Постанова

від 30.11.2020 по справі 922/2000/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2020 р. Справа №922/2000/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Бородін Т.В., посвідчення №1708 від 05.03.2020 року, ордер серія ВІ№1025428 від 18.11.2020 року;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Комунального некомерційного підприємства Міська поліклініка №24 Харківської міської ради, м.Харків, (вх.№2703Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 року та на додаткове рішення від 24.09.2020 року у справі №922/2000/20,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Строй-Сити , м.Харків,

до Комунального некомерційного підприємства Міська поліклініка №24 Харківської міської ради, м.Харків,

про стягнення 401672,40 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Строй-Сити звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Комунального некомерційного підприємства Міська поліклініка №24 Харківської міської ради, в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь 401672,40 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань по договору підряду №25/10-18 від 25.10.2018 року щодо повної оплати виконаних за договором робіт. Судові витрати позивач просив суд покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 року у справі №922/2000/20 (повний текст рішення складено 17.09.2020 року, суддя Погорелова О.В.) позов задоволено.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Міська поліклініка №24 Харківської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Строй-Сити заборгованість за договором підряду №25/10-18 від 25.10.2018 року у розмірі 401672,40 грн. та 6025,09 грн. судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 24.09.2020 року у справі №922/2000/20 (повний текст підписано 29.09.2020 року, суддя Погорелова О.В.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Строй-Сити задоволено.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Міська поліклініка №24 Харківської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Строй-Сити 22800,00 грн. витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

Відповідач з вищевказаними рішеннями суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішень норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 року;

- прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог про стягнення 401672,40 грн. відмовити в повному обсязі;

- скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2020 року та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог у повному обсязі;

- зобов`язати позивача надати для огляду в судовому засіданні оригінали всіх доданих у якості доказів документів.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом досліджувався лише факт невиконання зобов`язань відповідачем і зовсім не досліджувався факт існування таких зобов`язань та існування підстав для виникнення таких зобов`язань. Скаржник наполягає на тому, що доданими у якості доказів до позовної заяви документів не підтверджується факт існування заборгованості по договору підряду №25/10-18 від 25.10.2018 року, розмір заборгованості, порядок та строки оплати її, ні взагалі існування будь яких зобов`язань відповідача перед позивачем.

Апелянт вказує, що акт звірки взаємних розрахунків, сам по собі не є доказом визнання Комунальним некомерційним підприємством Міська поліклініка №24 Харківської міської ради боргу в сумі 401 672,40 грн. і посилається на лист Держаудитслужби від 20.02.2017 року №25-16/104 та правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 05.03.2019 року у справі №910/1389/18.

Відповідач зазначає, що матеріали судової справи не містять доказів визнання Комунальним некомерційним підприємством Міська поліклініка №24 Харківської міської ради заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Строй-Сити за договором підряду №25/10-18 від 25.10.2018 року у сумі 401672,40 грн.

Також апелянт звертає увагу, що ухвала Господарського суду Харківської області від 01.07.2019 року у справі №922/2976/18 на яку посилається позивач, була скасована постановою Східного Апеляційного господарського суду від 21.08.2019 року.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 року у справі №922/2000/20; встановлено строк на протязі якого позивач має право подати до суду відзив, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду заяви, клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі; призначено справу до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації такого права.

19.11.2020 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№11307), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Крім того позивач надав до суду клопотання (вх.№11305 від 19.11.2020 року), в якому просить постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету штрафу з відповідача за зловживання процесуальними правами.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає, що визнання дій або бездіяльності учасника справи як зловживання процесуальними права, належить виключно до компетенції суду і не може вирішуватися за заявою або клопотанням заінтересованої сторони.

При цьому колегія суддів відмічає, що звернення до суду з апеляційною скаргою не може свідчити про зловживання процесуальними правами і бути підставою для накладення штрафу, оскільки є способом реалізації стороною конституційного права на захист своїх інтересів та прав. Процесуальне законодавство визначає зловживанням стороною процесуальними правами подання, зокрема декількох апеляційних скарг або скарги на документ, що не може бути оскаржений, однак наразі такі обставини відсутні.

Таким чином, відповідна вимога не підлягає задоволенню.

27.11.2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх.№11690), в якому просить відкласти розгляд справи та не розглядати її за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Підставою для відкладення розгляду справи відповідач зазначає, що головний лікар Комунального некомерційного підприємства Міська поліклініка №24 знаходиться у щорічній тарифній відпустці і він не має можливості бути присутнім у судовому засіданні. При цьому, колегія суддів зазначає, що у підтвердження вказаної обставини не надано будь-яких доказів.

