Рішення

від 09.11.2020 по справі 910/11562/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.11.2020Справа № 910/11562/20

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, будинок 40-А; ідентифікаційний код: 14323014)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройтрейд Груп" (04060, м. Київ, вул. Ольжича, будинок 7, квартира 42; ідентифікаційний код: 42795710)

про стягнення 66 705, 50 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулася База виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройтрейд Груп" про стягнення 66 705, 50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що боржник свої обов`язки щодо погашення заборгованості виконав в повному обсязі, однак кошти за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на користь позивача не сплатив. У зв`язку з чим позивачем було нараховано пеню в розмірі 55 221, 52 грн, інфляційні втрати в розмірі 5 991, 00 грн та 3% річних в розмірі 5 492, 98 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 позовну заяву Бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України залишено без руху, позивач у встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів сплати судового збору в розмірі 2 102, 00 грн.

02.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача на усунення недоліків позовної заяви, до якої додано доказ сплати судового збору в розмірі 2 102, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Крім того, вказаною ухвалою судом витребувано у позивача належним чином засвідчену копію інвестиційно-підрядного договору № 6 від 13.03.2003.

23.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли документи від позивача на виконання вимог ухвали суду від 08.09.2020.

01.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог оскільки договір № 6 від 13.03.2003 та додаткова угода № 27/34-6/03/Д13 від 23.02.2018 року, не містить порядку застосування до сторін такої санкції як пеня, а містить лише відшкодування реальних збитків, що є іншим видом санкцій за своєю суттю та порядком встановлення розміру.

16.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначає що пеня нарахована правомірно у відповідності до п. 5.1 та п. 5.2. договору, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та у системному зв`язку із ч. 2, 3 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

30.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач зазначає, що основний договір № 6 від 13.03.2020, який сторонами фактично було викладено у новій редакції додатковою угодою № 27/34-6/03/Д13 від 23.02.2018 не передбачав такого виду відповідальності як пеня, а передбачав лише один вид відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами умов договору, а саме відшкодування збитків.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

База виробничо-технологічної комплектації (позивач) є установою Національної гвардії України і призначена для виконання завдань замовника з капітального будівництва, поточного ремонту казармено-житлового фонду, будівель і споруд військових частин, створення запасів матеріально-технічних цінностей, виготовлення столярних, меблевих та інших виробів з деревини, перевезення військового майна вантажним транспортом, робіт зі спеціальною та інженерною технікою, технічного обслуговування, ремонту техніки, у тому числі спеціальної територіальних управлінь, з`єднань, військових частин (підрозділів), вищих військових закладів освіти, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я та установ Національної гвардії України і у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України (п. 3, 4 розділу першого Положення про Базу ВТК, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України у редакції від 17.07.2019 № 578).

13.03.2003 між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (сторона-1) та Українським консорціумом "Екосорб" (сторона-2) укладено інвестиційно-підрядний договір № 6 від 13.03.2003, відповідно до умов якого (враховуючи внесені додатковими угодами зміни) предметом договору є діяльність сторін по проектуванню та будівництву об`єктів: "Житлові будинки з дитячим дошкільним закладом та об`єктами обслуговування населення по вул. Народного Ополчення, 9-А в Солом`янському районі м. Києва".

Сторона-1 виступає замовником по проектуванню та будівництву об`єкту, а також інвестором на суму 2 500 000 грн по будівництву двох житлових будинків серії АПВС (№3, 4 по ГП) та на суму 3 000 000, 00 грн по будівництву житлового будинку серії АПВС (№ 2 по ГП об`єкта).

Сторона-2 прийняла на себе функції інвестора на залишкову частину об`єкта та генпідрядника по будівництву об`єкта.

11.10.2006 між Українським консорціумом "Екосорб", Головним управлінням внутрішніх військ МВС України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новотехбуд" укладено договір № 224 про відступлення зобов`язань (відступлення прав та обов`язків інвестора-генпідрядника за інвестиційно-підрядним договором № 6 від 13.03.2003, додаткових угоди від 18.05.2003 № 3 та від 15.12.2003 № 2/70), відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Новотехбуд" прийняло зобов`язання інвестора-генпідрядника за основним договором.

Додатковою угодою № 332 (2008 рік) до договору від 13.03.2003 доповнено ІІІ-й розділ договору, п. 3.7. яким закріплено, що заборгованість сторони-2 перед стороною-1 на утримання служби замовника на день укладання цієї додаткової угоди складає 1 572 459, 71 грн.

