Ухвала

від 03.12.2020 по справі 815/1879/16  

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

03 грудня 2020 р.м.ОдесаСправа № 815/1879/16

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Федусик А.Г.

суддів: Бойка А.В. , Шевчук О.А.

розглянувши можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головне управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 р.. по справі № 815/1879/16 за позовом Приватного підприємства "Прогресфарм" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року адміністративний позов ПП "Прогресфарм" був задоволений.

На зазначене рішення суду Головне управління ДФС в Одеській області подало апеляційну скаргу.

Згідно ч. 1 ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Відповідно до ст. 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

З матеріалів справи вбачається, що спірне рішення суду першої інстанції, було проголошено 17 жовтня 2019 року, повний текст виготовлено 28 жовтня 2019 року та отримано апелянтом 31 жовтня 2019 року.

Вперше апеляційна скарга подана через суд першої інстанції 02 грудня 2019 року, тобто, з дотриманням строку, встановленого ст. 295 КАС України.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року в зв`язку з не сплатою судового збору та відсутністю клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вказана апеляційна скарга була залишена без руху.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року апеляційну скаргу повернуто апелянту. Копію вказаної ухвали апелянтом отримано 17 лютого 2020 року (т. 5 а.с. 125).

09 жовтня 2020 року апелянтом повторно подано апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року та заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

В обґрунтування заявленого клопотання апелянтом вказано на відсутність належного фінансування для сплати судового збору. Крім того апелянт зазначає, що ним вчинялись всі можливі дії для отримання відповідних бюджетних асигнувань.

Разом з тим, апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження відсутності належного фінансування на сплату судового збору та вчинення ним дій для отримання відповідних бюджетних асигнувань у період з 17 лютого 2020 року (дати отримання ухвали про повернення апеляційної скарги) по 09 жовтня 2020 року (дати повторного подання апеляційної скарги).

В зв`язку з наведеним суд апеляційної інстанції ухвалою від 20 жовтня 2020 року дану скаргу залишив без руху. Ухвала про без руху отримана апелянтом 22 жовтня 2020 року в суді апеляційної інстанції, про що свідчить розписка.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

На виконання вказаної ухвали про без руху, апелянтом було надано заяву про поновлення строків, зміст якої, водночас, не містить грунтовних та належних доводів, що підтверджують поважність пропуску строку апеляційного оскарження.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 15 травня 2020 року по справі №820/1212/17, оскільки по вказаній справі апелянтом на підтвердження поважності пропуску строку було надано докази того, що стан бюджетного фінансування витрат відповідного призначення впродовж грудня 2018 року - серпня 2019 року, примусове виконання судових рішень про стягнення грошових коштів на користь інших осіб не давали можливості сплатити судовий збір. На підтвердження цих доводів відповідач надав копії листів від 16.04.2019 №2494/8/28-10-10-10-02 та від 07.06.2019 №3680/8/28-10-10-02 та копію доповідної записки від 22.01.2019 №4355/28-10-50-05-15, зміст яких свідчить про звернення відповідача до вищого органу про виділення коштів для сплати судового збору.

При цьому під час подання апеляційної скарги від 09 жовтня 2020 року по даній справі, ДПС не надано жодних вказаних відомостей.

Крім того, грунтовною відмінністю є розмір належного до сплати судового збору, оскільки від такого розміру напряму залежить спроможність реалізувати обов`язок по його сплаті. Так, по вказаній справі Верховного Суду №820/1212/17 судовий збір складав 3 200 807,54 грн., водночас по даній справі розмір судового збору складає 14 217,05 грн., тобто спроможнсть апелянтів по вказаних справах щодо сплати судового збору є кардинально відмінною.

Додатково колегія суддів зазначає, що усталеною є судова практика, в тому числі і Верховного Суду, щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб`єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Сама ж по собі сплата суб`єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України та наданого судом строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 129 Конституції України та статей 2, 8 КАС України, однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Обов`язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов`язків, передбачених законами України.

Так, позивачем при зверненні до суду з позовом, судовий збір було сплачено, а тому надання відповідачу можливості сплатити судовий збір при надходженні фінансування незважаючи на сплив процесуального строку апеляційного оскарження судового рішення (в даному випадку сплата судового збору відбулася 02 вересня 2020 року, тобто майже через рік з дня винесення спірного судового рішення першої інстанції) може бути розцінено, як надання йому певних процесуальних переваг перед іншим учасником судового процесу - юридичною особою, яка сплатила відповідний збір саме при подачі позову, що на практиці означатиме звуження його права на звернення до суду.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України відповідач, який діє як суб`єкт владних повноважень, однак, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Отже, оскільки апелянтом не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження спірного рішення суду першої інстанції, не наведено нових достатніх обставин для поновлення пропущенного строку та з урахуванням тієї обставини, що положення КАС України передбачають відмову у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, колегія суддів приходить до висновку, що у відкритті апеляційного провадження належить відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.296, 299 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 р.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Федусик А.Г. Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.