Рішення

від 24.11.2020 по справі 366/15/20

ІВАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/15/20

Провадження № 2/366/176/20

РІШЕННЯ

іменем України

24 листопада 2020 року Іванківський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Гончарука О.П.,

при секретарі Потопальській О.В.,

з участю учасників судового засідання:

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в смт. Іванків цивільну справу за позовом Заступника керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Іванківської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним скасування розпорядження та державних актів на право власності на земельні ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2020 року керівник Броварської місцевої прокуратури звернувся в суд з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Іванківської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним скасування розпорядження та державних актів на право власності на земельні ділянки.

Позивач просить:

- Визнати поважними причини пропуску строків позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити їх.

- Визнати недійсним та скасувати розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 28.11.2008 №1339 Про затвердження проекту відведення та передачу земельних ділянок у власність в частині передачі в приватну власність:

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків та серія і номер паспорта невідомі, інші засоби зв`язку невідомі) земельну ділянку загальною площею 1.2179 га;

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків та серія і номер паспорта невідомі,інші засоби зв`язку невідомі) земельну ділянку загальною площею 1.66 га;

- Визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки:

- серії ЯЛ №836335, що посвідчує право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:001:0025, площею 1,2179 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

- серії ЯЛ №836336, що посвідчує право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:001:0026, площею 1,66 га. з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

- Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641.

Позивач мотивує свої вимоги тим,що Броварською місцевою прокуратурою Київської області під час вивчення підстав для представництва інтересів держави в суді в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру , встановлено, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 28.11.2008 №1339 Про затвердження проекту відведення та передачу земельних ділянок у власність передано в приватну власність громадян, в тому числі :

- ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків та серія і номер паспорта невідомі, інші засоби зв`язку невідомі) земельну ділянку загальною площею 1.7179 га;

- ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків та серія і номер паспорта невідомі, інші засоби зв`язку невідомі) земельну ділянку загальною площею 1.66 га;

На підставі зазначеного розпорядження вказаним громадянам видано наступні державні акти на право власності на земельні ділянки:

- серії ЯЛ №836335, що посвідчує право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:001:0025, площею 1,2179 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

- серії ЯЛ №836336, що посвідчує право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:001:0026, площею 1,66 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, вказані особи є власниками зазначених земельних ділянок.

Водночас, зазначене вище розпорядження Іванківської районної державної адміністрації 28.11.2008 №1339 в частині передачі у приватну власність відповідачів спірних земельних ділянок, а також видані в подальшому на його підставі державні акти про право власності на земельні ділянки не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин,у зв`язку з чим останні повинні бути визнані судом недійсними, з наступних підстав.

Так, відповідно до отриманої інформації від 22.08.2019 та від 30.08.2019 з Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра про меженний період річки Тетерів на території Іванківського району та про зміну рівня води в річці Тетерів за період 2008-2019 років, за даними багаторічних спостережень за рівнями води, проведеними Центральною геофізичною обсерваторією, мінімальні рівні води по державному водомірному посту Тетерів-Іванків за вказані роки становлять від 108.94 до 109.15 БС.

Крім того, відповідно до листа Центральної геофізичної обсерваторії ім. Б. Срезневського від 12.09.2019, річка Тетерів належить до природних водних об`єктів, а саме до середніх річок (ст. 79 Водного кодексу України), а її прибережна захисна смуга відповідно до ст.88 Водного кодексу має ширину 50 метрів. При цьому земельні ділянки, які передано в приватну власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розміщені в заплаві даної річки.

Окрім того, за участю спеціаліста (інженера-землевпорядника) проведено обстеження на місцевості зазначених земельних ділянок, переданих в приватну власність громадян, та встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222081900:01:001:0025 та 3222081900:01:001:0026 частково накладаються на прибережну захисну смугу річки Тетерів. Так, площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3222081900:01:001:0026 (площа 1.66 га) на прибережну захисну смугу становить 0.1403 га, а площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3222081900:01:001:0025 (площа 1.2179 га) на прибережну захисну смугу становить 0.1463 га.

Таким чином, вказаним громадянам фактично передано у приватну власність землі водного фонду.

Ухвалою від 05.03.2020р. відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні прокурор позов підтримала. Дала пояснення згідно позовних вимог.

Представник Київської обласної державної адміністрації Київської області, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини не явки суду не повідомлені, звернувся до суду з заявою про розгляд справи без участі представника .

Представник Іванківської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з`явився. Надіслали заяву,в якій просять застосувати строки позовної давності.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в судове засідання не з`явилися, про час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, шляхом надіслання на адресу реєстрації місця проживання судової повістки рекомендованим поштовим відправленням. Поважність причин неявки суду не повідомив, заперечень проти позову (відзив) не подали.

Відтак, у відповідності до порядку, встановленого ст.ст. 280-282 ЦПК України суд, приймаючи до уваги, що позивач не заперечує щодо такого вирішення справи, вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів, відзив протягом строку, встановленого судом відповідно до положень ч. 1 ст. 278 ЦПК України відповідач не подав та клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Відтак, суд розглядає справу відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України заочно, оскільки проти цього не заперечує позивач.

На підставі ст. 280 , ч. 2 ст. 247 ЦПК України , суд вважає можливим провести заочний розгляд справи без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши подані на їх підтвердження докази, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України,земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 28.11.2008 №1339 Про затвердження проекту відведення та передачу земельних ділянок у власність передано в приватну власність громадян, в тому числі :

- ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків та серія і номер паспорта невідомі, інші засоби зв`язку невідомі) земельну ділянку загальною площею 1.7179 га;

- ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків та серія і номер паспорта невідомі, інші засоби зв`язку невідомі) земельну ділянку загальною площею 1.66 га;

На підставі зазначеного розпорядження вказаним громадянам видано наступні державні акти на право власності на земельні ділянки:

- серії ЯЛ №836335, що посвідчує право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:001:0025, площею 1,2179 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

- серії ЯЛ №836336, що посвідчує право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:001:0026, площею 1,66 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, вказані особи є власниками зазначених земельних ділянок.

На підставі вказаного розпорядження Іванківської районної державної адміністрації 28.11.2008 №1339 в частині передачі у приватну власність відповідачів спірних земельних ділянок, видані державні акти про право власності на земельні ділянки які не відповідають вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин,у зв`язку з чим останні повинні бути визнані судом недійсними, з наступних підстав.

З листа від 22.08.2019 та від 30.08.2019 з Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра про меженний період річки Тетерів на території Іванківського району та про зміну рівня води в річці Тетерів за період 2008-2019 років, за даними багаторічних спостережень за рівнями води, проведеними Центральною геофізичною обсерваторією, мінімальні рівні води по державному водомірному посту Тетерів-Іванків за вказані роки становлять від 108.94 до 109.15 БС.

Разом з тим, відповідно до листа Центральної геофізичної обсерваторії ім. Б. Срезневського від 12.09.2019 , річка Тетерів належить до природних водних об`єктів, а саме до середніх річок (ст. 79 Водного кодексу України), а її прибережна захисна смуга відповідно до ст.88 Водного кодексу має ширину 50 метрів. При цьому земельні ділянки, які передано в приватну власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розміщені в заплаві даної річки.

Таким чином, відповідачам фактично передано у приватну власність землі водного фонду.

Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) до земель водного фонду належать земельні ділянки зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами.

Вказана норма кореспондується з положеннями ст.ст. 3, 4 Водного кодексу України у відповідній редакції.

Пунктом б) частини 2 статті 60 Земельного кодексу України та статтею 88 Водного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною50 метрів для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 325 Цивільного кодексу України, законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної або юридичної особи.

Статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Імперативними приписами пункту 4 вказаної статті визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків визначених цим Кодексом.

Такий єдиний випадок передбачений ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження), відповідно до якої громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Також ч. 2 ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження), передбачено, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Частиною 2 ст. 22 Земельного кодексу України(в редакції станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Тож до складу земель з цільовим призначенням:для ведення особистого селянського господарства не входять землі водного фонду, а саме прибережні захисні смуги.

Нормами законодавства не передбачено можливості відведення земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства, більш того, взагалі заборонено розорювання земель, садівництво та городництво.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України(в редакції станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України (в чинній на даний момент редакції), обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою та восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів.

З урахуванням положень ст. 19 Конституції України, Закону України Про місцеві державні адміністрації , ст. 172 Цивільного кодексу України, держава як власник об`єктів права державної власності делегує відповідному органу виконавчої влади повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Так, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу виконавчої влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Таким чином, реалізація відповідною районною державною адміністрацією щодо об`єктів державної власності, зокрема розпорядження майном всупереч положень, передбачених законом, не може бути оцінено як вираження волі держави (постанови Верховного Суду України від 25.01.17 (справа № 3-1533гс16), від 05.10.16 (справа № 3-604гс16) та від 15.03.17 (справа № 3-1515гс16).

