Постанова

від 03.12.2020 по справі 140/3179/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа №140/3179/19

адміністративне провадження № К/9901/23127/20, №К/9901/23675/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 140/3179/19

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Волинської митниці ДФС, третя особа - Державна митна служба України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення на час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами Державної митної служби України та Волинської митниці Держмитслужби на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року (головуючий суддя Лозовський О.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року (колегія суддів: головуючий суддя Мікула О.І., судді Курилець А. Р., Ніколін В. В.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Волинської митниці ДФС, третя особа - Державна митна служба України, в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ в.о. голови Державної фіскальної служби України Власова О. С. від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 ;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Волинської митниці ДФС від 22 липня 2019 року №409-о;

1.3. поновити його на посаді начальника Волинської митниці ДФС;

1.4. зобов`язати Волинську митницю ДФС виплатити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Позов обґрунтовано тим, що, на думку позивача, його звільнення позивача з посади начальника Волинської митниці ДФС згідно з наказом від 16 липня 2019 року №1223-о є протиправним, оскільки між ним та відповідачем не було досягнуто взаємної домовленості щодо дати звільнення позивача, а також не було волевиявлення позивача на припинення трудового договору в момент видачі наказу про його звільнення, оскільки в заяві від 15 липня 2019 року ОСОБА_1 не просив звільнити його саме з цієї дати і не вказав у заяві поважних причин звільнення, передбачених чинним законодавством, які давали б підстави для звільнення датою написання заяви. Вказує, що фактично, протягом двох тижнів мав право на відкликання поданої заяви на звільнення, оскільки звільнення на підставі статті 38 КЗпП України повинно було відбутися не раніше закінчення двотижневого строку, наданого працівнику для письмового попередження власника або уповноваженого органу про своє звільнення за власним бажанням. Наголошував, що згідно з вимогами статті 38 КЗпП України після закінчення вказаного строку працівник міг залишитися на роботі і не вимагати свого звільнення, а власник або уповноважений ним орган в такому випадку не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків наявності згоди між сторонами про дату звільнення. Крім того, звертав увагу, що в період з 20 травня 2019 року по 21 жовтня 2019 року включно перебував на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності. Відтак, вважає, що його звільнення в період тимчасової непрацездатності суперечить приписам пункту 11 частини 1 статті 40 КЗпП України, згідно з якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Також вказував, що згідно з наказом №409-о від 22 липня 2019 року позивачу мав бути оголошений наказ Державної фіскальної служби України від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 , проте оскаржуваний наказ станом на день звернення до суду йому не було оголошено.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року, позов задоволено.

3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України №1223-о від 16 липня 2019 року Про звільнення ОСОБА_1 .

3.2. Визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці ДФС від 22 липня 2019 року №409-о Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 .

3.3. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Волинської митниці ДФС з 16 липня 2019 року.

3.4. Стягнуто з Волинської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 217354,20 грн.

3.5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що у заяві ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням від 15 липня 2019 року не було визначено дату припинення державної служби останнього, що позбавляє відповідача права на звільнення позивача за частиною першою статті 86 Закону України Про державну службу , не дотримавшись двотижневого строку до дня звільнення, тому наказ в.о. голови Державної фіскальної служби України Власова О. С. від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 є передчасним, а наказ Волинської митниці ДФС від 22 липня 2019 року №409-о Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 є протиправним як похідний, тому вони підлягають скасуванню, а позивач - поновленню на раніше займаній посаді з 16 липня 2019 року з одночасною виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

ІІІ. Касаційне оскарження

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна митна служба України звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

4.1. В обґрунтування касаційної скарги Державна митна служба України зазначає, що рішення судів прийняті з неповним з`ясуванням обставин, що мають істотне значення для вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суди дійшли помилкового висновку, що відсутність у заяві ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням визначеної дати припинення державної служби, позбавляє ДФС України права на звільнення позивача за частиною першою статті 86 Закону України Про державну службу , оскільки не врахували, що особливості призначення та звільнення працівників з посад, які віднесено до номенклатури ДФС, здійснюється відповідно до частини третьої пункту 10 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 563, що зумовлено спеціальним статусом та особливими завданнями, які стоять перед цими особами в напрямку реалізації завдань і функцій держави, які покладено на конкретні територіальні органи. Тому рішення про призначення чи про звільнення працівників, які обіймають чи будуть обіймати ці посади здійснюється безпосередньо за їх волевиявленням, тобто згодою не тільки на встановлення, a й на припинення трудових відносин, в тому числі щодо конкретизації такої дати. Таким чином, вважає, що ДФС України в частині припинення трудових відносин з начальником Волинської митниці ДФC ОСОБА_1 дотримано не тільки норми статей 86 та 87 3акону України Про державну службу , a й положень статті 38 КЗпП України.

