Ухвала

від 02.12.2020 по справі 910/4621/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/4621/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Пількова К.М., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДУ ПРЕСКУЛ" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Школа активної дитини")

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "АЮДАР?

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Школа активної дитини"

про виселення із займаного нежитлового приміщення

за участю:

відповідача: Болобан В.Г, (адвокат)

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору

1.1. Судами у даній справі розглянуто спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "АЮДАР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Школа активної дитини" про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Школа активної дитини" з нежилого приміщення АДРЕСА_1.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 у задоволені позову відмовлено.

2.2. Оскарженою у касаційному порядку постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 це рішення суду скасовано та прийняти нове, яким позов задоволено повністю, постановлено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Школа активної дитини" із вказаного нежилого приміщення, розподілено судові витрати.

3. Суть касаційної скарги

3.1. Звернувшись із касаційною скаргою на вказану постанову суду скаржник обґрунтовує її наступним.

3.2. 24.09.2018 між ОСОБА_1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "АЮДАР" (орендар) було укладено договір оренди (найму) нежилого приміщення (далі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування (оренду) нежиле приміщення АДРЕСА_1 ).

24.09.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "АЮДАР" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Школа активної дитини" (суборендар) було укладено договір суборенди нежитлового приміщення №СО-2 від 24.09.2018 року (далі - договір суборенди).

В подальшому орендоване скаржником приміщення вибуло із власності ОСОБА_1 та перейшло у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "АЮДАР".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "АЮДАР" на адресу скаржника направило лист, який останнім отримано 17.02.2020, у якому повідомлено про вказану зміну власника майна та припинення договору суборенди, і викладено пропозицію укласти договір оренди з новим власником на нових умовах.

3.3. При цьому як виключну підставу касаційного оскарження скаржник зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.03.2018 зі справи № 910/17082/17, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

3.4. У вказаній постанові Верховного Суду зазначено про те, що з аналізу положень статей 761, 774 Цивільного кодексу України вбачається, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договором оренди припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема право передання його в суборенду.

3.5. Оскаржену Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕДУ ПРЕСКУЛ" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Школа активної дитини") у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що строк дії договору суборенди нежитлового приміщення №СО-2 від 24.09.2018 укладеного на підставі договору оренди (найму) нежитлового приміщення від 24.09.2018, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "АЮДАР, як орендарем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Школа активної дитини" як суборендарем, достроково припинено у зв`язку із припиненням основного договору оренди, що є підставою для задоволення позову.

3.6. 24.11.2020 скаржником до суду касаційної інстанції подано доповнення до касаційної скарги.

Відповідно до приписів частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями частини 1 статті 118 вказаного Кодексу визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч.1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2).

Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку, а суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.

За вказаних обставин такі доповнення до касаційної скарги судом касаційної інстанції залишаються без розгляду.

3.7. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "АЮДАР" звернувшись із письмовою заявою просило розглянути касаційну скаргу без участі свого представника.

4. Мотивувальна частина

4.1. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, у розрізі виключності випадку касаційного оскарження судового рішення слід зазначити наступне.

4.2. Положеннями статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право касаційного оскарження обмежено виключними випадками, які передбачені у цій статті .

4.3. Отже, оскільки законодавцем обмежено доступ до касаційного суду щодо касаційного оскарження, а відповідно і на касаційний перегляд судових рішень, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведеної вище норми ГПК України, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав виходячи із доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, для перегляду у касаційному порядку судового рішення виходячи із наступного.

4.4. Відповідно до положень статті 775 Цивільного кодексу України договір найму (оренди) є двостороннім договором.

4.5. Отже у зв`язку із відчуженням ОСОБА_1 (орендодавець) за договором оренди від 24.09.2018 орендованого мана на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний центр "АЮДАР", який за цим договором був орендарем, договір оренди від 24.09.2018 припинив свою дію.

4.6. Згідно вимог статті 774 вказаного вище кодексу передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1). Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму (ч.2). До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ч.3). Згідно статті 761 цього кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1).

4.7. Отже у силу спеціальних правовідносин щодо піднайму, за договором піднайму орендодавцем є особа, яка має статус наймача за основним договором найму, у разі ж втрати такою особою статус наймача, вона не може в силу наведених положень мати статус наймодавця за договором піднайму.

4.8. За вказаних обставин у зв`язку із вибуттям однієї із сторін за договором піднайму, який є також двостороннім, останній припинив свою дію.

4.9. Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

4.10. Із доводів викладених у касаційній скарзі, та оскарженого судового рішення, не вбачається, що наявні дійсні об`єктивні мотиви для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.03.2018 зі справи № 910/17082/17.

4.11. Інші доводи скаржник зводяться до власного бачення спірних правовідносин та переоцінки доказів, а тому не є виключними випадками, що давали б право скаржнику на касаційне оскарження судового рішення.

4.12. Із положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не вбачається, що суб`єктивна юридична оцінка обставин справи, а відповідно і суб`єктивні мотиви скаржника, можуть бути покладені в основу для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

4.13. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників судового процесу .

4.14. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

4.15. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України .

4.16. Виходячи із викладеного, оскільки Верховний Суд у своїй постанові в іншій справі вже виклав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, а вмотивованого обґрунтування відступлення від такого висновку не вбачається, відсутні виключні випадки касаційного оскарження судового рішення, які відповідно до положень частини другої статті 287 ГПК України можуть бути підставами для касаційного оскарження , тому касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДУ ПРЕСКУЛ" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Школа активної дитини") підлягає закриттю на підставі п.4 частини першої статті 296 ГПК України.

4.17. Сплачена скаржником сума судового збору за подання касаційної скарги в силу положень пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДУ ПРЕСКУЛ" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Школа активної дитини") на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі Господарського суду міста Києва №910/4621/20, закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді К.М. Пільков

Є.В. Краснов