Постанова

від 02.12.2020 по справі 0911/3582/2012

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 0911/3582/2012

провадження № 61-3660св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Дельта Банк ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2019 року в складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Ясеновенко Л. В.,

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк , яка підписана представником Шубаком Михайлом Івановичем, на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2016 року у складі судді: Міськевич О. Я. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2019 року в складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Ясеновенко Л. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство ПАТ Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк , банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором .

Позов мотивований тим, що 30 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк , правонаступником якого згідно договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року стало ПАТ Дельта Банк , укладено договір про надання споживчого кредиту № 11207321000, реєстраційний номер якого згідно Додаткової угоди №2 від 06 лютого 2009 року № 11207321001. Сума споживчого кредиту 192 000 доларів США, що еквівалентно 969 600 грн, зі сплатою 12,40 % річних. Додатковою угодою № 2 від 06 лютого 2009 року до даного договору сторонами було змінено кінцевий термін повернення кредиту до 29 серпня 2024 року. ОСОБА_2 виступив поручителем за договором поруки № 1/11207321000-П від 30 серпня 2007 року У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 умов договору про надання споживчого кредиту у нього утворилась заборгованість, яка станом на 14 грудня 2014 року склала 1 879 475,14 грн, з яких: 1 260 610,80 грн заборгованість за тілом кредиту; 586 939,50 грн заборгованість за відсотками за кредитним договором № 11207321001, а також 31 924,84 грн заборгованість за відсотками за кредитним договором № 11207321000.

ПАТ Дельта Банк просило:

стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 1 879 475,14 грн, з яких: 1 260 610,80 грн заборгованість за тілом кредиту та 586 939,50 грн заборгованість за відсотками за договором про надання споживчого кредиту № 11207321001, а також 31 924,84 грн заборгованість за відсотками.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2016 рокув позові ПАТ Дельта Банк відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 припинив вносити платежі по договору з 15 жовтня 2009 року, що є моментом недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак зазначену дату слід вважати днем настання строку виконання основного зобов`язання. Трирічна позовна давність у спорі, що виник між сторонами, обчислюється з 25 листопада 2009 року і закінчується 25 листопада 2012 року. Позивач звернувшись до суду за захистом порушеного права тільки 25 грудня 2012 року, пропустив позовну давність, про застосування якої заявив представник відповідача 23 грудня 2016 року, подавши заяву. У справі встановлено, що змінений строк виконання основного зобов`язанням настав 15 жовтня 2009 року. Після указаної дати платежі за кредитним договором не сплачувалися, що визнається сторонами. Трирічна позовна давність за вимогою до боржника ОСОБА_1 , сплила 25 листопада 2012 року, а шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2 15 травня 2010 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ Дельта банк задоволено, рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2016 рокускасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ Дельта Банк заборгованість за кредитним договором у розмірі 244 976,66 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 14 грудня 2012 року складало 1 886 161,44 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ПАТ Дельта Банк надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудові вимоги від 16 жовтня 2012 року, в яких зазначено про невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, наявну станом на 09 вересня 2012 року прострочену (поточну) заборгованість в сумі 32 086, 58 доларівСША. Кредитор, пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання. Оскільки 29 жовтня 2012 року досудові вимоги банком надіслано як позичальнику, так і поручителю, то відповідно до умов договору термін дострокового повернення кредиту вважається таким, що настав з 41 календарного дня, рахуючи з дати відправлення позичальнику повідомлення, тобто з 11 грудня 2012 року необхідно обчислювати позовну давність та шестимісячний строк для звернення з позовом до поручителя відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України. ПАТ Дельта Банк з позовом до суду звернувся 25 грудня 2012 року, тобто в межах строку звернення з позовом до суду як до боржника, так і до поручителя. Крім того, згідно із наданою випискою за рахунком, відповідачем здійснювалися платежі й після 15 жовтня 2009 року.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції.

Постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2017 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що усправі, що переглядається, суди встановили, що за договором (з урахуванням додаткових угод) строк виконання основного зобов`язання сторони визначили до 29 серпня 2024 року. Верховний Суд не погоджується із висновком апеляційного суду в частині того, що банк як кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання в результаті направлення позичальнику та поручителю досудових вимог від 16 жовтня 2012 року, оскільки ці вимоги стосувалися сплати виключно простроченої заборгованості, а не усієї частини кредиту, що залишилася несплаченою. Судом першої інстанції встановлено та це не спростовано під час апеляційного розгляду, що останній платіж за кредитним договором позичальником вчинено 15 жовтня 2009 року, тобто право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем строку внесення чергового платежу, а з урахуванням графіка сплати кредиту - з наступного дня після 25 жовтня 2009 року почала перебіг позовна давність щодо вимог про стягнення такого щомісячного платежу. Разом з тим цей строк обраховується та спливає стосовно кожного щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, а не стосовно заборгованості за кредитом в цілому. У справі, що переглядається, поряд з установленням строку дії договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів) у вигляді ануїтетних платежів в розмірі 1 910,00 дол. США зі сплатою платежу 25-го числа кожного календарного місяця, що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 має відбуватись в межах шестимісячного строку з моменту настання строку погашення чергового платежу відповідної частини основного зобов`язання.

Верховний Суд вказав, що апеляційний суд обмежився формальним висновком про те, що відповідачем здійснювалися платежі після 15 жовтня 2009 року та не дослідив наявні у справі докази й не визначив певну дату останнього платежу за договором, що має істотне значення для правильного вирішення спору по суті, адже з цього моменту розпочинає перебіг позовна давність та строк пред`явлення вимоги до поручителя щодо кожного простроченого платежу. Наданий банком розрахунок заборгованості за договором не містить деталізації періоду нарахувань починаючи із дати останнього платежу за кредитним договором до 19 грудня 2011 року. При цьому сукупна заборгованість за зазначений період автоматично включена у розрахунок банку. Враховуючи те, що визначення моменту, починаючи від якого позичальник припинив виконувати умови кредитного договору, об`єктивно має значення для правильного вирішення спору по суті, касаційний суд у силу обмежень процесуального закону позбавлений можливості встановлювати такі обставини справи самостійно, Верховний Суд зробив висновок, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду суд зобов`язаний визначити час, коли відбувся останній платіж з виплати заборгованості за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 11207321000, дослідити розрахунок заборгованості за кредитним договором у межах строку позовної давності (загальної та спеціальної щодо кожного виду нарахувань), а також у межах строку дії поруки з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ Дельта Банк задоволено частково.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове.

Позов ПАТ Дельта Банк задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ Дельта Банк заборгованість за кредитним договором №11207321000 від 30 серпня 2007 року та додатковою угодою № 11207321001 від 06 лютого 2009 року у розмірі 153 275,45 доларів США, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року складає 1 224 670, 85 грн, з яких:

- 143 025, 34 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року складає 1 142 772,47 грн;

- 10 250, 11 доларів США - заборгованість за відсотками, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року складає 81 898, 38 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №11207321000 від 30 серпня 2007 року та додатковою угодою №11207321001 від 06 лютого 2009 року у розмірі 57 759,56 доларів США, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року складає 461 498,88 грн, з яких:

- 11 556,22 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року складає 92 334, 20 грн;

