Рішення

від 07.12.2020 по справі 910/13636/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.12.2020Справа № 910/13636/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ"

до Приватного підприємства "Аніме Тімуджин Юкрейн"

про стягнення 81 816, 95 грн.,

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Аніме Тімуджин Юкрейн" (далі - відповідач) про стягнення 81 816, 95 грн., з яких: 79 000, 00 грн. - основний борг, 1 631, 95 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 1 185, 00 грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір на виготовлення поліграфічної продукції у спрощений спосіб. На виконання умов цієї угоди та на підставі виставленого відповідачем рахунку № 96 від 29.11.2019 позивач здійснив оплату погодженої між сторонами продукції на загальну суму 99 394,32 грн. Водночас відповідач наведену продукцію покупцю не поставив, а сплачені позивачем кошти повернув лише частково, заборгувавши таким чином Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ" 79 000, 00 грн. У зв`язку з наведеними обставинами, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом про стягнення з відповідача означеної суми заборгованості та нарахованих компенсаційних виплат для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 6 500, 00 грн. понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ" витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Про-прінт" залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

06.10.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків, якою такі недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.10.2020 відкрито провадження у справі № 910/13636/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали про відкриття провадження від 12.10.2020 у справі № 910/13636/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену станом на дату відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також вказану в позовній заяві: 03058, місто Київ, вулиця Вадима Гетьмана, будинок 22-Б, офіс 118.

Наведені обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи поштовим повідомленням з трек-номером 0105475082652, відповідно до якого відповідач копію ухвали суду про відкриття провадження у даній справі отримав 19.10.2020 року.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 12.10.2020, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ" та Приватним підприємством "Аніме Тімуджин Юкрейн" був укладений договір поставки товару в спрощений спосіб.

На виконання наведеної угоди позивач на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № СФ-0000096 від 29.11.2019 згідно з платіжним дорученням № 1386 від 29.11.2019 сплатив на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 99 394,32 грн. за поставку останнім поліграфічної продукції.

Про належне виконання позивачем своїх грошових зобов`язань зі здійснення попередньої оплати цього товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення покупцем своїх зобов`язань.

Водночас судом встановлено, що відповідач оплачену позивачем продукцію у погодженому сторонами порядку не поставив.

У матеріалах справи наявна копія адресованої відповідачу вимоги позивача про повернення йому суми грошових коштів у розмірі 99 394,32 грн., сплачених на підставі платіжного доручення № 1386 від 29.11.2019.

У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ" наголосило, що після звернення позивача до відповідача з вищевказаною вимогою Приватне підприємство "Аніме Тімуджин Юкрейн" повернуло частину сплачених йому позивачем коштів у розмірі 20 394,32 грн. Наведені обставини також підтверджуються наявною в матеріалах справи копією відповідного платіжного доручення № 328 від 24.12.2019 року з призначенням платежу: Повернення помилково перерахованих коштів згідно платіжного доручення № 1386 від 29.11.19р. .

З матеріалів справи також вбачається, що у липні 2020 року позивач звертався до відповідача із претензію про повернення залишку суми здійсненої покупцем попередньої оплати в розмірі 79 000,00 грн. Проте означена претензія була залишена Приватним підприємством "Аніме Тімуджин Юкрейн" без відповіді та задоволення.

Так, судом встановлено, що відповідач решту отриманої ним від позивача суми грошових коштів у розмірі 79 000,00 грн. на момент звернення останнього до суду з даним позовом та на час розгляду цієї справи не повернув, а також не поставив позивачу погоджений сторонами товар відповідної вартості, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ" звернулося до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 662 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором. У тих випадках, коли договір містить обов`язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Отже, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час, а покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Разом із цим, Верховний Суд України у постанові від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11 зазначив, що обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Як було зазначено вище, факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів за поліграфічну продукцію в сумі 99 394,32 грн. підтверджується платіжним дорученням № 1386 від 29.11.2019.