4.2. Також звертає увагу, що двотижневий строк перед звільненням скорочено за погодженням між сторонами у зв?язку з перебуванням позивача у стані тимчасової непрацездатності. Про його згоду свідчить та обставина, що протягом цього строку він не звернувся з заявою про відкликання поданої заяви про звільнення, не заперечив ні під час ознайомлення з наказом від 22 липня 2019 року про оголошення наказу про його звільнення, ні під час отримання трудової книжки. Будь-яких зауважень та заперечень щодо порушення своїх прав при звільненні за власним бажанням позивач не висловив та не зафіксовано його бажання продовжувати трудові відносини.

4.3. Вважає, що волевиявлення позивача на звільнення також підтверджує подання ним декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, про що свідчить внесена ним власноручно у день проведення повного розрахунку при звільненні інформація 22 липня 2019 року о 20:01 годині до відповідного державного реєстру.

4.4. Крім того, вказує, що суди не врахували факту пропущення позивачем місячного строку звернення до суду з цим позовом, а підстави для його поновлення (перебування позивача на постійному лікуванні у період з 20 травня 2019 року по 21 жовтня 2019 року, а також розпочаті стосовно нього кримінальні провадження), не є поважними та об?єктивно непереборними, оскільки позивач, враховуючи наведені ним обставини, міг звернутися до суду з позовом своєчасно, бо це не перешкоджало йому з?являтись на допити до слідчого, брати участь у судовому засіданні щодо обрання йому запобіжного заходу, а також подати власноручно написану заяву про звільнення за власним бажанням, подати листки непрацездатності для проведення їх оплати, особисто ознайомитись з наказом про звільнення та отримати трудову книжку. Також позивач 30 липня 2019 року особисто забрав власні речі зі свого службового кабінету, що зафіксовано на ТРК АВЕРС та відображено у відео зйомці сюжету ІНФОРМАЦІЯ_1 у відеохостингу YouTube.

4.5. Також звертає увагу на безпідставне поновлення позивача судами попередніх інстанцій днем його звільнення з посади, а не з наступного дня 17 липня 2019 року, а також ігнорування судами при розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу періодів тимчасової непрацездатності позивача, які йому оплачені у 100% розмірі середньої заробітної плати.

5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Волинська митниця Держмитслужби звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та постановити нове судове рішення про залишення позовної заяви без розгляду.

5.1. В обґрунтування касаційної скарги Волинська митниця Держмитслужби вказує, що оскаржувані рішення прийняті з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та підлягають скасуванню, оскільки вважає помилковими висновки судів про безпідставність клопотання ДФС України про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки перебіг строку звернення до суду обчислюється нe інакше як з дня вручення (оголошення) наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, і саме дні, в які відбулись ці події, вважаються початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі. Разом з тим, наведені позивачем причини пропуску такого строку, на думку скаржника, не є поважними та такими, які б перешкоджали йому своєчасно звернутися до суду з позовом. Також суд першої інстанції, помилку якого не виправив суд апеляційної інстанції неправильно визначив дату звільнення позивача зі служби та здійснив розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачу за періоди з 25 червня 2019 року по 22 липня 2019 року та з 23 липня 2019 року по 05 серпня 2019 року було здійснено виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати, а 16 липня 2019 року не може вважатись днем вимушеного прогулу та днем, з я кого позивач підлягає поновленню на роботі, оскільки є останнім робочим днем перед звільненням.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

6. Наказом ДФС України №3951-о від 14 грудня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Волинської митниці ДФС як переможця конкурсу.

7. ОСОБА_1 подав в.о. голови ДФС України Власову А. С. заяву датовану 15 липня 2019 року про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

8. Наказом ДФС України від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 позивача звільнено з посади начальника Волинської митниці ДФС за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України.

9. Відповідно до наказу Волинської митниці ДФС від 22 липня 2019 року №409-о Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 22 липня 2019 року Волинською митницею ДФС здійснено оголошення позивачу вказаного наказу, про що свідчить його особистий підпис у списку розсилки до наказу від 22 липня 2019 року №409-о.

10. 22 липня 2019 року Волинською митницею ДФС відповідно до статті 47 КЗпП України видано ОСОБА_1 належним чином заповнену трудову книжку, а також проведено повний розрахунок, що підтверджується реєстром перерахування розрахунку при звільненні на особові рахунки за липень 2019 року згідно з платіжним дорученням №1069 від 22 липня 2019 року.

11. Крім того, судом встановлено, що у період з 20 травня 2019 року по 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності та виписками із медичної картки стаціонарного хворого.