15.04.2017 між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю "Новотехбуд" (сторона-2) та Базою виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України (сторона-3) укладено додаткову угоду № 27/34-6/03/Д11 від 15.04.2017, якою сторони вирішили викласти в новій редакції інвестиційно-підрядний договір від 13,03.2003 № 6 (зі змінами внесеними додатковими угодами від 31.03.2003 № 1, від 15.12.2003 № 2/70, від 18.05.2004 № 3, від 10.12.2004 № 4/136. від 31.12.2004 № 5/140, від 26.01.2005 № 6/145, від 08.02.2005 № 7/148, від 29.08.2005 № 8/172, від 09.03.2006 № 10/203, договором, від 11.10.2006 № 224, додатковою угодою № 332, а також ураховуючи рішення Господарського суду м. Києва від 02.04.2010 у справі № 32/99, яке набрало законної сили.

Відтак, п. 2.5. договору в редакції від 15.04.2017 закріплено, що предметом договору також є погашення заборгованості стороною-2 в сумі 1 572 459, 71 грн, перед стороною-3. Сторони дійшли згоди, що зазначена заборгованість буде погашена стороною-2 згідно з графіком погашення заборгованості (додаток № 1) протягом шести місяців з моменту підписання договору.

15.07.2017 угодою № 27/34-6/03/Д12 здійснено заміну сторони інвестиційного договору від 13.03.2020 зі змінами, відповідно до умов якого ТОВ "Еф Джі Девелопмент" прийняло на себе всі права та обов`язки за договором № 6 від 13.03.2003 зі змінами внесеними додатковими угодами.

23.02.2018 додатковою угодою № 27/34-6/03/Д13 внесено зміни до інвестиційно-підрядного договору від 13.03.2003 № 6, зокрема, в п. 2.5. зазначеної угоди сторонами встановлено, що предметом договору також є погашення заборгованості стороною 2- ТОВ "Еф Джі Девелопмент" перед Базою ВТК в сумі 1 048 306,47 грн згідно погодженого графіку (додаток № 1) протягом року з моменту підписання додаткової угоди.

22.11.2018 між сторонами укладено додаткову угоду № 27/34-6/03/Д14, відповідно до умов якої викладено у новій редакції додаток № 1 до інвестиційно-підрядного договору від 13.03.2003 № 6, в редакції додаткової угоди від 23.02.2018 № 27/34-6/03/Д13, графік погашення заборгованості.

Пунктом 2 додаткової угоди № 27/34-6/03/Д14 від 22.11.2018 сторони засвідчили, що станом на момент її укладання заборгованість сторони-2 - ТОВ "Еф Джі Девелопмент" перед стороною-3 - Базою ВТК становить 658 306, 47 грн. (з урахуванням виплаченої заборгованості в сумі 914 153, 24 грн).

27.05.2020 угодою № 27/34-6/03/Д15 здійснено заміну сторони інвестиційного договору від 13.03.2020 зі змінами, відповідно до умов якого ТОВ "Стройтрейд Груп" прийняла на себе всі права та обов`язки за договором № 6 від 13.03.2003 зі змінами, внесеними додатковими угодами.

Відповідно до графіку погашення заборгованості, який є додатком № 1 до інвестиційного договору від 13.03.2020 № 6 в редакції додаткової угоди № 27/34-6/03/Д14 від 22.11.2018 ТОВ "Стройтрейд Груп", як новий боржник, повинен був погасити існуючу заборгованість в розмірі 658 306, 47 грн. у строк до 30.11.2020.

Пунктом 5.1. договору (в редакції додаткової угоди від 23.02.2018 № 27/34- 6/03/Д 13) встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену договором та законодавством України.

Сторони відшкодовують одна одній усі реальні збитки, завдані невиконанням, неналежним виконанням ними своїх зобов`язань за договором (п. 5.2. договору в редакції додаткової угоди від 23.02.2018 № 27/34- 6/03/Д 13).