Проте, відповідач погоджений сторонами товар позивачу не поставив, а сплачені останнім грошові кошти повернув лише частково в сумі 20 394,32 грн., чим фактично визнав наявність у нього зобов`язання з повернення позивачу грошових коштів, сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ" на підставі платіжного доручення № 1386 від 29.11.2019 на загальну суму 99 394,32 грн.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про волевиявлення сторін на продовження правовідносин з поставки продукції, зазначеної у рахунку № СФ-0000096 від 29.11.2019 (зокрема, докази поставки позивачу товару чи його частини, пред`явлення позивачем вимоги щодо поставки товару, в тому числі на суму 79 000,00 грн. тощо), тоді як зібраними у справі доказами підтверджується наявність обов`язку відповідача повернути отриману ним суму грошових коштів, у зв`язку, зокрема, із фактичним закінченням строку поставки, про що в тому числі свідчать конклюдентні дії відповідача з повернення позивачу 24.12.2019 року частини суми отриманого від нього авансу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що у позивача відповідно до частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення решти суми попередньої оплати непоставленого товару в розмірі 79 000, 00 грн.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача, яка складає 79 000, 00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, або належні докази поставки ним позивачу погодженого сторонами товару, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ" до відповідача про стягнення вказаної суми грошових коштів, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 631,95 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на суму боргу в розмірі 79 000, 00 грн. у період з 24.12.2019 по 31.08.2020, а також 1 185,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму боргу протягом січня-квітня 2020 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Суд також звертає увагу на наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та процентів річних (які становлять три проценти на рік) від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому, в зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому, в статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 в справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 1 185,00 грн. та 3% річних у розмірі 1 631,95 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства.

Разом із цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Зазначений строк для подання відзиву і було встановлено відповідачу відповідно до ухвали про відкриття провадження у справі № 910/13636/20 від 12.10.2020.

Положеннями частин 1 та 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із цим, відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідач був позбавлений можливості у порядку частини 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об`єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, за приписами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Слід також зазначити, що у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ" просило суд стягнути з відповідача 6 500, 00 грн. понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано, зокрема, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ" (клієнт) та адвокатом Гасановим Романом Анатолійовичем (адвокат) Договір про надання правової допомоги № 26/08-1 від 26.08.2020.

За умовами пункту 1.1 цього правочину адвокат зобов`язується: надавати клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом; надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи), представляти інтереси клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з питань, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 цього договору гонорар складається з суми вартості наданої правової/правничої допомоги. Водночас за домовленістю сторін початкова вартість правової допомоги складає 10 000,00 грн. Клієнт в день підписання договору сплачує 100 % гонорару, визначеного пунктом 4.1 договору. Адвокат залишає за собою право в односторонньому порядку надати весь обсяг або частину роботи безоплатно.

Крім того, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем також надано копію виставленого позивачу рахунку на оплату № 2 від 26.08.2020 на суму 6 500,00 грн., копію акту надання послуг № 2608/1 від 26.08.2020 (до якого включено послуги з підготовки вимоги вартістю 1 500,00 грн. та підготовки позову вартістю 5 000,00 грн.), а також копію платіжного доручення № 24 від 02.09.2020 про перерахування позивачем адвокату Гасанову Роману Анатолійовичу грошових коштів у розмірі 6 500,00 грн. з призначенням платежу: за правову допомогу згідно рах.2 та договору 26/08-1 від 26.08.20р. без ПДВ .

Проте всупереч положенням статті 126 Господарського процесуального кодексу України позивачем не було надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, який би підтверджував обсяг таких робіт та витрачений адвокатом час на їх виконання.

Крім того, позивачем не було надано суду належних доказів понесення ним заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу саме у даній справі, оскільки зі змісту наданих документів (Договору про надання правової допомоги № 26/08-1 від 26.08.2020, рахунку на оплату № 2 від 26.08.2020, акту надання послуг № 2608/1 від 26.08.2020 та платіжного доручення № 24 від 02.09.2020), якими позивач обґрунтовував понесення таких витрат, не вбачається будь-яких посилань на цей судовий спір.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку із недоведенням заявником їх фактичного надання у конкретному судовому спорі викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2020 в справі № 910/4201/19.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність на час постановлення рішення у даній справі правових підстав для стягнення з Приватного підприємства "Аніме Тімуджин Юкрейн" на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 500,00 грн.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ" до Приватного підприємства "Аніме Тімуджин Юкрейн" про стягнення 81 816,95 грн. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Аніме Тімуджин Юкрейн" (03058, місто Київ, вулиця Вадима Гетьмана, будинок 22-Б, офіс 118; код ЄДРПОУ 36241071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРО-ПРІНТ" (03058, місто Київ, вулиця Гарматна, будинок 39-В; код ЄДРПОУ 38022020) 79 000 (сімдесят дев`ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 1 631 (одну тисячу шістсот тридцять одну) грн. 95 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1 185 (одну тисячу сто вісімдесят п`ять) грн. 00 коп. інфляційних втрат, а також 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 07.12.2020 року.

Суддя В.С. Ломака