Рішення

від 26.11.2020 по справі 914/498/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2020 справа № 914/498/20

Господарський суд Львівської області у складі:

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Державного підприємства Жовківське лісове господарство , Львівська область, Жовківський район, м.Жовква;

до Відповідача: Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області, Львівська область, Жовківський район, м.Жовква;

про: визнання незаконними та скасування рішення сьомої сесії сьомого демократичного скликання Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області від 17.05.2016р. №25 Про надання дозволу на розробку детального плану території між вулицями Бічною лісною - Київською в м.Жовкві та рішення тридцять сьомої сесії сьомого демократичного скликання Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області від 30.11.2018р. №13 Про затвердження детального плану території земельної ділянки між вулицями Бічною лісною - Київською в м.Жовкві , як таких, що порушують права Позивача.

Представники:

Позивача: Підбірний М.Я. - представник (довіреність від 19.10.2020р. б/н);

Відповідача: не з`явився;

Присутня: ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 ).

ВСТАНОВИВ:

27.02.2020р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Державного підприємства "Жовківське лісове господарство" від 03.02.2020р. №09/77 (вх. №539) за позовом до Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області про:

- визнання незаконним та скасування рішення сьомої сесії сьомого демократичного скликання Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області від 17.05.2016р. №25 "Про надання дозволу на розробку детального плану території між вулицями Бічною лісною - Київською в м.Жовкві";

- визнання незаконним та скасування рішення тридцять сьомої сесії сьомого демократичного скликання Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області від 30.11.2018р. №13 "Про затвердження детального плану території земельної ділянки між вулицями Бічною лісною - Київською в м.Жовкві", як таких, що порушують права Позивача.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає порушення оскаржуваними рішеннями прав Позивача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 02.03.2020р. суд постановив позовну заяву Державного підприємства "Жовківське лісове господарство" від 03.02.2020р. №09/77 (вх. №539 від 27.02.2020р.) залишити без руху; надати Державному підприємству "Жовківське лісове господарство" десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати суду письмове пояснення, у якому зазначити повне найменування Відповідача у справі; надати суду письмове пояснення, у якому зазначити про наявність в Позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; надати належні докази сплати 4204грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду.

До позовної заяви від 03.02.2020р. №09/77 (вх. №539 від 27.02.2020р.) Позивачем долучено заяву б/д б/н (вх. №589/20) про забезпечення позову, у якій просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом: 1) заборони Жовківській міській раді вчиняти певні дії щодо території земельної ділянки між вулицями Бічною Лісною - Київською у м.Жовкві та 2) зупинення дії рішень Жовківської міської ради від 17.05.2016р. №25 та від 30.11.2018р. №13 на час розгляду справи та до вступу рішення в законну силу.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.03.2020р. у даній справі судом постановлено Заяву Державного підприємства "Жовківське лісове господарство" б/д б/н (вх. №589/20 від 27.02.2020р.) про забезпечення позову повернути Заявнику.

13.03.2020р. Позивачем за вх. №1569/20 подано до суду клопотання від 10.03.2020р. вих. №09/146, у якому на виконання вимог ухвали Господарського суду Львівської області від 02.03.2020р. просить суд долучити до матеріалів справи докази сплати 4204грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду, а також письмові пояснення із зазначенням повного найменування Відповідача у справі та наявності у Позивача або в іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.03.2020р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження відхилити; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 07.04.2020р.

