Ухвала

від 07.12.2020 по справі 925/1384/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

07.12.2020Справа № 925/1384/20

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши

заяву Приватного підприємства "Торговий дім Поляков"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альмондо Фешн"

про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за Договором поставки № 7857 від 01.07.2019 в розмірі 33 837,98 грн

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Торговий дім Поляков" (далі - заявник, стягувач) звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альмондо Фешн" (далі - боржник) заборгованості за Договором поставки № 7857 від 01.07.2019 в розмірі 33 837,98 грн, з яких 19 428,27 грн основного боргу, 1 219,80 грн 30 % річних, 5 769,40 грн штрафу та 7 420,51 грн неустойки.

Розглянувши заяву стягувача та додані до неї документи, суд дійшов висновку про необхідність видачі судового наказу в частині вимог про стягнення з боржника 19 428,27 грн заборгованості, 1 219,80 грн 30 % річних та 5 769,40 грн штрафу.

Проте, щодо видачі судового наказу в частині вимог про стягнення з боржника 7 420,51 грн неустойки суд вважає за необхідне відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Згідно з ч. 1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 8 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Суд зазначає, що за загальним правилом, при розгляді вимог в порядку наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті (п. 7 ч. 1 ст. 155 Господарського процесуального кодексу України). Водночас, підставою для відмови у видачі наказу є, зокрема, встановлення судом обставин, що з поданої заяви про видачу судового наказу не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, встановлення обставин спливу позовної давності щодо заявленої вимоги. Такі підстави для відмови у видачі судового наказу свідчать про наявність у суду обов`язку здійснити певний аналіз обґрунтованості вимог заявника на предмет наявності/порушення його права, щодо спливу позовної давності, в тому числі щодо наявності прострочення виконання зобов`язання боржником (зокрема, з метою визначення періоду, який знаходиться в межах позовної давності). Однак, такі повноваження суду в межах наказного провадження є обмеженими, враховуючи функціональне призначення інституту наказного провадження та принцип пропорційності господарського судочинства (стаття 15 Господарського процесуального кодексу України). Так, у випадку встановлення судом обставин, які свідчать про необґрунтованість вимог заявника у певній частині або у випадку заявлення вимог поза межами позовної давності, навіть щодо частини періоду нарахування в межах певного виду вимог, мають місце обставини, які свідчать про відсутність безспірності вимог, що є обов`язковою умовою наказного провадження, а отже суд повинен відмовити у видачі наказу з таких підстав. При цьому, законом не передбачено обов`язку суду здійснювати перерахунок заявлених вимог та право суду видавати судовий наказ в частині заборгованості, заявленої в межах конкретного виду вимоги, так як у протилежному випадку суд буде здійснювати розгляд вимог у порядку, який притаманний для позовного провадження, що суперечить цільовому призначенню інституту наказного провадження.

Заява про видачу судового наказу мотивована неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № 7857 від 01.07.2019 (далі - Договір).

Зі змісту заяви про видачу судового наказу вбачається, що неустойку в розмірі 7 420,51 грн заявлено стягувачем на підставі п. 5.6 Договору.

Відповідно до п. 5.6 Договору при порушенні покупцем п. 4.2 Договору на покупця покладається відповідальність за користування грошовими коштами постачальника у вигляді неустойки 0,5 % від суми боргу за кожний календарний день до дня фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

У частині третій статті 692 Цивільного кодексу України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов`язання. Подібні висновки сформульовано, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 у справі № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 18 березня 2020 у справі № 902/417/18 (провадження №12-79гс19).

У постановах Верховного Суду України від 12 грудня 2011 у справі №07/238-10 (провадження №3-132гс11), від 24 грудня 2013 у справі №8/5025/1402/12 (провадження №3-37гс13), від 1 липня 2014 у справі №5010/1575/2012-20/83 (провадження №3-32гс14), від 1 липня 2014 у справі №11/5026/1925/2012 (провадження №3-31гс14) висловлено правову позицію, що, застосовуючи у подібних правовідносинах положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536 та частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19) не знайшла підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у вищевказаних постановах.

Отже, враховуючи умову Договору щодо нарахування відсотків річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожний календарний день до дня фактичного розрахунку, суд вважає, що за своєю правовою природою вказані відсотки підпадають під визначення пені.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 5.2 Договору сторони погодили, зокрема, відповідальність покупця (боржника) у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Втім, зі змісту заяви про видачу судового наказу вбачається, що стягувачем не було заявлено вимогу щодо стягнення з боржника пені на підставі п. 5.2 Договору.

З огляду на вищенаведене, оскільки чинним процесуальним законом не передбачено обов`язку суду здійснювати перерахунок заявлених вимог та право суду видавати судовий наказ в частині заборгованості, заявленої в межах конкретного виду вимоги, суд вважає за необхідне відмовити заявнику у видачі судового наказу в частині вимог про стягнення з боржника неустойки в розмірі 7 420,51 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 164,11 грн, пропорційно розміру задоволених вимог, покладаються на боржника, решта сплаченого заявником судового збору, у зв`язку з необхідністю часткової відмови у видачі судового наказу - на стягувача.

Керуючись статтями 152, 153, 154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Приватному підприємству "Торговий дім Поляков" у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альмондо Фешн" неустойки в розмірі 7 420,51 грн.

2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 46,09 грн покласти на стягувача.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Нечай