Рішення

від 24.11.2020 по справі 911/2338/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2020 р.

м. Київ

Справа № 911/2338/20

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочки Т.О., розглянув в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Минерал-Трейд" (54025, Миколаївська обл., м. Миколаїв, Центральний район, просп. Героїв України, буд. 113Б, офіс 3, код ЄДРПОУ 36056959)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ВС" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вулиця Чорновола, буд. 51, код ЄДРПОУ 41863468)

про стягнення боргу

за участю представників:

позивача: Степанова О. С. (ордер, серія МК, № 154626 від 05.10.2020);

відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 14-юр від 07.08.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "Минерал-Трейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ВС" про стягнення боргу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.08.2020 вказану позовну заяву залишено без руху.

07.09.2020 через канцелярію позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 15.09.2020 судом відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого судового засідання призначено на 05.10.2020.

У підготовчому судовому засіданні 05.10.2020 судом у зв`язку з неявкою представника відповідача та відсутності відомостей про вручення останньому ухвали про відкриття провадження у справі відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 26.10.2020.

У підготовчому судовому засіданні 26.10.2020 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та повторно відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні у зв`язку з відсутністю відомостей про вручення ухвал відповідачу на 09.11.2020.

09.11.2020 у підготовчому судовому засіданні суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.11.2020.

24.11.2020 у судовому засіданні з розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги, відповідач у судове засідання не з`явився, судом ухвалене рішення у справі.

Позов обґрунтований наступним:

- 09.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Минерал-Трейд" (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-ВС" (відповідач, постачальник) укладено Договір поставки №06/01;

- на виконання умов Договору та специфікацій №1 та №2 позивачем перераховано грошові кошти у загальному розмірі 1759636,92 грн;

- відповідач лише частково виконав взяті на себе зобов`язання з поставки товарів згідно умов Договору та специфікацій №1 та №2, а саме, на суму 490365,64 грн (468000,00 грн - поставка товару + 22365,64 грн - доставка), у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість з поставки товару на суму 1276441,28 грн.

- у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору позивачем було направлено відповідачу заяву про відмову від прийняття простроченого виконання та повернення сплаченої останньому суми, на яку поставка товару не відбулась.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подав, про причини неподання суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Вказаний факт підтверджується конвертами з ухвалами, що повернуті Господарському суду Київської області: № 0103274414751 від 20.08.2020; №0103273996650 від 06.10.2020; №0103273665548 від 03.11.2020 з відмітками "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).

Оскільки судом були направлені ухвали на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ухвала розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

09.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Минерал-Трейд" (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-ВС" (відповідач, постачальник) укладено Договір поставки №06/01 (далі - Договір), за яким постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти у свою і оплатити мінеральні добрива, іменовані далі - товар. Найменування, кількість, одиниця виміру, упаковка, ціна, загальна вартість, умови оплати і термін поставки кожної партії товару визначаються сторонами в Специфікаціях, які, як додатки цього Договору, є невід`ємною його частиною (п. 1.1. Договору).

Постачальник здійснює поставку товару покупцю партіями в межах обсягу, який узгоджений сторонами у відповідних Специфікаціях на поставку товару, що є невід`ємною частиною цього Договору (п. 2.1. Договору).

Ціна товару є договірною, узгоджується з урахуванням ПДВ, встановлюється в гривнях за одиницю товару і узгоджується в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього Договору. Загальна сума (вартість) цього Договору обчислюється, як вартість усього товару поставленого постачальником покупцю, згідно з специфікаціями до Договору, протягом строку дії Договору (п. 3.1., 3.2. Договору).

Відповідно до п. 6.8. Договору поставка товару здійснюється у термін, який вказаний у Специфікації на поставку товару, після 100% оплати, якщо інше не вказане в Специфікації на поставку товару. Термін поставки може бути збільшено, за попередньою згодою сторін, у разі виникнення негативної економічної ситуації в Україні чи форс-мажору. Постачальник сповіщає покупця про готовність товару до постачання (прибуття товару на склад постачальника або про відвантаження товару на адресу покупця) факсом або телефоном.

Пунктом 11.5 Договору сторони погодили, що даний Договір підписаний у 2-х примірниках українською мовою, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін. Договір набуває чинності з моменту (дати) його підписання і діє по 31.12.2020, а в частині розрахунків - до повного їх завершення.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором, правовідносини за яким регулюються Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України щодо купівлі-продажу та поставки.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до Специфікації №1 від 09.01.2020 до Договору поставки №06/01 від 09.01.2020 сторони погодили поставку товару на загальну суму 1113541,28 (сума разом з доставкою - 44791,28 грн). При цьому, термін поставки визначили січень-лютий 2020 року. Також, даною специфікацією погоджено, що покупець здійснює оплату вартості товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі 100% загальної вартості об`єму товару.

Відповідно до Специфікації №2 від 23.01.2020 до Договору поставки №06/01 від 09.01.2020 сторони погодили поставку товару на загальну суму 646095,64 грн (сума разом з доставкою - 22395,64 грн). Термін поставки визначили січень-лютий 2020 року. Також, даною специфікацією погоджено, що покупець здійснює оплату вартості товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі 100% загальної вартості об`єму товару.

З матеріалів справи вбачається, що згідно платіжних доручень: №5028 від 09.01.2020 на суму 300000,00 грн; №5030 від 10.01.2020 на суму 183195,64 грн; №5033 від 14.01.2020 на суму 300000,00 грн; №5034 від 15.01.2020 на суму 330345,64 грн; №5048 від 24.01.2020 на суму 300000,00 грн; №5050 від 24.01.2020 на суму 60000,00 грн; №5051 від 27.01.2020 на суму 286095,64 грн позивачем відповідно до рахунків на оплату №6 від 09.01.2020 та №25 від 23.01.2020 перераховано відповідачу 1759636,92 грн.

Відповідно до видаткової накладної №114 від 24.02.2020 на суму 468000,00 грн, Акту надання послуг №115 від 24.02.2020 на суму 22395,64 (наявні в матеріалах справи) судом встановлено, що відповідачем поставлено товару на надано послуг на загальну суму 490395,64 грн (468000,00 + 22395,64).

Відтак, з наведеного вбачається, що невиконаними залишились зобов`язання відповідача перед позивачем за Специфікацією №1 на суму - 623145,64 грн, за Специфікацією №2 на суму - 646095,64 грн. Загальний розмір невиконаного зобов`язання відповідача за вказаними Специфікаціями становить - 1269241,28 (623145,64 + 646095,64).

Між тим, в матеріалах справи наявні заяви позивача №1 та №2 про відмову від прийняття простроченого виконання та заяви позивача №3 та №4 про повернення сплачених коштів, відповідно до Специфікацій №1, №2.

Вказані заяви направлені позивачем на адресу відповідача 16.04.2020 (докази наявні в матеріалах справи) та, відповідно до рекомендованого повідомлення №540250574166 від 16.04.2020 отримані відповідачем 24.04.2020.

Отже, з поданих позивачем доказів вбачається, що останній належним чином повідомив відповідача про відмову від частини непоставленого товару та повернення решти сплаченої суми коштів.

При цьому відповідно до положень ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відтак, суд на підставі поданих доказів доходить висновків про те, що підставними є вимоги позивача про повернення суми попередньої оплати у розмірі, яка не була покрита відповідачем поставкою товару.

Поряд з тим, суд зазначає, що позивачем помилково розраховано суму на яку відповідачем не було поставлено товар та надано послуг з перевезення, а саме, позивач зазначає суму непоставленого товару у розмірі 1276441,28 грн, водночас, відповідно до поданих суду доказів (платіжних доручень, видаткової накладної, акту надання послуг) сума, на яку відповідачем не було поставлено товар складає - 1269241,28 (сплачені кошти позивачем 1759636,92 - 490395,64 грн сума поставленого товару та наданих послуг перевезення).

В той же час, суд наголошує на тому, що відповідач відзиву на позов не подав, у зв`язку з чим позбавив себе можливості надати суду докази та пояснення в спростування тверджень позивача щодо наявності у нього заборгованості, хоча і був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Отже, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу, що виник в наслідок не поставлення товару, суд розцінює як такі, що доведені, відповідачем не спростовані та такі що підлягають задоволенню, проте, з підстав наведених вище, лише частково - 1269241,28 грн.

Принагідно суд вважає за необхідне наголосити на тому, що застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, на які в тексті позовної заяви посилається позивач, не підлягають застосуванню до даних правовідносин виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, відповідно достатті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Відтак, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами був укладений Договір поставки, а кошти, які позивач просить стягнути, - це сума попередньої оплати за вказаним Договором, тому ці кошти не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення, договірний характер правовідносин, що існували між сторонами і на підставі яких виникло право вимоги та обов`язок повернення коштів, виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Отже, на підставі викладеного вбачається, що реалізація захисту свого порушеного права позивачем із застосуванням положень ст. 1212 ЦК України у даній справі є безпідставною.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з підстав часткового задоволення позовних вимог витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ВС" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вулиця Чорновола, буд. 51, код ЄДРПОУ 41863468) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Минерал-Трейд" (54025, Миколаївська обл., м. Миколаїв, Центральний район, просп. Героїв України, буд. 113Б, офіс 3, код ЄДРПОУ 36056959) 1269241,28 грн боргу та 19038,61 грн витрат зі сплати судового збору.

Врешті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 07.12.2020.

Суддя А.Ф. Черногуз