Надання у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства без врахування імперативної заборони щодо використання земель водного фонду з цією метою та відсутності передбачених законом підстав для перебування у приватній власності земель вказаної категорії, суперечить вимогам законодавства, зокрема ст. ст. 20, 21, 60, 61 Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України, що призвело до вибуття спірних земельних ділянок з державної власності всупереч встановленому законом порядку.

Тобто, спірні земельні ділянки вибули з державної власності всупереч вимог закону та безоплатно, а тому існують всі правові підстави для їх витребування з незаконного володіння у державну власність на підставі ст. ст. 387, 388 , 396 Цивільного кодексу України .

Таким чином, Іванківська районна державна адміністрація розпорядилася землями водного фонду та фактично змінила цільове призначення спірних земельних ділянок із земель водного фонду на землі для ведення особистого селянського господарства попри те, що не була розпорядником даної категорії земель в розумінні ст.ст. 22, 59, 61, 84, 118 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження).

Частинами 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

На момент відведення у приватну власність громадян спірних земельних ділянок водного фонду, так і на даний час, розпорядником даної категорії земель є Київська обласна державна адміністрація, а не Іванківська районна державна адміністрація.

Крім того, виходячи з вищевикладених норм, жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 2,8779 га земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з вимогами ст. ст. 22, 23 Земельного кодексу України громадянам для ведення особистого селянського господарства повинні надаватися виключно землі сільськогосподарського призначення, а не водного фонду. Такі правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-81цс14, від 14.05.2014 у справі № 6-35цс14 та від 13.11.2013 у справі № 6-123ц13.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

З наведеного вбачається, що Іванківська районна державна адміністрація не будучи законним розпорядником земель водного фонду, в порушення вимог ст.ст. 22, 59, 84, 61, 118 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), змінила цільове призначення земель водного фонду на землі для ведення особистого селянського господарства, що є підставою для визнання недійсним вищевказаного розпорядження про відведення у приватну власність спірних земельних ділянок.

Таким чином, Іванківською РДА прийнято оспорюване розпорядження, яким відведено у приватну власність землі водного фонду для ведення особистого селянського господарства та фактично змінено цільове призначення спірних земельних ділянок, що є підставою для визнання недійсним вищевказаного розпорядження про відведення у приватну власність зазначених ділянок.

На підставі викладених обставин, розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 28.11.200 №1339 Про затвердження проекту відведення та передачу земельних ділянок у власність підлягає визнанню недійсним та скасуванню, а видані на його підставі державні акти серії ЯЛ №836335 та серії ЯЛ №836336 про право власності на спірні земельні ділянки підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно із ст.ст. 3, 7 Закону України Про місцеві державні адміністрації однією із засад діяльності місцевих державних адміністрацій є верховенство права та законності. Місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

Відповідно до вимог ст. 6 Закону України Про місцеві державні адміністрації на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до вимог ч. 2 статті 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Відповідно до ст. 50 Закону України Про місцеві державні адміністрації розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.

Таким чином, оскаржуваним розпорядженням Іванківської РДА порушено інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації як власника та розпорядника земельних ділянок водного фонду, адже до державної власності підлягає поверненню земельна ділянка водного фонду, яка не могла бути передана у власність, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Також, у відповідності до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч.1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 914/760/17, від 21.08.2018 у справі № 902/1722/14, від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 12.04.2018 у справі № 910/16133/16, від 11.04.2018 у справі № 904/9655/16, від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16, від 27.03.2018 у справі № 904/11088/16, від 27.03.2018 у справі № 904/11141/16 та Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15, від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13.

Згідно з приписами ст. 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Враховуючи викладене, розпорядження Іванківської РДА від 28.11.2008 №1339 підлягає визнанню недійсним та скасуванню, а державні акти серії серії ЯЛ №836335 та серії ЯЛ №836336 підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до вимог ст. 131? Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Також ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Виходячи із змісту рішення Конституційного суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

В даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через їх порушення, що виражається в порушенні норм законодавства (діючого на час виникнення спірних правовідносин) під час відведення громадянам у приватну власність земель водного фонду, а також через неналежне виконання своїх повноважень органом, уповноваженим державою на розпорядження землями вказаної категорії, щодо повернення цих земель.

З наведеного також вбачається, що надання у власність громадянам з порушенням вимог земельного та водного законодавства земель водного фонду, порушує права та інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації як розпорядника земель вказаної категорії (висновок Великої палати Верховного суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18).

