Рішення

від 04.12.2020 по справі 910/9905/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2020Справа № 910/9905/20

Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи

за позовом Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація

до Державної установи Київський міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України

про стягнення 144 057,07 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Київжитлоспецексплуатація (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної установи Київський міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України (відповідач) про стягнення 144 057,07 грн., з яких 133 672,64 грн. основного боргу, 7 295,70 грн. пені, 1 954,54 грн. інфляційних втрат та 1 134,19 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №3067 від 18.10.2019 в частині здійснення повної та своєчасної оплати орендних платежів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

13.10.2020 представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 133 672,64 грн. у зв`язку з його повною оплатою відповідачем.

Також 15.10.2020 представником позивача подано до канцелярії суду клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу, а також зменшення заявлених до стягнення з відповідача пені та 3% річних.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.10.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Державною установою Київський міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України (орендар) та Комунальним підприємством Київжитлоспецексплуатація (підприємство-балансоутримувач) був укладений Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №3067 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 23.02.2017 №946/1950 Про повернення приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва із сфери управління державних установ і організацій , відповідно до акту приймання-передачі основних засобів від 30.03.2018, протоколу засідання постійно діючої комісії Київської міської ради з питань власності від 11.06.2019 №25/160 (п. 84) на виконання Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджено рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280 (із змінами) передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (об`єкт оренди), яке знаходить за адресою: м. Київ, вул. Естонська, 3, літера Д, для розміщення бюджетної установи, яка утримується за рахунок державного бюджету.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що об`єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 774,10 кв.м, в т.ч. 1 поверх - 331,10 кв.м, 2 поверх - 278,80 кв.м, надбудова - 164,20 кв.м згідно з викопіюванням з по поверхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

За змістом п. 3.1 Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280 (зі змінами) та становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2019 року: 39,04 грн. за 1 кв.м, що в цілому складає 30 222,89 грн.

Згідно з п. 3.2 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Пунктами 3.6, 3.7 Договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача починаючи з 01.09.2019. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа місяця за поточний місяць.

На виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування об`єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі до Договору від 18.10.2019.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання за Договором, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості з орендної плати у розмірі 133 672,64 грн.

Укладений між сторонами Договір є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України, а також Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи (актом приймання-передачі до Договору від 18.10.2019) підтверджується факт передачі в оренду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями за Договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.7 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 5 числа місяця за поточний місяць.

Із матеріалів справи вбачається, що за період з січня по травень 2020 року заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати становить 133 672,64 грн., а строк виконання грошового зобов`язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано наявність у нього грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору у розмірі 133 672,64 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як вбачається із матеріалів справи, 07.10.2020 між сторонами був підписаний акт №3067 надання послуг по використанню нежитлового приміщення будинку №3 на вул. Естонська, відповідно до якого сторони підтвердили, що в січні-вересні 2020 року за Договором орендарем використовувалось нежитлове приміщення за адресою: Естонська, 3, загальною площею 744,10 кв.м. Розмір орендної плати за вказаний період склав 207 291,52 грн. з ПДВ.

Платіжним дорученням №468 від 07.10.2020 підтверджується повна сплата відповідачем орендної плати за Договором за користування приміщенням у період з січня по вересень 2020 року на суму 207 291,52 грн.

Таким чином, вказаним платіжним доручення №468 від 07.10.2020 підтверджується повна та належна сплата відповідачем на користь позивача суми заборгованості, заявленої до стягнення у даній справі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору у даній справі в частині стягнення основного боргу та необхідність закриття провадження в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 295,70 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 954,54 грн. та 3% річних у розмірі 1 134,19 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання у період з січня по травень 2020 року.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати на користь підприємства-балансоутримувача орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню у розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України. Крім того, орендар згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сплачує інфляційні витрати по заборгованості та 3% річних від простроченої суми заборгованості.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних, та вважає за необхідне зазначити наступне.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).

За 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.5 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 (постанова від 18.03.2020) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Судом враховано, що відповідач є державною установою, що належить до закладів громадського здоров`я, головним завданням якої є діяльність у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), профілактики неінфекційних захворювань, захисту населення від інфекційних хвороб у межах визначених Статутом. Центр засновано на державній власності, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я і є підзвітний йому (п. 1 Статуту Установи).

Пунктом 2 Статуту Установи визначено, що вона є державною бюджетною неприбутковою установою, уповноваженим органом управління є Міністерство охорони здоров`я України.

Таким чином, відповідач є державним закладом охорони здоров`я, що повністю утримується за рахунок державного бюджету, є неприбутковою установою і причиною прострочення виконання зобов`язання зі сплати орендних платежів є відсутність своєчасного бюджетного фінансування, тобто в допущенні прострочення відсутня безпосередня вина орендаря.

Також суд виходить із того, що одними із основних завдань діяльності відповідача є організація проведення епідеміологічних розслідувань випадків та спалахів інфекційних хвороб з метою встановлення причин їх виникнення та надання пропозицій щодо їх ліквідації, а також здійснення досліджень щодо безпеки факторів, що можуть небезпечно впливати на стан здоров`я населення, відтак діяльність відповідача в умовах поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відіграє важливу соціальну роль.

Більш того, станом на момент розгляду даної справи відповідачем було повністю погашено суму основної заборгованості як за спірний період (січень-травень 2020), так і сплачено на користь позивача орендну плату за період червень-вересень 2020, що свідчить про відсутність будь-яких збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором.

Відтак, зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, правовий статус відповідача, основним різновидом господарської діяльності якого є проведення державного обліку інфекційних і професійних захворювань та отруєнь, розслідувань причин і умов виникнення інфекційних захворювань в умовах поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, також беручи до уваги суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та відіграння нею особливої соціальної ролі, суд вважає за можливе зменшити нараховані до стягнення з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання до 1,00 грн. та 3% річних до 1,00 грн.

Також суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 1 954,54 грн.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1,00 грн., 3% річних у розмірі 1,00 грн. та інфляційних у розмірі 1 954,54 грн.; в іншій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити. Провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 133 672,64 грн. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація задовольнити частково.

2.Провадження у справі в частині стягнення з Державної установи Київський міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України на користь Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація заборгованості у розмірі 133 672,64 грн. закрити.

3.Стягнути з Державної установи Київський міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України (04053, м. Київ, вул. Некрасовська, 10/8; ідентифікаційний код 38518296) на користь Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація (01001, м.Київ, вул. Володимирська, 51-А;ідентифікаційний код 03366500) пеню у розмірі 1 (одна) грн.. 00 коп., 3% річних у розмірі 1 (одна) грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 1 954 (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 54 коп. та судовий збір у розмірі 2 160 (дві тисячі сто шістдесят) грн. 86 коп.

4.У іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 04.12.2020

Суддя С.В. Стасюк