Із доводів позивача вбачається, що відповідачем порушено наступні терміни погашення заборгованості за договором:

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 28.02.2019 сплачено лише 12.04.2019, при цьому допущено прострочення - 42 дні;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 31.03.2019 сплачено лише 12.04.2019, при цьому допущено прострочення - 11 днів;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 30.04.2019 сплачено лише 27.06.2019, при цьому допущено прострочення - 57 днів;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 31.05.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 265 днів;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 30.06.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 235 днів;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 30.07.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 204 дні;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 31.08.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 173 дні;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 30.09.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 143 дні;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 30.10.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 119 дні;

- борг в сумі 58306,47 грн., який боржник мав сплатити 31.11.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 82 дні.

Позивач зазначає, що боржник (попередній) - ТОВ "Еф Джі Девелопмент" свої обов`язки щодо погашення зазначених платежів сум заборгованості виконав у травні 2020 року в повному обсязі, проте, кошти за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань згідно претензії № 83/173 від 24.02.2020 сплачено позивачу не було.

Відтак, у зв`язку із простроченням строків погашення заборгованості, заміною сторони боржника з ТОВ "Еф Джі Девелопмент" на ТОВ "Стройтрейд Груп" (відповідач), позивачем на підставі п. 5.1. та п. 5.2. договору, ст. 625 Цивільного Кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" у системному зв`язку із ч. 2, 3 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України здійснено нарахування пені в розмірі 55 221, 52 грн, 3 % річних - 5 492, 98 грн та інфляційних втрат - 5 991, 00 грн та пред`явлено вказані суми до стягнення з нового боржника - відповідача.

Натомість відповідач у своєму відзиві зазначає про те, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі угоди № 27/34-6/03/Д15 від 27.05.2020, яка фактично є угодою про заміну сторони за інвестиційно-підрядним договором від 13.03.2003 № 6 зі змінами, внесеними додатковими угодами.

В свою чергу, інвестеційно-підрядний договір № 6 від 13.03.2003, тобто первісний договір, взагалі не містив умов застосування санкцій за невиконання чи неналежне виконання господарських зобов`язань і такі умови були включені в ході внесення змін до вказаного договору.

Відтак, відповідач зазначає, що він прийняв на себе права та обов`язки за договором № 6 від 13.03.2003 у його редакції, яка діяла на момент укладення угоди про заміну сторони № 27/34-6/03/Д15 від 27.05.2020 і яка була визначена додатковою угодою № 27/34-6/03/Д13 від 23.02.2018.

Таким чином, на переконання відповідача договір № 6 від 13.03.2003 та додаткова угода № 27/34-6/03/Д13 від 23.02.2018, не містить порядку застосування до сторін такої санкції як пеня, а містять лише відшкодування реальних збитків, що в свою чергу є іншим видом санкцій за своєю суттю та порядком застосування.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначає про те, що відповідачем не враховано п. 5.1. договору в редакції додаткової угоди від № 27/34-6/03/Д13, яким закріплено відповідальність сторін.

При цьому позивач зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ст. 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, яку в свою чергу і було нараховано позивачем.

Заперечуючи щодо доводів позивача, які викладені у відповіді на відзив на позовну заяву, відповідач зазначає, що відповідач (новий боржник) набув всіх прав та обов`язків за основним договором в редакції від 23.02.2018, як правонаступник ТОВ "Еф Джі Девелопмент" (попередній боржник).

Умови вищевказаної редакції основного договору містили пункт 5, яким передбачено відповідальність сторін.

В свою чергу, у підпунктах 5.1 та 5.2 визначено, що за невиконання та/або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену договором та законодавством України. Сторони відшкодовують одна одній усі реальні збитки, завдані невиконанням, неналежним виконанням ними своїх зобов`язань за Договором.

Окрім цього, п. 5.3 передбачено, що розмір таких збитків визначається актом, який Сторони складають і підписують, а у випадку виникнення між сторонами розбіжностей - розмір таких збитків визначається судом.

Основним договором не передбачено такого виду відповідальності як пеня, а його редакція від 23.02.2018 передбачає лише один вид відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами умов договору, а саме відшкодування збитків. До того ж, порядок встановлення розміру збитків також чітко встановлено умовами договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що 13.03.2003 між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (сторона-1) та Українським консорціумом "Екосорб" (сторона-2) укладено інвестиційно-підрядний договір № 6 від 13.03.2003, відповідно до умов якого (враховуючи внесені додатковими угодами зміни) предметом договору є діяльність сторін по проектуванню та будівництву об`єктів: "Житлові будинки з дитячим дошкільним закладом та об`єктами обслуговування населення по вул. Народного Ополчення, 9-А в Солом`янському районі м. Києва".

