Постанова

від 02.12.2020 по справі 915/1267/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1267/19 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.,

секретар судового засідання Станкова І.М.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Дичко В.О.,

від ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області - не з`явився,

від ФГ Ортус - не з`явився,

від ОСОБА_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Миколаївської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.09.2020 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог та залишення без розгляду іншу частину позовних вимог

у справі за позовом Першого заступника керівника Баштанської місцевої прокуратури в інтересах держави

до : 1. Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

2. Фермерського господарства Ортус

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2019 року Перший заступник керівника Баштанської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та ФГ Ортус , в якій просив суд

- визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держземагентства в Миколаївській області від 23.06.2015 року, №3104-сг, № 3102-сг, від 26.05.2015 року № 2709-сг, якими ОСОБА_1 надано в оренду земельні ділянки площею 28,8310 га, 2,0 га, та 6,3600 га від (кадастровий номер 4825780400:13:000:0028);

- визнати недійсними укладені 25.06.2015 року між ГУ Держземагентства в Миколаївській області та ОСОБА_1 договори оренди земельних ділянок площею 28,8310 га, 2,0 га, 6,3600 га;

- зобов`язати ФГ Ортус повернути у розпорядження держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області вказані земельні ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані у справі накази прийнято без додержання чинного на час їх прийняття законодавства України. Земельні ділянки були передані ОСОБА_1 , як фізичній особі з метою створення фермерського господарства, тоді як станом на момент прийняття рішення вказана особа вже була членом фермерського господарства та фактично вже скористалася своїм правом на отримання земельної ділянки поза конкурсною процедурою.

Ухвалою суду від 24.04.2019 позовні вимоги прокурора роз`єднано і прийнято до розгляду справу в частині земельної ділянки пл. 6,3600 га.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.09.2020 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу від 26.05.2015 №2709-сг та визнання недійсним укладеного 25.06.2015 року між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 договору про надання в оренду останньому земельної ділянки площею 6,36 га закрито, а в частині позовних вимог щодо повернення земельної ділянки залишено без розгляду.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції, із посиланням на постанови Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 619/1680/17, від 15.01.2020 року у справі № 698/119/18 та у справі № 627/1351/18 виходив з того, що в наказі Головного управління Держземагентства в Миколаївській області від 26.05.2015 року №2709-сг та договорі оренди землі від 25.06.2015 ОСОБА_1 зазначений як фізична особа, якому без проведення земельних торгів було повторно виділено земельну ділянку для ведення фермерського господарства, яке вже було створене на земельній ділянці державної/комунальної власності, спір в цій частині підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

В частині залишення без розгляду позовних вимог щодо повернення земельної ділянки, суд першої інстанції зауважив, що за загальним правилом повноваження щодо здійснення представництва регіональної прокуратури у відносинах з органами державної влади надані її керівнику і лише в разі відсутності останнього такі повноваження може виконувати перший заступник, а у разі відсутності першого заступника, один із заступників. Дану позовну заяву подано до та підписано першим заступником керівника Баштанської місцевої прокуратури Корженко С.О., проте доказів відсутності 15.04.2019 року керівника Баштанської місцевої прокуратури позивачем до матеріалів справи не додано, з огляду на що дійшов висновку, що позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати.

Не погодившись з ухвалою господарського суду першої інстанції , Керівник Миколаївської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати, направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Миколаївської області.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, апелянт зазначає, що ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 14.01.2019 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України закрито провадження у справі № 485/1803/17 за позовом Першого заступника керівника Баштанської місцевої прокуратури в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , третя особа ФГ Ортус про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та їх повернення, які є предметом розгляду даної справи. Відповідне рішення суд мотивував тим, що у правовідносинах користування спірними земельними ділянками відбулась фактична зміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах є юридичні особи, а отже, справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Вказаний висновок суду ґрунтувався на правовій позиції, висловленій Великою палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 року у справі №348/992/16-ц та від 20.06.2018 року у справі № 317 /2520/15-ц.

На думку прокурора, за наявності вищевказаної ухвали Снігурівського районного суду Миколаївської області від 14.01.2019 року господарський суд, закриваючи провадження у даній справі, фактично створив умови, за яких взагалі унеможливлюється захист порушених інтересів держави.

Крім того, прокурор вважає, що в порушення приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України судом не враховано позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 року у справі № 695/2632/17, у якій з врахуванням позиції Верховного Суду в інших справах (№348/992/16-ц, 272/1652/14-ц, 606/2032/16-ц, 317/2520/15-ц) зроблено висновок, що якщо на момент визначення юрисдикції суду у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, останнє вже було зареєстрованим, то таку справу треба розглядати за правилами господарського судочинства.

Також, на думку апелянта, залишаючи позовну заяву прокурора без розгляду в частині позовних вимог щодо повернення ФГ Ортус земельної ділянки з підстав відсутності повноважень у першого заступника керівника Баштанської місцевої прокуратури на підписання позовної заяви, суд першої інстанції не врахував, що право подання процесуальних документів при реалізації конституційної функції представництва інтересів держави визначено ст. 24 Закону України Про прокуратуру , згідно якої позовні заяви в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства подаються Генеральним прокурором, його першим заступником та заступниками, керівниками обласних та окружних прокуратур, їх першими заступниками та заступниками, прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У даній справі прокурор реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави та позов подано виключно з цією метою, а не для захисту особистих прав та інтересів Баштанської місцевої прокуратури, як юридичної особи.

27.11.2020 до суду від ФГ Ортус надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції зазначило, що враховуючи суб`єктний склад сторін спірних правовідносин, а саме, що в оскаржуваному наказі та договорі про оренду землі ОСОБА_1 зазначений, як фізична особа, спір є приватноправовим, а отже справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а посилання скаржника на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 14.01.2019 року є безпідставним, оскільки вищезазначене рішення не має відношення до цієї справи.

Щодо залишення позовної заяви без розгляду відповідач-2 зауважив, що за загальним правилом, повноваження щодо здійснення представництва місцевої прокуратури у відносинах з органами державної влади надані її керівнику і лише в разі відсутності останнього такі повноваження може виконувати перший заступник, а у разі відсутності першого заступника - один із заступників, відповідно (ч. 3 ст. 13 Закону № 1697-VII (в редакції станом на момент подання позовної заяви)).

Представники ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, ФГ Ортус та ОСОБА_1 в судове засідання 02.12.2020 не з`явились, та не скористались своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлялись належним чином про день, час і місце розгляду справи, про поважні причини неявки суд не повідомили та правами, наданими ст. ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Проте, така неявка представників ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, ФГ Ортус та ОСОБА_1 не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалою апеляційного суду про призначення справи до розгляду, явка представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті.

В судовому засіданні 02.12.2020 представник апелянта надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника прокуратури, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2019 року позовну заяву прокуратури прийнято до розгляду.

Обґрунтовуючи звернення з позовом в інтересах держави, прокуратура посилається на те, що на час прийняття наказу від 26.05.2015 року про передачу в оренду та укладення Договору оренди земельної ділянки, ОСОБА_1 був членом фермерського господарства Нива , тобто останній фактично скористався правом на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою.

Оскільки ОСОБА_1 , як член ФГ Нива , отримав 29.05.2012 року земельну ділянку на позаконкурсній основі для ведення фермерського господарства, то надання йому на позаконкурентній основі для ведення фермерського господарства ще трьох окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Олександрівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, на думку прокурора, суперечить зазначеним вимогам законодавства.

Судова колегія не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Частиною 1 ст. 24 Закону України Про прокуратуру (в редакції, чинній на час звернення до суду із позовом у даній справі) визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява підписана 15.04.2019 року Першим заступником керівника Баштанської місцевої прокуратури Корженко С.О., отже, на час звернення з даним позовом Перший заступник був наділений правом підпису позовної заяви.

Посилання суду першої інстанції на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 819/198/17, від 27.05.2020 у справі № 819/478/17 не можуть бути застосовані в даному випадку, оскільки у вказаних справах позовна заява була подана на захист прав, свобод та інтересів саме прокуратури, як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не на виконання прокурорської функції представництва інтересів держави в суді, тоді як у даній справі прокурор реалізує конституційну функцію представництва інтереси держави та позов подано виключно з цією метою, а не для захисту особистих прав та інтересів Баштанської місцевої прокуратури як юридичної особи.

Крім цього, судова колегія звертає увагу, що чинним процесуальним законодавством не передбачено можливості залишити позовні вимоги без розгляду тільки в якійсь частині з підстави відсутності повноважень у особи, яка підписала позов. У випадку, коли суд дійшов такого висновку, залишається без розгляду взагалі позовна заява відповідно до норм ч.1 ст.226 ГПК України, і вирішувати далі питання щодо розгляду по суті або закриття провадження у справі в будь-якій іншій частині такого позову неможливо.

З урахуванням викладеного, оскаржувана ухвала суду першої інстанції щодо залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, в зв`язку тим, що позовна заява підписана особою, яка не має права підписувати, є помилковою та такою, що не ґрунтується на приписах чинного матеріального та процесуального права, а тому ухвала суду у вказаній частині підлягає скасуванню.

Що стосується оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі колегія суддів зазначає наступне.

Судовою колегією було перевірено твердження скаржника про те, що прокурор вже звертався районного суду Миколаївської області з аналогічними позовними вимогами та провадження у справі було закрито, і встановлено, що дійсно в Єдиному державному реєстрі судових рішень України наявна ухвала Снігурівського районного суду Миколаївської області від 14.01.2019 року у справі № 485/1003/17, якою провадження у справі закрито та роз`яснено прокурору, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Вказана ухвала учасниками оскаржена не була та відповідно набрала законної сили.

Судова колегія зауважує, що предмет та підстава позовів у справі № 485/1003/17, провадження у якій було закрито у січні 2019 року в зв`язку порушенням правил юрисдикції та у даній справі, ухвала про закриття провадження у якій наразі є предметом апеляційного перегляду, є ідентичними.

При цьому судова колегія враховує наслідки закриття провадження у даній справі, а саме, неможливість повторного звернення із аналогічним позовом до суду. Закриваючи провадження з підстав невіднесення таких вимог до юрисдикції господарських судів, суд фактично створив умови, за яких взагалі унеможливлюється захист порушених інтересів держави, що є вкрай неприпустимим, оскільки порушує гарантовані Конституцією України права осіб на доступ до правосуддя.

Судова колегія зауважує, що право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним.

ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення ЄСПЛ у справі Шишков проти Росії від 20 лютого 2014 року).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України). Однією зі складових конституційного принципу верховенства права є право на доступ до правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Закриваючи провадження у справі в частині вищезазначених позовних вимог, суд першої інстанції керувався висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постановах від 20.03.2019 року у справі № 619/1680/17, від 15.01.2020 року у справі №698/119/18 та у справі № 627/1351/18, від 25.02.2020 року в справі № 922/614/19.

При цьому, судова колегія також враховує, що існує протилежна позиція, викладена зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №615/2197/15-ц, від 15.01.2020 року у справі № 695/2632/17 та від 19.02.2020 року у справі № 629/4590/17, відповідно до яких у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа. При цьому, за вказаної правової позиції, якщо на момент визначення юрисдикції суду у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, останнє вже було зареєстрованим, то таку справу треба розглядати за правилами господарського судочинства.

Тобто, наразі існує дві позиції, які продовжують підтримуватись Верховним Судом щодо юрисдикції такої категорії спорів, що і спір у даній справі, при цьому, за загальним правилом, суди розглядаючи таку категорію спорів мають враховувати відповідну позицію саме виходячи з обставин конкретної справи, що розглядається.

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія вважає, що в даному випадку існують обставини, які встановлені апеляційним судом та вищевикладені в даній постанові, які унеможливлюють розгляд вказаної справи за правилами іншої юрисдикції, аніж господарська.

Проте в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції вказаного не врахував, з огляду на що дійшов неправомірного висновку про закриття провадження у вказаній справі в цій частині позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, зокрема, має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 23.09.2020 року не відповідає вимогам процесуального законодавства і є достатні правові підстави для її скасування з направленням справи до місцевого господарського суду для розгляду, оскільки місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали не було в повному обсязі враховано усі обставини справи, невірно застосовано норми процесуального та матеріального права України.

При цьому, судова колегія зауважує, що оскільки в апеляційній скарзі відсутні доводи щодо скасування оскаржуваної ухвали в іншій частині, суд апеляційної інстанції, відповідно до норм ч. 1 ст. 269 ГПК України, не переглядає ухвалу в частині залишення без розгляду клопотань відповідача та третьої особи від 27.05.2019 року та від 11.06.2019 року відповідно.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 255, 269-271, 275, 277, 281-284 ГПК України,

суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнити, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 23.09.2020 скасувати.

Справу передати на розгляд Господарському суду Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом строку, який обчислюються відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.12.2020.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Разюк Г.П.

Савицький Я.Ф.