Колегія суддів вважає, що причини наведені в клопотанні для відкладення розгляду справи є неповажними, а отже таке клопотання не підлягає задоволенню.

Так, чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому відповідач, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був вирішити питання про направлення у судове засідання іншого представника.

Матеріали справи свідчать, що відповідач обізнаний про апеляційне провадження та призначену дату судового засідання завчасно і він не був позбавлений можливості вчинити дії направлені на організацію представництва інтересів юридичної особи у суді.

При цьому, судова колегія враховує, що у відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Сторони зобов`язані демонструвати готовність брати участь у справі на всіх етапах розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду прав людини від 07.07.1989 року у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії ).

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, а також враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком, з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 30.11.2020 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

25.10.2018 року між Комунальним некомерційним підприємством Міська поліклініка №24 Харківської міської ради (замовник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Строй-Сити (підрядник, позивач у справі) був укладений договір підряду №25/10-18.

Відповідно до п. 1.1 договору, підрядник зобов`язується своїми силами та засобами, за свій ризик виконати згідно з ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 капітальний ремонт шиферної покрівлі Комунального некомерційного підприємства Міська поліклініка №24 Харківської міської ради за адресою: м.Харків, вул. Полтавський шлях, 153 код ДК 021:2015-45260000-7 будівельні роботи (Капітальний ремонт шиферної покрівлі) згідно із затвердженою кошторисною документацією (далі - роботи підрядника) та здати в експлуатацію об`єкт у встановлений термін.

Згідно пункту 2.1 договору загальна ціна договору складає 401672,40 грн. згідно кошторису витрат, вказаних у додатку №1 (договірна ціна) до договору.

У пункті 3.1.1 договору сторони погодили, що розрахунки замовник здійснює на основі підписаних сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №КБ-3в).

У пункті 3.2 договору вказано на те, що розрахунки здійснюються замовником шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок підрядника згідно актів приймання виконаних будівельних робіт.

Відповідно до п.5.3.2 договору замовник повинен сплатити вартість робіт підряднику згідно розділу 3 договору.

За пунктом 6.8 договору, підписаний сторонами або підрядником, відповідно до п. 6.3 договору акт приймання виконаних будівельних робіт є незаперечним документом для проведення грошових розрахунків.

Відповідно до п. 7.1 договору строки виконання робіт: початок робіт з дати підписання, а закінчення 45 календарних днів від початку робіт.

Згідно п.10.1 договору в частині розрахунків договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по договору.

18.12.2018 року Комунальним некомерційним підприємством Міська поліклініка №24 Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Строй-Сити був підписаний акт №1/1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2018 року на суму 401672,40 грн.

29.01.2020 року за вих.номером 29/01/20-1 позивачем на адресу відповідача була направлена вимога, в якій позивач вимагав від відповідача в семиденний термін від дня отримання вимоги сплатити заборгованість за договором будівельного підряду №25/10-18 від 25.10.2018 року у сумі 401672,40 грн.

Проте, відповідач на відповіді на вимогу не надав та заборгованість не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 317 Господарського кодексу України загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду, одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частинами 1-3 ст.844 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Статтею 843 Цивільного кодексу України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно з ч.1 ст.853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Частиною 1 ст.854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Як свідчать матеріали справи, 18.12.2018 року між сторонами підписано акт приймання виконаних будівельних робіт №1/1 (форма КБ-2в) на суму 401672,40 без будь-яких зауважень та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-Зв) на загальну суму 401672,40 грн.

Крім того, матеріали справи містять акт звірки взаємних розрахунків по договору №25/10-18 від 25.10.2018 року підписаного замовником та виконавцем, який за твердженням позивача підтверджує, що станом на 01.01.2019 року Комунальне некомерційне підприємство Міська поліклініка №24 Харківської міської ради має заборгованість перед ТОВ БК Строй-Сити за виконані будівельні роботи по акту приймання виконаних будівельних робіт №1/1 від 18.12.2018 року у сумі 401672,40 грн.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.03.2019 року у справі №910/1389/18 з приводу акту звірки розрахунків сформував правову позицію та зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

За приписами ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 цього Закону, до первинних документів належать документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та при цьому вони повинні містити певний перелік даних, які включають в себе, серед іншого, зміст та обсяг господарської операції.

Отже, до первинних документів можуть бути віднесені господарський договір і документи, що підтверджують його виконання.

Наразі первинними документами, що підтверджують факт здійснення господарської операції (виконання будівельних робіт) є договір договору №25/10-18 від 25.10.2018 року та акт приймання виконаних будівельних робіт №1/1 від 18.12.2018 року, а з огляду на викладену правову позицію Верховного Суду, акт звірки взаємних розрахунків по договору №25/10-18 від 25.10.2018 року є додатковим доказом за сукупності у підтвердження наявності заборгованості, її розміру та визнання відповідачем такої заборгованості.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2019 року у справі №922/2976/18 за результатами розгляду апеляційної скарги КНП Міська поліклініка №24 ХМР було встановлено ряд обставин, які не потребують доказування у цій справі, а саме: факт підписання сторонами договору будівельного підряду №25/10-18 від 25.10.2018 з відповідними додатками; факт підписання сторонами акта приймання виконаних будівельних робіт №1/1 від 18.12.2018 року (форма КБ-2в) на суму 401672,40 грн.; факт підписання сторонами довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 18.12.2018 року (форма КБ-Зв) на загальну суму 401672,40 грн.; факт підписання сторонами акта звірки взаємних розрахунків по договору №25/10-18 від 25.10.2018 року станом на 01.01.2019 року; наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором будівельного підряду №25/10-18 від 25.10.2018 року у сумі 401672,40 грн.

При цьому, колегія суддів враховує, що єдиною правовою підставою для задоволення апеляційної скарги відповідача у справі №922/2976/18 була відсутність вимоги про сплату заборгованості та відсутність строків такого розрахунку, аргументуючи свою правову позицію з цього приводу приписами на ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів також враховує, що в матеріалах справи наявні копії апеляційної скарги від 15.07.2019 року №905/0/520-19 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.07.2019 року у справі №922/2976/18 та письмових пояснень по матеріалам апеляційної скарги КНП Міська поліклініка №24 , що надавались Комунальним некомерційним підприємством Міська поліклініка №24 Харківської міської ради в межах справи №922/2976/18.

У вказаних документах відповідач самостійно визнав факт підписання сторонами договору будівельного підряду №25/10-18 від 25.10.2018 року з відповідними додатками; факт підписання сторонами акта приймання виконаних будівельних робіт №1/1 від 18.12.2018 року (форма КБ-2в) на суму 401672,40 грн.; факт підписання сторонами довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 18.12.2018 року (форма КБ-Зв) на загальну суму 401672,40 грн.; факт підписання сторонами акта звірки взаємних розрахунків по договору №25/10-18 від 25.10.2018 року станом на 01.01.2019 року.

До того ж в матеріалах справи наявний лист Департаменту охорони здоров`я виконавчого комітету Харківської міської ради від 21.06.2019 року №Б-5-22546/0/1-19-8607/0/57-19, в якому зазначено про факт укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Строй-Сити та Комунальним некомерційним підприємством Міська поліклініка №24 Харківської міської ради договору підряду №25/10-18 від 25.10.2018 року. Крім того відповідач у листі №415/0/520-19 від 05.04.2019 року повідомляв приватного виконавця Семендяєва О.С., що за актом виконаних робіт №1/1 від 18.12.2018 року розрахунки не проводились і його буде здійснено на розрахункові рахунки виконавця робіт та в строки зазначені в договорі.

Вказане опосередковано свідчить про визнання відповідачем наявності правовідносин з відповідачем в наявність виконаних на його користь будівельних робіт у сумі 401672,40 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України)

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Як вже було зазначено, позивач надіслав відповідачу вимогу від 29.01.2020 року вих.№29/01/20-1. Відтак строк оплати виконаних позивачем робіт настав, але відповідач не оплатив їх.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов`язання по сплаті у належні строки та розмірі за договором підряду №25/10-18 від 25.10.2018 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 401672,40 грн. заборгованості за договором підряду №25/10-18 від 25.10.2018 року, акту приймання виконаних будівельних робіт №1/1 від 18.12.2018 року (форма КБ-2в) є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 року у справі №922/2000/20 без змін.

Матеріали справи свідчать, що 15.09.2020 року до Господарського суду Харківської області від ТОВ Будівельна компанія Строй-Сити надійшла заява в якій останнє просило суд стягнути з Комунального некомерційного підприємства Міська поліклініка №24 Харківської міської ради понесені позивачем судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу у сумі 22800,00 грн.