Проте, позивач як уповноважений суб`єкт владних повноважень, за наявності факту порушення інтересів держави, тривалий час не звертався до суду за їх захистом. Зазначене надає прокурору відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру підстави для представництва в суді інтересів держави.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Оскаржуваним розпорядженням та державними актами на право власності на земельні ділянки порушено інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації як власника та розпорядника земель водного фонду, адже до державної власності підлягають поверненню земельні ділянки водного фонду, які знаходяться за межами населених пунктів.

Крім того, позовна заява про повернення земельних ділянок водного фонду із приватної власності у державну власність, безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 80 Земельного кодексу України закріплено суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень), визначалось, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрації відповідно до закону.

Виходячи із вищевикладених норм законодавства та аналізуючи положення ст. 122 Земельного кодексу України єдиним органом, який на даний момент наділений повноваженнями розпоряджатись землями водного фонду за межами населених пунктів, є Київська обласна державна адміністрація.

Слід також зазначити, що строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом пропущено з поважних причин, з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Саме така правова позиція щодо правильності застосування вказаної норми закону міститься в постановах Верховного Суду України від 25.08.13 (справа № 3-18гс13) і 16.12.15 (справа № 6-2510ц15), правові висновки якого обов`язкові для всіх судів України.

Пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 №10 зазначено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Враховуючи, що вказаний позов пред`являється в інтересах розпорядника - Київської ОДА, права власності якого були порушені оспорюваним розпорядженням, строк позовної давності вказаним органом пропущено з поважних причин.

Київська ОДА, яка відповідно до закону є розпорядником спірних земельних ділянок, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття оскаржуваного розпорядження не було відомо, оскільки вони приймались без її участі. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено, у зв`язку з чим Київська ОДА на захист порушених прав держави до суду не зверталась.

Також, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, помилковою є практика судів, які визначають початок перебігу строку позовної давності з часу, коли відповідний орган здійснив незаконну передачу земель, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення.

Про порушення вимог земельного законодавства при прийнятті оскаржуваного розпорядження, органам прокуратури стало відомо 27.09.2019, тобто в момент надходження листа від Центральної геофізичної обсерваторії ім. Б.Срезневського, в якому було описано виявлені порушення.

Водночас, позивачу стало відомо про вказані обставини з листа Броварської місцевої прокуратури від 31.10.2019, що також підтверджує необізнаність Київської ОДА про зазначені порушення у попередній період.

З огляду на викладене, строк позовної давності пропущено з поважних причин.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню, а ним по справі понесені судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 5763,00 грн., що підтверджується документально (а.с.37), ці витрати підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача в солідарному порядку.

На підставі викладеного, ст.ст.13, 14,131-1 Конституції України, ст.ст. 16,21, 252,256,257,260,261 ч.1 Цивільного кодексу України,ст.ст. 20, 22, 56, 57, 83, 84, 141, 142, 149,152,153 Земельного кодексу України, ст. 1,3,5,8,17,57 Лісового кодексу України, керуючись ст.ст. 4,12, 13, 56,57, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Заступника керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Іванківської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним скасування розпорядження та державних актів на право власності на земельні ділянки - задовольнити.

Вважати поважними причини пропуску строків позовної давності для звернення до суду з зазначеним позовом та поновити їх.

Визнати недійним та скасувати розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 28.11.2008р. № 1339 Про затвердження проекту відведення та передачу земельних ділянок у власність в частині передачі в приватну власність:

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) земельну ділянку загальною площею 1.2179 га;

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) земельну ділянку загальною площею 1.66 га;

Визнати недійними державні акти на право власності на земельні ділянки:

серії ЯЛ № 836335, що посвідчує право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:001:0025, площею 1.2179 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

серії ЯЛ № 836336, що посвідчує право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081900:01:001:0026, площею 1.66 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 5763,00 (п`ять тисяч сімсот шістдесят три грн.. 00 коп.) за наступними реквізитами:

отримувач - прокуратура Київської області;

код ЄДРПОУ - 02909996;

банк отримувача - Державна казначейська служба України м.Київ;

МФО - 820172;

Рахунок отримувача - 35216008015641.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його складення. Якщо копія рішення не буде вручена відповідачу у день його складення, він має право на поновлення строку подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо така заява буде ним подана протягом двадцяти днів з дня вручення копії рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Якщо копія рішення не буде вручена позивачу у день його складення, він має право на поновлення строку подання скарги, якщо апеляційна скарга буде ним подана протягом 30 днів з дня вручення копії рішення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду безпосередньо, або - згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через суд першої інстанції, який розглянув справу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 03 грудня 2020 року.

Суддя: О.П.Гончарук