Рішення

від 07.12.2020 по справі 120/5390/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 грудня 2020 р. Справа № 120/5390/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що звернулась із клопотанням до відповідача про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства. За результатом розгляду клопотання, відповідач листом від 13.07.2020 відмовив у наданні такого дозволу. При цьому, підставою для відмови стало те, що зазначена земельна ділянка перебуває в оренді гр. ОСОБА_2 відповідно до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 17.05.2017, терміном на 10 років.

Вважаючи відмову викладену у листі від 13.07.2020 № К-15896/0-418/0/95-20 протиправною та такою, що суперечать чинному законодавству, позивач з метою захисту своїх прав звернулася із цим адміністративним позовом до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, в порядку ст. 262 КАС України.

02.11.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 0523282600:02:001:0477, з якої позивач бажає отримати частину у власність, відповідно до договору оренди землі від 17.05.2011 передана в оренду гр. ОСОБА_2 терміном на 10 років. Разом з тим, відповідач зазначає, що до матеріалів позову надано копію нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 від 26.08.2020, однак клопотання позивача від 28.05.2020. Таким чином, на момент подачі клопотання позивача та його розгляду, згоди орендаря земельної ділянки не було.

Крім того, відповідач вказує, що положенням про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не встановлено обов`язку (вимоги) приймати всі рішення у формі наказу.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то відповідач зазначає, що в матеріалах адміністративного позову відсутні докази понесення витрат на правничу допомогу.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Рудницької сільської ради Піщанського району Вінницької області.

До клопотання додано викопіювання із публічної кадастрової карти України, із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки; копію документів, що посвідчує особу; копію ідентифікаційного номера.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, листом Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13.07.2020 №К-15896/0-418/0/95-20 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відмовило. Відмова мотивована тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває в оренді гр. ОСОБА_2 відповідно до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 17.05.2017, терміном на 10 років.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить із наступного.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Разом з тим, системний аналіз наведених правових норм вказує, що безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається без згоди землекористувача. Погодження є обов`язковим, якщо безоплатна приватизація стосується тих земельних ділянок державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб, і їх право не припинено у визначеному законом порядку.

Тобто, вищевикладене свідчить про те, що у разі якщо земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб та до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не додано погодження землекористувача, то це є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Водночас, суд звертає увагу, що сторони не заперечують, що бажана позивачем земельна ділянка перебуває в оренді громадянина ОСОБА_2 . Крім того, вказане підтверджується Договором оренди землі від 17.05.2011.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна копія нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2 від 26.08.2020 (зареєстрована в реєстрі за №563) про надання згоди на розробку технічної документації на земельну ділянку з кадастровим номером 0523282600:02:001:0477 для подальшої передачі у власність громадянам, зокрема, ОСОБА_1 у розмірі 2 га. Однак, суд звертає увагу, що вказану заяву до Головного управління разом з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою надано не було. Крім того, така заява ОСОБА_2 написана та нотаріально засвідчена після надання відповіді позивачу листом №К-15896/0-418/0/95-20 від 13.07.2020.

Отже, станом на момент прийняття відмови ГУ Держгеокадстру у Вінницькій області, оформленої листом №К-15896/0-418/0/95-20 від 13.07.2020, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу, земельна ділянка, частину якої хотів отримати у власність останній, не була погоджена землекористувачем, що виключало можливість надати її в безоплатну приватизацію позивачу.

Відносно аргументів позивачки про порушення відповідачем вимог закону при оформлені відмови в наданні дозволу листом від 13.07.2020 №К-15896/0-418/0/95-20 "Про розгляд клопотання", замість прийняття рішення у формі наказу, то суд оцінюючи їх керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у місячний строк розглядає клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, при вирішенні питання про надання або відмову у наданні вказаного дозволу відповідач здійснює владно - управлінські функції на підставі закону та від імені держави вирішує питання щодо передачі земельних ділянок у власність або користування громадянам.

Тобто, відповідне рішення є актом організаційно - розпорядчого характеру, що видається органом державної влади в процесі здійснення ним виконавчо - розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України та спрямований на їх реалізацію.

Відтак за своєю юридичною природою рішення про надання або відмову у наданні дозволу, що приймається відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, має відповідати формі розпорядчого документа.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 Типової інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів передбачено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру має видаватися відповідний наказ. Водночас листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Відтак рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим правовим актом індивідуальної дії у формі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Аналогічна правова позиція викладена у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 14.08.2019 у справі № 480/4298/18, від 16.05.2019 у справі № 812/1312/18, від 06.06.2019 у справі № 812/922/16, від 10.10.2019 у справі № 814/1959/17.

Такої ж позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, про що свідчать висновки, наведені у постанові від 28.11.2018 під час розгляду справи № 820/4219/17.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402, в силу якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, в силу вимог ч. 5 ст. 13 Закону № 1402 висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що за результатами розгляду клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідач повинен прийняти відповідне управлінське рішення у формі наказу. Натомість, як встановлено у цій справі, результат розгляду клопотання позивача відповідач оформив листом від 13.07.2020 № К-15896/0-418/0/95-20 Про розгляд клопотання , що є недопустимим адже вказує на те, що відповідач розглядаючи клопотання діяв не у спосіб визначений законом.

Отже, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду клопотання позивача.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 року у справі №П/811/2516/17.

Що ж до вимоги позивача про зобов`язання відповідача повторно розглянути її клопотання, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем не прийнято відповідного рішення по суті клопотання позивачки.

За таких обставин, суд вважає необхідним зобов`язати суб`єкта владних повноважень, розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 від 28.05.2020 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні та зроблених судом висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, як слідує із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу з орієнтовним розрахунком таких витрат в сумі 2500 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу даних витрат, суд враховує таке.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд також зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц (провадження N 14-382цс-19).

Отже, з аналізу змісту статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі N 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі N 726/549/19.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем.

Також суд враховує, що матеріали справи не містять заяви позивача, поданої в порядку ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 143 КАС України про подання відповідних доказів після ухвалення рішення по суті вимог.

За наведених вище обставин судові витрати позивача пов`язані з правничою допомогою адвоката відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не прийняття по суті рішення у формі розпорядчого документу за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Рудницької сільської ради Піщанського району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Комар Павло Анатолійович