Рішення

від 02.12.2020 по справі 344/21108/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/21108/19

Провадження № 2/344/1390/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Лукинів І.І.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського округу Сопків Зоряна Іванівна, про визнання недійсними договорів дарування, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 (надалі - Позивач ) звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_5 (надалі - Відповідач 1 ), ОСОБА_6 (надалі - Відповідач 2 ), третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського округу Сопків Зоряна Іванівна, про визнання недійсним договору дарування серія на номер 4218 земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:08:011:0267, договору дарування серія та номер 4215 домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , договору дарування серія та номер 4212 квартири за адресою АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що укладені 24 жовтня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договір дарування серія на номер 4218 земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:08:011:0267, договір дарування серія та номер 4215 домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , договір дарування серія та номер 4212 квартири за адресою АДРЕСА_2 , - підлягають визнанню недійсним, оскільки об`єкти нерухомого майна, які відчужились за даними договорами, є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, а тому для їх дарування необхідним було отримання згоди Позивача, як другого з подружжя, якої вона з власної волі не надавала.

Як зазначено Позивачем в позовній заяві, ОСОБА_5 було введено в оману Позивача стосовно змісту письмових згод на відчуження майна, які вона підписала у нотаріуса. Не розуміючи в достатньому обсязі української мови, вона не розуміла змісту цих заяв, які підписала, а також їх наслідків, а приватний нотаріус, що посвідчувала оскаржувані договори, змісту цих заяв Позивачу не роз`яснила.

Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідачем 1 ОСОБА_5 на адресу суду надано Відзив на позов, у яких Відповідач 1 заперечив проти позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність, просив в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Зокрема, заперечуючи проти позовних вимог, Відповідач 1 у відзиві на позов покликається на те, що при укладенні оскаржуваних договорів нотаріусом у відповідності до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, було установлено волевиявлення ОСОБА_4 та встановлено її дійсні наміри, а також роз`яснено наслідки відповідної нотаріальної дії.

В судовому засіданні Відповідач 1 та його представник проти позовних вимог заперечили та просили відмовити в їх задоволенні.

Відповідачем 2 ОСОБА_6 на адресу суду подано Відзив на позов, у якому вона, посилаючись на безпідставність вимог Позивача, просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Як зазначено Відповідачем 2 у відзиві, Позивач у присутності приватного нотаріуса власними заявами засвідчила своє розуміння та вільне володіння українською мовою та ствердила свою повну та безумовну згоду щодо відчуження у спосіб дарування відповідних об`єктів нерухомого майна. Жодних заяв у правоохоронні органи щодо неправомірних, на думку Позивача, дій відповідачів чи приватного нотаріуса, за даними Відповідача 2 не надходило.

У відзиві на позов Відповідачем 2 заявлено клопотання про розгляд справи без її участі.

Третя особа - Приватний нотаріус Івано-Франківського міського округу Сопків Зоряна Іванівна, - на виконання вимог ухвали на адресу суду направила належним чином засвідчені копії договору дарування серія та номер 4218 земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:08:011:0267, договору дарування серія та номер 4215 домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , а також договору дарування серія та номер 4212 квартири за адресою АДРЕСА_2 , та усі документи, що стосуються вищевказаних договорів.

Крім того, приватним нотаріусом Івано-Франківського міського округу Сопків З.І. надано суду письмові пояснення, в яких зазначила, що на звернення громадянки ОСОБА_4 нею після встановлення її особи було складено три окремі заяви про згоду на вчинення правочинів, а саме чітко зазначено майно, яке відчужувалось, вказано, що будуть укладені договори дарування нерухомого майна - квартири, домоволодіння та земельної ділянки, тобто безоплатної передачі у власність ОСОБА_6 , а також зазначено, що ОСОБА_4 добре розуміє та вільно володіє українською мовою. Нотаріусом було прочитано вголос тексти заяв, в її присутності ОСОБА_4 прочитала та власноручно українськими літерами поставила підписи та повністю написала своє прізвище, ім`я, по-батькові на усіх екземплярах заяв, а також підписалася у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Проаналізувавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