12. Не погоджуючись з вказаними наказами та вважаючи їх протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

13. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

15. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

16. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

17. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби визначає Законом України Про державну службу № 889-VIII від 10 грудня 2015 року, який набув чинності з 01 травня 2016 року.

18. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

19. Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону України Про державну службу відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

20. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

21. Підстави припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України Про державну службу .

22. Відповідно до частини першої статті 83 Закону України Про державну службу державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України Про очищення влади .

23. За правилами статті 86 цього Закону, що визначає порядок припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

24. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

25. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

VI. Позиція Верховного Суду

26. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

27. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв?язку з незгодою позивача з прийнятими в.о. голови Державної фіскальної служби України Власовим О. С. наказу від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 , а також Волинською митницею ДФС наказу від 22 липня 2019 року №409-о Про оголошення наказу ДФС України від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 .

29. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

30. Суди попередніх інстанцій встановили, що звертаючись до суду з позовом щодо оскарження наказу ДФС №1223-о від 16 липня 2019 року, яким його звільнено з посади начальника Волинської митниці ДФС за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України на підставі поданої ним заяви від 15 липня 2019 року, ОСОБА_1 стверджував, що він не просив звільняти його саме з цієї дати, оскільки не вказав у заяві поважних причин звільнення, передбачених вищевказаною нормою закону, які б давали підстави для його звільнення датою написання заяви. Крім того, зазначав, що він протягом двох тижнів мав право відізвати подану ним заяву про звільнення, а у відповідача були відсутні підстави для його звільнення під час тимчасової непрацездатності.

31. Крім цього, суди встановили, що 15 липня 2019 року позивачем подано заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, на підставі якої наказом ДФС України від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 позивача звільнено з посади начальника Волинської митниці ДФС за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України.

32. З огляду на викладене, Верховний Суд вказує, що Законом України Про державну службу визначено як дві окремі підстави припинення державної служби припинення її з ініціативи державного службовця звільнення за власним бажанням та за угодою сторін.

33. Системний аналіз Закону України Про державну службу , а також предмет цього спору свідчить про те, що при вирішенні питання щодо правомірності звільнення державного службовця за його власним бажанням суди повинні з`ясувати чи було волевиявлення державного службовця на звільнення; чи закінчився двотижневий строк попередження або чи була взаємна домовленість сторін про звільнення до закінчення строку попередження.

34. Крім того, Верховний Суд наголошує, що основними умовами припинення державної служби за частиною першою статті 86 Закону України Про державну службу є наявність заяви працівника на звільнення саме із зазначенням бажаної дати звільнення, що є істотною умовою для припинення державної служби за власним бажанням . Водночас, визначення дати звільнення є обов`язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб`єктом призначення , оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі частини першої статті 86 Закону України Про державну службу , оскільки частина друга вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку встановленого частиною першою статті 86 Закону України Про державну службу .

35. Суди попередніх інстанцій встановили, що наказ від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 винесений відповідно до частини першої статті 86 Закону України Про державну службу в.о. голови Державної фіскальної служби України Власовим О. С. на підставі заяви ОСОБА_1 від 15 липня 2019 року про звільнення за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України.

36. Також суди встановили, що заява ОСОБА_1 від 15 липня 2019 року не містить дати, з якої він має намір звільнитися.

37. Проте, основними умовами для припинення державної служби за частиною першою статті 86 Закону України Про державну службу є строк, з якого припиняється державна служба, оскільки державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Визначення дати звільнення є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених частиною першою статті 86 Закону України Про державну службу .

38. Водночас частиною першою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

39. Частиною другою статті 38 КЗпП України встановлено, що якщо працівник у своїй заяві не вказав причин, що свідчать про неможливість продовження роботи, звільнення не може відбутися раніше настання двотижневого строку, наданого працівникові для письмового попередження власника або уповноваженого ним органу.

40. Таке правило зумовлене тим, що після закінчення зазначеного терміну працівник може залишитися на роботі й не вимагати розірвання трудового договору .

41. Отже, КЗпП України цією правовою нормою надає працівникові безумовне право на відмову від раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку і власник або уповноважений ним орган не має права звільняти таку особу до закінчення строку попередження.

42. Крім того, закон не встановлює обов`язкової форми відмови працівника від раніше поданої заяви про звільнення, чим наділяє працівника дискреційними повноваженнями, тобто правом на власний розсуд обирати спосіб доведення своєї волі до відома власника або уповноваженого ним органу.

43. За цих обставин зі змісту означених норм права висновується, що звільнення працівника раніше спливу двотижневого строку є протиправним, крім випадків, коли працівником вказується у заяві бажана дата звільнення з зазначенням при цьому поважної причини, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення.

44. Водночас, наказ №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 винесено 16 липня 2019 року, тобто в.о. голови Державної фіскальної служби України Власовим О. С. на власний розсуд визначив дату звільнення позивача зі служби, що суперечить положенням частини першої статті 86 Закону України Про державну службу .

45. Оскільки суди попередніх інстанцій встановили не надання відповідачами належних та допустимих доказів існування підстав для припинення державної служби позивача за частиною першою статті 86 Закону України Про державну службу , тому Верховний Суд вважає таким, що відповідає приписам чинного законодавства, висновок судів про те, що наявна у матеріалах справи заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням не може свідчити про дотримання працедавцем усіх істотних умов звільнення за власним бажанням.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

46. Отже, Верховний Суд констатує правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржуваний позивачем накази в.о. голови Державної фіскальної служби України Власова О. С. від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 є передчасним та протиправним. Наказ Волинської митниці ДФС від 22 липня 2019 року №409-о, як похідний від попереднього, також є протиправним. Тому ці накази підлягають скасуванню судом.

47. Такі висновки, крім іншого, відповідають висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 07 березня 2018 року в справі № 810/2728/16, від 10 березня 2020 року в справі №803/959/17.

48. Щодо доводів про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом Верховний Суд зазначає таке.

49. Суди попередніх інстанцій під час вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом правильно врахували, що згідно із частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

50. Також суди встановили, що позивач звільнений з публічної служби відповідно до наказу в. о. голови Державної фіскальної служби України Власова О.С. від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 , однак з позовом щодо скасування вказаного наказу звернувся 28 жовтня 2019 року. При цьому, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, яку обґрунтував перебуванням на лікарняному у період з 20 травня 2019 року по 21 жовтня 2019 року та вказав, що у цей період був позбавлений можливості звернутися з цим позовом до суду у встановлений КАС України строк. Вказане підтверджується листками непрацездатності та виписками з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого.

51. Питання обгрунтованості заяви позивача про поновлення строку на звернення до суду з позовом вирішене судом першої інстанції ухвалою від 04 листопада 2019 року при відкритті провадження в адміністративній справі.

52. При цьому суди правильно врахували, що право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби. Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки суд за наявності для цього підстав, що підтверджені відповідними доказами, може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

53. Водночас, поважними причинами пропущення строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.

54. Разом з тим, на законодавчому рівні не регламентується розмежування поважних та неповажних причин. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду та вирішується в кожному конкретному випадку індивідуально.

55. Враховуючи вказане, а також надання суду доказів наявності у позивача поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом, Верховний Суд вважає означені висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими та правильними.

56. Оскільки суди визнали протиправними та скасували накази в.о. голови Державної фіскальної служби України Власова О. С. від 16 липня 2019 року №1223-о Про звільнення ОСОБА_1 та Волинської митниці ДФС від 22 липня 2019 року №409-о, тому суди попередніх інстанцій правильно вирішили про наявність правових підстав та необхідність поновлення позивача на раніше займаній посаді з моменту звільнення та стягнення на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням.

57. Проте, ухвалюючи оскаржувані судові рішення та поновлюючи позивача на посаді з 16 липня 2019 року, а також здійснюючи розрахунок належної йому суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди попередніх інстанцій безпідставно не звернули увагу на те, що 16 липня 2019 року є днем звільнення позивача.

58. Відповідно до норм чинного законодавства України, день звільнення працівника є його останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня.

59. Таким чином, поновлення ОСОБА_1 із зазначеної дати є року є помилковим.

60. Також помилковим є висновок судів про те, що сума середнього заробітку позивача становить 217354,20 грн, оскільки з урахуванням вказаного ця сума становить = 215875,60 грн (217354,20 грн - 1478,60 грн).

61. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

62. Згідно із частиною четвертою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

63. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів підлягають зміні в частині зазначення дати поновлення позивача на посаді та суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, шляхом викладення четвертого та п`ятого абзаців резолютивної частини рішення суду першої інстанції у новій редакції та зміни мотивувальної частини судового рішення суду апеляційної інстанції.

64. В іншій частині оскаржувана постанова суду відповідає нормам матеріального та процесуального права та підлягає залишенню без змін.

VIІ. Судові витрати

65. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Волинської митниці Держмитслужби на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року задовольнити частково.

2. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року в цій справі змінити, виклавши четвертий та п`ятий абзаци його резолютивної частини у наступній редакції:

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Волинської митниці ДФС з 17 липня 2019 року.

Стягнути з Волинської митниці ДФС (44350, Волинська область, Любомльський район, село Римачі, вулиця Призалізнична, будинок 13, код ЄДРПОУ 39472698) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 215875 (двісті п`ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят п`ять) гривень 60 копійок .

3. В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року залишити без змін.

4. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року змінити в мотивувальній частині.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк