Рішення

від 16.11.2020 по справі 711/9869/19

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9869/19

Номер провадження2/711/735/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Демчика Р.В

при секретарі Бузун Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Ліпона про стягнення встановленого індексу інфляції за прострочення грошових зобов`язань, трьох відсотків річних, матеріальної та моральної шкоди , -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду 18.12.2019 року з позовом до ПП Ліпона про стягнення інфляційних та трьох відсотків річних . Уточнивши свої позовні вимоги 03.03.2020 року, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних в сумі 28324 грн., 233966,59грн. інфляційних, 228000 грн. матеріальної шкоди, та 25000 грн., моральної шкоди, а всього 515290, 59 грн.

В обґрунтування уточнених вимог зазначив, що 29.08.2019 року між гим та ПП Вербена-ТП було укладено договір дольової участі на будівництво підземного гаражу. Відповідно до умов договору він взяв на себе зобов`язання сплатити ПП Вербена-ТП грошові кошти в сумі 76700 грн. за будівництво гаражу, що ним і було зроблено. ПП Вербена-ТП взяло на себе зобов`язання закінчити будівництво гаражу та здати його в експлуатацію в першому півріччі 2010 року.

21.02.2011 року між ПП Вербена-ТП та відповідачем по даній справі ПП Ліпона було укладено договір про передачу функцій замовника в будівництві підземних гаражів по АДРЕСА_1 .

Так як відповідач умови договору по будівництву гаражу не виконував, позивач звернувся до суду з позовом до ПП ОСОБА_2 про стягнення сплачених ним коштів.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.10.2019 року його позов задоволено. Стягнуто з ПП Ліпона на його користь 76700 грн., як сплачених позивачем за будівництво гаражу.

Позивач вважає, що відповідач повинен йому також сплатити інфляційні та 3% річних за користування його коштами. Оскільки неповернення позивачу коштів відповідачем є грошовим зобов`язанням.

Тому, посилаючись на норми ст. 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні збитки в розмірі 233966,59грн. та 3% річних в розмірі 28324 грн. за весь час прострочення, а саме за період з 29.08.2007 року (з дати укладення договору) по 17.12.2019 року (день звернення до суду з даним позовом).

Крім того, позивач вказує, що неправомірними діями відповідача (невиконання умов договору) йому було завдано матеріальної та моральної шкоди.

Так, відчуття несправедливості, беззаконня та душевні муки вилились в різке погіршання його здоров`я. З 2010 року позивач перебуває на обліку в КНП ЧМКДП філія №1 в зв`язку з хворобою на цукровий діабет тип 1, важка форма. З 2015 року перебуває на обліку в відділенні ХІХС Черкаського обласного кардіологічного центру з діагнозом стенокардія, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба. Постійні нервові напруги, стреси, пов`язані з невиконанням умов договору відповідачем призвели до загострення хвороби серця, в результаті чого йому була проведена операція на серці в клініці Амосова. На даний час, позивач вимушений вживати дорогі ліки. Крім того, одночасно погіршився стан його здоров`я по діабету, а саме швидкою зміною вмісту глюкози в крові з швидкою зміною гіперглікемією, що привело до збільшення вживання доз інсуліну та необхідності контролю рівня глюкози в крові як мінімум 3 рази на добу. Загострення стану здоров`я привело до встановлення йому в 2018 році 2 групи інвалідності. В зв`язку і цим він 2 рази на рік проходе клінічне обстеження та лікування.

Таким чином, вважає, що із-за протиправних дій відповідача йому завдана матеріальна та моральна шкода.

Матеріальна шкода складається з наступного:

- 78000 грн, матеріали для операції на серці в клініці Амосова;

- Ліки Ксарелто - 60000 грн. (1000 грн. на місяць);

- Тест-смужки для глюкометра - 60000 грн. (1000 грн. на місяць);

- Клінічне обстеження та лікування 2 рази на рік- 30000 грн. (3000 грн. 2 рази на рік - 6000 грн., міль гама - 243 грн., тіогама - 679 грн., тризипін - 420грн., ровамед - 11грн., уколів - 582 грн., три фас - 135 грн., системи та шприци - 550 грн., благодійні внески - 250 грн.).

Всього розмір матеріальної шкоди складає 228000 грн.

Моральну шкоду позивач оцінюю в 25000 грн.

Ухвалою суду від 23 грудня 2019 року відкрито провадження по справі та призначено за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні з повідомленням сторін.

03 березня 2020 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог.

18 травня 2020 року підготовче засідання закрите. Справу призначено до розгляду в судове засідання по суті позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, проте надав суду письмову заяву (а.с. 103), в якій зазначив, що просить проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача ПП Ліпона повторно не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином неодноразово повідомлений про дату, час та місце розгляду справи рекомендованими листами.

Суд, на підставі ст.ст. 280, 281 ЦПК України ухвалив про заочний розгляд справи на підставі наявних в справі доказів.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, що 29 серпня 2007 року між ПП Вербена-ТП (замовник) та ОСОБА_1 (дольовик) було укладено договору №39 дольової участі на будівництво підземного гаражу з фізичною особою (а.с. 2-3).

Умовами даного договору сторони визначили, що дольовик передає, а замовник приймає кошти в розмірі 76700грн. на будівництво підземного гаражу №34 за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, Замовник зобов`язується своїми силами і силами підрядних організацій виконати за рахунок своїх коштів і коштів дольовика у повному обсязі будівництво вказаного гаражу згідно проекту та передати його у власність Дольовику. Замовник зобов`язується закінчити будівництво гаражу та здати його в експлуатацію в першому півріччі 2010 року. При невиконанні чи неналежному виконанні взятих на себе зобов`язань вина сторона повинна компенсувати іншій стороні всі нанесені збитки. Договір набуває чинності з дня підписання його обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

21 лютого 2011 року між ПП Ліпона та ПП Вербена-ТП було укладено договір про передачу функцій замовника в будівництві підземних гаражів на 200 машиномісць по АДРЕСА_1 (а.с. 4).

Як вбачається з додатку №1 до вище вказаного договору, реєстру вкладених пайовиками коштів на Об`єкт будівництва першої черги гаража по АДРЕСА_1 , відповідач також прийняв функції замовника в будівництві підземного гаражу за дольовиком ОСОБА_1 (а.с. 5).

Так як відповідач умови договору по будівництву гаражу не виконував, позивач звернувся до суду з позовом до ПП ОСОБА_2 про стягнення сплачених ним коштів. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.10.2019 року його позов задоволено. Стягнуто з ПП Ліпона на мою користь 76700 грн., як сплачених позивачем за будівництво гаражу. Вказане судове рішення набрало законної сили 21 листопада 2019 року (а.с. 11-12).

Вказане рішення набрало законної сили 21.11.2019 року (а.с.11).

Доказів повернення грошових коштів, або повідомлення про підстави неможливості погашення боргу, відповідачем до суду не надано.

Згідно частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

З огляду на матеріали справи, предметом позову у даній справі є стягнення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних, за невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування майнової шкоди, підтвердженого судовим рішенням.

Таким чином, відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.10.2019 року про стягнення з ПП Ліпона на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 76700 грн. Грошове зобов`язання за рішенням суду на даний час не виконано.

З огляду на те, що відповідач порушили вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом України Про індексацію грошових доходів населення визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Зволікання відповідача з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з них судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідачів сплати не тільки суми боргового зобов`язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п.2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді у порівнянні з базовим.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом якого грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.

Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1946цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Отже, відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішенням суду, яке набрали законної сили.

Права та інтереси стягувача у випадку невиконання боржником рішення суду про стягнення коштів забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання будь-якого грошового зобов`язання.

Саме таку висловлено правову позицію щодо застосування положень статті 625 ЦК України висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18, який відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України правильно врахував суд першої інстанції.

Суд звертає увагу на те, що розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за судовим рішенням має проводитися з дня, наступного за днем набрання ним законної сили. В даному випадку днем набрання вироком законної сили є 21.11.2019 року, а тому розрахунок має проводитися з 22.11.2019 року.

За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути індекс інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми за період з 22.11.2019 року по 04.11.2020 року (дата ухвалення судового рішення у цій справі).

Сума інфляційних збитків за вказаний період становить із розрахунку:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

IIc (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) = 1.02515020

Отже, інфляційне збільшення: 76 700,00 x 1.02515020 - 76 700,00 = 1 929,02 грн.

Три проценти річних від простроченої суми за вказаний період становить із розрахунку:

Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

з 22.11.2019 до 31.12.2019 - 76 700,00 x 3 % x 40 : 365 : 100 = 252,16 грн.;

з 01.01.2020 до 04.11.2020 - 76 700,00 x 3 % x 309 : 366 : 100 = 1 942,65 грн.

