перебувала на роботі у Польщі. Після повернення в Україну вона дізналася, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2005 року у справі № 2-2034/05 за заявою ОСОБА_3 (сестри позивача) її оголошено померлою. Рішенням цього ж суду від 29 березня 2006 року у справі № 2-1894/2006 за ОСОБА_3 визнано право власності на спадкове майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 03 липня 2009 року у справі № 2о-150/2009 скасовано вищевказане рішення цього ж суду від 10 березня 2005 року.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 09 листопада 2009 року у справі № 2-4922/2009 визнано недійсним актовий запис про смерть ОСОБА_1 від 09 червня 2005 року.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 січня

2013 року у справі № 0907/2-1894/2006 скасовано рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2006 року, яким за ОСОБА_3 визнано право власності на спірну квартиру в порядку спадкування, та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.

Проте, суд не вжив заходів щодо охорони спадкового майна особи, оголошеної померлою, а також інших дій, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).

ОСОБА_1 зазначила, що вона позбавлена можливості витребувати квартиру, яка їй належала на праві власності, оскільки ОСОБА_3 продала її ОСОБА_2 .

Вказані обставини підтверджено судовим рішенням у справі № 344/382/15-ц, яке набрало законної сили.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила за рахунок Державного бюджету України відшкодувати: майнову шкоду у розмірі 386 591 грн та будь-який податок й оплату адміністративних послуг при оформленні договору купівлі-продажу квартири (житла); моральну шкоду у розмірі 562 173 грн; зобов`язати Державну казначейську службу України звернути до негайного виконання рішення суду з моменту набуття ним законної сили, попередивши, що в іншому випадку цьому органу нараховуватимуться санкції відповідно до

статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); а також стягнути понесені судові витрати у розмірі 3 500 грн, сплачених суб`єкту оціночної діяльності за встановлення дійсного розміру спричиненого майнового збитку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області

від 22 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження наявності всіх умов, визначених статтею 1166 ЦК України, що

є обов`язковим для ухвалення судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Позивачем обрано неналежний спосіб захисту її майнових прав. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від основної вимоги про стягнення матеріальної шкоди, тому підстави для її задоволення відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову.

Закрито провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок процесуальної бездіяльності Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області під час прийняття та звернення до виконання судового рішення про визнання позивача померлою особою та внаслідок умисного порушення судом дискреційних повноважень з питань оформлення спадщини на майно позивача під час оголошення позивача померлою особою.

Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині вимог до Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок процесуальної бездіяльності Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду, а також дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних

з розглядом конкретної справи, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що належним відповідачем

у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач в якості відповідача не зазначив належного відповідача державу Україна, яка бере участь

у розгляді справи через відповідний орган, а саме Міністерство юстиції України. Отже, належним відповідачем у цій справі має бути держава Україна в особі уповноваженого органу - Міністерства юстиції України, а не Державної казначейської служби України.

Короткий зміст вимог касаційних скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області порушив свої повноваження з питань оформлення спадщини на майно, яке належало на праві власності

ОСОБА_1 , під час оголошення її померлою особою, оскільки здійснив процесуальне оформлення спадкового права без участі належного відповідача, а також неправомірно застосував свої повноваження

у судовому провадженні.

ОСОБА_1 не може відновити попереднє становище, оскільки квартира була відчужена добросовісному набувачу, тому вона (позивач) має право на відшкодування шкоди за рахунок держави.

Позивач довела належними та допустимими доказами заявлені у цій справі вимоги, проте суди безпідставно відмовили у задоволенні позову та не правильно застосували статтю 1176 ЦК України.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що належним відповідачем у цій справі є Міністерство юстиції України. Разом з тим, саме Державна казначейська служба України виконує функції держави щодо відшкодування особі шкоди, яка визначена у грошовому виразі.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу .

02 серпня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2005 року у справі № 2-2034/05 задоволено заяву ОСОБА_3 та оголошено ОСОБА_1 померлою.

На підставі вказаного судового рішення Відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції

09 червня 2005 року вчинено актовий запис про смерть

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (у день набрання законної сили судовим рішенням про оголошення її померлою) та видано свідоцтво про її смерть. 13 липня 2005 року заведена спадкова справа, спадкоємцем майна

ОСОБА_1 була її сестра ОСОБА_3 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 29 березня 2006 року у справі № 2-1894/2006 визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 липня 2006 року ОСОБА_3 продала квартиру АДРЕСА_1

ОСОБА_2 . Право власності на цю квартиру за ОСОБА_2 зареєстровано

у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 26 липня 2006 року.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 03 липня 2009 року у справі № 2о-150/2009 заяву ОСОБА_1 про появу фізичної особи задоволено. Скасовано рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2005 року у справі № 2-2034/05.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 09 листопада 2009 року у справі № 2-4922/2009 визнано недійсними актовий запис про смерть ОСОБА_1 , а також видане на підставі зазначеного актового запису свідоцтво про смерть останньої.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 січня

2013 року у справі № 0907/2-1894/2006 скасовано рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 29 березня 2006 року, яким було визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_3

у позові про визнання права власності на спадкове майно.

Суди також встановили, що ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 липня 2006 року, відновлення становища, яке існувало до укладення договору, визнання за нею права власності на квартиру, визнання незаконними дій нотаріуса щодо посвідчення вказаного договору купівлі-продажу та скасування акта про посвідчення договору в державному реєстрі правочинів та реєстрі вчинення нотаріальних дій.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 10 жовтня 2016 року у справі № 344/382/15-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня

2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Басай Р. М., ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - Публічне акціонерне товариство Укрсиббанк , про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, відновлення становища, яке існувало до укладення договору, визнання права власності на квартиру, визнання незаконними дій нотаріуса щодо посвідчення договору купівлі-продажу, скасування акта про посвідчення договору в державному реєстрі правочинів та реєстрі вчинення нотаріальних дій.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною одинадцятою статті 49 Закону України Про судоустрій

і статус суддів за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Тлумачення цієї норми права свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12 березня 2009 року).

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема,

у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі

№ 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя

статті 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ,

а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

У разі надходження до суду позовної заяви з вимогами про визнання незаконними дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), пов`язаних з розглядом судової справи, про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження

№ 14-500цс19).

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди не підлягає розгляду у судовому порядку.

Звертаючись до суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що шкода їй заподіяна незаконними рішеннями та бездіяльністю місцевого суду, що призвело до порушення її прав.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала

у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

За змістом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтями 1173, 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) їх посадовими (службовими) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічна за змістом норма викладена у частині третій статті 12 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Суди правильно встановили, що позивач не довів неправомірності будь-яких дій або бездіяльності Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області під час вирішення цивільних справ № 2-2034/05 та 2-1894/2006, які були заявлені як до суду, так і до Державної казначейської служби України як центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Під час розгляду справи позивачем також не було доведено наявності завданої йому майнової та моральної шкоди, протиправності дій її заподіювача (визнання незаконними дій), наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача.

При цьому, скасування судом вищої інстанції рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2005 року у справі № 2-2034/05 та рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2006 року у справі № 2-1894/2006 саме по собі не вказує на наявність неправомірних дій місцевого суду під час їх ухвалення.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 18 березня 2020 року у справі № 454/1655/16-ц (провадження

№ 61-1773св17), від 25 червня 2020 року у справі № 463/257/17 (провадження № 61-19707св19).

Отже, апеляційний суд дійшов правильного по суті висновку про відмову

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок процесуальної бездіяльності Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Разом з тим, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції, що, звертаючись до суду з цим позовом, позивач в якості відповідача не зазначив належного відповідача державу Україна, яка бере участь через відповідний орган, а саме Міністерство юстиції України.

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Тобто, за загальним правилом держава будучи єдиним суб`єктом не діє

у цивільних правовідносинах безпосередньо, а лише опосередковано через відповідні державні органи.

Таким чином, обов`язковою умовою участі у цивільному судочинстві того чи іншого суб`єкта від імені держави України є відповідність позовних вимог компетенції та повноваженням такого органу влади.

При цьому, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах. Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження

№ 14-515цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) та постанові Верховного Суду

від 13 листопада 2019 року у справі № 428/8343/18 (провадження

№ 61-11962св19).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила відповідачем, зокрема, Державну казначейську службу України, оскільки виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу.

Висновком апеляційного суду є те, що належним відповідачем у цій справі

має бути саме Міністерство юстиції України.

Згідно з пунктом 57 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня

2014 року № 228, Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує представництво інтересів держави, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, його посадових осіб під час урегулювання спорів, розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб`єкта та України.

Отже, апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів, що саме Міністерство юстиції України в інтересах держави у цій справі може нести відповідальність за шкоду, завдану судом.

Доводи касаційної скарги, що Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області порушив дискреційні повноваження з питань оформлення спадщини на майно, яке належало на праві власності ОСОБА_1 , під час оголошення її померлою особою, тому наявні підстави для задоволення позову в цій справі, не заслуговують на увагу, оскільки за результатом апеляційного перегляду рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2005 року у справі № 2-2034/05 та рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2006 року у справі № 2-1894/2006 були скасовані.

При цьому, Велика Палата Верхового Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) дійшла висновку, що відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що обмеження щодо права на стягнення майнової та моральної шкоди внаслідок ухвалення неправомірних судових рішень та бездіяльності суду є порушенням права позивача, оскільки такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Разом з тим, правові наслідки оголошення фізичної особи померлою та появи фізичної особи, яка була оголошена померлою, визначені у статтях 47 та 48 ЦК України.

Так, відповідно до частини другої статті 47 ЦК України спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п`яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв`язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

Згідно з абзацом другим частини третьої статті 48 ЦК України у разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Таким чином, ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити свої порушені права у визначений вищевказаними нормами спосіб.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи наведені висновки щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок процесуальної бездіяльності Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, Верховний Суд вважає, що постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року в цій частині слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, а в іншій частині зазначене судове рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року

в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок процесуальної бездіяльності Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області змінити у мотивувальній частині, виклавши її

у редакції цієї постанови, а в іншій частині зазначене судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська