Рішення

від 23.11.2020 по справі 640/18779/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

23 листопада 2020 року справа №640/18779/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О. та представників:

позивача: Козачука І.В.;

відповідача 1: не з`явились;

відповідача 2: Гришакової Н.Є;

третьої особи 1: не з`явились;

третьої особи 2: Лича С.В.;

третьої особи 3: Дудник А.О.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) до 1. Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач 1, ДФС України); 2. Державної митної служби України (далі по тексту - відповідач 2, ДМС України) треті особи 1. Товариство з обмеженою відповідальністю ЛО ЕНД МО (далі по тексту - третя особа 1, ТОВ ЛО ЕНД МО ); 2. Київська митниця Держмитслужби (далі по тексту - третя особа 2); 3. Міністерство юстиції України (далі по тексту - третя особа 3) провизнання протиправними та нечинними наказів ДФС України від 11 вересня 2015 року №689 Про затвердження методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митниці з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та від 28 листопада 2018 року №780 Про забезпечення моніторингу за оформленням транспортних засобів, бувших у використанні На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 листопада 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернуся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність оскаржуваних наказів, оскільки, на його думку, вони є нормативно-правовими актами, які не пройшли процедуру державної реєстрації, а тому накази не можуть бути визнані обов`язковими для виконання декларантами, оскільки не набрали чинності. В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що на підставі наказу від 28 листопада 2018 року №780 Про забезпечення моніторингу за оформленням транспортних засобів, бувших у використанні Київська міська митниця ДФС безпідставно збільшила митну вартість придбаного позивачем автомобіля.

Так, в адміністративному позові вказано, що 12 серпня 2019 року ОСОБА_1 придбав згідно договору купівлі-продажу у громадянина Республіки Естонія транспортний засіб та у цей день подав до оформлення митну декларацію № UA100050/2019/284573 із визначенням митної вартості товару за основним методом у розмірі 2 650,00 Євро, яку перенаправлено для здійснення додаткового митного контролю до Робочої групи відповідно до оскаржуваного наказу від 28 листопада 2018 року №780. Позивач звертає увагу, що інспектором Робочої групи відповідно до оскаржуваного наказу від 11 вересня 2015 року №689 здійснено контроль та надіслано інформацію про те, що митна вартість товару складає 2 990,00 Євро. На думку позивача, його права та законні інтереси порушені у зв`язку із прийняттям нормативно-правових актів, які не пройшли державну реєстрацію, а, отже, не можуть бути обов`язковими для виконання будь-яким декларантом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/18779/19 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ТОВ ЛО ЕНД МО , Київську міську митницю ДФС та Міністерство юстиції України.

ДФС України відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 та відповідних доказів до суду не подавала.

Київська міська митниця ДФС подала пояснення, зазначаючи, що ТОВ ЛО ЕНД МО , як декларант, подало митну декларацію, в якій самостійно заявлено митну вартість товару та розраховано митні платежі, а отже така сума грошового зобов`язання вважається узгодженою відповідно до норм Податкового кодексу України; відповідачем визнано таким, що втратив чинність оскаржуваний наказ від 28 листопада 2018 року №780.

Відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначаючи, що оскаржувані накази не є нормативно-правовими актами у розумінні положень законодавства, а є за своєю суттю організаційно-розпорядчими документами, які прийняті відповідачем 1 на підставі та у межах наданий повноважень; оскаржувані накази не порушують прав та законних інтересів позивача та не породжують для нього жодних правових наслідків.

Міністерство юстиції України подало до суду відзив, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки оскаржувані накази прийняті відповідачем 1 у межах компетенції а у спосіб, передбачений чинним законодавством, а тому відсутні підстави для їх реєстрації; права та законні інтереси позивача не порушені оскаржуваними наказами.

ДМС України подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач 2 не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки оскаржувані накази прийнято на підставі та у межах повноважень, а також, що вони не порушують права та інтереси позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року замінено третю особу 2 - Київську міську митницю ДФС її правонаступником - Київською митницею Держмитслужби.

Позивач подав відповідь на відзив ДМС України, в якому зазначив про необхідність реєстрації оскаржуваних наказів в Міністерстві юстиції України, оскільки вони містять норми права та є нормативно-правовими актами, що не набрали чинності та не можуть бути застосовані.

Також позивач подав відповідь на відзив Міністерства юстиції України, відповідно до якої у зв`язку із застосуванням до позивача оскаржуваних наказів, вони порушують його права та законні інтереси.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року ДФС України відмовлено у задоволенні клопотання про виключення зі складу відповідачів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 23 листопада 2020 року відповідач 2 та треті особи 2,3 проти задоволення позовних вимог заперечували; позивач, відповідач 1, третя особа 1 у судове засідання не з`явилися.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Наказом ДФС України від 11 вересня 2015 року №689 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України відповідно до підпункту 16 пункту 4 Положення про ДФС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236, з метою забезпечення єдиного підходу до організації роботи з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час митного контролю та митного оформлення затверджено Методичні рекомендації щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України.

Наказом ДФС України від 28 листопада 2018 року №780 Про забезпечення моніторингу за оформленням транспортних засобів, бувших у використанні з метою недопущення випадків несплати у повному обсязі обовязкових митних платежів при митному оформленні транспортних засобів, бувших у використанні керівникам митниць ДФС наказано забезпечити: створення робочих груп з аналізу митного оформлення транспортних засобів з використанням модуля Моніторинг оформлення транспортних засобів АСМО Інспектор (далі - Робочі групи) із наданням посадовим особам митниць ДФС, залученим до робочих груп, відповідних прав доступу (код ролі ЄАІС 2.27 та повноваження Моніторинг оформлення транспортних засобів АСМО Інспектор ); облаштування робочих місць посадових осіб митниць ДФС, залучених до Робочих груп, необхідною комп`ютерною технікою із можливістю доступу до мережі Інтернет; встановлення графіка роботи членів Робочих груп та посадових осіб підрозділів митного оформлення транспортних засобів з 09 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв. Термін - 05 грудня 2018 року. Департаменту інформаційних технологій (Івашкович О.) забезпечити розробку та впровадження в експлуатацію модуля Моніторинг оформлення транспортних засобів АСМО Інспектор . Термін - 03 грудня 2018 року. Департаменту охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації (Гвоздінський В.) для надання доступу посадовим особам структурних підрозділів ДФС до модуля Моніторинг оформлення транспортних засобів АСМО Інспектор здійснити акредитацію митниць ДФС в ЄАІС за кодом ролі 2.27 та центрального апарату ДФС за кодом ролі 2.28 та 2.29 Термін - 05 грудня 2018 року. Департаменту адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання (Войцещук А.) забезпечити: проведення навчання членів Робочих груп для роботи з модулем Моніторинг оформлення транспортних засобів АСМО Інспектор ; аналіз та координацію дій членів Робочих груп митниць ДФС. Термін - постійно. Департаменту таргетингу та управління митними ризиками (Демченко С.) забезпечити контроль за роботою Робочих груп митниць ДФС та вибіркову перевірку їх результатів. Термін - постійно. Департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем (Чмерук М.) забезпечити внесення цього наказу до Репозиторія звітної і статистичної інформації ДФС України відповідно до наказу ДФС від 07 жовтня 2014 року №168. Контроль за виконанням цього наказу покласти на в.о. заступника Голови ДФС України Кривіцького В.

Відповідно до пункту 41.3 статті 41 Податкового кодексу України повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим кодексом, Митним кодексом України та законами України.

Згідно з частиною другою статті 1 Митного кодексу України відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Стаття 545 Митного кодексу України визначає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, спрямовує, координує та контролює діяльність митниць, здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, в межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236 (далі по тексту - Положення №236), ДФС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно з пунктом 2 Положення №236 ДФС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Підпункт 16 пункту 4 Положення №236 визначає, що ДФС відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за: дотриманням суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності і громадянами установленого законодавством порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України; застосуванням відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання під час переміщення товарів через митний кордон України і після завершення операцій митного контролю та митного оформлення; правильністю визначення митної вартості товарів відповідно до закону, а також за правильністю визначення країни походження та класифікації згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до підпунктів 6-8 пункту 5 Положення №236 ДФС з метою організації своєї діяльності: організовує свою роботу і роботу територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління; надає територіальним органам ДФС методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить перевірку стану такої роботи; координує та контролює діяльність своїх територіальних органів та організовує їх взаємодію з державними органами та органами місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 9 Положення №236 ДФС в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

З наведених положень законодавства вбачається, що ДФС України як центральному органу виконавчої влади, надано повноваження на здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, на видання наказів організаційно-розпорядчого характеру в межах наданих повноважень, зокрема, і з метою організації своєї роботи і роботи територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління, надання територіальним органам ДФС методичної і практичної допомоги в організації роботи, координація та контроль діяльності своїх територіальних органів.

Відповідно до пункту 3.4 розділу ІІІ Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5, на державну реєстрацію не подаються акти: персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо); дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших актів, що містять правові норми, а також тимчасові, строк дії яких вичерпано; оперативного, організаційно-розпорядчого характеру (разові доручення) та інші, які не мають нормативного характеру, зокрема ті, які містять лише індивідуально-конкретні приписи; якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення органів вищого рівня; спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм; рекомендаційного, роз`яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз`яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

В свою чергу за визначенням пункту 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Позивач в адміністративному позові зазначає, що оскаржувані накази є нормативно-правовими актами, які не пройшли державну реєстрацію у встановленому законодавством порядку.

Проте, з тексту оскаржуваного наказу ДФС України від 11 вересня 2015 року №689 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України вбачається, що він прийнятий відповідно до підпункту 16 пункту 4 Положення №236 саме з метою забезпечення єдиного підходу до організації роботи з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час митного контролю та митного оформлення.

З тексту оскаржуваного наказу ДФС України від 28 листопада 2018 року №780 Про забезпечення моніторингу за оформленням транспортних засобів, бувших у використанні вбачається, що зазначеним наказом забезпечено створення робочих груп з аналізу митного оформлення транспортних засобів та організовано їх роботу.

Тобто, оскаржуваними наказами ДФС України фактично надано роз`яснення шляхом затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та забезпечено створення робочих груп з аналізу митного оформлення транспортних засобів та організовано їх роботу.

З урахуванням викладеного суд вважає, що оскаржувані накази не є нормативно-правовими актами та не підлягають державній реєстрації у вставленому порядку.

Крім того, суд звертає увагу, що у межах спірних правовідносин у позивача відсутнє порушене право, як необхідна умова для задоволення позову.

Так, завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Під порушенням прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин слід розуміти негативні наслідки, які були спричинені рішенням органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

Тобто, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

За змістом частини першої статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №9-зп від 25 грудня 1997 року (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України та висновку Конституційного Суду України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб`єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.

Під порушенням прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин слід розуміти негативні наслідки, які були спричинені рішенням органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, однак оспорювані дії або бездіяльність повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Відповідно на противагу вказаному вище, не порушують права чи інтереси ті дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, які не впливають на суб`єктивні права та обов`язки особи, зокрема, ті, вчинення яких особа не вправі вимагати від суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У свою чергу позивач не надав суду доказів, які б підтверджували, що оскаржувані накази порушують права, свободи позивача та його законні інтереси, що має наслідком необхідність звернення до суду.

Суд відхиляє посилання позивача на безпідставне збільшення митної вартості придбаного позивачем автомобіля у зв`язку із дією оскаржуваних наказів, та звертає увагу, що декларант позивача - ТОВ ЛО ЕНД МО , самостійно відкоригував та визначив збільшену митну вартість у митній декларації №UA100050/2019/284573.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів коригування митної вартості митним органом при перевірці митної декларації, надіслання запитів про надання додаткових документів чи оформлення рішення про коригування митної вартості товару.

Суд звертає увагу, що у будь-кому випадку, якщо позивач не згоден із діями митного органу щодо визначення або коригування митної вартості товару, він не позбавлений права оскаржити відповідні дії в установленому порядку.

Крім того, у справі міститься копію наказу ДФС України від 09 грудня 2019 року №782 Про втрату чинності наказом ДФС від 28.11.2018 №780 , яким з метою приведення у відповідність до чинного законодавства України з питань митної справи визнано таким, що втратив чинність, наказ ДФС від 28 листопада 2018 року №780, який є предметом оскарження в межах даної адміністративної справи.

Наведене додатково підтверджує, що наказ ДФС від 28 листопада 2018 року №780, фактично нечинний та не створює правових наслідків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, Окружним адміністративним судом міста Києва не встановлено, що оскаржувані рішення суперечать вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

ДФС України (04053, м. Київ, вул. Львівська площа, буд. 8; ідентифікаційний код 39292197);

Державна митна служба України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11-г; ідентифікаційний код 43115923);

Товариство з обмеженою відповідальністю Ло енд Мо (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9 літера А, офіс 369; ідентифікаційний код 41181088);

Київська митниця Держмитслужби (03124, м. Київ, вул. Гавела Вацлава, буд. 8-А; ідентифікаційний код 43337359);

Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13; ідентифікаційний код 00015622).

Дата складення повного рішення суду - 07 грудня 2020 року.

Суддя В.А. Кузьменко