Ухвала

від 07.12.2020 по справі 642/8611/14-к

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

07.12.2020

Справа № 642/8611/14-к

Провадження № 1-кс/644/2262/20

У Х В А Л А

Іменем України

07 грудня 2020 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , заявника ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні суду клопотання ОСОБА_3 по кримінальному провадженню № 12014220510002481 від 17 вересня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.190 КК України, про скасування арешту майна, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся доЛенінського районногосуду м.Харкова ізвищезазначеним клопотанням,обґрунтовуючи йоготим,що вході проведеннядосудового розслідуванняу кримінальномупровадженні №12014220510002481 від17.09.2014р.,за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч.2ст.15,ч.3ст.190КК України,було накладеноарешт наоб`єктнерухомості -квартиру,яка належитьпотерпілій ОСОБА_5 ,що розташованаза адресою: АДРЕСА_1 .Просить скасуватинакладений арештнерухомого майна,обґрунтовуючи своюпозицію тим,що Ухвалоюслідчого суддіДзержинського районногом.Харкова від18.11.2015року булонакладено арештна квартир) АДРЕСА_2 в рамках кримінальної о провадження № 12014220510002481 від 17.09.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 190 КК України. Заявник ОСОБА_3 вважає, що арешт було накладено необгрунтовано, оскільки саме кримінальне провадження було штучно ініційоване «потерпілим» виключно з метою уникнення відповідальності за невиконання зобов`язань за договором позики, у зв`язку з чим є підстави для скасування арешту. Заявник звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, (1) що воно є доказом злочину, (2) підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, (3) для забезпечення цивільного позову, (4) стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, (5) можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Отже, заявник ОСОБА_3 стверджує, що законодавцем визначено конкретні підстави для накладення арешту на майно, які в даному випадку були відсутні. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Захисник всудовому засіданняпояснив,що натеперішній часїм невідомо чизаявник ОСОБА_3 не єпідозрюваним,обвинуваченим абоцивільним відповідачему кримінальномупровадженні внесеномудо Єдиногореєстру досудовихрозслідувань за№12014220510002481від 17.09.2014року,за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч.3ст.190КК України,і пропідозру укримінальному провадженінікому неповідомлено,приймаючи доуваги,що заявник ОСОБА_3 на законнихпідставах єіночекодержателем квартири АДРЕСА_2 ,на підставідоговору іпотекивід 01.05.2014року,посвідченого приватнимнотаріусом Харківськогоміського нотаріальногоокругу Харківськоїобласті ОСОБА_6 ,за реєстровимномером №807,і арештомнерухомого майнапорушується праваіпотекодержателя -заявника ОСОБА_3 яке гарантованест.ст.13,41Конституції України,ст.321ЦК України,а такожст.1Законе України«Про Іпотеку», ОСОБА_3 приходить довисновку,що вподальшому застосуванняцього заходу(арештунерухомого майна)відпала потреба.

Представник органу досудового розслідування в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Суд, розглянувши клопотання, вивчивши матеріали справи та матеріали кримінального провадження вважає, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Частинами 3, 4 ст.132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Частиною 1 ст. 174 КПК України передбачено, що арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.

01 травня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , було укладено Договір позики, у простій письмові формі. Відповідно до умов вказаного договору божник ОСОБА_5 отримала в борг 249600,00 гривень, що на момент укладення договору позики за згодою сторін складає еквівалент 20 800,00 доларів США та зобов`язався здійснювати їх повернення частинами у порядку та строки визначені договором. Остаточне повернення коштів мало бути здійснено не пізніше 01.05.2017 р. В забезпечення виконання вказаного договору позики, 01 травня 2014 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О О., за №807. Однак, в подальшому, боржник ОСОБА_5 порушила взяті на себе зобов`язання, та не здійснювала повернення коштів у визначені строки та розміри. На адресу ОСОБА_5 з боку ОСОБА_3 надсилалися вимоги про сплату боргу та попередження про негативні наслідки для боржника у разі ухилення від своїх зобов`язань за договором позики, але остання до цього часу ігнорує усі законні вимоги ОСОБА_3 . Таким чином, заявник отримав право на звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення зазначеної заборгованості.

У 2014 році за заявою ОСОБА_5 до Холодногірського ВП ГУ НП в Х/о були внесені відомості до ЄДРДР за № 12014220510002481 від 17.09.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України..

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_8 від 18 листопада 2015 року було задоволено клопотання у кримінальному провадженні № 12014220510002481 від 17 вересня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.190 КК України, заступника прокурора прокуратури Ленінського району м.Харкова ОСОБА_9 , про арешт майна та накладено арешт на об`єкт нерухомості у місті, а саме - квартиру, яка належить потерпілій ОСОБА_5 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Приймаючи таке рішення про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя виходив з того, що зазначене в клопотанні майно може бути предметом злочинного посягання і предметом кримінального правопорушення, і без вжиття заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, існує ризик його втрати та прокурором доведено, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь обмеження права власності, про який ідеться в клопотанні прокурора та завдання, для виконання якого він звертається, може бути виконане.

Ухвалюючи рішення про накладення арешту, слідчий суддя виходив з того, що дані, викладені у матеріалах кримінального провадження дають підстави для висновку, що з метою встановлення відомостей про обставини вчинення зазначеного кримінального правопорушення накладання арешту на зазначене майно є необхідним.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Статтею 214 КПК України визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а така процесуальна заборона як арешт майна застосовується до вичерпного кола суб`єктів указаного у ст. 170 КПК України.

Відповідно до цієї норми така заборона стосується підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру. Крім того, арешт може бути накладено за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.

Пунктом 13 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2013р. № 223-559/0/4-13 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» встановлено, що розгляд питання щодо скасування заходів забезпечення кримінального провадження здійснюється у порядку, передбаченому статтями 147, 158, 174 КПК. Слідчий суддя скасовує ці заходи забезпечення лише у випадках: визнання доводів особи, яка не була присутня при прийнятті рішення про накладення грошового стягнення, щодо безпідставності застосування такого заходу обґрунтованими. Рішення за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення оскарженню не підлягає; надходження від підозрюваного/обвинуваченого, його захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна клопотання про скасування повністю або частково арешту майна, якщо зазначені особи: 1) не були присутні при розгляді питання про арешт майна; 2) доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; 3) доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до п. 2.6 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року при накладенні арешту на майно слід перевіряти наявність - належних підстав для арешту майна; - доказів, що вказують на вчинення особою чи особами, на майно яких слідчий просить накласти арешт, кримінального правопорушення; - встановлення розміру шкоди та питання щодо наявності цивільного позову, та співрозмірність обмеження права власності; - відповідність клопотання слідчого вимогам ст. 171 КПК; - чи накладається арешт на майно особи, яка не є підозрюваним у кримінальному провадженні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар. Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23вересня 1982року у справі «Спорронгта Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь- яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

В даному випадку арешт на майно було накладено необгрунтовано, оскільки слідчим та прокурором не було доведено, що існує обгрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Крім того, потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи іпотекодержателя, про який ідеться в клопотанні. У свою чергу, Закон України «Про іпотеку» та договір іпотеки забороняє передачу, відчуження вказаної квартири, тобто перехід права власності не відбудеться, а іпотекодержатель має першочергове право на задоволення вимог кредитора. Метою та завданням заходу забезпечення в кримінальному провадженні, яким є арешт, повинно бути забезпечення функцій кримінального провадження (ст. 2 КПК України), а не створення перешкод чинним триваючим цивільно-правовим : кредитних та іпотечним правовідносинам.

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "ОСОБА_5 та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч.3 ст.22 КПК України слідчий суддя під час кримінального провадження не може одночасно виконувати функції державного обвинувачення, захисту і судового розгляду. Так, функції з доведення обґрунтованості поданого клопотання, наявності підстав для його задоволення процесуальним законом покладено виключно на ініціатора такого клопотання, в даному випадку іпотекодержателя та обтяжувача майна(володілець), разом з тим сторона обвинувачення у випадку не згоди з даним клопотанням зобов`язана належним чином її теж обґрунтувати.

Викладені обставини свідчать, про те, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом. Слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне розпорядження заявником іпотекодержателем та обтяжувачем належними йому правами щодо вказаного майна, у зв`язку з чим вважає доцільним скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_3 по кримінальному провадженню № 12014220510002481 від 17 вересня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.3 ст.190 КК України, про скасування арешту майна - задовольнити.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Харкова ОСОБА_8 від 18.11.2015 року по справі № 642/8611/14-к у кримінальному провадженні №12014220510002481 від 17.09.2014, на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1