13.03.2020р. за вх.№748/20 Позивачем подано заяву про забезпечення позову від 10.03.2020р. №09/143. Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 16.03.2020р. суд постановив: заяву Державного підприємства "Жовківське лісове господарство" від 10.03.2020р. вих.№09/143 (вх.№748/20 від 13.03.2020р.) про забезпечення позову відхилити; в забезпеченні позову відмовити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.04.2020р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 05.05.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.04.2020р. у даній справі суд постановив заяву Державного підприємства "Жовківське лісове господарство" від 14.04.2020р. вих. №09/254 (вх. №989/20 від 21.04.2020р.) про повернення судового збору у справі №914/498/20 відхилити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.05.2020р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче засідання на 02.06.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.06.2020р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче засідання на 30.06.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.06.2020р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче засідання на 23.07.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.07.2020р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче засідання на 03.09.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.09.2020р. у даній справі суд постановив повернути Державному підприємству "Жовківське лісове господарство" клопотання від 13.08.2020р. вих. №09/465 (вх. №25629/20 від 02.09.2020р.) без розгляду; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче засідання на 29.09.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.09.2020р. у даній справі судом постановлено клопотання Державного підприємства "Жовківське лісове господарство" від 28.09.2020р. вих. №09/528 (вх. №28087/20 від 28.09.2020р.) про відкладення розгляду справи відхилити; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 20.10.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.10.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 10.11.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.11.2020р. у даній справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 26.11.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

В судовому засіданні 26.11.2020р. судом оголошено перерву в межах дня слухання до 12:30год. 26.11.2020р., про що представник Позивача повідомлений в судовому засіданні під розписку.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Після перерви представник Позивача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

12.11.2020р. за вх. №32680/20 Позивачем подано до суду Клопотання, у якому просить суд долучити до матеріалів справи докази надіслання Пояснення від 09.11.2020р. із доданими до нього доказами на адресу Відповідача. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Окрім того, Позивачем в судовому засіданні подано письмовий виступ в судових дебатах, який після завершення судового засідання зареєстровано судом в системі електронного документообігу суду (КП ДСС ) за вх. №34048/20.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов`язковою.

В судовому засіданні судом оголошено відзив Відповідача.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Пунктом 5 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 16.03.2019р. про відкриття провадження у даній справі судом постановлено Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали відповідно до ст.165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; одночасно надіслати (надати) іншим Учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду до початку підготовчого засідання.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнов проти України", відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача, а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень, ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України "Про доступ до судових рішень", у відповідності до ст. 2, 4 якого Учасники справи, проявивши належну обачність, могли дізнатись з Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є загальнодоступною, про відкриття провадження та призначення судових засідань у справі №914/667/19.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що учасники справи мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України.

Разом з цим, судом враховується, що за приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Суд зазначає, що станом на час ухвалення рішення суду в матеріалах справи відсутні, Учасниками справи не подані та не оголошені у встановленому п.2 розділу ІІ Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) клопотання про продовження чи поновлення процесуальних строків.

Також суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020р. №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено з 1 серпня до 31 серпня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №23, ст. 896, №30, ст. 1061) та від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №43, ст. 1394, №52, ст. 1626) постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., №43, ст. 1394, №52, ст. 1626)послаблено карантин, з 23.06.2020р. дозволено регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням Відповідача є м.Жовква Жовківського району Львівської області, тобто населений пункт, в якому, станом на час проведення судового засідання та розгляду спору по суті відновлено регулярні пасажирські перевезення автомобільним та залізничним транспортом сполученням із м.Львів, де знаходиться суд.

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

З врахуванням наведеного, а також відсутності поданих у встановленому п.2 розділу ІІ Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) клопотань Учасників справи про продовження чи поновлення процесуальних строків, вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що він є державним спеціалізованим лісогосподарським підприємством, якому надано в постійне користування земельні ділянки, зокрема земельну ділянку, з приводу якої розпорядився Відповідач.

Так, рішенням 7-ї сесії 7-го демократичного скликання Жовківської міської ради від 17.05.2016 року № 25 надано дозвіл на розробку детального плану території земельної ділянки між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовква. Замовник детального плану - виконком Жовківської міської ради при тому, що згідно даних матеріалів базового лісовпорядкування в таксаційному описі В`язівського лісництва земельна ділянка, на яку розроблено та затверджено детальний план (між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовква) знаходиться в Державному лісовому фонді та перебуває у постійному користуванні ДП Жовківський лісгосп , кв.76. вид.1 пл.2.1га.

Для вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності та зміни їх цільового призначення необхідна певна процедура, якої Жовківською міською радою не дотримано, зокрема не одержано згоду Позивача як землекористувача на вилучення такої земельної ділянки.

Окрім цього, у розробленому та затвердженому Жовківською міською радою детальному плані не відображено (не нанесено) усіх санітарних зон, а саме, від споруд, які належать ДП Жовківський лісгосп , а саме: котельні біля гуртожитку та естакади, хоча такі позначені на розробленому детальному плані, що у майбутньому може призвести до порушення прав та інтересів нашого підприємства та третіх осіб.

З підстав наведеного Позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення 7-ї сесії VII-го демократичного скликання Жовківської міської ради від 17.05.2016р. №25 Про надання дозволу на розробку детального плану території між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовкві та визнати незаконним та скасувати рішення 37-ї сесії VII-го демократичного скликання Жовківської міської ради від 30.11.2018р. №13 Про затвердження детального плану території земельної ділянки між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовква Жовківського району Львівської області .

Позиція Відповідача:

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що підставою позовних вимог Позивач зазначає порушення оскаржуваними рішеннями його прав, однак не подає жодних документів, які б засвідчували його право користування земельною ділянкою, якої стосуються оскаржувані рішення. При цьому зазначає, що Позивачем не подано суду ані Витягу з Єдиного державного реєстру прав , ані Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, а лише копії з планшету лісовпорядкування, витяги з таксаційного опису, які не можуть вважатися належними доказами.

Щодо поданого в обґрунтування права користування Позивача земельною ділянкою Листа Львівської державної лісовпорядної експедиції від 01.08.2019р. №242/01-04 Відповідач зазначає, що у такому листі Експедиція, надавши витяг з картографічної бази даних базового лісовпорядкування чітко зазначає, що експедиція є лише проектною організацією, основним завданням якої є отримання та аналіз різносторонньої та достовірної інформації про лісові ресурси, стан лісів та динаміку лісового фонду, здійснення організації ведення лісового господарства та інші проектні роботи.

При цьому, щодо доводів Позивача про те, що він не надавав згоди на вилучення земельної ділянки Відповідач зазначає, що таке взагалі безпідставне, оскільки жодним документом не передбачається згода на вилучення земельної ділянки у землекористувача, у якого відсутні документи, які б підтверджували право користування.

Суд також зазначає, що в матеріалах справи відсутні, Учасниками справи не наведені доводи та не подані докази наявності речових прав у будь-яких третіх осіб на земельну ділянку, з приводу якої оскаржуваними рішеннями розпорядився Відповідач.

Представник Позивача в судовому засіданні до оголошення перерви пояснив, що у третіх осіб не виникло будь-яке речове право на спірну земельну ділянку, при цьому додатково пояснивши, що, з врахуванням відсутності даних щодо присвоєння спірній земельній ділянці кадастрового номеру, відсутні і відомості щодо того, що зеельна ділянка чи її частина стали окремими об`єктами цивільних правовідносин.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Рішенням 7-ї сесії VII-го демократичного скликання Жовківської міської ради від 17.05.2016р. №25 Про надання дозволу на розробку детального плану території між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовкві вирішено надати дозвіл на розробку детального плану території земельної ділянки між вулицями Бічною Лісною-Київською в м.Жовкві; виконкому міської ради виступити замовником детального плану території земельної ділянки між вулицями Бічною Лісною-Київською в м.Жовкві; контроль за виконанням даного рішення покласти на депутатську комісію з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.

Викопіюванням з генплану м.Жовква Жовківського району М1:5000 визначено межі території, щодо якої здійснюється детальне планування між вул.Бічна Лісна - вул.Київська.

В той же час, Планом існуючого стану території та схемою планувальних обмежень визначено, що земельна ділянка, щодо якої рішенням Відповідача вирішено надати дозвіл на розробку детального плану території земельної ділянки, належить до виробничої території.

Податковими деклараціями з плати за землю (земельний податок та/або орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік, за 2017 рік та за 2018 рік Позивач підтверджує сплату земельного податку за вказані періоди за земельну ділянку лісогосподарського призначення, на яку рішенням Жовківської міської ради від 17.05.2016р. №25 надано дозвіл на розробку детального плану території між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовкві.

Рішенням 37-ї сесії VII-го демократичного скликання Жовківської міської ради від 30.11.2018р. №13 Про затвердження детального плану території земельної ділянки між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовква Жовківського району Львівської області вирішено затвердити детальний план території земельної ділянки між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовква Жовківського району Львівської області; контроль за виконання даного рішення покласти на депутатську комісію з питань регулювання земельних відносин, архітектури та будівництва.

Картою-схемою поділу території на лісництва ДП Жовківський лісгосп визначено межі лісництв та кварталів і виділів Відповідача.

Планом лісонасаджень В`язівського лісництва Відповідача загальною площею 5076га. (лісовпорядкування 2010 року) визначено схему урочищ, таксаційний опис та відомості поквартальних підсумків.

Планом-схемою В`язівського лісництва визначено місце розташування земельної ділянки кварталу 76 виділу 5 площею 2.1 га.

Запитом на доступ до публічної інформації від 08.02.2019р. вих. №09/75 Позивач звертався до Відповідача із вимогою про надання публічної інформації та копій підтверджуючих документів щодо того, яким шляхом вилучено земельну ділянку, на яку Позивачем розроблено та затверджено детальний план між вул. Бічною Лісною - Київською в м.Жовква Жовківського району Львівської області; чи надано землекористувачем згоду землекористувачем на вилучення такої ділянки; чи проводились громадські слухання щодо врахування громадських інтересів щодо розробки детального плану території земельної ділянки між вул. Бічною Лісною - Київською в м.Жовква Жовківського району Львівської області.

Листом від 18.02.2019р. вих. №02-09/165 Відповідач повідомив Позивача, що у відповідності до земельно-облікових документів, даних публічної кадастрової карти України територія, на яку розроблено детальний план території, відноситься до земель комунальної власності Жовківської міської ради, у зв`язку з чим рішенням від 17.05.2016р. №25 надано дозвіл на розробку детального плану її території. Замовником виступав виконком Жовківської міської ради.

Детальний план пройшов процедуру громадського обговорення у відповідності до вимог чинного законодавства, інформацію про які було оприлюднено на сайті Відповідача, а також на сторінках районного часопису Відродження.

Окрім того, вказаним листом Відповідач повідомив Позивача про те, що при розробці детального плану враховано територію, на якій розташоване підприємство Позивача (територія нижнього складу) з нанесеними санітарно-захисними зонами від джерел викидів виробничих потужностей Позивача, а для оформлення документації для відводу земельної ділянки, на якій розташовані будівлі Відповідача, Позивачу слід звернутись з відповідною заявою до Позивача про надання дозволу на виготовлення необхідної землевпорядної документації.

Запитом від 28.02.2019р. вих. №09/112 Позивач повторно звертався до Відповідача із вимогою про надання публічної інформації та копій підтверджуючих документів щодо того, яким шляхом вилучено земельну ділянку, на яку Позивачем розроблено та затверджено детальний план між вул. Бічною Лісною - Київською в м.Жовква Жовківського району Львівської області; чи надано землекористувачем згоду землекористувачем на вилучення такої ділянки; чи проводились громадські слухання щодо врахування громадських інтересів щодо розробки детального плану території земельної ділянки між вул. Бічною Лісною - Київською в м.Жовква Жовківського району Львівської області.

Листом від 29.03.2019р. вих. №02-09/290 Відповідач повідомив Позивача про те, що у відповідності до земельно-облікових документів, даних публічної кадастрової карти України територія, на якій розроблено детальний план території, відноситься до земель комунальної власності, розпорядником якої є громада міста в особі Відповідача. Документ на право користування Позивачем спірною ділянкою відсутній, а відтак, згода на вилучення не є необхідною.

Детальний план пройшов процедуру громадського обговорення у відповідності до вимог чинного законодавства, інформацію про які було оприлюднено на сайті Відповідача, а також на сторінках районного часопису Відродження.

Листом від 25.07.2019р. вих. №09/348 Позивач звертався до Львівської державної лісовпорядної експедиції із проханням надати інформацію з якого року (згідно даних матеріалів базового лісовпорядкування в таксаційному описі В`язівського лісництва) земельна ділянка кв.76, вид.1 пл.2.1 га знаходиться в Держлісфонді та перебуває в постійному користуванні Позивача із долученням відповідних документів.

При цьому, Позивача у вказаному листі повідомив про те, що, згідно даних матеріалів базового лісовпорядкування в таксаційному описі В`язівського лісництва земельна ділянка, на яку розроблено та затверджено детальний план (між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовква) знаходиться в Державному лісовому фонді та перебуває у постійному користуванні ДП Жовківський лісгосп (кв.76, вид.1 пл.2.1 га).

У відповідь на вказаного листа Львівською державною лісовпорядною експедицією листом від 01.08.2019р. №242/01-04 надано витяг з картографічної бази даних базового лісовпорядкування 2010р. Позивача В`язівського лісництва кв.76 (додаток №1) і копію довідки Управління Держкомзему у Жовківському районі Львівської області від 04.07.2011р. №1667 (додаток №2).

При цьому, експедиція є проектною організацією і основним завданням якої є отримання та аналіз різносторонньої та достовірної інформації про лісові ресурси, стан лісів та динаміку лісового фонду здійснення організації ведення лісового господарства та інші проектні роботи. Експедиція не веде обліку приймання-передавання земель землекористувачам, з питанням щодо часу, з якого перебуває у користуванні землекористувача конкретна земельна ділянка, Позивачу слід звернутись до органів Держгеокадастру.

Окрім того, Позивач звертався до Відділу Держземагентства у Жовківському районі листом від 05.08.2019р. вих. №09/373, в котрому просив надати форми №6-зем щодо земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні Позивача (кв.76, вид.1 пл.2.1) - вул.Бічна Лісна та вул.Київська, а також Витяг з картографії земельної ділянки вул.Бічна Лісна та вул.Київська, а також з якого року земельна ділянка кв.76, вид.1 пл.2.1 га знаходиться в Держлісфонді та перебуває в постійному користуванні Позивача із долученням відповідних документів.

Довідкою Відділу Держземагентства у Жовківському районі від 04.07.2011р. №1667 надано інформацію щодо кількісних та якісних характеристик земельної ділянки.

Актом санітарно-епідеміологічного обстеження об`єкта від 30.04.2020р., складеним Головним управлінням Держпродспоживслужби у Львівській області після огляду території проектованої житлової забудови між вул.Бічна Лісна-вул.Київська , на котру розроблено детальний план забудови та аналізу поданих документів встановлено, що вказана індивідуальна житлова забудова потрапляє у нормативну санітарно-захисну зону ДП Жовківське лісове господарство . Не витримані розриви від цеху механічної переробки деревини Д/0 цех №2 (відстань біля 70 м при нормативній 100м) та майданчика естакади (відстань біля 50м при нормативній 100м) до проектованої індивідуальної житлової забудови, що є порушенням вимог абз.4 п.5.4 розділу 5 Державних санітарних правил Планування та забудова населених пунктів , затверджених наказом МОЗ України №173 від 19.06.96р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що він є державним спеціалізованим лісогосподарським підприємством, яке створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України. Підприємство належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, згідно ст.17 Лісового кодексу України має у постійному користуванні 33670,0 га лісів та створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

З соцмереж, 06.02.2019 р. адміністрації Позивача стало відомо, що Жовківською міською радою Львівської області розроблено та затверджено квартал індивідуальної житлової забудови вул.Й.Сліпого - вул.Пільна та детальний план території між вул.Бічна Лісна та вул.Київська та долучено викопіювання з генплану.

Рішенням 7-ї сесії 7-го демократичного скликання Жовківської міської ради від 17.05.2016 року № 25 надано дозвіл на розробку детального плану території земельної ділянки між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовква. Замовник детального плану - виконком Жовківської міської ради.

Вищезгаданий детальний план затверджено рішенням 37-ї сесії 7-го демократичного скликання Жовківської міської ради від 30.11.2018р. №13, яке прийнято одноголосно 19 присутніми на сесії депутатами

Позивач зазначає, що згідно даних матеріалів базового лісовпорядкування в таксаційному описі В`язівського лісництва земельна ділянка, на яку розроблено та затверджено детальний план (між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовква) знаходиться в Державному лісовому фонді та перебуває у постійному користуванні ДП Жовківський лісгосп , кв.76. вид.1 пл.2.1га. Для вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності та зміни їх цільового призначення необхідна певна процедура, якої Жовківською міською радою не дотримано, зокрема не одержано згоду Позивача як землекористувача на вилучення такої земельної ділянки.

Окрім цього, Позивач зазначає, що у розробленому та затвердженому Жовківською міською радою детальному плані не відображено (не нанесено) усіх санітарних зон, а саме, від споруд, які належать ДП Жовківський лісгосп , а саме: котельні біля гуртожитку та естакади, хоча такі позначені на розробленому детальному плані, що у майбутньому може призвести до порушення прав та інтересів нашого підприємства та третіх осіб.

З підстав наведеного Позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення 7-ї сесії VII-го демократичного скликання Жовківської міської ради від 17.05.2016р. №25 Про надання дозволу на розробку детального плану території між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовкві та визнати незаконним та скасувати рішення 37-ї сесії VII-го демократичного скликання Жовківської міської ради від 30.11.2018р. №13 Про затвердження детального плану території земельної ділянки між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовква Жовківського району Львівської області .

Також, у поданій 28.05.2020р. за вх. №18643/20 Відповіді на відзив від 14.04.2020р. вих. №09/252 Позивач, в спростування викладених Відповідачем у відзиві на позовну заяву в обґрунтування своїх заперечень проти заявлених позовних вимог доводів покликається на те, що, попри відсутність у Позивача доказів в підтвердження права користування земельною ділянкою, Відповідачем не доведено факту існування доказів в підтвердження права Відповідача розпоряджатись земельною ділянкою.

Окрім того, Позивач наводить судову практику у подібних правовідносинах, згідно якої подані Позивачем докази є достатніми для встановлення порушення оспорюваними рішеннями прав Позивача як користувача земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Аналогічні доводи викладено Позивачем у поданому 09.11.2020р. за вх. №32279/20 Поясненні.

Відповідач у поданому до суду Відзиві на позовну заяву від 31.03.2020р. вих. №02-13/248 (вх. №14924/20 від 02.04.2020р.) проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що підставою позовних вимог Позивач зазначає порушення оскаржуваними рішеннями його прав, однак не подає жодних документів, які б засвідчували його право користування земельною ділянкою, якої стосуються оскаржувані рішення.

При цьому зазначає, що Позивачем не подано суду ані Витягу з Єдиного державного реєстру прав , ані Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, а лише копії з планшету лісовпорядкування, витяги з таксаційного опису, які не можуть вважатися належними доказами.

Щодо поданого в обґрунтування права користування Позивача земельною ділянкою Листа Львівської державної лісовпорядної експедиції від 01.08.2019р. №242/01-04 Відповідач зазначає, що у такому листі Експедиція, надавши витяг з картографічної бази даних базового лісовпорядкування чітко зазначає, що експедиція є лише проектною організацією, основним завданням якої є отримання та аналіз різносторонньої та достовірної інформації про лісові ресурси, стан лісів та динаміку лісового фонду, здійснення організації ведення лісового господарства та інші проектні роботи.

При цьому, щодо доводів Позивача про те, що він не надавав згоди на вилучення земельної ділянки Відповідач зазначає, що таке взагалі безпідставне, оскільки жодним документом не передбачається згода на вилучення земельної ділянки у землекористувача, у якого відсутні документи, які б підтверджували право користування.

З огляду на наведене, а також приписи ст.12 Земельного кодексу України та ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні Відповідач зазначає, що при прийнятті спірних рішень діяв в межах компетенції та у спосіб, визначений законом.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.4 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Нормою ст.172 ЦК України встановлено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно приписів ч.1,3, 5 ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону; матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини; органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відтак, територіальна громада як власник об`єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Воля територіальної громади може виражатись в таких рішеннях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Приписами п.34 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Також за приписами ч.1 ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Відповідно до ч.2 ст.3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Згідно п. е ч.1 ст.19 ЗК України одним з видів земель за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до положень ч.1 ст.20 ЗК України (у редакції чинній станом на дату прийняття спірних рішень) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною другою вказаної статті визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно ч.5 ст.20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч.7 ст.20 ЗК України).

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до частини другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі статтями 83, 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.ч.1, 8 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб; Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно ч.9 ст.149 ЗК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, у межах сіл, селищ, міст та за їх межами для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті, а також погоджує вилучення таких земель районними державними адміністраціями на їх території для будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо).

Відповідно до п. б ч.1 ст.164 ЗК України охорона земель включає захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Приписами ч.1 ст.198 ЗК України встановлено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Нормою п. б ч.2 вказаної статті визначено, що кадастрова зйомка включає погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Відповідно до п.2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010р. №376, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою (п.3.12. Інструкції).

Відповідно до ст.1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Приписами ст.5 ЛК України встановлено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Пунктом 13 ст.46 ЛК України встановлено, що планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням.

Згідно із ч.1 ст.57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Приписами п.5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України визначено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Згідно п.1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986р. планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008р. №610-р Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками , зазначено, що з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок (далі ділянки)" Міністерству екології та природних ресурсів, Міністерству аграрної політики та продовольства, Міністерству оборони, Державному агентству лісових ресурсів та Державному агентству земельних ресурсів"; - зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення; - відкликати раніше надану згоду на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення у разі, коли місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування не прийнято відповідні рішення або коли за результатами перевірки встановлено, що такі рішення прийняті з порушенням вимог законодавства.

Судом встановлено, що наявними в матеріалах справи планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП Жовківське лісове господарство підтверджується, що спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та на час прийняття оспорюваних рішень перебувала в постійному користуванні ДП Жовківське лісове господарство .

Зокрема, згідно даних матеріалів базового лісовпорядкування в таксаційному описі В`язівське лісництво ДП Жовківське лісове господарство спірна земельна ділянка, (земельна ділянка між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовква на яку розроблено та затверджено детальний план території із зміною цільового призначення земельної ділянки на землі житлової садибної забудови), знаходиться в межах населеного пункту м.Жовква та віднесена до кварталу 76 виділ №1 пл.2.1 га, що разом з іншими ділянками у даному кварталі, перебуває у постійному користуванні ДП Жовківський лісгосп .

Вказані доводи підтверджують також викопіювання із карти-схеми поділу території на лісництва ДП Жовківський лісгосп (лісовпорядкування 2010 року), викопіювання із Плану лісонасаджень В`язівського лісництва ДП Жовківське лісове господарство (лісовпорядкування 2010 року), викопіювання із Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП Жовківське лісове господарство В`язівське лісництво (Таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків) станом на 01.01.2011 року за інв.№51/05.

Так, згідно таксаційного опису квартал 76 В`язнівське лісництво складається із 5 (п`яти) виділів, а саме: 1 - пл.2,1 га, рілля середньої якості, наділ лісової охорони; 2 - пл.0,4 га, будівлі господарські і адміністративні; 3 - пл.3,8 га, склад лісовий; 4 - пл.0,4 га, будівлі господарські і адміністративні; 5 - пл.2,3 га, дендрологічний сад.

Наявність земель лісогосподарського призначення в межах спірної земельної ділянки також підтверджується Планом лісонасаджень В`язівського лісництва ДП Жовківське лісове господарство (лісовпорядкування 2010 року), які містять детальну характеристику території лісу.

Окрім того, за даними Публічної кадастрової карти України спірна земельна ділянка між вул.Бічна Лісна-вул.Київська межує із виробничою територією Відповідача (ділянка пл.3,4437 га кадастровий номер земельної ділянки №4622710100:01:013:0008, цільове призначення: 09.01 для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг для будівництва та обслуговування виробничих будівель і споруд (лісокомплексу).

З врахуванням наведеного суд зазначає, що вказана земельна ділянка накладається на землі, які згідно таксаційного опису В`язівське лісництво ДП Жовківське лісове господарство віднесено до кварталу 76 виділ №1 пл.2.1 га, що разом з іншими ділянками у даному кварталі, перебувають у постійному користуванні Відповідача.

Суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджується надання уповноваженими органами, в тому числі Відповідачем, дозволу на вилучення земельної ділянки лісового фонду чи зміни їх цільового призначення.

Крім Відповідач безпідставно не визначений як власник суміжної земельної ділянки та не залучений при закріпленні межовими знаками меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), погодження меж земельної ділянки з ними не здійснено.

Відтак, прийняття Відповідачем оскаржуваних рішень, якими надано дозвіл на розроблення, а згодом і затверджено детальний план території із віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової садибної забудови свідчить про фактичну зміну цільового призначення земель лісового фонду всупереч встановленого законом порядку та створює загрозу незаконного використання земель державної власності, що істотно суперечить інтересам держави.

При цьому, незважаючи на те, що на частину лісогосподарських угідь які розміщені у кварталі 76 (виділи №1 пл.2,1га, №2 пл.0,4га, №4 пл.0,4га та №5пл.2,3 га) на момент прийняття Відповідачем оскаржуваних рішень не було зареєстровано право державної власності на землі лісогосподарського призначення, слід вважати, що в силу положень ст.ст. 19, 57 Земельного кодексу України та ст.5 Лісового кодексу із врахуванням пункт 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України, усі земельні ділянки, які знаходяться у кварталі 76 В`язнівське лісництво ДП Жовківське лісове господарство (в тому числі і спірна земельна ділянка між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовква, що згідно таксаційного опису відноситься до виділу №1 пл.2,1 га кварталу 76), належать до земель лісогосподарського призначення, а право користування земельними лісовими ділянками посвідчується відповідними планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП Жовківське лісове господарство , що відповідає правовому висновку висловленому Верховим судом України у постановах від 21.01.2015р. у справі №6-224цс14, від 01.07.2015р. у справі №6-50цс15, Великою Палатою Верховного Суду від 30.05.2018р. у справі №368/1158/16-ц, позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19.06.2019р. у справі №366/1133/17, а також Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі №488/402/16-ц.

Наведеним висновком суду, з врахуванням правових висновків Верховного Суду, спростовуються доводи Відповідача щодо відсчутності доказів існування право користування земельною ділянкою, якої стосуються оскаржувані рішення.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового господарства перебуває у державній власності та право користування спірною ділянкою належить Позивачу, що підтверджується вказаними вище планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, слід вважати, що Відповідач не був наділений повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, тому оскаржувані рішення є незаконними і підлягають скасуванню.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт відсутності у Відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку між вул.Бічною Лісною та вул.Київською у м.Жовкві, належності вказаної земельної ділянки Позивачу на праві користування, належність такої ділянки до земель лісогосподарського призначення, відсутність дозволу уповноваженого органу на вилучення такої земельної ділянки, а також відсутність погодження Відповідачем із Позивачем, як землекористувачем суміжної земельної ділянки, меж земельної ділянки, на яку спірними рішеннями надано дозвіл на розроблення та затвердження детального плану території, чим здійснено фактичну зміну цільового призначення земельної ділянки між вул.Бічною Лісною-вул.Київською у м.Жовкві із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги є підставними та мотивованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2102грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 1051грн. сплаченого за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивачем подано Платіжне доручення від 10.03.2020р. №385 про сплату 4204грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 4204грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача Львівської області 4204грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення 7-ї сесії VII-го демократичного скликання Жовківської міської ради від 17.05.2016р. №25 Про надання дозволу на розробку детального плану території між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовкві .

3. Визнати незаконним та скасувати рішення 37-ї сесії VII-го демократичного скликання Жовківської міської ради від 30.11.2018р. №13 Про затвердження детального плану території земельної ділянки між вулицями Бічною Лісною - Київською в м.Жовква Жовківського району Львівської області .

4. Стягнути з Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області (80300, Львівська область, Жовківський район, м.Жовква, пл.Вічева, буд.1; ідентифікаційний код: 04056248) на користь Державного підприємства Жовківське лісове господарство (80300, Львівська область, Жовківський район, м.Жовква, вул.Лісна, буд.3; ідентифікаційний код: 00992438) 4204грн. судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 07.12.2020р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок