Рішення

від 07.12.2020 по справі 440/2273/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа №440/2273/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Селянського (фермерського) господарства "Дарунок" до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Селянське (фермерське) господарство "Дарунок" (надалі - позивач, СФГ "Дарунок") звернулось до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому позивач просив визнати протиправними та скасувати накази від 01.11.2019 №№ 9451-СГ, 9467-СГ, 9487-СГ, 9479-СГ, 9445-СГ, 9483-СГ, 9475-СГ, 9482-СГ, 9449-СГ, 9457-СГ, 9472-СГ, якими окремим фізичним особам надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

12.10.2020 позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій просили:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 24.09.2020 №16081-СГ;

зобов`язати відповідача надати СФГ "Дарунок" на підставі заяви від 12.08.2020 вх.№С-18360/0/25-20 згоду на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яку СФГ "Дарунок" використовує на підставі Державного акта на право користування землею Б №049297-54 від 15.01.1993, виданого на ім`я засновника господарства ОСОБА_1 , для ведення селянського (фермерського) господарства на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність спірного рішення відповідача, прийняття якого перешкоджає в реалізації позивачем свого права на встановлення меж земельної ділянки в натурі, оскільки відповідну земельну ділянку надано у постійне користування гр. ОСОБА_1 для створення фермерського господарства, після смерті якого належним користувачем земельною ділянкою є СФГ "Дарунок".

2. Позиція відповідача.

Відповідач копію ухвали суду від 10.08.2020 про відкриття провадження у цій справі отримав 12.08.2020, що підтверджено розпискою /а.с. 68/, однак відзив на позов у строк, визначений судом, не надав, із заявами (клопотаннями) про продовження строку для подання відзиву на позов до суду не звертався.

За змістом частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

А відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У підготовчому засіданні 28.09.2020 оголошено перерву за клопотання представника позивача щодо надання часу для подання до суду заяви про збільшення позовних вимог.

У підготовчому засіданні 13.10.2020 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог та на цій підставі відкладено розгляд справи на 27.10.2020 з метою надання відповідачу часу для подання до суду відзиву на заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання 24.11.2020 учасники справи не з`явились, про її розгляд повідомлені завчасно та належним чином.

Представник позивача надала суду заяву про розгляд справи без її участі, у порядку письмового провадження.

Представник відповідача надав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У силу частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За відсутності клопотань учасників справи про відкладення судового засідання чи оголошення перерви судом у розгляді справи, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.

При цьому посилання представника відповідача у клопотанні від 24.11.2020 на продовження на території України карантину до 31.12.2020 не приймається судом у якості підстави для відкладення розгляду справи, адже зазначене клопотання не містило прохання про відкладення судового засідання. Крім того, суд зауважує, що запроваджені Урядом України протиепідемічні заходи не стосуються діяльності державних органів та судів, а представником відповідача до клопотання від 24.11.2020 не додано доказів, що свідчили б про наявність поважних причин неявки до суду.

Обставини справи

15.01.1993 виконавчим комітетом Чорноглазівської сільської ради депутатів видано ОСОБА_1 державний акт Б№049297-54, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №351, на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 32,6 га з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства /а.с. 17-19/.

19.04.1997 здійснено державну реєстрацію юридичної особи Селянського (фермерського) господарства "Дарунок", засновником якої виступив ОСОБА_1 , включено юридичну особу до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 24826963 /а.с. 20-21/.

Пунктом 5.1 Статуту СФГ "Дарунок" передбачено, що до земель господарства належать земельні ділянки отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування та надані в оренду /а.с. 184/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджено копією свідоцтва про смерть від 08.05.2014 серії НОМЕР_1 /а.с. 27/.

На підставі наказу від 22.10.2019 №3 "Про прийняття обов`язків голови СФГ "Дарунок" ОСОБА_2 приступила до виконання обов`язків голови СФГ "Дарунок" з 22.10.2019 /а.с. 39/.

01.11.2019 наказами Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області №№ 9451-СГ, 9467-СГ, 9487-СГ, 9479-СГ, 9445-СГ, 9483-СГ, 9475-СГ, 9482-СГ, 9449-СГ, 9457-СГ, 9472-СГ окремим фізичним особам надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів /а.с. 70-105/.

Докази розроблення проектів землеустрою та їх затвердження відповідачем до суду не надані.

12.08.2020 СФГ "Дарунок" звернулось до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яку СФГ "Дарунок" використовує на підставі Державного акта на право користування землею Б №049297-54 від 15.01.1993, виданого на ім`я засновника господарства ОСОБА_1 , для ведення селянського (фермерського) господарства на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів /а.с. 139-140/.

24.09.2020 наказом №16081-СГ відповідач відмовив СФГ "Дарунок" у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації /а.с. 138/. У якості підстави для відмови відповідач посилався на те, що державний акт на право постійного користування землею Б №049297-54 виданий гр. ОСОБА_1 , а із заявою звернулось СФГ "Дарунок".

Не погодившись із зазначеними рішеннями суб`єкта владних повноважень, позивач оскаржив їх до суду.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частинами шостою, сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За змістом частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Разом з цим, у силу положень частин першої - четвертої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У силу положень частини восьмої статті 55 названого Закону, у разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Відповідно до пункту 2 розділу 7 Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо позовних вимог СФГ "Дарунок" про визнання протиправним та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 01.11.2019 №№ 9451-СГ, 9467-СГ, 9487-СГ, 9479-СГ, 9445-СГ, 9483-СГ, 9475-СГ, 9482-СГ, 9449-СГ, 9457-СГ, 9472-СГ, суд виходить з такого.

Спірними наказами надано дозволи фізичним особам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Водночас суд враховує, що за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність (постанова від 28.11.2018 у справі №826/5735/16).

Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц).

З урахуванням наведеного, суд зауважує, що ініціювання СФГ "Дарунок" судового спору про оскарження зазначених вище наказів відповідача не порушить прав та законних інтересів осіб, яким цими наказами надано дозволи на розроблення землевпорядної документації. А тому, підстави для залучення цих осіб до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору відсутні.

Також суд враховує, що оспорювані накази є індивідуальними правовими актами. За визначенням, наведеним у пункті 19 частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09.04.2019 у справі №9901/611/18, від 18.09.2019 у справі №9901/801/18.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

У контексті наведеного, суд зауважує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Таким чином судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.10.2019 у справі №813/38/16, від 27.02.2020 у справі №440/569/19.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що спірні накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 01.11.2019 не створюють для позивача будь-яких юридичних наслідків, адже надання на їх підставі дозволів на розробку проекту землеустрою іншим особам не означає передання таких земельних ділянок у власність.

До того ж, зазначені накази, як правові акти індивідуальної дії, вичерпують свою дію фактом їх виконання, що не зумовлює необхідності судового захисту у спірних відносинах.

А тому, у задоволенні позовних вимог СФГ "Дарунок" у цій частині належить відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 24.09.2020 №16081-СГ та зобов`язання відповідача надати СФГ "Дарунок" на підставі заяви від 12.08.2020 вх.№С-18360/0/25-20 згоду на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, суд дійшов такого висновку.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції на момент створення СФГ "Дарунок") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України 1990 року користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання слідує, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції на момент створення СФГ "Дарунок"; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 №973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення СФГ "Дарунок"", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права у спірних відносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №320/5724/17 (провадження №14-385цс19) та від 23.06.2020 у справі №922/989/18 (провадження № 12-205гс19).

Громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2012 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 (провадження № 12-205гс19).

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 (провадження №12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

У цій справі суду не надано доказів припинення права користування СФГ "Дарунок" земельною ділянкою, що надана у постійне користування ОСОБА_1 на підставі державного акта на право користування землею Б №049297-54 від 15.01.1993. Натомість, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 після одержання у постійне користування земельної ділянки площею 32,6 га створив СФГ "Дарунок" /а.с. 17-21/.

За таких обставин, з моменту державної реєстрації СФГ "Дарунок" право користування земельною ділянкою перейшло до СФГ "Дарунок" як юридичної особи і смерть засновника СФГ "Дарунок" ОСОБА_1 не обумовлює припинення права користування цією земельною ділянкою позивачем.

Так, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 68, 69 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначила, що одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

У свою чергу, реалізація позивачем усіх правомочностей законного користувача земельною ділянкою потребує формування такої земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, що у спірних відносинах є можливим на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки.

Посилання відповідача у спірному наказі на те, що державний акт на право користування землею від 15.01.1993 виданий гр. ОСОБА_1 , а тому із заявою про надання дозволу на розроблення землевпорядної документації має звертатись саме цей громадянин суд визнає необґрунтованими з огляду на вищенаведені обставини.

Оспорюваний наказ не містить посилань на інші обставини, що свідчили б про правомірність відмови у наданні позивачу дозволу на розробку землевпорядної документації.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідач не надав відзив на позов, правомірність оспорюваного наказу не довів.

А тому, цей наказ належить визнати протиправним та скасувати, а позов СФГ "Дарунок" в цій частині задовольнити.

Крім того, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з того, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Матеріали справи не містять доказів, що свідчили б про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

Відтак, з урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою із прийняттям відповідного владного рішення.

Наведені висновки суду відповідають позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 14.08.2019 у справі №480/4298/18.

З приводу посилань представника позивача на висновки Верховного Суду в частині наявності підстав для зобов`язання органу державної влади прийняти конкретне рішення про надання позивачу дозволу на розробку землевпорядної документації, суд зауважує, що у спірних відносинах відповідач не розглянув заяву СФГ "Дарунок" по суті, а відмовив у її задоволенні з формальних підстав (посилаючись на неналежного суб`єкта звернення), а тому підстави для задоволення позову в цій частині наразі відсутні.

Відтак, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог СФГ "Дарунок" частково.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 23122,00 грн /а.с. 64/.

При поданні заяви про збільшення позовних вимог протокольною ухвалою суду від 13.10.2020 задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідач доказів понесення судових витрат до суду не надав.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

А відповідно до частини першої цієї статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

З огляду на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог СФГ "Дарунок" частково, беручи до уваги факт відстрочення судом сплати судового збору до ухвалення рішення у справі, судові витрати належить розподілити шляхом стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до Державного бюджету України судового збору у розмірі 1051,00 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства "Дарунок" до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 24 вересня 2020 року №16081-СГ "Про відмову у наданні згоди на відновлення меж земельної ділянки".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву Селянського (фермерського) господарства "Дарунок" про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яку Селянське (фермерське) господарство "Дарунок" використовує на підставі державного акта на право користування землею Б №049297-54 від 15.01.1993, для ведення фермерського господарства на території Чорноглазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1051,00 грн (одна тисяча п`ятдесят одна гривня), одержувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ одержувача 37993783, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок одержувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Позивач: Селянське (фермерське) господарство "Дарунок" (код ЄДРПОУ 24826963; с. Носівка, Полтавський район, Полтавська область, 38715).

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930; вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Кукоба