Рішення

від 04.12.2020 по справі 322/300/20

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 322/300/20

Провадження № 2/314/1035/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2020 року м.Вільнянськ

справа № 322/300/20;

провадження № 2/314/1035/2020

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кіяшко В.О.,

секретар судового засідання Павлівська І.В.,

учасники справи:

-позивач ОСОБА_1 ;

-відповідач ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні у м. Вільнянськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу ,

за участю :

представника позивача адвоката: Косякової З.М.

представника відповідача адвоката: Кравченка В.А.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , у березні 2020 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, де просила стягнути з відповідача на свою користь 582 389, 75 грн.

Позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що між сторонами 10.12.2004 року був укладений договір земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 .

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2018 року вищезазначений договір розірвано у зв`язку з систематичною несплатою орендної плати.

Відповідач добровільно земельну ділянку не повернув, у зв`язку з чим було здійснено заходи щодо примусового виконання рішення із зупиненням виконання останнього на підставі ухвали Верховного суду від 27 липня 2018 року.

Постановою Верховного суду від 29 травня 2019 року вищезазначена постанова апеляційного суду залишена без змін, поновлено виконання судового рішення.

Проте відповідач земельну ділянку не повернув , звернувшись із заявою до суду про відстрочення виконання рішення, проте ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 05.11.2019 року у такому клопотанні було відмовлено.

Земельна ділянка була повернута тільки 19 грудня 2019 року.

Позивач вважав , що останній недоотримав орендну плату за період 2010-2018 рік у розмірі 423 262,66 грн. з урахуванням кількості прострочених днів, 0,5 % пені, 3% річних та суми інфляції з розрахунку орендної плати у розмірі 2600 грн. за 2010 рік , 2600 грн. за 2011 рік, 3000 грн. за 2012 рік, 5000 грн. за 2013 рік, 5000 грн. за 2014 рік, 6000 грн. за 2015 р. , 6000 грн. за 2016 рік , 6000 грн. за 2017 рік, 6000 грн. за 2018 рік.

Крім того, відповідач завдав позивачеві у 2019 році шкоду у вигляді неотриманої вигоди .

Згідно інтерактивної карти урожай онлайн 2019 середня врожайність соняшнику становить 2,23 т\га, середня ціна на насіння соняшника в Новомиколаївському районі Запорізької області склала 9856 грн.\т. Виходячи із зазначеного позивач вважав, що останньому завдано майнову шкоду із розрахунку 2,23?7,24?9856=159 127,09.

Таким чином, позивач з посиланням на положення вищезазначеного договору оренди, ст. 90 , 152, 211,212 ЗК України , ст.34,36 Закону Про оренду землі , ст. 16,22, 625,629,ЦК України просив стягнути з відповідача 582 389,75 грн.

Відповідач надав відзив в якому зазначив про застосування строку позовної давності за 2010-2017 роки. Крім того, останній перераховував в рахунок погашення орендної плати грошові кошти в 2016,2017,2018р, проте позивачка в їх отриманні відмовилася,його вини в зазначеному не має, вважав користування земельною ділянкою у 2019 році правомірним, оскільки останній засіяв земельну ділянку під час чинності договору оренди цієї земельної ділянки, мав право на врожай, здійснив витрати з придбання паливних матеріалів, насіння, розмір ж збитків є необґрунтованим. Крім того, відповідач не відмовляється від сплати орендної плати за 2019 рік, проте позивач на зв`язок не виходить , від отримання плати ухиляється.

Представник позивача позов підтримав у судовому засіданні з підстав , зазначених у позові. Представник відповідача позов заперечив.

Дослідивши надані сторонами докази, суд звертає увагу на наступне.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2018 року у справі №322/426/16 рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06 квітня 2017 року у цій справі скасовано та прийнято постанову наступного змісту: позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 10 грудня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,посвідчений приватним нотаріусом Новомоколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим Олександром Володимировичем та зареєстрований ЗРФ ЦДЗК 23.11.2007 року за № 040727400153. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,24 га., розташовану на території Підгірненської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, кадастровий номер 2323684000:14:008:0001.

Постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року вищезазначена постанова апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишена без змін , поновлено виконання цієї постанови апеляційного суду.

За змістом ч. 5 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

Так, зі змісту цієї постанови апеляційного суду вбачається, що 10 грудня 2004 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського товарного виробництва, яка знаходиться на території Підгірненської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області і належить орендодавцю на праві приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗП№ 028491 виданого Новомиколаївською райдержадміністрацією 05 липня 1999 року та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 55. Зазначений договір 10.12.2004 року був посвідчений приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області Моргуновим О.В., а 23.11.2007 року було проведено державну реєстрацію зазначеного договору. Відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 10.12.2004 року строк оренди становить 49 років, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 1,5% від нормативної вартості і становить 1 158 грн. 33 коп., щорічно з 01 жовтня по 25 грудня поточного року. Згідно з п. 28 договору оренди земельної ділянки від 10.12.2004 року орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Пунктом 38 договору оренди земельної ділянки від 10.12.2004 року передбачено можливість його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, зокрема унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

У зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за договором оренди апеляційним судом вищезазначений договір оренди розірвано, зобов`язано повернути власнику відповідну земельну ділянку.

Частиною 1 статті 31 Закону України Про оренду землі визначені випадки припинення договору оренди землі, зокрема на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. За приписами ч.1 ст.32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Таким чином за змістом ст. 31,32 Закону України Про оренду землі договір оренди припиняється , у тому числі шляхом його розірвання за рішенням суду.

При цьому, договір оренди земельної ділянки припиняється в силу судового рішення та з моменту набрання чинності рішення суду, якщо інше не вказано в самому рішенні, яке наряду з юридичними фактами є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків . Припинення договору оренди землі та розірвання договору оренди земельної ділянки є різними інститутами, розірвання є одним із способів припинення , а саме розірвання також відрізняється за наслідками (наприклад одностороннє розірвання договору не дозволяється за загальним правилом, розірвання за згодою - повинна мати відповідну форму узгодження тощо) . Встановлюючи таку підставу для припинення оренди землі як судове рішення норми Закону України Про оренду землі , Земельного кодексу України не передбачають вчинення сторонами договору додаткових дій щодо розірвання договору.

Положення ж п.21 вищезазначеного договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не передбачають передання земельної ділянки орендодавцю як умову припинення договору оренди землі, а визначають цю дію, як наслідок припинення договору оренди. Відповідно до наведених положень законодавства та умов договору оренди, обов`язок передання земельної ділянки за актом є похідним від припинення договору оренди і виникає після припинення договору. Таким чином, договір оренди земельної ділянки припиняється в силу рішення суду незалежно від того чи передано земельну ділянку за актом.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондиційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Правові позиції щодо кондикційних зобов`язань висловлювались Верховним Судом, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, а також в постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №209/5477/13-ц (провадження № 61-27184св18), від 22 січня 2020 року у справі №686/9356/15-ц (провадження № 61-21533св18).

Таким чином , суд дійшов висновку , що в дійсній справі після припинення договірних відносин щодо оренди землі з моменту розірвання договору оренди землі рішенням суду між сторонами склалися саме кондикційні зобов`язання.

Разом з цим, судом враховується, що хоча зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18), однак предметом дійсного позову в частині стягнення грошової суми за період 2019 р. не є стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав, а є , як вказав позивач , відшкодування збитків , а саме таких збитків, які зазнав позивач у вигляді неотриманої вигоди (доходу) з відповідним обґрунтуванням такої вигоди з розрахунку шляхом множення розміру земельної ділянки на показник середньої врожайності відповідної культури у Новомиколаївському районі та на середню ціну відповідної культури .

При цьому, суд звертає увагу на те, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення, тоді як матеріали цивільної справи не містять доказів на підтвердження того, що внаслідок безпідставного використання відповідачем спірної земельної ділянки після розірвання договору оренди землі для позивача, який є власником земельної ділянки, настали негативні наслідки й суд критично оцінює надані стороною позивача інформацію про врожайність сільськогосподарських культур, оскільки не враховано конкретну родючість ґрунту на належній саме позивачу земельній ділянці, а наявний розрахунок, проведений позивачем шляхом множення розміру земельної ділянки на показник середньої врожайності відповідної культури у Новомиколаївському районі та на середню ціну відповідної культури є не тільки абстрактним, але й самі показники взятті із сумнівних інтернет джерел з урахуванням того,що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення. В той же час, у даній справі позивачем наведено саме математичний розрахунок доходів, які лише теоретично можливо отримати. В матеріалах справи відсутні докази наявності наміру позивача спрямованого на обробіток саме спірної земельної ділянки з метою отримання врожаю соняшника та його подальшої реалізації. За таких обставин суд не вбачає підстав для стягнення упущеної вигоди у розмірі 159 127,09 грн. за 2019 рік з урахуванням того предмету й підстав позову , які визначені позивачем.

Що стосується стягнення орендної плати за період 2010-2015 р з урахуванням кількості прострочених днів, 0,5 % пені, 3% річних та суми інфляції з розрахунку орендної плати у розмірі 2600 грн. за 2010 рік , 2600 грн. за 2011 рік, 3000 грн. за 2012 рік, 5000 грн. за 2013 рік, 5000 грн. за 2014 рік, 6000 грн. за 2015 р. , то суд вважає за необхідне відмовити у позові в цій частині враховуючи наступне.

Так, відповідно до п. 9 відповідного договору оренди земельної ділянки від 10.12.2004 року орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 1,5% від нормативної вартості і становить 1 158 грн. 33 коп., щорічно з 01 жовтня по 25 грудня поточного року.

Згідно ст.22 в редакції до 05.04.2015 року Закону України Про оренду землі внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2018 року у справі № 322/426/16 надавалася оцінка розпискам про отримання орендної плати у 2010-2015 р. , та встановлено порушення відповідачем, ОСОБА_2 своїх зобов`язань по сплаті орендної плати, тому суд вважає доведеним відповідний факт несплати орендної плати за період 2010-2015 р. , в той же час суд не погоджується з розрахунком позивача, оскільки відповідно до п. 9 відповідного договору оренди земельної ділянки від 10.12.2004 року орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 1,5% від нормативної вартості і становить 1 158 грн. 33 коп., тому суд вважає доведеним за період 2010-2015 р. лише суму несплаченої орендної плати у розмірі 6949,98 грн. з розрахунку 1 158 грн. 33 коп. на рік, враховуючи , що позивачем не надано будь-якого витягу з нормативно-грошової оцінки, який відповідно до умов договору та чинного законодавства є належним та допустимим доказом щодо визначення розміру орендної плати, а також належних доказів , які б свідчили про перегляд розміру орендної плати саме у вказаному позивачем розмірі й з урахуванням й того, що умовою такого перегляду згідно умов договору не встановлено одностороннє волевиявлення, навпаки зміна умов договору здійснюється за взаємною згодою сторін .

Разом з тим відповідач в частині стягнення орендної плати просив застосувати позовну давність за 2010-01.03.2017 р., у зв`язку з чим слід зазначити наступне.

Суд вважає, що про несплату орендної плати орендодавець ОСОБА_1 мала можливість довідатися з 25 грудня поточного року за який згідно умов договору повинна була бути здійснена така плата, оскільки відповідно до п.11 відповідного договору орендна плата вноситься щорічно з 01 жовтня по 25 грудня поточного року, крім того 29.09.2015 року позивачка направила відповідачу заяву про розірвання договору оренди земельної ділянки від 10.12.2004 року за згодою сторін, а в квітні 2016 року звернулася до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки з підстав несплати відповідачем орендної плати починаючи з 2010 року.

До суду з дійсним позовом позивачка звернулася засобами поштового зв`язку 24.03.2020 року.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Цивільним законодавством у ст. 264 ЦК України визначено також випадки, коли строки позовної давності перериваються. Зокрема, ч. 2 ст. 264 ЦК України визначає, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 2, ч. 3 ст. 264 ЦК України). При цьому, слід мати на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі 905/2324/17.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

За таких обставин , враховуючи відсутність поважних причин пропуску позовної давності, суд відмовляє у стягненні орендної плати за період 2010-2015 р. через сплив позовної давності.

Що стосується таких вимог за 2016-2018 р , то слід зазначити, що Закон України про оренду землі в редакції чинній на цей період визначав, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, при цьому договір про оренду земельної ділянки, укладений між сторонами, не визначив конкретний спосіб здійснення відповідної оплати .

Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд знайшов підтвердження того, що відповідач направляв Укрпоштою ОСОБА_1 23 грудня 2016 року грошові кошти у розмірі 3169, 25 грн. , 14 листопада 2017 року грошові кошти у розмірі 3370, 00 грн., 05 грудня 2018 року 4080 грн., (а.с. 49-50), проте такі кошти були повернуті , що позивачем не спростовано.

В той же час, договором оренди не передбачено як повинен діяти орендар, якщо орендодавець відмовляється від отримання орендної плати.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині (стягнення орендної плати за 2016-2018 р.) саме з підстав недоведеності , звертаючи увагу на те, що підставою відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка порушила зобов`язання (ст.ст.611, 614 ЦК), тоді як позивачем не доведено того, що орендна плата за 2016-2018 р. йому не виплачувалася саме через винну поведінку відповідача з урахуванням встановленого ухилення орендодавця від прийняття орендної плати у відповідний період.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-80,82, 259, 263-265,354 ЦПК України, суд -

вирішив:

1. В задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 04.12.2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса : АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Вікторія Олександрівна Кіяшко

04.12.2020