24 жовтня 2019 року між громадянином ОСОБА_5 (Дарувальник) та ОСОБА_6 (Обдаровувана) укладено наступні договори, які посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З.І.:

• Договір дарування квартири (квартири АДРЕСА_2 ), зареєстровано у реєстрі за №4212 (надалі - також Договір дарування квартири ) (а.с.88);

• Договір дарування домоволодіння (домоволодіння, що розташоване на АДРЕСА_1 ), зареєстровано у реєстрі за №4215 (надалі - також Договір дарування домоволодіння ) (а.с.104);

• Договір дарування земельної ділянки (земельна ділянка площею 0,0343 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель - землі житлової та громадської забудови, кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:08:011:0267), зареєстровано в реєстрі за №4218 (надалі - також Договір дарування земельної ділянки ) (а.с.117).

Як вбачається із наданих нотаріусом належним чином завірених копій документів, які складалося та оформлялося сторонами та нотаріусом при укладенні вищезазначених договорів, укладенню Договору дарування квартири, Договору дарування домоволодіння та Договору дарування земельної ділянки передувала оформлена 17 жовтня 2019 року у відповідних заявах згода ОСОБА_4 (як одного з подружжя - дружини дарувальника ОСОБА_5 ) на дарування даних об`єктів:

• Заява про надання згоди ОСОБА_5 подарувати - передати у власність безоплатно ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2 , а також згоду на укладення та підписання її чоловіком договору дарування квартири, визнаючи всі істотні та інші умови договору, зареєстрована в реєстрі за №4109 (а.с.89);

• Заява про надання згоди ОСОБА_5 подарувати - передати у власність безоплатно ОСОБА_6 домоволодіння та земельну ділянку площею 0,0343 га, кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:08:011:0267, що розташовані на АДРЕСА_1 , а також згоду на укладення та підписання її чоловіком договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки, визнаючи всі істотні та інші умови договору, зареєстрована в реєстрі за №4110 (а.с.105).

Зі змісту даних заяв вбачається, що їх підписано особисто ОСОБА_4 , із прописом нею українською мовою своїх прізвища, ім`я та по батькові повністю.

В судовому засіданні ОСОБА_4 вказаних обставин не заперечила, підтвердивши те, що вона дійсно особисто підписувала вказані письмові заяви-згоди.

В той же час, посилаючись на те, що, підписуючи зазначені заяви про згоду, вона насправді не розуміла їх дійсного змісту та майбутніх наслідків, і її волевиявлення не було спрямоване на укладення її чоловіком договорів дарування майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_4 звернулася до суду з вимогою про визнання недійсними договорів дарування квартири, домоволодіння та земельної ділянки від 24 жовтня 2019 року.

Правовими підставами позовних вимог ОСОБА_4 в позовній заяві та її представником в судових засіданнях зазначено ст.ст. 230 та 369 Цивільного кодексу України та ст. 65 Сімейного кодексу України.

Так, частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України ) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина 1 статті 717 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підстави недійсності правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (надалі - СК України ) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Згідно ч.ч.1-3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Так, Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 09.04.2016 року. (а.с.135).

Під час шлюбу між сторонами Відповідачем 1 ОСОБА_5 було набуто у власність спірне майно (що підтверджується Інформацією з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №188460339 від 12.11.2019 року (а.с.10-16):

• квартира АДРЕСА_2 )

• домоволодіння, що розташоване на АДРЕСА_1 ;

• земельна ділянка площею 0,0343 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель - землі житлової та громадської забудови, кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:08:011:0267.

Покликаючись на те, що вказане майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_4 звернулася до суду з даним цивільним позовом про визнання недійсними договорів дарування цих об`єктів нерухомого майна.

В той же час, як вбачається зі змісту наданих нотаріусом на вимогу суду документів, 17 жовтня 2019 року ОСОБА_4 особисто надавалося письмова нотаріальна згода ОСОБА_5 на укладення договорів дарування та відчуження спірних об`єктів нерухомого майна громадянці ОСОБА_6 (а.с. 89, 105).

У вказаних нотаріальних заявах у відповідній графі містяться особисті підписи ОСОБА_4 із прописом її прізвища, імені та по-батькові українською мовою.

Крім того, зі змісту письмових пояснень приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З.І., які надано суду, випливає, що при оформленні таких нотаріальних заяв нотаріусом було встановлено особу ОСОБА_4 , роз`яснено їй зміст заяв та прочитано їх вголос. В присутності нотаріуса ОСОБА_4 прочитала та власноручно українськими літерами поставила підписи та повністю написала своє прізвище, ім`я та по-батькові на усіх екземплярах заяв.

З часу підписання даних заяв 17.10.2019 року і до часу укладення оскаржуваних договорів 24.10.2019 року жодних заперечень чи повторних звернень до нотаріуса не було.

В судовому засіданні ОСОБА_4 посилалася на те, що насправді її було введено в оману, оскільки вона не розуміла якого змісту документи вона підписує, а її волевиявлення не було спрямовано на дарування спірного майна.

В той же час, належних доказів на підтвердження даних обставин ОСОБА_4 суду не надано.

Натомість, в судовому засіданні ОСОБА_4 частково надавала пояснення українською мовою, зміст усіх запитань та звернень Суду розуміла та відповідала по суті на запитання.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що приватним нотаріусом не було роз`яснено дійсного змісту нотаріальних заяв про згоду на укладення договорів дарування, а також нерозуміння даного змісту на наслідків таких згод, окрім власних пояснень Позивача, Суду зі сторони ОСОБА_4 не надано.

Крім того, зазначаючи в якості правових підстав положення ст. 230 ЦК України щодо введення її в оману, як на підставу недійсності оскаржуваних договорів дарування, ОСОБА_4 не було надано суду належних доказів існування таких обставин (омани).

Так, статтею 230 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, якими є можливість визнання такого правочину недійсним судом.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Під обманом необхідно розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз`яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Верховний Суд у постанові від 28.08.2019 у справі № 753/10863/16-ц зазначив, що за змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

У постанові від 14.03.2019 у справі №755/3903/17 Верховний Суд зауважив, що обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.

Стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Враховуючи зазначене, Суд приходить до висновку про те, що при укладенні 24.10.2019 року Договору дарування квартири, Договору дарування домоволодіння та Договору дарування земельної ділянки порушень закону, які були б підставою для визнання цих правочинів недійними, не відбулось.

У відповідності до вимог ст. 369 ЦК України та ст. 65 СК України дарувальником ОСОБА_5 було отримано нотаріально посвідчену письмову згоду іншого подружжя ( ОСОБА_4 ) на укладення даних договорів дарування.

Належних доказів недійсності відповідних нотаріальних заяв ОСОБА_4 про згоду на відчуження спірних об`єктів матеріали справи не містять, а посилання ОСОБА_4 на їх недійсність на підставі ст. 230 ЦК України є необґрунтованими, оскільки не підтверджуються належними та допустимими засобами доказування. В судовому засіданні ОСОБА_4 факту власноручного підписання вказаних нотаріальних заяв не заперечила, а, навпаки, підтвердила.

Обставина не володіння Позивачем в достатньому обсязі українською мовою та юридичною термінологією, на яку покликається ОСОБА_4 , не підтверджується належними засобами доказування. Окрім того, вважаючи свій рівень володіння українською мовою недостатнім, ОСОБА_4 не позбавлена була права на здійснення перекладу відповідних нотаріальних заяв на її рідну мову, чого нею не вчинялось.

Посилання Позивача на те, що вона, не читаючи, підписувала нотаріальні згоди на відчуження майна, бажаючи допомогти чоловікові уникнути майнової відповідальності у зв`язку із здійсненням ним підприємницької діяльності, не заслуговують на увагу, оскільки особа не може посилатися на зловживання відповідними правами та ухиляння від виконання обов`язків, як на підставу визнання відповідних правочинів недійсними у майбутньому.

Частинами 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України ) визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст.ст.15, 16, 203, 204, 215, 230 638 ЦК України, ст. ст. 65, 70 СК України, керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського округу Сопків Зоряна Іванівна, про визнання недійсними договорів дарування, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2020 року.

Суддя Домбровська Г.В.