Рішення

від 03.12.2020 по справі 910/10520/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.12.2020Справа № 910/10520/20 Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба Безпеки Сват"

вул. Бориспільська, буд. 6, м. Київ, 02093

до Підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА - Україна"

вул. Гришка буд.3, м. Київ, 02141

про стягнення боргу 21 416,64 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Служба Безпеки Сват" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА - Україна" (далі- відповідач) про стягнення 21 416,64 грн.

боргу за надані послуги по Договору від 01.02.2017

Ухвалою Господарського суду м. Києва №910/10520/20 від 27.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

19.08.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву, в котрому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити повністю, заявляючи про пропуск позивачем строку позовної давності.

25.08.2020 позивачем до суду надано додаткові пояснення по справі.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

01 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю СЛУЖБА БЕЗПЕКИ СВАТ (надалі - позивач) та підприємством з 100% іноземними інвестиціями БІЛЛА-УКРАЇНА (надалі - відповідач) було укладено договір № б/н (надалі договір).

Умовами п. 1.1. договору визначено, що за цим договором відповідач доручає, а позивач зобов`язується надати послуги з охорони і контролю, відповідно до їх визначення в цьому договорі в супермаркетах BILLA , що зазначені у дислокації постів, графіку та режиму охорони та контролю, в порядку та на умовах, передбачених в цьому договорі.

Умовами п. 2.1. договору визначено, що оплата за надані послуги, здійснюється відповідно до умов договору.

Умовами п. 2.2. договору визначено, що відповідач виплачує позивачу, плату у розмірі згідно додатку №1 та договору. Додаток №1 є розрахунок-дислокація постів, графіку, режиму охорони та контролю об`єктів відповідача.

Умовами п. 2.3. договору визначено, що в кінці кожного календарного місяця, а також до закінченню терміну дії договору, сторонами підписується акт надання послуг, який засвідчує виконання умов договору за звітний період. Звітним періодом є календарний місяць. а також день закінчення дії договору. Позивач надає акт виконаних робіт відповідачу до десятого числа, наступного за звітним місяця.

Умовами п. 2.4. договору визначено, що оплата за надані позивачем послуги у відповідному звітному періоді, визначена відповідно до п. 2.2. нього договору, здійснюється платіжними дорученнями відповідача на банківський рахунок позивача протягом 30 (тридцяти) банківських днів, з моменту підписання сторонами акту надання послуг за відповідний звітний період та отримання рахунку-фактури позивача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що ним було виставлено відповідачу у червні 2017 року рахунок № 160 від 15.06.2017 на суму 21416,64 грн.

Позивач вважає, що відповідач не оплатив частину рахунку: №160 від 15.06.2017 послуги за яким прийняті, що підтверджується актом надання послуг №158 від 15 червня 2017 року на загальну суму 21416.64 грн. з яких сплачено 2139,50 грн. не сплачений залишок становить - 19277,14 грн. та №325 від 30.11.2017 послуги за яким прийняті, що підтверджується актом надання послуг № 339 від 30 листопада 2017 року на загальну на суму 29880,32 грн не сплачений залишок становить - 2139,50 грн.

З тверджень позивача вбачається, що під час виконання договірних зобов`язань у відповідача виникла заборгованість за отримані послуги в розмірі 21416,63 грн.

Позивачем до справи долучено акт звірки взаємних розрахунків за період 01.02.2017 по 23.06.2020, котрий підписаний обома сторонами, проте відповідачем вказано, що за його розрахунками заборгованість у сумі 21 416,64 грн. відсутня.. Однак, судом досліджено вказаний акт звірки та встановлено, що самим відповідачем вказано, що оплата послуг по акту №158 від 15.06.2020 ним здійснена не була, про що у відповідній графі свідчить прочерк .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач у позовній заяві зазначає про порушення відповідачем умов укладеного договору в частині оплати отриманих послуг у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір №б/н від 01.02.2017 про надання послуг з охорони і контролю в супермаркетах BILLA .

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач фактично надавав відповідачу послуги з охорони і контролю в супермаркетах BILLA , відповідно до укладеного між сторонами Договору №б/н від 01.02.2017, що підтверджується підписаним сторонами, проте не оплаченим актом наданих послуг №158 від 15.06.2017. З матеріалів справи вбачається, що надання позивачем наданих послуг не заперечується відповідачем. Водночас з наявних матеріалів справи не вбачається, щоб відповідач частково чи повністю відмовлявся від одержання таких послуг.

У якості обґрунтування не оплати послуг за вказаним актом Відповідач зазначає, що ним не було отримано рахунок на оплату послуг від Позивача. Водночас, пунктом 2.4 Договору передбачено, що оплата за надані послуги у відповідному звітному періоді здійснюється платіжним доручення на банківський рахунок виконавця протягом тридцяти банківських днів з моменту підписання сторонами акту наданих послуг за відповідний звітний період та отримання рахунку-фактури. Водночас, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами підписання акту наданих послуг №158 від 15.06.2017 на суму 21416,63 грн. Відтак, з урахуванням приписів ч.1 ст.75, ст.79 Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи, що наявність або відсутність обставин фактичного отримання рахунків-фактур не звільняє відповідача від обов`язку сплатити вартість наданих послуг, суд виходить з того, що зобов`язання з оплати наданих послуг, мали бути сплачені відповідачем за актом №158 від 15.06.2017 до 27.07.2017 включно.

Отже, суд приходить до висновку, що Відповідач зобов`язаний сплатити на користь Позивача заборгованість по наданих послугах згідно вищезазначеного договору. Відповідач належними засобами доказування доказів протилежного не довів.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем, надані послуги оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 21416,64 грн.

Таким чином, враховуючи надані суду докази суд дійшов висновку про порушення умов укладеного між сторонами договору з боку відповідача в частині проведення повної оплати за надані послуги у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі 21416,64 грн. є обґрунтованими.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг. Відомості щодо їх наявності суду також не повідомлені.

Водночас, як вказувалось судом вище, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності. З приводу вказаної заяви відповідача суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"). Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 01.10.2019 по справі №910/12604/18.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Отже, з наведеного полягає, що питання стосовно порушення строку позовної давності застосовується судом саме до вимог, що є предметом спору у справі.

Тобто, у даному випадку дослідженню підлягають обставини щодо того, чи порушено позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення оплати наданих послуг по акту №158 від 15 червня 2017 року на загальну суму 21 416.64 грн. строк позовної давності.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто, у даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний строк позовної давності.

Судом встановлено, що із позовної заявою до суду позивач звернувся 17.07.2020, про що свідчить дата зазначена на штампі поштової установи, що міститься на поштовому конверті. Однак, як встановлено судом вище, відповідно до п.2.4 Договору, надані послуги мали бути сплачені відповідачем за актом №158 від 15.06.2017 до 27.07.2017 включно. Таким чином, суд приходить до висновку, що строк позовної давності повинен обраховуватись з 28.07.2017. З огляду на вказане, судом встановлено, що позивачем строк позовної давності пропущено не було.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба Безпеки Сват" підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба Безпеки Сват" задовольнити.

2. Стягнути з Підприємства з 100% іноземними інвестиціями "БІЛЛА - Україна" (вул. Гришка буд.3, м. Київ, 02141, ідентифікаційний код 25288083) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба Безпеки Сват" (вул. Бориспільська, буд. 6, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код 39553462) заборгованість у розмірі 21 416 грн. 64 коп. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.О. Лиськов