Рішення

від 25.11.2020 по справі 910/5823/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2020Справа № 910/5823/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю помічника судді Грузького Ю.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/5823/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод-Інвест"

(Україна, 25014, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Мурманська, буд. 31 В; ідентифікаційний код: 30386978)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо"

(Україна, 01042, м. Київ, провул. Новопечерський, буд. 19/3, корп. 2, каб. 33; ідентифікаційний код: 32650231)

про стягнення 393 739,11 грн

Представники сторін :

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прод-Інвест" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (далі - відповідач) про стягнення 447 075,36 грн, з яких 424 679,13 грн заборгованості, 18 015,51 грн пені, 1 861,48 грн інфляційних втрат та 2 519,24 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № 20/170719-01/1г від 17.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5823/20, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.06.2020.

22.06.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивачем заявлено до стягнення з відповідача 366 652,99 грн заборгованості, 20 131,58 грн пені, 3 655,25 грн інфляційних втрат та 3 299,29 грн 3 % річних.

У підготовче засідання 24.06.2020 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, проте до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у задоволенні якого судом було відмовлено, у зв`язку з його безпідставністю.

У підготовчому засіданні 24.06.2020 судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та оголошено перерву до 22.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5823/20 призначено на 22.07.2020.

01.07.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій.

У підготовче засідання 22.07.2020 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, проте до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у задоволенні якого судом було відмовлено, у зв`язку з його безпідставністю, а від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

У підготовчому засіданні 22.07.2020 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 05.08.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5823/20 призначено на 05.08.2020.

Підготовче засідання, призначене на 05.08.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/5823/20 призначено на 23.09.2020.

У підготовче засідання 23.09.2020 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, проте до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 21.10.2020.

Судове засідання, призначене на 21.10.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/5823/20 призначено на 25.11.2020.

У судове засідання 25.11.2020 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, проте до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника.

Оскільки в матеріалах справи наявні всі необхідні докази для ухвалення рішення, а також враховуючи, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 25.11.2020 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прод-Інвест" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № 20/170719-01/1г (далі - Договір у редакції Протоколу розбіжностей), згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язується передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов`язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах цього Договору.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору поставка товару здійснюється на підставі накладної (их) згідно із замовленнями покупця, яка (і) є невід`ємною частиною Договору. Загальна вартість Договору становить суму всіх накладних на відпуск товару, виписаних протягом терміну дії Договору.

За умовами пункту 3.1 Договору асортимент та кількість товару погоджується сторонами в замовленні і зазначаються в накладних у відповідності до погодженого сторонами замовлення.

Згідно з п. 4.3 Договору передача товару постачальником і його приймання покупцем по назві, асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням покупця.

Відповідно до п. 4.10 Договору обов`язок постачальника по поставці товару покупцю вважається своєчасно та належним чином виконаним з моменту передачі товару в повному обсязі покупцю і надання повного пакету документів покупцю на товар.

У пункті 5.4.1 Договору сторони погодили, що датою поставки товару вважається дата, зазначена представником покупця у видатковій накладній на поставку вказаного товару в момент його отримання.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, ним було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 849 598,53 грн, проте відповідачем було оплачено поставлений товар частково на суму 424 919,40 грн, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 424 679,13 грн.

Протягом перебування справи у провадженні суду позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначає, що відповідачем було оплачено вартість товару на суму 94 332,81 грн.

За твердженнями позивача, неоплаченим залишається поставлений відповідачу товар за наступними видатковими накладними на загальну суму 366 652,99 грн, а саме:

- РН-0000709 від 19.11.2019 на суму 24 795,11 грн;

- РН-0000732 від 26.11.2019 на суму 119 564,70 грн;

- РН-0000751 від 04.12.2019 на суму 15 751,61 грн;

- РН-0000772 від 11.12.2019 на суму 14 653,04 грн;

- РН-0000788 від 23.12.2019 на суму 15 026,42 грн;

- РН-0000816 від 27.12.2019 на суму 27 976,68 грн;

- РН-0000003 від 08.01.2020 на суму 15 569,12 грн;

- РН-0000016 від 13.01.2020 на суму 18 289,72 грн;

- РН-0000045 від 22.01.2020 на суму 18 236,11 грн;

- РН-0000071 від 31.01.2020 на суму 18 781,67 грн;

- РН-0000136 від 24.02.2020 на суму 41 702,14 грн;

- РН-0000183 від 10.03.2020 на суму 36 306,67 грн.

Товар було прийнято відповідачем, про що свідчать підписи його представника та відтиски печатки відповідача у вказаних вище видаткових накладних.

Згідно з п. 5.4 Договору оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії Договору (пункт 9.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу претензію вих. № 16 від 27.01.2020 на суму 443 692,62 грн (докази направлення та отримання вказаної претензії відповідачем містяться у матеріалах справи), яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь, з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, 366 652,99 грн заборгованості, 20 131,58 грн пені, 3 655,25 грн інфляційних втрат та 3 299,29 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 531 450,95 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи його представника та відтиски печатки відповідача у вказаних вище видаткових накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 5.4 Договору, зобов`язання відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару мало бути виконане в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки товару.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару за Договором у сумі 164 797,96 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи Довідками АТ "Укрексімбанк" по рахунку позивача з 27.08.2019 по 23.04.2020 та з 23.04.2020 по 17.06.2020.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 366 652,99 грн заборгованості визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 20 131,58 грн пені, 3 655,25 грн інфляційних втрат та 3 299,29 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2.1 Договору за порушення строку розрахунків, передбаченого п. 5.4 Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Судом перевірено розрахунок пені за заявлений позивачем період та встановлено, що попри невірно визначені позивачем періоди нарахування пені, нарахований позивачем розмір пені за кожною видатковою накладною, виходячи із сум заборгованості, вказаних позивачем у розрахунку, не перевищує розміру пені, розрахованого судом, відтак, виходячи із заявлених позовних вимог, обґрунтованою є пеня в розмірі 20 131,58 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру пені посилання відповідача на скрутне матеріальне становище, накладення судом арешту на рахунки відповідача, оскільки, як вказувалось вище, зобов`язання повинні виконуватись належним чином.

Суд звертає увагу, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Водночас, викладені відповідачем обставини, за висновком суду, не свідчать про наявність виняткового випадку, з яким закон пов`язує право суду зменшити розмір пені.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом також перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період та встановлено, що вказані розрахунки є арифметично вірними.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 366 652,99 грн заборгованості, 20 131,58 грн пені, 3 655,25 грн інфляційних втрат та 3 299,29 грн 3 % річних.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 706,13 грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (Україна, 01042, м. Київ, провул. Новопечерський, буд. 19/3, корп. 2, каб. 33; ідентифікаційний код: 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод-Інвест" (Україна, 25014, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Мурманська, буд. 31 В; ідентифікаційний код: 30386978) 366 652 (триста шістдесят шість тисяч шістсот п`ятдесят дві) грн 99 коп. заборгованості, 20 131 (двадцять тисяч сто тридцять одну) грн 58 коп. пені, 3 655 (три тисячі шістсот п`ятдесят п`ять) грн 25 коп. інфляційних втрат, 3 299 (три тисячі двісті дев`яносто дев`ять) грн 29 коп. 3 % річних та 6 706 (шість тисяч сімсот шість) грн 13 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 04.12.2020

Суддя О.В. Нечай