Рішення

від 07.12.2020 по справі 910/15040/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.12.2020Справа № 910/15040/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Сусловської Таісії Євгеніївни

до Приватного підприємства "Кондитерський магазин"

про стягнення 8 164,35 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Сусловська Таісія Євгеніївна звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного підприємства "Кондитерський магазин" про стягнення 8 164,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати позивачу вартості невід`ємних поліпшень об`єкта оренди, стягнутих постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 у справі №910/28745/15, в зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати за період з 01.05.2020 по 25.09.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15040/20. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.09.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана представником відповідача - 16.10.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105476118464.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2012 року між Приватним підприємством "Кондитерський магазин" (далі - орендодавець, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Сусловською Таїсією Євгеніївною (далі орендар, позивач) укладено Договір оренди нерухомого майна № 1 (далі - Договір) за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає рівну частину у строкове платне користування нерухомість, тобто нежилі приміщення кафе загальною площею 143,7 кв. м, які розташовані за адресою: м. Київ, просп. Маяковського, 47.

Пунктами 5.1-5.3 Договору визначено, що орендар має право: використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов договору; обладнати та оформити приміщення, що орендується, а також проводити за власний рахунок роботи із переоснащення майна, ремонтні та дизайнерські роботи за умови письмової згоди орендодавця; позначити своє місцезнаходження у приміщенні, що орендується, шляхом розміщення відповідних вивісок, вказівних табличок, логотипу, рекламних стендів за власний рахунок після письмового погодження з орендодавцем.

У випадку якщо договір буде розірвано з ініціативи орендодавця, він повинен сплатити компенсацію за поліпшення орендованого майна, зробленого орендарем за власні кошти. Розмір буде визначено шляхом переговорів (пункт 6.3 договору). У випадку якщо договір буде саме розірвано з причин, на які орендодавець не може вплинути, плата за поліпшення орендованого майна виплачуватись не буде (пункт 6.4 Договору).

Згідно з п. 8.4 Договору, у разі припинення або розірвання договору: поліпшення орендованого майна, зроблених орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря; вартість поліпшень орендованого майна, зробленого орендарем, як за згодою так і без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна компенсації не підлягає, ці поліпшення визнаються власністю орендодавця.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/28745/15 від 01.06.2016, рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2015 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено та стягнуто з Приватного підприємства "Кондитерський магазин" на користь Фізичної особи-підприємця Сусловської Таїсії Євгеніївни 668 035, 00 грн. - вартості невід`ємних поліпшень орендованого приміщення, а також витрати по сплаті судового збору.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 у справі № 910/28745/15 видано накази, на підставі яких відкрито виконавчі провадження № 51660796, № 51723914, які об`єднані у зведене виконавче провадження № 52099927.

Позивач стверджує, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 у справі № 910/28745/15 виконана тільки частково, у результаті чого на момент звернення до суду заборгованість відповідача становить 539 572,57 грн., в зв`язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 545,63 грн. - 3 % річних за період 01.05.2020 - 25.09.2020 та 1 618,72 грн. - інфляційних втрат за період травень-серпень 2020 року, нарахованих на суму непогашеного боргу у розмірі 539 572,57 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

При цьому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604-609 ЦК, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на обставини справи, відповідач своїми діями порушив зобов`язання (ст. 610 ЦК України), тому він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої законом.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Cтаття 625 ЦК розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Отже, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо виплати вартості невід`ємних поліпшень орендованого приміщення, нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки доказів сплати вартості невід`ємних поліпшень за Договору у повному обсязі, відповідачем не надано, в зв`язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 539 572,57 грн., позивач правомірно заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.

Однак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення розмірів 3% річних та інфляційних втрат, у визначені позивачем у розрахунках періоди, судом встановлено, що позивачем не враховано, що у період з травня по серпень 2020 року мала місце дефляція, оскільки індекс у сукупності за визначений позивачем період склав 0.997, в зв`язку з чим, в значений період відсутні інфляційні втрати та відповідно не підлягають стягненню за означений період, натомість вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 6 545,63 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані з наданням правової допомоги у розмірі 2 500,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу, позивачем надано Договір про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 01.12.2016, Додаткову угоду № 11 від 21.09.2020, дублікат квитанції № P24A616686516C84712 від 24.09.2020 на суму 2 500,00 грн., та ордер серія КВ № 221027.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак відповідачем будь-яких заперечень щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не висловлено.

Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Кондитерський магазин (02225, м. Київ, проспект Маяковського, будинок 47, ідентифікаційний код 31571400) на користь Фізичної особи-підприємця Сусловської Таісії Євгеніївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) 3% річних у розмірі 6 545 (шість тисяч п`ятсот сорок п`ять) грн. 63 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 685 (одна тисяча шістсот вісімдесят п`ять) грн. 24 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 004 (дві тисячі чотири) грн. 33 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено: 07.12.2020

Суддя О.А. Грєхова