Постанова

від 26.11.2020 по справі 936/947/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 936/947/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 листопада 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Бисаги Т.Ю., Куштана Б.П.,

за участі секретаря - Купар Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду від 02 березня 2020 року (головуючий суддя Софілканич О.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Верхньоворітська сільська рада Воловецького району, орган опіки та піклування Воловецької районної державної адміністрації, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

в с т а н о в и в :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом, зазначивши відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третю особу: Верхньоворітську сільську раду Воловецького району, про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є одноосібним власником житлового будинку у АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.03.2011.

У цьому будинку, крім позивача та його дружини ОСОБА_5 , зареєстровані дочка позивача ОСОБА_3 , зять ОСОБА_2 , онук ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), котрі фактично не проживають у будинку понад один рік без поважних причин, участі в утриманні житла не приймають, особистих речей у будинку не мають.

Реєстрація місця проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у будинку позивача порушує його права на розпорядження та користування майном, впливає на розмір оплати житлово-комунальних послуг, позбавляє можливості оформити субсидію.

Ухвалою Воловецького районного суду від 17.12.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи орган опіки та піклування Воловецької районної державної адміністрації.

У подальшому, 24.12.2019, ОСОБА_1 змінив позовні вимоги (а.с. 94-98), визначивши відповідачами лише дочку ОСОБА_3 та зятя ОСОБА_2 (без онука ОСОБА_4 ), остаточно просив визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , такими, що втратили право користування житловим будинком у АДРЕСА_1 .

Ухвалами Воловецького районного суду від 20.01.2020 та від 31.01.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_4 (онука) та його законного представника - маму ОСОБА_3 .

Посилаючись на положення ст ст 36, 317, 319, 321, 405 ЦК України просив позов задовольнити.

Рішенням Воловецького районного суду від 02 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

На це рішення подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким його позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не взяв до уваги доводи позивача про те, що відповідачі залишили місце проживання без поважних причин, забрали з будинку свої речі, участі в утриманні житла не приймають; судом помилково взято до уваги свідчення ОСОБА_6 (сестри позивача), оскільки вона проживає за 2 кілометри від його домоволодіння, не могла чути та бачити, що відбувається у будинку позивача, а про стосунки між сторонами їй відомо лише зі слів ОСОБА_3 (дочки позивача). Відповідачі не довели поважні причини відсутності понад рік у спірному будинку.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів - адвокат Повідайчик О.І. - просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та представника відповідачів, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За змістом ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно ст.405 ЦК члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Поняття члени сім`ї визначено у ст 64 ЖК УРСР - до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2).

Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім`ї власника будинку зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною 4 ст. 9 Житлового кодексу України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності ( ст. 89 ЦПК України).

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є одноосібним власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12.03.2011 року серії НОМЕР_1 та витягом про державну реєстрацію прав ДВПТІ по Воловецькому району №29274772 (а.с.9-10).

Також встановлено, що у вищезазначеному будинку із народження, разом зі своїми батьками - позивачем по справі та його дружиною - проживала відповідач ОСОБА_3 . Остання під час проживанняу цьому будинку вийшла заміж. За згодою її батька, якому належав будинок, до нього був вселений і чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_2 . У подальшому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 (син ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ), який також з народження проживав у цьому житлі.

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що його дочка ОСОБА_3 та зять ОСОБА_2 без будь-яких причин не проживають в будинку, що належить йому на праві приватної власності, понад рік, не беруть участі в його утриманні, особистих речей в будинку не мають, а їх реєстрація впливає на розмір житлово-комунальних послуг, він позбавлений можливості оформити субсидію.

Для підтвердження вказаних обставин, позивачем було надано до справи акт обстеження цього дворогосподарства від 25.10.2019, складений комісією в складі сільського голови Григи І.І., секретаря сільської ради Гафинець Н.О., депутата округу Гафинця В.В., з якого вбачається, що у спірному житловому будинку зареєстровані, але з жовтня 2018 року не проживають: дочка власника будинку ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , зять ОСОБА_2 та онук ОСОБА_4 (а.с.12).

