Рішення від 17.11.2020 по справі 915/58/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року Справа № 915/58/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Коваля С.М.,

за участю секретаря судового засідання Сьяновоїї О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: приватного підприємства «ОНІКС-ОПТ » ,

вул. Соборна, 58, смт. Воскресенське, Вітовський район, Миколаївська область, 57210;

до відповідача: Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович, вул. Січових Стрільців, 11, кім. 106, м. Київ, 04053;

2. приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитро Олександрович, вул. Пушкінська, 17-а, оф. 13, м. Миколаїв, 54030; адреса для листування: а/с № 78, м. Миколаїв, 54001;

про: визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

від третіх осіб: не з`явилися,

Суть спору :

21.01.2020 до Господарського суду Миколаївської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» надійшов позов, в якому позивач просить суд: визнати виконавчий напис - реєстровий № 2429, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 29.10.2019 року на договорі застави транспортних засобів, укладеному 15.05.2017 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ПП « ОНІКС-ОПТ » , що посвідчений приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М., та зареєстрований в реєстрі за № 492 таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/42-0-1/11-025 від 15.03.2011 та умовами договору застави транспортних засобів від 11.05.2017 за № 492 та змінами до нього від 04.09.18 р. за № 737; вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» про дострокове виконання зобов`язань від 28.10.2019 та відповіді на цю вимогу (б/н та без дати); виконавчого напису від 29.10.2019 року; норм ст.ст. 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» , ст.ст. 24, 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та мотивовані таким:

Приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не додержано вимоги Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Зокрема, при вчиненні оскаржуваних написів, приватним нотаріусом не витримано 30-денного строку, установленого в пп.2.3 п.2 гл.16 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій, та не враховано, що недотриманням приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. вказаних вимог порядку є порушенням права позивачів на спростування розміру заборгованості, тобто з часу повідомлення про порушення зобов`язання до вчинення виконавчого напису пройшло 1 день.

Також, розмір заборгованості, який відповідачам запропоновано позивачам погасити в письмовій вимозі від 28.10.2019 року відрізняється від розміру заборгованості, який дійсно заборгували банку, а також того, на який вчинено сам виконавчий напис. Так, банком не надано доказів, щодо повного отримання кредиту в зв`язку з чим в вимозі банку не вірно сформована сума заборгованості, і не вона підлягає стягненню в безспірному порядку.

Відповідач у відзиві просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з огляду на той факт, що оскаржувані виконавчі написи вчинені не на іпотечних договорах, а на договорах застави рухомого майна, доводи позивачів щодо порушення підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України є неспроможними та підлягають відхиленню.

Щодо розміру заборгованості, то АТ «Райффайзен Банк Аваль» підкреслює, що позивач в цій частині доводів не надав жодних доказів, а тому доводи в цій частині вимог є взагалі формальними, безпідставними, а отже такими, що підлягають відхиленню, з огляду на обов`язок саме позивача довести обґрунтованість таких доводів.

Треті особи будь-яких пояснень щодо позову до суду не надсилали.

17.11.2020 суд за результатами розгляду справи на підставі ст. ст. 195, 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, суд -

В С Т А Н О В И В:

15.03.2011 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор) та ТОВ «Діонісій VN» (позичальник) був укладений генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 01/42-0-1/11-025, відповідно до умов п .1.1 якого кредитор зобов`язується здійснювати на користь позичальника Кредитні операції у межах сум Загального ліміту та Сублімітів, передбачених пунктами 1.2., 1.3. Генерального договору в порядку, визначеному статтею 2 цього Генерального договору, а Позичальник зобов`язався виконати усі обов`язки, що витікають зі змісту Кредитної операції, цього Генерального договору, Умов та Договорів, і повністю погасити Заборгованість у межах строку Кредитної операції відповідного виду.

Загальний ліміт за цим Генеральним договором становить 3 600 000,00 грн.

11 травня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» , як заставодержателем, та ПП «ОНІКС-ОПТ» , як заставодавцем, в забезпечення виконання грошових зобов`язань позичальника з вищенаведеного Генерального договору був укладений договір застави рухомого майна.

Так, відповідно до умов п. 1.1 цього договору заставодавець передає заставодержателю в заставу належне йому на праві власності рухоме майно, а саме:

Транспортний засіб: марки LEXUS,модель LX450, 2016 року випуску, тип-легковий універсал, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить заставодавцю на підставі Договору №167/10/16 купівлі-продажу від 06.10.2016 p., що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію серія НОМЕР_3 , виданого 03.11.2016 року центром 4841 Заставна вартість 2 652 360,00 грн.

Сторони домовились, що договірна вартість Предмета застави на момент укладення Договору застави становить 5 304 720,00 грн. та відповідає ринковій на дату підписання Договору застави (п. 1.3 Договору застави).

Крім цього, пунктом 9 Договору застави передбачили, право заставодержателя та випадки за якими останній може звернути стягнення на предмет застави, зокрема у вигляді реалізації предмета застави у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Також дійшли згоди, що підтвердженням безспірності заборгованості Позичальника перед Заставодержателем та документом, що підтверджує прострочення виконання зобов`язань за Генеральним договором є розрахунок заборгованості, складений і засвідчений Заставодержателем.

Якщо Заставодержатель має намір звернути стягнення на Предмет застави впозасудовому порядку відповідно до умов пункту 9.2.2 Договору застави, Заставодержатель надсилає Заставодавцю (та Позичальнику, якщо він є відмінним від Заставодавця), а також іншим обтяжувачам, на користь яких зареєстроване обтяження Предмету застави, письмове повідомлення про порушення забезпеченого заставою зобов`язання в порядку, передбаченому ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (із зазначенням обраного позасудового способу звернення стягнення)(п. 9.4 Договору).

Матеріали справи свідчать, що 28.10.2019 року АТ«Райффайзен Банк Аваль» оформив вимогу № 140/8/876 про дострокове виконання зобов`язань за кредитними договорами, укладеними в рамках генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/42-0-1/11-025 від 15.03.2011 в якій, щодо позивача у справі зазначив таке: За змістом приписів пунктів 9.1-9.4 Генерального договору у разі порушення Позичальниками строків виконання або невиконання будь-яких грошових зобов`язань за Генеральним договором та/або за окремими Договорами, а також у разі прийняття рішення про припинення Позичальника/Поручителя тощо Кредитор має безумовне право вимагати негайно дострокового повного/часткового погашення заборгованості.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 18.10.2019 у стані припинення знаходяться позичальники ТОВ «Діонісій VN» та поручитель ПП «ОНІКС-ОПТ» .

Враховуючи викладене, з моменту направлення даної вимоги - 28.10.2019 строк виконання зобов`язань за кредитними договорами, укладеними в рамках Генерального договору, є таким що настав.

У відповіді (без номеру без дати) на вищенаведену вимогу ліквідатор ПП «ОНІКС-ОПТ» зазначав, що вимога про дострокове виконання зобов`язань за кредитними договорами, укладеними в рамках генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/42-0-1/11-025 від 15.03.2011 не може бути задоволена у даному вигляді, а отже, визнати загальну суму боргу у сумі 174234722,69 грн. не можливо.

В зв`язку з чим, просить надати більш детальний та розгорнутий розрахунок з урахуванням всіх критеріїв необхідних для здійснення обчислень.

29 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком Сергієм Анатолійовичем вчинено виконавчий напис на підставі ст. 87 ЗУ «Про нотаріат» , глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 про звернення стягнення на наступне рухоме майно:

Транспортний засіб: марки LEXUS,модель LX450, 2016 року випуску, тип-легковий універсал, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ПП «ОНІКС-ОПТ» ( код 36896357) на праві власності.

Предметом даного позову виступила немайнова вимога позивача про визнання вищенаведеного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Статтею 572 Цивільного кодексу України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 574 ЦК України).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання.

Згідно ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 19 Закону України "Про заставу" передбачає, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Абзац 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачає, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави (абз. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу").

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (надалі - Закон) до забезпечувальних обтяжень, зокрема, належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.

Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється, зокрема, на підставі виконавчого напису нотаріуса, в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 02.09.1993 №3425-XII "Про нотаріат", нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону "Про нотаріат").

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів визначає Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат» ).

Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок).

Згідно із ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Приписами ст. 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29.06.1999 № 1172 передбачено, що для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, нотаріусу подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів);

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

У п. 2 вказаного акту визначено, що для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Норми статті 88 Закону України «Про нотаріат» містять певні умови вчинення виконавчих написів. Так, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо, зокрема, подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.

Якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону України «Про нотаріат» , та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 та у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 910/289/18.

Отже, аналізуючи вищенаведені норми та обставини справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог.

Так, позовна заява обґрунтована недотриманням при вчиненні виконавчих написів п.п. 2.3 п. 2 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, а саме без дотримання 30-ти денного строку з дня направлення вимоги за договором іпотеки, а також незгодою позивачів із розміром заборгованості, заявленої до стягнення.

Водночас, предметом оскарження у даній справі виступає виконавчий напис реєстровий номер №2429 від 29.10.2019 про звернення стягнення на заставне рухоме майно за договором застави транспортного засобу від 11.05.2017, що посвідчений приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М., зареєстрованим в реєстрі за № 492 з додатковою угодою від 04.089.18 р. за реестр. № 737 та укладеним між AT «Райффайзен Банк Аваль» та ПП «ОНІКС-ОПТ» .

Таким чином, виконавчий напис вчинений на договорі застави рухомого майна, а не на договорі іпотеки.

При цьому, п.п. 2.3 п. 2 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012, зазначено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Отже, зазначені вимоги ставляться під час вчинення виконавчих написів на договорах іпотеки.

Разом із тим, зазначеним Порядком вчинення нотаріальних дій не передбачено вимог щодо спливу тридцяти днів з дня направлення вимог боржнику для вчинення виконавчих написів на договорах застави рухомого майна .

Оскільки оспорюваний виконавчий напис був вчинений на договорі застави рухомого майна, а не на іпотечному договорі, доводи позивача щодо порушення підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України є необґрунтованими.

Щодо розміру заборгованості, з якими не погоджується позивач, то на підтвердження обставин в цій частині позивачем не наведено жодного конкретного доводу щодо незгоди з наявною заборгованістю.

Слід також зазначити, що предметом стягнення за виконавчим написом є тіло кредиту, без нарахованих процентів та штрафних санкцій.

Крім того, як вже вище було наведено, за змістом п.п. 9.2, 9.2.2 договору застави заставодержатель на власний вибір може застосовувати позасудові способи звернення стягнення на предмет застави, в тому числі і реалізація предмета застави у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. При цьому сторони дійшли згоди, що підтвердженням безспірності заборгованості позичальника перед заставодержателем та документом, що підтверджує прострочення виконання зобов`язань за Генеральним договором є розрахунок заборгованості, складений і засвідчений заставодержателем.

Таким чином, позивач не довів суду підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із чим в задоволенні позову слід відмовити.

Отже, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86,129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано судом 27.11.2020 .

Суддя С.М. Коваль