За результатом розгляду вказаної заяви додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 24.09.2020 року у справі №922/2000/20 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Строй-Сити задоволено і стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Міська поліклініка №24 Харківської міської ради 22800,00 грн. витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Позивач, обґрунтовуючи факт та розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу надав копію свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю від 27.06.2017 року серії ПТ№1708, договору про надання професійної правничої допомоги №28/01-1 від 28.01.2020 року, укладеного між ТОВ БК Строй-Сити та адвокатським бюро Бородін та Партнери ; додатку №1 від 28.01.2020 року до договору про надання професійної правничої допомоги №28/01-1 від 28.01.2020 року; акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) від 14.09.2020.

З акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) від 14.09.2020 року вбачається, що адвокатським бюро Бородін та Партнери було надано послуги, які пов`язані з розглядом справи №922/2000/20 та полягали в наступному: зустріч з клієнтом, надання правової консультації і роз`яснень із суті спору, узгодження правової позиції з клієнтом (1,5 години) - 1500 грн.; підготовка та надсилання (надання) до КНП Міська поліклініка №24 письмової вимоги про сплату заборгованості за договором підряду №25/10-18 від 25.10.2018 (загалом витрачено 2 години) - 2000 грн.; вивчення та аналіз судової практики із схожих правовідносин, копіювання документів, засвідчення документів, які додано до позовної заяви. Підготовка та подача до господарського суду Харківської області позовної заяви про стягнення з КНП Міська поліклініка №24 ХМР заборгованості за договором підряду від 23.06.2020 року, надсилання поштою копії позовної заяви та матеріалів відповідачу (загалом витрачено 6 годин) - 6000 грн.; збирання додаткових доказів. Адвокатський запит до КНП Міська поліклініка №24 ХМР №29/01-1 від 29.01.2020 року та доставлення його до КНП Міська поліклініка №24 особисто адвокатом (загалом витрачено 1,5 години) - 1500,00 грн.; правовий аналіз відзиву від 13.07.2020 року. Підготовка та подача до Господарського суду Харківської області відповіді на відзив від 22.07.2020 року, надсилання його відповідачу поштою (загалом витрачено 4 години) - 4000 грн.; правовий аналіз клопотання відповідача про витребування доказів в оригіналі від 13.07.2020 року. Підготовка та подача до суду клопотання щодо відмови у витребуванні документів від 03.08.2020 року (загалом витрачену 1 годину) - 1000 грн.; участь адвоката Бородіна Т.В. у судовому засіданні за ціною 1700,00 грн. за одне судове засідання/судодень, незалежно від неявки відповідача та відкладення судового засідання з різних причин (судові засідання 14.07.2020, 11.08.2020, 20.08.2020, 10.09.2020) - 6800,00 грн.

У свою чергу, відповідач, заперечив проти стягнення із нього витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява № 19336/04).

Так, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Щодо аргументу відповідача, що вартість послуг на професійну правничу допомогу завищена та не відповідає ринковій ціні, то чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічний висновок зробив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі №826/2689/15 від 09.04.2019 року.

Колегія суддів також враховує, що дійсно участь представника у судових засіданнях є правом, а не обов`язком. Разом з тим, процесуальним кодексом надано право відповідачу приймати участь у судовому процесі з метою доведення правової позиції та для справедливого вирішення справи і ухвалення законного рішення і він ним скористався. Послуги з правової допомоги складають комплекс дій адвоката, в тому числі щодо прибуття до суду, очікування початку судового засідання, участь у судовому засіданні. Весь цей час адвокат зайнятий виключно справою клієнта, отже вимушений враховувати затрачений час в договорі про надання правової допомоги.

Слід відзначити, що доказом надання послуг з професійної правничої допомоги є договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат. Будь-яких інших доказів надання послуг, як-то довідки про аналіз судової практики, роздруковані рішення з помітками адвоката, від сторони, яка заявляє вимогу про відшкодування витрат, для доведення їх розміру, законом не вимагається.

Реалізація адвокатом дій процедурного характеру у даній справі підтверджується матеріалами справи.

Як вже зазначалося, вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 Господарського процесуального кодексу України та у ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність . Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно ст.15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, вчинення відповідних дій з метою представництва та захисту інтересів сторони у справі, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для винесення додаткового рішення і відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача у розмірі 22800,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Міська поліклініка №24 Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2020 року у справі №922/2000/20 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2020 року у справі №922/2000/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов