Рішення

від 02.12.2020 по справі 910/14513/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.12.2020Справа № 910/14513/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм", м.Дніпро

до відповідача: Акціонерного товариства "Укрзалізниця", м.Київ

про стягнення 244 586,02 грн, -

За участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення 244 586,02 грн, з яких основний борг в сумі 236 449,20 грн., 3% річних в розмірі 4670,84 грн, пеня в сумі 155,69 грн та інфляційні втрати в розмірі 3310,29 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався порушення відповідачем своїх обов`язків за договором про надання послуг №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 в частині оплати послуг у строки, що визначені умовами договору.

Ухвалою від 28.09.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

06.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 13.10.2020 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 11.11.2020.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що розмір відсотків річних, стягнення яких передбачено ст.625 Цивільного кодексу України, було зменшено сторонами у п.7.4 договору про надання послуг №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019. Одночасно, відповідачем було заявлено про неспівмірність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

11.11.2020 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання у зв`язку із наявністю підозри на наявність у представника Акціонерного товариства Укрзалізниця захворювання на COVID-19.

Судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні вказаного клопотання з урахуванням такого.

За приписами ч.2 ст.183 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

Суд зазначає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Наразі, судом враховано, що відповідач не був позбавлений права та можливості направити до судового засідання іншого представника Акціонерного товариства "Укрзалізниця" у порядку надання правничої допомоги або самопредставництва.

Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи, ухвалою від 11.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.12.2020.

Представник позивача у судове засідання 02.12.2020 не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був обізнаний, з огляду на присутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" у судовому засіданні 11.11.2020.

Представник відповідача у судове засідання 02.12.2020 не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0105476072804.

Наразі, з огляду на неявку представників позивача та відповідача, суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка представників сторін не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 02.12.2020р.

В судовому засіданні 02.12.2020 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

29.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" (виконавець) та Акціонерним товариством "Укрзалізниця" (замовник) було укладено договір №ПЗ/В-191382/НЮ про надання послуг, за умовами п.1.1 якого виконавець приймає на себе зобов`язання щодо надання послуг з капітального ремонту токарно-гвинторізного верстату.

Згідно п.1.3 договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 замовник зобов`язаний прийняти та оплатити послуги, надані виконавцем.

Відповідно до п.3.1 договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 вартість послуги з капітального ремонту токарно-гвинторізного верстату визначається згідно додатку №1 "Калькуляція на послуги з капітального ремонту токарно-гвинторізного верстату".

Сума договору складає 197 041 грн, податок на додану вартість 39 408,20 грн. Разом з податком на додану вартість 236 449,20 грн (п.3.2 договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019).

У п.4.1 договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 вказано, що розрахунки за надання послуг з капітального ремонту токарно-гвинторізного верстату проводяться замовником протягом 20 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг з капітального ремонту токарно-гвиторізного верстату та надання рахунків на оплату, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця, але не раніше реєстрації податкової накладної.

Пунктом 4.2 договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 визначено, що оплата по даному договору проводиться замовником при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Згідно п.5.6 договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 виконавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання щодо надання послуг після акту наданих послуг уповноваженими представниками сторін.

Сторони відповідно до частини другої частини ст.625 Цивільного кодексу України встановили, що розмір відповідальності замовника за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим договором становить 0,1 процента річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим договором.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019 (включно), а в частині розрахунків - до повного виконання (п.11.1 договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019).

У додатку №1 до договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 сторонами погоджено калькуляцію на послуги з капітального ремонту токарно-гвиторізного верстату.

Суд звертає увагу відповідача на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 по справі №203/2612/13-ц та постанові від 19.06.2018 по справі №5023/3905/12.

Слід зауважити, що на теперішній час договір №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 у передбаченому чинним законодавством України порядку недійсним визнано не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

Як свідчать представлені до матеріалів справи докази, в межах договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" було виконано, а Акціонерним товариством "Укрзалізниця" прийнято капітальний ремонт токарно-гвинторізного верстату, про що сторонами складено та підписано акт надання послуг №32 від 24.12.2019 на суму 236 449,20 грн.

З представлених суду документів вбачається, що за фактом здійснення господарської операції було складено податкову накладну №4 від 24.12.2019. Означена накладна була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанцією №1 від 10.01.2020.

Проте, за поясненнями позивача, які з боку відповідача не спростовувались, Акціонерним товариством "Укрзалізниця" свої зобов`язання за договором №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 виконано не було, надані позивачем послуги не оплачено, що і стало підставою для нарахування пені, відсотків річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що розмір відсотків річних, стягнення яких передбачено ст.625 Цивільного кодексу України, було зменшено сторонами у п.7.4 договору про надання послуг №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті від обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо частково задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм". При цьому, суд виходить з такого.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як вказувалось вище, у п.4.1 договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 вказано, що розрахунки за надання послуг з капітального ремонту токарно-гвинторізного верстату проводиться замовником протягом 20 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг з капітального ремонту токарно-гвиторізного верстату та надання рахунків на оплату, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця, але не раніше реєстрації податкової накладної.

Пунктом 4.2 договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 визначено, що оплата по даному договору проводиться замовником при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Судом було встановлено, що в межах договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" було виконано, а Акціонерним товариством "Укрзалізниця" прийнято капітальний ремонт токарно-гвинторізного верстату, про що сторонами складено та підписано акт надання послуг №32 від 24.12.2019 на суму 236 449,20 грн.

З представлених суду документів вбачається, що за фактом здійснення господарської операції було складено податкову накладну №4 від 24.12.2019. Означена накладна була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанцією №1 від 10.01.2020.

Отже, виходячи з викладеного вище, суд дійшов висновку, що строк оплати замовником послуг за договором №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 на суму 236 449,20 грн, настав.

Проте, Акціонерним товариством "Укрзалізниця" свої зобов`язання за договором №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 виконано не було, надані позивачем послуги не оплачено.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч викладеного вище, відповідачем обставин виконання обов`язків за договором №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 в частині оплати послуг, належним чином доказово не обґрунтовано, наявності заборгованості у заявленому до стягнення розмірі не спростовано.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином обґрунтовано позовні вимоги в частині стягнення з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" основного боргу в сумі 2 165 832 грн, а отже, останні підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних в розмірі 4670,84 грн, пені в сумі 155,69 грн та інфляційних втрат в розмірі 3310,29 грн. При цьому, суд виходив з такого.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України ).

За частинами першою, четвертою, сьомою статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 Господарського кодексу України ).

Частинами першою та другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України . Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України ).

За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу .

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією .

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України Про державний матеріальний резерв , частиною другою статті 36 Закону України Про телекомунікації .

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Вказану правову позицію висловлено у постанові від 10.12.2019р. Великої Палати Верховного Суду по справі №904/4156/18.

Наразі, судом враховано, що умовами договору №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019 не передбачено забезпечення виконання зобов`язань замовника з оплати наданих послуг неустойкою у формі пені.

Нарахування у даному випадку позивачем пені за ставкою 0,1% є безпідставним, оскільки у п.7.4 договору сторони відповідно до частини другої частини ст.625 Цивільного кодексу України встановили, що розмір відповідальності замовника за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим договором становить 0,1 процента річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим договором, проте ніяким чином не визначили розмір пені за порушення грошового зобов`язання.

За таких обставин, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" в частині стягнення пені на суму 155,69 грн підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення покупцем своїх грошових зобов`язань за договором №ПЗ/В-191382/НЮ від 29.11.2019, позивачем за період з 14.01.2020 по 10.09.2020 було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних на суму 4670,84 грн та інфляційні втрати за період з січня по липень 2020 в розмірі 3310,29 грн.

Проте, суд не погоджується з наведеним позивачем розрахунком нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, позивачем не вірно визначено період прострочення, оскільки згідно умов договору розрахунки за надання послуг з капітального ремонту токарно-гвинторізного верстату проводиться замовником протягом 20 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг з капітального ремонту токарно-гвиторізного верстату та надання рахунків на оплату, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця, але не раніше реєстрації податкової накладної.

Проте, всупереч наведеного відповідний строк позивачем було розраховано виходячи з календарних днів.

Крім того, судом вказувалось, що у п.7.4 договору сторони відповідно до частини другої частини ст.625 Цивільного кодексу України встановили, що розмір відповідальності замовника за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим договором становить 0,1 процента річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим договором.

Надаючи оцінку вказаному пункту договору, судом враховано, що частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Отже, у даному випадку, умови п.7.4 укладеного між сторонами правочину в повному обсязі відповідають приписам ст.625 Цивільного кодексу України та принципу свободи договору.

Таким чином, у даному випадку нарахування відсотків річних повинно здійснюватись виходячи зі ставки 0,1% річних. Тобто, заперечнння відповідача в частині нарахування відсотків річних, які викладено у відзиві, є обгрунтованими.

З урахуванням наведеного у сукупності, після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обгрунтованим є стягнення з відповідача відсотків річних за період з 28.01.2020 по 10.09.2020 на загальну суму 146,65 грн.

Щодо наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат суд зазначає таке.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем інфляційних втрат за січень 2020 не безпідставним, а обгрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат на загальну суму 2832,29 грн.

За таких обставин, з огляду на все вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення 244 586,02 грн, з яких основний борг в сумі 236 449,20 грн., 3% річних в розмірі 4670,84 грн, пеня в сумі 155,69 грн та інфляційні втрати в розмірі 3310,29 грн підлягають задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 1 Закону України Про судовий збір визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У позовні позивачем заявлено про розподіл витрат на професійну допомогу.

Обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено до матеріалів справи: розрахунок судових витрат; рахунок від 14.09.2020 на суму 41 000 грн, який було виставлено адвокатом Свірідовим Д.М. Товариству з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" на оплату послуг правничої допомоги; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; ордер від 14.09.2020 на надання правничої допомоги; виконаних робіт від 14.09.2019 на суму 41 000 грн;видатковий касовий ордер від 24.11.2020 на суму 41 000 грн.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, виходячи з представлених позивачем до матеріалів справи документів, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості тверджень позивача про понесення в межах розгляду спору витрат на професійну правничу допомогу в сумі 41 000 грн.

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

За приписами ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Судом враховано те, що за приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами .

Судом вже наголошувалось, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

Проте, відповідачем відповідної заяви про зменшення суми судових витрат у порядку ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України подано не було.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що твердження у відзиві на позов про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, які було понесено позивачем, є лише оціночними судженнями, проте, ніяким чином не заявою про зменшення суми судових витрат у порядку ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги відсутність обґрунтованої заяви відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, враховуючи сукупність доказів наданих на підтвердження понесення вказаних вище витрат, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 41 000 грн. є доказово обґрунтованими та підлягають розподілу.

Частиною 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з огляду на наведене вище, судовий збір та витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення 244 586,02 грн, з яких основний борг в сумі 236 449,20 грн., 3% річних в розмірі 4670,84 грн, пеня в сумі 155,69 грн та інфляційні втрати в розмірі 3310,29 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (03150, місто Київ, вул.Єжи Гедройця, будинок 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкос-Лайм" (49017, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Возз`єднання , 25, ЄДРПОУ 42673339) основний борг в сумі 236 449 (двісті тридцять шість тисяч чотириста сорок дев`ять) грн 20 коп, 3% річних в сумі 146 (сто сорок шість) грн 65 коп., інфляційні втрати в розмірі 2832 (дві тисячі вісімсот тридцять дві) грн 29 коп., судовий збір в сумі 3591 (три тисячі п`ятсот дев`яносто одну) грн 42 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 40 135 (сорок тисяч сто тридцять п`ять) грн 38 коп.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 4524,19 грн, пені в сумі 155,69 грн, інфляційних втрат в розмірі 478 грн.

4. Судовий збір в сумі 77,37 грн залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 02.12.2020.

Суддя В.В. Князьков