Рішення

від 03.12.2020 по справі 909/911/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.12.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/911/20 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіко",

вул. Володарського, буд. 151 А, с. Мирне,

Бердичівський район, Житомирська область,13313;

представник позивача: адвокат Кулачко Тарас Миколайович,

АДРЕСА_1 ;

до відповідача: Приватного підприємства "Віталс-Плюс",

вул. І.Левинського, буд.3-А,м.Івано-Франківськ,76018;

про стягнення 74 508,31грн.

Представники сторін в судове засідання не з"явились.

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спіко" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Віталс-Плюс" 74 508,31грн, з яких: 31 240,80грн - основний борг, 30 622,68 грн - пеня, 4 814,09грн - інфляційні втрати, 2 984,24грн - 3% річних, 4 846,50грн - 5% річних за неналежне виконання грошового зобов"язання за договором дистрибуції №43 від 23.05.2018.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача в судове засідання не з"явився. Однак, адресував суду клопотання вх№16900/20 від 03.12.2020, заяву вх№18789/2 від 03.12.2020, в яких просить суд прийняти зменшення позовних вимог та стягнути з відповідача основний борг в сумі 30 240,80грн, а справу розглянути без участі представника позивача за наявними у ній матеріалами. Позовні вимоги обґрунтовані укладенням між сторонами договору дистрибуції №43 від 23.05.2018 та неналежним виконанням відповідачем взятого на себе зобов"язання щодо здійснення повного розрахунку за поставлений позивачем по видатковій накладній №103 від 06.06.2018, товарно-транспортній накладній №103 від 06.06.2018 товар (безалкогольні напої) в сумі 30 240,80грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку. Позовні вимоги мотивовані приписами статей 526, 530, 599, 610, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Суд, беручи до уваги правила пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, які надають право позивачу збільшити або зменшити розмір позовних вимог, вважає за правильне прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, а спір вирішувати виходячи зі зменшеної ціни позову - 30 240,80грн.

Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалами суду від 19.10.2020, від 16.11.2020 про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 26.10.2020, від 20.11.2020. Будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень, як і заперечень в спростування заявлених позовних вимог, відповідач суду не подав.

За таких обставин беручи до уваги приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи те, що позивач адресував суду заяву про розгляд спору без його участі, а відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, та те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується, у відсутності сторін за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спіко" (постачальник/позивач) та Приватним підприємством "Віталс-Плюс" (дистрибутор/відповідач) укладено договір дистрибуції №43 від 23.05.2018. Відповідно до умов цього договору постачальник передає у власність дистрибутору товар, для його подальшого розповсюдження, а дитрибутор приймає товар та сплачує його вартість, зазначену у видатковій накладній на умовах відстрочення платежу на 30 календарних днів з моменту відвантаження товару (пункти 1.1., 4.1., 5.2., 6.1. договору).

Виконуючи умови договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар (безалкогольні напої) на загальну суму 79 390,08грн, підписав без жодних зауважень та скріпив печаткою видаткову накладну №103 від 06.06.2018, товарно-транспортну накладну №103 від 06.06.2018 (а.с.15-18). Проте, доказів сплати повної вартості отриманого товару в сумі 30 240,80грн відповідачем суду не подано.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача в судовому порядку 30 240,80грн - за поставлений товар.

Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Договір дистрибуції №43 від 23.05.2018 укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України обумовлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Приписами частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Нормою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Оскільки відповідач не довів перед судом належного виконання взятого на себе зобов"язання обумовленого договором та законом, то вимога позивача про стягнення з відповідача вартості поставленого товару в сумі 30 240,80грн підлягає задоволенню в повному обсязі.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання. Відповідач в судові засідання жодного разу не з"явився, своїми правами, наданим йому статтями 42, 46, 165, 251 Господарського процесуального кодексу України не скористався, будь - яких заперечень проти позову чи доказів належного виконання своїх зобов"язань не надав, доводи позивача не спростував.

З урахуванням вище викладеного стягненню з відповідача в судовому порядку підлягає вартість поставленого товару в розмірі 30 240,80грн.

У відповідності до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи до яких належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обумовлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а згідно з частиною 8 статті 129 цього Кодексу, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Нормою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" обумовлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас Європейський суд з прав людини у пункті 95 рішення від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", пунктах 34-36 рішення від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інші проти України", пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", пункті 88 рішення від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" неодноразово наголошує про те, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведе, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування за рахунок відповідача понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Спіко" судових витрати на оплату послуг адвоката Кулачко Тараса Миколайовича, в підтвердження чого суду подано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №5221/10 від 08.10.2014, ордер на надання правничої допомоги серія АІ №1059713 від 29.09.2020, договір про надання правничої допомоги №25/09/20-1 від 25.09.2020, акт приймання-передачі наданих послуг від 29.09.2020, виписку АТ КБ "Приват Банк" від 29.09.2020 на суму 5 000,00грн.

Зважаючи на вищевикладене правове визначення обставин, які склались в даному випадку, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, враховуючи характер спору, принципи співмірності та розумності судових витрат, відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат, суд приходить до висновку про відшкодування позивачу за рахунок відповідача понесених витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00грн.

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покласти на відповідача.

Керуючись статтею 129 1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 11, 204, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 612, 625-629, 625, 655, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтями 173, 193 Господарського кодексу України, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіко" до відповідача Приватного підприємства "Віталс-Плюс" про стягнення 30 240,80грн - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Віталс-Плюс", вул. І.Левинського, буд.3-А, м.Івано-Франківськ,76018 (ідентифікаційний код 31524900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спіко", вул.Володарського,буд.151А, с.Мирне, Бердичівський район, Житомирська область,13313 (ідентифікаційний код 30741101) 30 240,80грн (тридцять тисяч двісті сорок грн 80коп.) - заборгованості, 2 102,00грн (дві тисячі сто дві грн 00коп.) - судового збору, 5 000,00грн (п"ять тисяч грн 00коп.) - витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 07.12.2020

Суддя С.Кобецька