На обґрунтування заперечень проти позову, відповідачі вказували, що ОСОБА_3 проживала у спірному будинку з батьками з моменту народження; після одруження у 2001 році із ОСОБА_2 , вони зі згоди батьків проживали у такому будинку, а ІНФОРМАЦІЯ_1 народився її син ОСОБА_4 , який також з народження проживав у цьому житлі.

Вказували, що за час їхнього проживання у будинку, відповідачі брали участь в утриманні будинку, здійснили за власні кошти та матеріали, власними силами, ремонт у всіх кімнатах (стін, стелі, підлоги, замінили 6 вікон на енергозберігаючі,з яких 3 за власні кошти), повністю замінили електропроводку, завели опалення, встановили радіатори, замінили вхідні двері, придбали кухню. За період проживання, зі згоди власника, вкладали зароблені кошти на підтримання будинку в належному стані, брали участь у сплаті комунальних платежів, а з часу виходу позивача на пенсію ОСОБА_3 сплачувала ці платежі самостійно, про що надані відповідні підтвердження - квитанції по оплаті за житлово-комунальні послуги за період їх фактичного там проживання, до жовтня 2018 року (47-78).

Позивачем такі обставини не спростовані.

Відповідачі зазначали, що відносини з позивачем ускладнились, ОСОБА_1 почав періодично провокувати конфлікти, а 08.09.2018 позивач зачинив вхідну хвіртку до домоволодіння на навісний замок, ключі відповідачам не надав, чинить відповідачам перешкоди у вході до домоволодіння. 13.09.2018 ОСОБА_1 із дружиною не дозволили зятю ОСОБА_2 скористатись ванною та змусили покинути будинок. ОСОБА_1 попередив ОСОБА_2 , щоб той не повертався додому, тому що він не впустить його до будинку. У зв`язку з цим відповідачі опинились на вулиці та були змушені шукати житло. Крім цього, позивач позбавив відповідачів можливості забрати їхні речі, котрі досі знаходяться у будинку.

Допитана в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_3 надала показання, що її батько ОСОБА_1 систематично вчиняв з ними сварки та конфлікти, в результаті чого вигнав її з сім`єю зі спірного житлового будинку. На даний час відповідачі змушені орендувати житло в смт. Воловець, оскільки власного житла не мають. Вказувала, що за час проживання з позивачем вони брали участь в утриманні будинку, проводили поточні ремонти та оплачували комунальні послуги.

Свідок ОСОБА_6 в суді першої інстанції підтвердила покази свідка ОСОБА_3 , надавши показання, що вона є рідною сестрою позивача ОСОБА_1 , який у жовтні 2018 року змусив відповідачів залишити його будинок та переїхати в орендоване житло. До того між позивачем та відповідачами часто виникали конфліктні ситуації. В добровільному порядку відповідачі не переїздили.

Таким чином, посилання позивача на те, що відсутні поважні причин, внаслідок яких відповідачі не проживають у житловому будинку АДРЕСА_2 .Ворота, спростовується показаннями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Питання визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житлом, має оцінюватися в контексті пропорційності застосування такого заходу з урахуванням порушення прав останніх на житло та дій позивача, внаслідок яких ОСОБА_3 та ОСОБА_2 можуть втратити право на користування єдиним житлом, в якому проживали протягом значного періоду часу (а відповідач ОСОБА_3 - з народження), і яке є зареєстргованипм місцем їх проживання.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності відповідачів без поважних причин понад один рік.

При цьому, в судовому засіданні апеляційного суду позивач вказав, що не заперечує проти проживання відповідачів та їх сина у будинку при умові, що вони будуть надавати допомогу йому та його дружині, в тому числі, на лікування. Натомість, представник відповідачів зазначив, що, оскільки відповідачі, внаслідок дій позивача вимушені винаймати житло, на що витрачати значні кошти, вони не мають можливості надавати фінансову допомогу батькам.

Встановивши ту обставину, що відповідачі та їх син вимушено залишили житло, позивач ОСОБА_1 чинить відповідачам перешкоди у вході до домоволодіння, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що відсутність відповідачів за місцем реєстрації понад один рік відбулась з поважних причин, які не залежали від їх волевиявлення, а тому обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог, не є доведеними.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін.

Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Воловецького районного суду від 02 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 грудня 2020 року.

Головуюча:

Судді: