Постанова

від 23.11.2020 по справі 227/4818/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 227/4818/18

провадження № 61-18422св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Добропільське сортонасінницьке підприємство ,

відповідачі: ОСОБА_1 , селянське (фермерське) господарство Світлана ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Добропільське сортонасінницьке підприємство на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2019 року в складі судді Хандуріна В. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Гапонова А. В., Будулуци М. С., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю Добропільське сортонасінницьке підприємство (далі - ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та селянського (фермерського) господарства Світлана (далі - СФГ Світлана ) про визнання договору оренди землі недійсним та визнання договору оренди землі від 23 травня 2008 року поновленим на умовах викладених в додатковій угоді до договору оренди землі від 23 травня 2008 року.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 23 травня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав позивачу у строкове платне користування земельну ділянку площею 2, 410 га, з кадастровим номером 1422084400:06:000:0117, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району (далі - земельна ділянка), строком на 10 років.

Відповідно до умов договору та вимог законодавства позивач має переважне право на поновлення договору оренди землі.

05 квітня 2018 року позивач направив лист-повідомлення разом з проектом додаткової угоди, в яких було запропоновано ОСОБА_1 поновити договір оренди на той самий строк, а саме на 10 років та встановити орендну плату на рівні 6500,00 грн на рік.

Відповідачем на вказану пропозицію було направлено лист повідомлення, в якому він зазначив, що не має наміру поновляти дію договору оренди та додано угоду про розірвання договору оренди землі від 23 травня 2008 року, в якій запропоновано ще до закінчення строку дії договору розірвати договір за згодою сторін. Небажання поновлювати дію договору оренди від 23 травня 2008 року було зумовлено бажанням використовувати землю самостійно для особистого користування.

Позивач належно виконував свої обов`язки за договором оренди та як добросовісний орендар після закінчення строку дії договору, враховуючи бажання відповідача особисто користуватись земельною ділянкою, повернув земельну ділянку відповідно до акту-прийому передачі.

Проте ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство згодом стало відомо, що ОСОБА_1 уклав новий договір оренди земельної ділянки з СФГ Світлана , чим порушив переважне право позивача на продовження договору дії оренди землі, а тому звернулось до суду з вказаним позовом та просило суд: визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди спірної земельної ділянки; визнати укладеним договір оренди землі від 23 травня 2008 року, укладений між позивачем та ОСОБА_1 та поновленим на умовах викладених в додатковій угоді.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2019 року у задоволенні позовних вимог ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 до закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного з ТОВ Добропільське сортнасінницьке підприємство виявив свою волю не продовжувати строк його дії, а також те, що в наданій суду додатковій угоді позивач зазначив інші умови, ніж зазначені в договорі оренди землі від 23 травня 2008 року, тоді як між сторонами згода на інші умови не досягнута, тому відсутні підстави для поновлення зазначеного договору на той самий строк на інших умовах.

Постановою Донецького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство залишено без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що з боку відповідачів відсутнє порушення переважного права позивача на укладення договору оренди земельної ділянки на новий термін, а оспорюваний договір оренди землі, укладений між відповідачами в червні 2018 року, не порушує прав позивача, який відповідно укладений після розірвання договору оренди від 23 травня 2008 року та після повернення земельної ділянки позивачем - ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

09 жовтня 2019 року ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство звернулося через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, неправильно встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Позивач належним чином виконував свої обов`язки за договором оренди, ним повністю дотримано строків та процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк відповідно до статті 33 Закону України Про оренду землі , та надіслано відповідачу лист-повідомлення про продовження договору оренди з проектом додаткової угоди, а надіслана ОСОБА_1 відповідь про небажання поновлювати дію договору оренди від 23 травня 2008 року була зумовлена бажанням використовувати землю самостійно для особистого користування.

Посилання ОСОБА_1 на бажання самостійно використовувати спірну земельну ділянку (з метою припинення переважного права позивача на поновлення договору оренди землі), укладення ним нового договору оренди земельною ділянкою з СФГ Світлана 15 червня 2018 року, неповідомлення позивача про такий намір укладення нового договору з новим орендарем, є порушенням прав позивача, а така поведінка орендодавця відносно нього є недобросовісною.

Доводи інших учасників справи

13 листопада 2019 року СФГ Світлана засобами поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

Справа надійшла до Верховного Суду у листопаді 2019 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ Добропільське сортонасінницьке підприємство на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведенні у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки (а. с. 8).

23 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ Добропільське сортнасінницьке підприємство укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 10 років, який зареєстрований в Добропільському МВ ДРФ ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що вчинено запис за № 4АА007251040817400240 (а. с. 9, 10).