В подальшому, додатковою угодою № 27/34-6/03/Д14 від 22.11.2018 до вказаного договору внесено відповідні зміни та викладено у новій редакції додаток № 1 до інвестиційно-підрядного договору від 13.03.2003 № 6, в редакції додаткової угоди від 23.02.2018 № 27/34-6/03/Д13, графік погашення заборгованості.

Також вказаною додатковою угодою закріплено, що станом на 22.11.2018 заборгованість попереднього боржника - ТОВ "Еф Джі Девелопмент" (замінено сторону угодою № 27/34-6/03/Д12 від 15.07.2017) перед позивачем становить 658 306, 47 грн., яку останній повинен сплатити у відповідності до додатку № 1 до договору № 6 від 13.03.2003 у строк до 30.11.2019.

Водночас як вбачається із позовної заяви та доводів позивача, що у свою чергу не заперечується відповідачем сума заборгованості в розмірі 658 306, 47 грн була сплачено у травні 2020 року попереднім боржником - ТОВ "Еф Джі Девелопмент" у повному обсязі, однак, без врахування нарахованих позивачем коштів за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, які було зазначено у претензії від 24.02.2020 № 83/173.

Також судом встановлено, що 27.05.2020 угодою № 27/34-6/03/Д15 здійснено заміну сторони інвестиційного договору № 6 від 13.03.2020 зі змінами, відповідно до умов якого ТОВ "Стройтрейд Груп" прийняла на себе всі права та обов`язки за договором № 6 від 13.03.2003 зі змінами, внесеними додатковими угодами та в редакції додаткової угоди № 24/3-6/03/Д13 від 23.02.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 520 Цивільного Кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (ч. 1 ст. 521 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 513 Цивільного Кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відтак, з огляду на викладене вище, суд зазначає, що угода № 27/34-6/03/Д15 від 27.05.2020 підписана уповноваженими представниками Головного управлінням Національної гвардії України, ТОВ "Еф Джі Девелопмент", Бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України та ТОВ "Стройтрейд Груп", чиї підписи скріплено печатками, а враховуючи що в матеріалах справи відсутні докази визнання даної угоди недійсною чи нікчемною, остання береться судом до уваги та належним чином підтверджує факт переходу до відповідача прав та обов`язків за договором № 6 від 13.03.2003 зі змінами внесеними додатковими угодами від 31.03.2003 № 1, від 15.12.2003 № 2/70, від 18.05.2004 № 3, від 10.12.2004 № 4/136. від 31.12.2004 № 5/140, від 26.01.2005 № 6/145, від 08.02.2005 № 7/148, від 29.08.2005 № 8/172, від 09.03.2006 № 10/203, договором від 11.10.2006 № 224, додатковою угодою № 332, додатковою угодою № 27/34-6/06/Д11 від 15.04.2017, угодою про зміну сторони від 15.04.2017 № 27/34-6/03/Д12, додатковими угодами від 23.08.2018 № 27/34-6/03/Д13, від 22.11.2018 № 27/34-6/03/Д14.

Також угодою від 27.05.2020 № 27/34-6/03/Д15 закріплено, що остання є невід`ємною частиною основного договору.

Як вбачається із додатку № 1 до інвестиційно-підрядного договору від 13.03.2003 № 6, в редакції додаткової угоди від 23.02.2018 № 27/34-6/03/Д13, до додаткової угоди від 22.11.2018 № 27/34-6/03/Д14 та позовної заяви, ТОВ "Еф Джі Девелопмент" станом на 20.02.2020 (позивачем помилково зазначено дати 20.02.2019) здійснювалося погашення заборгованості за основним договором проте з порушенням строків їх сплати, а саме:

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 28.02.2019 сплачено лише 12.04.2019, при цьому допущено прострочення - 42 дні;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 31.03.2019 сплачено лише 12.04.2019, при цьому допущено прострочення - 11 днів;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 30.04.2019 сплачено лише 27.06.2019, при цьому допущено прострочення - 57 днів;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 31.05.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 265 днів;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 30.06.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 235 днів;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 30.07.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 204 дні;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 31.08.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 173 дні;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 30.09.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 143 дні;

- борг в сумі 50000,00 грн., який боржник мав сплатити 30.10.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 119 дні;

- борг в сумі 58306,47 грн., який боржник мав сплатити 31.11.2019 не сплачено, станом на 20.02.2020 прострочення становить - 82 дні.

Суд звертає увагу сторін, що зазначені розрахунки проведені позивачем станом на 20.02.2020, однак, як вбачається із позовної заяви заборгованість в повному обсязі було сплачено попереднім боржником у травні 2020 року.

При тому суд вказує, що обставини повної сплати заборгованості ТОВ "Еф Джі Девелопмент" та зазначені позивачем дати здійснення такої оплати не заперечується відповідачем, а відтак, визнаються судом, як встановлені.

Також, з матеріалів справи вбачається, що суми нарахованої пені, 3 % та інфляційних втрат станом на 20.02.2020 пред`являлася попередньому боржнику згідно претензії № 83/173 від 24.02.2020 (докази направлення наявні в матеріалах справи), однак, такі кошти не були сплачені ТОВ "Еф Джі Девелопмент" .

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене вище, з огляду на встановлений сторонами порядок та строки оплати заборгованості, судом встановлено, що ТОВ "Еф Джі Девелопмент" порушено умови інвестиційно-підрядного договору від 13.03.2003 № 6, а саме строки погашення заборгованості, які закріплено у додатку № 1 до інвестиційно-підрядного договору від 13.03.2003 № 6, в редакції додаткової угоди від 23.02.2018 № 27/34-6/03/Д13, до додаткової угоди від 22.11.2018 № 27/34-6/03/Д14.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до п. 5.1. та п. 5.2. договору (в редакції додаткової угоди № 27/34-6/03/Д13 від 23.02.2018) за невиконання та/або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, визначену договором та законодавством України. Сторони відшкодовують одна одній усі реальні збитки, завдані невиконанням, неналежним виконанням ними своїх зобов`язань за договором.

Що стосується нарахуванням позивачем відповідачу, як правонаступнику за договором пені в розмірі 55 221, 52 грн за порушення ТОВ "Еф Джі Девелопмент" строків оплати заборгованості на підставі п. 5.1. та 5.2. договору, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 зазначила, що за змістом наведених положень Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою для застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією із форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією .

З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною четвертою статті Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України Про державний матеріальний резерв , частиною другою статті 36 Закону України Про телекомунікації .

Відтак, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові відзначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду суд вказує, що умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а стаття 231 Господарського кодексу України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.

Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи зміст п. 5.1. та п. 5.2. договору, суд погоджується з доводами відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем пені в розмірі 55 221, 52 грн, оскільки мовами укладеного договору розмір такої пені не погоджено, а отже, і підстави для стягнення такої санкції відсутні, а тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що розділом п. 5.2. договору закріплено, що сторонами відшкодовуються збитки за невиконанням, неналежним виконанням ними своїх зобов`язань за договором у порядку передбаченому п. 5.3. договору, а саме на підставі акту, який у свою чергу в матеріалах справи відсутній.

Що стосується нарахуванням позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Відтак, враховуючи те, що до відповідача перейшли всі права та обов`язки за інвестиційно-підрядним договором від 13.03.2003 № 6, те, що матеріали справи не містять доказів належного виконання грошового зобов`язання попереднім божником, а відповідачем не заперечуються зазначені позивачем дати здійснення оплат станом на 20.02.2020, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно здійснено нарахування 3 %, інфляційних втрат та заявлено їх до стягнення з відповідача як з нового боржника.

Суд, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат (за повні місяці протягом яких існувала заборгованість) за наданим позивачем розрахунком станом на 20.02.2020, зазначає, що за підрахунками суду стягненню з відповідача підлягає сума 3 % річних в розмірі 5 492, 98 грн та сума інфляційних втрат (за повні місяці) в розмірі 2 723, 65 грн, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройтрейд Груп" (04060, м. Київ, вул. Ольжича, будинок 7, квартира 42; ідентифікаційний код: 42795710) на користь Бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, будинок 40-А; ідентифікаційний код: 14323014) 3 % річних в розмірі 5 492 (п`ять тисяч чотириста дев`яносто дві) грн. 98 коп, інфляційні втрати в розмірі 2 723 (дві тисячі сімсот двадцять три) грн. 65 коп та судовий збір в розмірі 258 (двісті п`ятдесят вісім) грн 92 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 18.11.2020

Суддя Д.О. Баранов