- 46 203,34 доларів США - заборгованість за відсотками, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року складає 369 164, 68 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до положень пункту 1.2.2 договору про надання споживчого кредиту позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту. Сторони погодили, що Банк відповідно до пункту 6.1.2 договору про надання споживчого кредиту має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно пункту 1.2.2 цього договору та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит. Терміни дострокового повернення кредиту та сплати за кредит вважаються такими що настали, а кредит і плата за кредит - обов`язковим до повернення і сплати в повному обсязі з 32 календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення або з 41 календарного дня рахуючи з дати відправлення позичальнику повідомлення. Оскільки договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Таким чином, кредитор, пред`явивши письмову вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, а в подальшому - позов з такими вимогами, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання. Оскільки право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем строку внесення чергового платежу, то з урахуванням графіка сплати кредиту - з наступного дня після 25 жовтня 2009 року почала перебіг позовна давність щодо вимог про стягнення такого щомісячного платежу. При цьому, слід зазначити, цей строк обраховується та спливає стосовно кожного щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, а не стосовно заборгованості за кредитом в цілому. Виходячи з наведеного і обов`язкових вказівок, викладених в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року, апеляційним судом був здійснений розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 шляхом додавання зазначених у графіку (том 2 № а. с. 31-37) щомісячних ануїтетних платежів за відповідний період (починаючи з грудня 2009 року, тобто за три роки до пред`явлення позову, і по серпень 2024 року), розмежовуючи при розрахунку тіло кредиту та відповідно відсотки за користування кредитними коштами. При цьому розрахунок розміру відсотків проведено в межах трьох років, починаючи з грудня 2009 року по грудень 2012 року, оскільки нарахування відсотків за користування кредитом з часу пред`явлення позовної вимоги про дострокове повернення кредиту припиняється. В результаті проведених у зазначеному порядку розрахунків, з`ясовано, що загальна заборгованість відповідача ОСОБА_1 за договором перед ПАТ Дельта Банк , яка підлягає стягненню з врахуванням позовної давності, становить 211 035,01 доларів США, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року дорівнює 1 686 169,73 грн, з яких: 154 581,56 доларів США, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року складає 1 235 106,66 грн - заборгованість за тілом кредиту за період: грудень 2009 року - серпень 2024 року та 56 453,45 доларів США, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року становить 451 063,06 грн - заборгованість за відсотками за період грудень 2009 року - грудень 2012 року.

Апеляційний суд вказав, що у цій справі, поряд з установленням строку дії договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів) у вигляді ануїтетних платежів в розмірі 1 910, 00 дол. США зі сплатою платежу 25-го числа кожного календарного місяця, що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Враховуючи наведене, апеляційний суд зробив висновок, що стягнення кредитної заборгованості з поручителя ОСОБА_2 і в солідарному порядку з ОСОБА_1 має відбуватись в межах шестимісячного строку з моменту настання строку погашення чергового платежу відповідної частини основного зобов`язання, тобто з червня 2012 року (за шість місяців до пред`явлення позову) та має розраховуватись згідно графіку ануїтетних платежів згідно графіку сплати кредитної заборгованості (том 2 № а.с.31-37). Тому з поручителя ОСОБА_2 та боржника ОСОБА_1 підлягає стягненню в солідарному порядку загальна заборгованість за вказаним вище кредитним договором, вирахувана, починаючи з червня 2012 року. Згідно проведених апеляційним судом розрахунків така заборгованість дорівнює 153 275, 45 доларів США, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року складає 1 224 670,85 грн, з яких: 143 025,34 доларів США - заборгованість за тілом кредиту за період червень 2012 - серпень 2024 року, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року складає 1 142 772,47 грн та 10 250,11 доларів США - заборгованість за відсотками за період червень 2012 року - грудень 2012 року, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року складає 81 898,38 грн.

Апеляційний суд відхилив доводи представника ОСОБА_1 про те, що дія договору поруки припинена у зв`язку із збільшенням без його згоди строку дії кредитної угоди, яке потягнуло збільшення обсягу його відповідальності. Адже, по-перше, із графіка погашення заборгованості, який є невід`ємною частиною договору кредиту від 30 серпня 2007 року та графіку до додаткової угоди № 2 від 06 лютого 2009 року, не вбачається, що передбачена умовами договору відсоткова ставка збільшувалась. А по-друге, в пункті 1.2 договору поруки було передбачено можливість зміни строку дії цього договору в залежності від строку дії основного договору. З матеріалів справи і доданих позивачем розрахунків не можна зробити висновок про те, що у зв`язку із зміною строку дії основного договору збільшився об`єм відповідальності позичальника і поручителя. Ніяких розрахунків, які б підтверджували таке посилання представником ОСОБА_1 , не наведено. Розмежовуючи об`єм відповідальності позичальника і поручителя згідно вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року, колегія суддів констатувала, що відповідно до проведених колегією суддів розрахунків загальна кредитна заборгованість позичальника з грудня 2012 року становить 211 035,01 доларів США, а поручителя солідарно з позичальником 153 275,45 доларів США. Різниця між цими сумами, тобто 57 759,56 доларів США підлягає стягненню тільки з позичальника.