05 квітня 2018 року ТОВ Добропільське сортнасінницьке підприємство направило на адресу ОСОБА_1 лист-повідомленням з пропозицією поновити договір оренди землі від 23 травня 2008 року на той самий строк та встановити орендну плату на рівні 6500,00 грн на рік. Разом з листом-повідомленням позивачем додано проект додаткової угоди до договору оренди землі від 23 травня 2008 року, які відповідач ОСОБА_1 отримав 14 квітня 2018 року (а. с. 15-19).

У відповідь ОСОБА_1 направив позивачу лист-повідомлення, в якому повідомляв ТОВ Добропільське сортнасінницьке підприємство , що не має наміру поновляти дію договору оренди землі від 23 травня 2018 року на земельну ділянку з ТОВ Добропільське сортнасінницьке підприємство та просив вжити всіх заходів щодо повернення йому земельної ділянки (а. с. 22).

Крім того, 02 березня 2018 року ОСОБА_1 звертався до позивача з заявою про розірвання договору оренди землі, до якої було додано угоду про розірвання договору оренди землі, з посиланням на особисту потребу користуватись власною земельною ділянкою (а. с. 21).

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 01 липня 2018 року ТОВ Добропільське сортнасінницьке підприємство повернуло з оренди ОСОБА_1 земельну ділянку (а. с. 20).

15 червня 2018 року між ОСОБА_1 та СФГ Світлана укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 20 років, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 червня 2018 року за № 26821444. 15 червня 2018 року між відповідачами укладено додаткову угоду до договору оренди, якою внесено зміни до пункту 9 договору в частині орендної плати та викладено в новій редакції, а саме розмір орендної плати щорічно складає 7000,00 грн на рік (а. с. 49-51).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України Про оренду землі ).

Частиною третьою статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України Про оренду землі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Стаття 33 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) має назву Поновлення договору оренди землі та передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Частиною 6 статті 33 Закону України Про оренду землі встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина восьма статті 33 цього Закону).

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина дев`ята статті 33 вказаного Закону).

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди (частина десята статті 33 зазначеного Закону).

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 вересня 2020 року у справах №№ 159/5756/18, 313/350/16-ц зроблено висновок, що статтею ЗЗ Закону України Про оренду землі було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк та поновлення договору оренди землі , використовуючи конструкцію поновлення договору оренди землі як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України Про оренду землі ).

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України Про оренду землі ).

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі ). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як мовчазну згоду орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

У пункті 59 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити .

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи листом від 17 квітня 2018 року ОСОБА_1 повідомив позивача про те, що не бажає продовжувати строк дії договору оренди землі від 23 травня 2008 року. Крім того 02 березня 2018 року ОСОБА_1 звертався до позивача із заявою про розірвання договору оренди землі з 23 травня 2018 року. Тобто висловив свою волю щодо небажання продовжувати дію укладеного договору оренди землі, а тому у даному випадку відсутнє волевиявлення орендодавця, а тому відсутні підстави зазначені в статті 33 Закону України Про оренду землі для поновлення зазначеного договору на новий строк.

Також між позивачем та ОСОБА_1 не досягнуто домовленості щодо істотних умов договору оренди землі та його продовження.

Наявність обґрунтованих заперечень зі сторони орендодавця стосовно поновлення договору з орендарем дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке передбачено положеннями статті 33 Закону України Про оренду землі і може підлягати захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

Крім того, у справі, що переглядається, строк оренди за первинним договором сплив, позивач сам вчинив дії з повернення земельної ділянки орендодавцю, а отже, за наведених обставин справи підстави для поновлення первинного договору оренди відсутні, що унеможливлює задоволення позову.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аналогічні висновки міститься у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 379/1439/18 (провадження № 61-1715св20), від 20 травня 2020 року у справі № 378/338/18 (провадження № 61-944св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 227/4821/18 (провадження № 61-19210св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 227/4537/18 (провадження № 61-13376св19).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання поновленим договору оренди земельної ділянки, укладеним між позивачем та ОСОБА_1 , оскільки орендодавець виразив волевиявлення щодо відмови від продовження строку оренди, що не може бути підставою для поновлення орендних відносин між сторонами, а також між сторонами не досягнуто домовленості щодо істотних умов договору оренди землі. Крім того позивачем надано згоду на розірвання договору оренди та повернуто орендодавцю його земельну ділянку.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення - без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеним між відповідачами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, оскільки дані вимоги є похідними від вимоги про поновлення договору оренди від 23 травня 2008 року, та укладення якого не порушує прав позивача.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Добропільське сортонасінницьке підприємство залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

С. П. Штелик