Таким чином, всього 3% річних за вказаний період часу складає 2 194,81 грн.

Також суд приходить до висновку про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди.

Так, статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. (п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 25 травня 2001 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ). В пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Зважаючи на викладене, враховуючи тривале невиконання рішення суду, пояснення, аргументи позивача, суд приходить до висновку, що підлягає відшкодуванню 5000 грн., як компенсації моральних страждань позивача внаслідок неправомірних дій відповідача, пов`язаних з тривалим невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили. Сам факт задоволення позову є елементом сатисфакції позивача.

Що стосується вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 228000 грн. то вона не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Так, обґрунтовуючи вказану вимогу, позивач вказує на те, що з 2010 року позивач перебуває на обліку в КНП ЧМКДП філія №1 в зв`язку з хворобою на цукровий діабет тип 1, важка форма. З 2015 року перебуває на обліку в відділенні ХІХС Черкаського обласного кардіологічного центру з діагнозом стенокардія, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба. Постійні нервові напруги, стреси, пов`язані з невиконанням умов договору відповідачем призвели до загострення хвороби серця, в результаті чого йому була проведена операція на серці в клініці Амосова. На даний час, позивач вимушений вживати дорогі ліки. Крім того, одночасно погіршився стан його здоров`я по діабету, а саме швидкою зміною вмісту глюкози в крові з швидкою зміною гіперглікемією, що привело до збільшення вживання доз інсуліну та необхідності контролю рівня глюкози в крові як мінімум 3 рази на добу. Загострення стану здоров`я привело до встановлення йому в 2018 році 2 групи інвалідності. В зв`язку і цим він 2 рази на рік проходе клінічне обстеження та лікування.

Таким чином, вважає, що із-за протиправних дій відповідача йому завдана матеріальна та моральна шкода.

Матеріальна шкода складається з наступного: 78000 грн., матеріали для операції на серці в клініці Амосова; ліки Ксарелто - 60000 грн. (1000 грн. на місяць); тест-смужки для глюкометра - 60000 грн. (1000 грн. на місяць); клінічне обстеження та лікування 2 рази на рік- 30000 грн. (3000 грн. 2 рази на рік - 6000 грн., міль гама - 243 грн., тіогама -679 грн., тризипін - 420грн., ровамед - 11грн., уколів - 582 грн., три фас - 135грн., системи та шприци - 550 грн., благодійні внески - 250 грн.). Всього розмір матеріальної шкоди складає 228000 грн.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27 березня 1992 року Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди , суди повиннім ати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що її дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Однією з необхідних умов цивільно-правової відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв`язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони, як вже зазначалося вище. Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів (протиправність, шкода, причинний зв`язок, вина). За відсутності хоч би одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Досліджені в судовому засіданні докази не дають змогу зробити достовірний висновок що погіршення здоров`я позивача і понесення ним витрат на лікування сталося саме з вини відповідача, який не виконує рішення суду та про наявний причинно-наслідковий зв`язок між погіршенням здоров`я позивача та діями відповідача.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що позивач була звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України Про судовий збір . Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається з довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 122839, позивач є інвалідом другої групи, а тому є звільненим від сплати судового збору.

При цьому суд виходить із необхідності обов`язкового покладення на сторону, не на користь якої ухвалено судове рішення та яка не звільнена від сплати судового збору, зобов`язання щодо сплати судового збору, а також суд виходить з того, що кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади (ч. 3 ст. 9 Закону України Про судоустрій і статус суддів ). Отже, необхідно покласти судовий збір на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в сумі 768,40 грн. (мінімальна сума судового збору).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 15, 16, 509, 526, 536, 625, 627 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 141, 259, 265, 268, 273, 274, 280, 281 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства Ліпона про стягнення встановленого індексу інфляції за прострочення грошових зобов`язань, трьох відсотків річних, матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства Ліпона (ЄДРПОУ 35220752, адреса: м. Черкаси, вул. Чкалова,15) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) індекс інфляції в сумі 1929,02 грн., та 3% річних в сумі 2194,81грн., за період з 22.11.2019 року по 04.11.2020 року та 5000 (п`ять тисяч) грн. моральної шкоди, а всього 9123 (дев`ять тисяч сто двадцять три) грн.83 коп.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства Ліпона (ЄДРПОУ 35220752, адреса: м. Черкаси, вул. Чкалова,15) в дохід держави судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складено 16.11.2020 року (з урахування перебування судді на лікарняному)

Головуючий: Р. В. Демчик