Аргументи учасників справи

У лютому 2019 року ПАТ Дельта Банк подало касаційну скаргу, що підписана представником Шубаком М. І., в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким:

стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ Дельта Банк заборгованість за кредитним договором № 11207321000 від 30 серпня 2007 року та додатковою угодою № 11207321001 від 06 лютого 2009 року, що станом на 14 грудня 2012 року становить 244 976,66 доларів США, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року складає 1 886 161,44 грн, з яких:

157 714,35 доларів США заборгованість за кредитом, що станом на 14 грудня 2012 року складає 1 260 610,80 грн;

78 262, 31 доларів США заборгованість за відсотками, що станом на 14 грудня 2012 року складає 625 550,64 грн;

судові витрати покласти на відповідачів.

При цьому посилалося на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ Дельта Банк мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відмовив у стягненні з позичальника ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 91 701,21 доларів США та у стягненні з поручителя ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 187 217,10 доларів США. Загальна сума заборгованості повинна становити 224 988 доларів США, що по курсу НБУ станом на 14 грудня 2012 року дорівнює 1 798 329,08 грн, а не 153 275,45 доларів США, як помилково вважав суд апеляційної інстанції. Вказує, що порука не є припиненою, оскільки відповідно банк змінив строк виконання основного зобов`язання, пред`явивши позов, 21 грудня 2012 року. Таким чином, 6 місячний строк пред`явлення вимоги до поручителя має обчислюватися з 21 грудня 2012 року

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанову апеляційного суду від 15 січня 2019 року було постановлено з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, судом допущено неповноту з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи. Суд не звернув уваги, що відповідно до положень пункту 1.2.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту. В матеріалах справи відсутні докази направлення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту, а тому банк не виконав умов договору, та не дотримався процедури, щодо дострокового стягнення заборгованості, адже договір діє до 2024 року. В постанові Верховного Суду по цій справі чітко зазначено, що надіслані вимоги від 16 жовтня 2012 року не є вимогами про дострокове повернення кредиту, а являються вимогами, що стосуються сплати виключно простроченої заборгованості. Таким чином, судом апеляційної інстанцій не було враховано даної обставини і задоволено позовні вимоги банку, тобто достроково стягнуто частину заборгованості. Суди не врахували, що договір діє до 2024 року, а банк не набув станом на грудень 2012 року права на дострокове стягнення заборгованості, так як в супереч умов договору не направив повідомлення про дострокове стягнення заборгованості. Судом апеляційної інстанцій не всебічно, не повно і не об`єктивно досліджено матеріали справи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2020 року: відкрито касаційне провадження в справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2019 року; відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ Дельта Банк , яка підписана представником Шубаком М. І., на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області 23 грудня 2016 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2019 року.

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційних скаргах, з таких мотивів.

Суди встановили, що 30 серпня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (правонаступник АТ УкрСиббанк ) та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11207321000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 192 000,00 доларів США, що дорівнював еквіваленту 969 600,00 грн за курсом НБУ на день укладення договору з розрахунку 12,40 % річних на строк з 30 серпня 2007р. по 29 серпня 2014 року.

Сторони погодили, що Банк відповідно до пункту 6.1.2 договору про надання споживчого кредиту має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно пункту 1.2.2 цього договору та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати за кредит. Терміни дострокового повернення кредиту та сплати за кредит вважаються такими що настали, а кредит і плата за кредит - обов`язковим до повернення і сплати в повному обсязі з 32 календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення або з 41 календарного дня рахуючи з дати відправлення позичальнику повідомлення.

Відповідно до пункту 2.1. Додаткової угоди № 2 від 06 лютого 2009 року до надання споживчого кредиту № 11207321000 ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплачувати проценти шляхом ануїтетних платежів у розмірі 1 910,00 доларів США в день сплати ануїтетних платежів. Цією ж угодою змінено кінцевий термін повернення кредиту до 29 серпня 2024 року.

Для забезпечення виконання зобов`язання позичальником за кредитним договором було укладено договір поруки № 1/11207321000-П від 30 серпня 2007року між акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк та ОСОБА_2 , згідно з яким поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язання за кредитним договором.

У пункті 3.1. договору поруки № 1/11207321000-П від 30 серпня 2007 року передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та втрачає свою дію з моменту закінчення забезпеченого ним зобов`язання.

08 грудня 2011 року між ПАТ УкрСиббанк та ПАТ Дельта банк було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ УкрСиббанк передає (відступає) ПАТ Дельта Банк права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ Дельта Банк замінює ПАТ УкрСиббанк як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ УкрСиббанк до ПАТ ДельтаБанк прав вимоги до боржників, до ПАТ Дельта Банк переходить (відступається) право вимагати (замість ПАТ УкрСиббанк ) від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

ПАТ Дельта Банк надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудові вимоги від 16 жовтня 2012 року, в яких зазначено про невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, наявну станом на 09 вересня 2012 року прострочену (поточну) заборгованість в сумі 32 086,58 доларів США та попереджено, що у разі незадоволення претензії про погашення зазначеної заборгованості банк захищатиме свої права шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка станом на 04 жовтня 2012 року становила 227 251,65 доларів США.

При частковому задоволенні позову банку апеляційний суд вважав, що кредитор, пред`явивши письмову вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, а в подальшому - позов з такими вимогами, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання.

Колегія не погоджується із цим висновком з таких підстав.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням .

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16 зроблено висновок, що:

з 16 жовтня 2011 року діє нова редакція статті 11, відповідно до якої надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Отже, Законом України Про захист прав споживачів регулюються кредитні відносини між банком та споживачем щодо надання кредитних коштів на споживчі потреби, а з 16 жовтня 2011 року забороняється надання споживчого кредиту в іноземній валюті. Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров`я та життєдіяльності, зокрема придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо. Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари) так і нематеріальними (послуги). Споживчий кредит надається кредитором фізичним особам на придбання споживчих товарів або послуг, однак конкретні ознаки такого кредиту законодавцем не встановлено, за винятком надання споживчого кредиту в іноземній валюті з 16 жовтня 2011 року. А відтак, визначити правову природу кредитних правовідносин щодо наявності в них ознак споживчого кредиту повинен суд при розгляді спору, який випливає з зазначених правовідносин. При цьому законодавець встановлює спеціальний порядок стягнення як поточної заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом (стаття 11 Закону України Про захист прав споживачів ). За положеннями пункту 10 статті 11 Закону України Про захист прав споживачів , якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. За своїм змістом частина десята статті 11 Закону України Про захист прав споживачів є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються. Отже, визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок, що:

у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг , який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції). Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України Про захист прав споживачів . З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України Про споживче кредитування , а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України Про захист прав споживачів . Частина десята статті 11 Закону України Про захист прав споживачів у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України Про захист прав споживачів порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором .

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина п`ята статті 411 ЦПК України).

При скасуванні рішення суду першої інстанції апеляційний суд: не врахував висновків суду касаційної інстанції в зв`язку з якими скасовано судове рішення; не з`ясував, на які потреби було видано кредит, чи є цей кредит споживчим, чи є підстави для застосування до спірних правовідносин частини десятої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів в редакції, чинній до 10 червня 2017 року; чи змінив банк з дотриманням вимог закону та умов договору строк виконання основного зобов`язання та чи виникло у зв`язку з цим у позивача право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат .

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк , яка підписана представником Шубаком Михайлом Івановичем, задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2019 року скасувати.

Передати справу № 0911/3582/2012 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 15 січня 2019 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук