Рішення

від 26.11.2020 по справі 910/6095/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.11.2020Справа № 910/6095/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" 04073, місто Київ, провулок Куренівський, будинок 19/5

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранделюкс" 04119, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 34, офіс 28

2. ОСОБА_1 АДРЕСА_1

про стягнення 2 463 500,58 грн.

Представники сторін:

Від позивача: Касімова Я.А., довіреність б/н від 03.12.2019;

Від відповідача 1 : не з`явився;

Від відповідача 2 : не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Комерційний банк "Глобус" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранделюкс" та гр. ОСОБА_1 про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості в сумі 2 463500,58 грн., а саме 2 096 223,46 грн. гарантійної суми, 4665,99 грн. компенсації 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язань щодо виплати гарантійної суми, 50 160,77 грн. компенсації судових витрат, 144 385,56 грн. заборгованості за нарахованими процентами, 86 984,93 грн. пені за несвоєчасне погашення гарантійної суми, 5838,71 грн. пені за несвоєчасне погашення нарахованих процентів.

В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на договір про надання гарантії № 11376/ЮГ-18 від 03.10.2018 року та договір поруки № 11376/ЮПОР-18 від 03.10.2018 року зазначає, що внаслідок виплати позивачем згідно рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/11290/19 на користь Акціонерного товариства "Укртранснафта" (бенефіціара) коштів в сумі 3 339 385,06 грн. гарантійного платежу, 4 665,99 грн. процентів річних, 50 160,77 грн. судового збору, у банку виникло право регресної вимоги до солідарних боржників: ТОВ "Гранделюкс" (принципала), гр. ОСОБА_1 (поручителя) у розмірі сум сплачених гарантом за договором про надання гарантії. Окрім цього, у зв`язку з невиконанням принципалом грошових зобов`язань за договором про надання гарантії, позивачем нараховані пеня та проценти річних у вказаних сумах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 року суд постановив звернутися до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016 року.

У відповідь на запит від 12.05.2020 року Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації листом № 108-5326 від 18.05.2020 року надано відповідні відомості стосовно громадянина ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 року, за результатами розгляду заяви позивача № 1-1453 від 10.06.2020 року щодо усунення недоліків позовної заяви останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6095/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.07.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 року відкладено розгляд справи на 19.08.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 року відкладено підготовче засідання на 10.09.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2020 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/6095/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 15.10.2020 року.

Судове засідання, призначене на 1510.2020 року, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 року судове засідання у справі № 910/6095/20 призначене на 26.11.2020 року.

У підготовчі судові засідання 15.07.2020 року, 19.08.2020 року та 10.09.2020 року, а також судове засідання з розгляду справи по суті 26.11.2020 року з`явився уповноважений представник позивача.

Уповноважені представники відповідача 1 та відповідача 2 в судові засідання не з`явилися.

По поважні причини неявки представників відповідача 1 та відповідача 2 в судові засідання суд не повідомлено.

Доказів отримання відповідачем 1 та відповідачем 2 ухвали суду від 13.11.2020 року у справі № 910/6095/20 поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи 26.11.2020 до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання відповідачу 1 поштового відправлення № 0105476295684, в якому зазначено, що станом на 18.11.2020 року поштове відправлення знаходиться у точці видачі/доставки.

Судом також здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання відповідачу 2 поштового відправлення № 0105476295692, в якому зазначено, що станом на 18.11.2020 року поштове відправлення не вручено під час доставки: інші причини.

В свою чергу, з метою повідомлення відповідачів 1, 2 про розгляд справи судом та про їх право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали господарського суду від 16.06.2020 року, 15.07.2020 року, 19.08.2020 року, ухвала про закриття підготовчого засідання від 10.09.2020 року та ухвала від 13.11.2020 року про призначення судового засідання були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 1, а саме: вул.Білоруська 34, оф. 28, м.Київ, 04119, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та на адресу відповідача 2: пр. Повітрофлотський,буд.6, м. Київ, 03168, яка відповідає даним про реєстрацію місця проживання відповідача 2 за даними органу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб.

Разом з тим ухвали суду від 16.06.2020 року, 15.07.2020 року, 19.08.2020 року, 10.09.2020 року повернуті відділенням поштового зв`язку неврученими відповідачам 1, 2 у зв`язку з закінченням терміну зберігання поштового відправлення.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача 1 та місце проживання відповідача 2, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач 1, 2 не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/6095/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження/місця проживання відповідачів та повідомлення їх про розгляд справи судом.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи 26.11.2020 року суду не надано.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 18.08.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідачі 1, 2 не скористалися наданим їм процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178, ст. 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідачів 1 та 2 на час розгляду справи до суду також не надходило.

Судом прийнято до уваги, що Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", та змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів № 424 від 29.05.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020 та № 1100 від 11.11.2020 установлено з 12 березня 2020 року до 31 грудня 2020 року на усій території України карантин.

Також судом враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо введення адаптивного карантину, враховуючи постанови Кабінету Міністрів України № 477 від 12.06.2020 року, № 480 від 12.06.2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року та постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року №435 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392", якою передбачено послаблення частини карантинних обмежень, зокрема, починаючи з 11.05.2020 року відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів, з 22.05.2020 року відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 року - роботу метрополітенів.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 435 від 03.06.2020 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 та запроваджено наступний етап послаблення карантинних заходів.

За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, 17.07.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: " 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Перехідних положень вказаного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідачів станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України після закінчення дії карантинних обмежень та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранделюкс" та гр. ОСОБА_1 не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачами не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 26.11.2020 року підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяви та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 07.10.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 03 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" (позивач у справі, банк-гарант за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранделюкс" (відповідач 1 у справі, принципал за договором) укладено Договір про надання гарантії № 11376/ЮГ-18 (гарантія авансового платежу) (далі - Договір гарантії), яким було забезпечене належне виконання принципалом Договору на виконання робіт (підряду) № 22/30 з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника (з авансом) від 03.10.2018, згідно тендеру UA-2018-08-09-000724-а, укладеного між принципалом та Акціонерним товариством "Укртранснафта" (код ЄДРПОУ 31570412)(бенефіціар за Договором).

Розділами 2 - 12 Договору гарантії сторони узгодили зміст гарантії, порядок її надання та припинення, розмір та порядок сплати винагороди банку - гаранту, гарантійних платежів та процентів за користування грошовими коштами, права та обов`язки сторін, їх відповідальність, форс - мажор, інші умови тощо.

Згідно з пунктом 12.1 Договору гарантії останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до дня повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Вказаний Договір гарантії підписаний уповноваженими представниками банка - гаранта та принципала і скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором гарантії, який підпадає під правове регулювання норм § 4 глави 49 Цивільного кодексу України та глави 22 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України).

З наведеного вбачається, що способи забезпечення виконання зобов`язання покликані охороняти інтереси менш захищеної сторони за договором - кредитора шляхом покладення додаткового зобов`язального обтяження на боржника та/або на третю особу. Тобто, у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, при поруці та гарантії.

Стаття 560 Цивільного кодексу України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (частина 2 статті 200 Господарського кодексу України).

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (частина 3 статті 200 Господарського кодексу України).

Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта.

Згідно із статтею 562 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 року.

Так, у пункті 9 частини 3 розділу I Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов`язань у повному обсязі або їх частину в разі пред`явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Вказаним Положенням передбачено, що безвідклична гарантія - гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром; безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

За змістом положень статей 561, 566 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов`язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов`язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Відповідно до пункту 2.1 Договору гарантії гарантія видається на суму 3 425 217,00 грн. (гарантійна сума).

Згідно з пунктом 2.2 Договору гарантія видається на строк по 31 грудня 2019 року включно (далі - строк гарантії).

Так, на виконання умов укладеного між сторонами Договору гарантії позивачем - Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" (банк - гарант за Договором гарантії) видано банківську Гарантію повернення авансу № 11376 від 03.10.2018 року (далі - Гарантія), згідно з якою гарант приймає на себе безумовні та безвідкличні зобов`язання сплатити на користь бенефіціара - Акціонерного товариства "Укртранснафта", перед яким принципал має зобов`язання щодо виконання Договору на виконання робіт (підряду) № 22/20 від 03.10.2018 року, що був укладенений між ТОВ "Гранделюкс" (принципал) та АТ "Укртранснафта" (основне зобов`язання), грошову суму відповідно до п. 2 цієї гарантії у випадку настання однієї з обставин, наведених нижче (далі - гарантійний випадок), а саме: зобов`язання принципала перед бенефіціаром щодо повернення або порушення строків повернення за вимогою бенефіціара отриманого авансового платежу (або його частини) за основним зобов`язанням у разі невиконання або неналежного виконання принципалом зобов`язань відповідно до основного зобов`язання.

Зобов`язання банка - гаранта за цією Гарантією обмежується сумою, що становить 3 425 217,00 грн. (код валюти платежу залишається незмінним). Сума гарантійного платежу залишається незмінною (п.2 Гарантії).

Відповідно до пункту 4.3 Гарантії вимога бенефіціара про сплату банком-гарантом гарантійного платежу за цією гарантією повинна бути надана банку-гаранту у письмовій формі, та містити: номер і дату гарантії; суму, яка підлягає сплаті банком-гарантом за цією гарантією; платіжні реквізити бенефіціара, за якими банк-гарант повинен здійснити гарантований платіж.

Згідно з пунктами 5, 6 Гарантії вимога по Гарантії повинна бути пред`явлена бенефіціаром банку - гаранту до закінчення строку, передбаченого п. 4.2 цієї Гарантії. Банк - гарант розглядає вимогу по гарантії протягом 3-х днів з дати її отриманння.

Згідно пункту 6.1. Гарантії термін сплати грошових коштів відбувається протягом 5 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги від бенефіціара.

Як визначено п. 11 Гарантії, у випадку здійснення банком - гарантом гарантійного платежу бенефіціару за цією Гарантією банк - гарант у будь - якому випадку і без обмежень має право на зворотну вимогу (регрес) до принципала.

Відповідно до умов п. 4.2 Гарантії ці гарантія набирає чинності згідно та на умовах, встановлених Договором гарантії та діє по 31 грудня 2019 року.

Таким чином, дослідивши зміст Гарантії, судом встановлено, що позивач взяв на себе безумовні та безвідкличні зобов`язання виплатити бенефіціару кошти у розмірі 3 425 217,00 грн. у випадку невиконання (неналежного виконання) принципалом умов Основного договору в частині повернення/порушення строків повернення отриманого авансового платежу та в разі отримання гарантом письмової вимоги бенефіціара відповідно до чинного законодавства України з посиланням на вказану гарантію за підписами уповноважених осіб.

Частиною 1 статті 563 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Згідно із частиною 2 статті 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Судом встановлено за матеріалами справи, що у зв`язку з неналежним виконанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранделюкс" зобов`язань за Договором на виконання робіт (підряду) № 22/30 з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника (з авансом) від 03.10.2018 року, за результатами проведеної процедури закупівлі (відкриті торги), якою останнього було визначено переможцем, Акціонерним товариством "Укртранснафта" як бенефіціаром було направлено на адресу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" як банка - гаранта Вимогу платежу за гарантією повернення авансу № 11376 від 25.07.2019 року за підписом В.о. геренального директора Кость І.Ю. (вих. № 04-00/308/2974 від 25.07.2019) у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем 1 умов Основного договору. Вимога згідно відмітки банку про реєстрацію вхідної кореспонденції № 5906 позивачем отримана 26.07.2019 року.

Проте, оскільки позивачем вимога бенефіціара - Акціонерного товариства "Укртранснафта" була залишена без відповіді та задоволення, останнє звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" про стягнення за вимогою № 04-00/308/2974 від 25.07.2019 року про сплату платежу за гарантією повернення авансового платежу № 11376 від 03.10.2018 року, а саме 3 339 385,06 грн. основного боргу та 3% річних у розмірі 4665,99 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/11290/19 від 04.11.2019 року, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 року та набрало законної сили, позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" як гаранта на користь Акціонерного товариства "Укртранснафта" як бенефіціара 3 339 385,06 грн. основного боргу зі сплати гарантії, 4665,99 грн. 3% річних та 50160,77 грн. витрат зі сплати судового збору в зв`язку порушенням принципалом - ТОВ Гранделюкс зобов`язань за договором підряду щодо повернення авансового платежу у строки, встановлені основним договором та невиплатою позивачем як гарантом у визначений строк гарантійного забезпечення бенефіціара.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Тобто, встановлені вищевказаним рішенням суду обставини порушення принципалом (Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранделюкс") умов за Договором на виконання робіт (підряду) № 22/30 з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника (з авансом) від 03.10.2018 року, факт настання гарантійного випадку за банківською гарантією № 11376 від 03.10.2018 року та визначений обов`язок гаранта виплатити бенефіціару гарантійне забезпечення, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи.

На підставі здійсненої оцінки наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, мотивувальної частини рішення суду у справі № 910/11290/19 від 04.11.2019 року, судом встановлено, що свої зобов`язання за Договором гарантії позивач виконав з порушенням визначеного умовами правочину строку, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання та сплативши Акціонерному товариству "Укртранснафта" на виконання зазначеного рішення суду та умов гарантії № 11376 від 03.10.2018 року меморіальним ордером № 28610 від 03.02.2020 року, копія якого наявна в матеріалах справи, грошові кошти в сумі 3 394 211,82 грн., які включають в себе гарантійний платіж за гарантією № 11376 від 03.10.2018 року в сумі 3 339 395,06 грн., річні в сумі 4665,99 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 50160,77 грн.

Заперечень щодо факту та розміру здійсненої позивачем гарантійної виплати від сторін до суду не надходило.

За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується неналежне виконання Акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" умов Договору гарантії, а саме виплати банківської гарантії в розмірі 3 339 385,06 грн. у зв`язку із настанням гарантійного випадку, шляхом перерахування відповідної суми на рахунок бенефіціара з простроченням.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Так, згідно пункту 4.1 Договору гарантії виконання принципалом зобов`язань за цим договором (відшкодування суми гарантійного платежу за гарантією, сплати комісії банку-гаранту за надання гарантії, сплата комісії за підготовку та оформлення договору про надання гарантії, сплата процентів за користування грошовими коштами за період від дати здійснення гарантійного платежу до дати його відшкодування принципалом штрафних санкцій, інших платежів, передбачених цим договором) забезпечується, серед іншого, порукою фізичної особи ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 (відповідач 2 у справі).

Як встановлено судом за матеріалами справи, 03 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" (позивач у справі, банк-гарант за договором) та гр. ОСОБА_1 (відповідач 2 у справі, поручитель за договором), укладено Договір поруки № 11376/ЮПОР-18 (далі - Договір поруки) відповідно до умов якого поручитель поручається перед банком-гарантом за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранделюкс" (принципал за договором) зобов`язань за Договором про надання гарантії № 11376/ЮГ-18 від 03.10.2018 року, що укладений між банком-гарантом та принципалом, з метою забезпечення належного виконання принципалом умов Договору на виконання робіт (підряду) № 22/30 з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника (з авансом) від 03.10.2018 року (далі - Основне зобов`язання) на виконання робіт: "Реконструкція огорожі (периметральної) ЛВДС "Глинсько - Розбишівська" (коригування), Полтавська область, Гадяцький район, с. Качанове, вул. Нафтовиків, 4 (код ДК 021:2015 - 45340000-2 зведення огорож, монтаж поручнів і захисних засобів (робот))", що проводився Акціонерним товариством "Укртранснафта" (бенефіціар). Крім того, порукою забезпечуються вимоги банка-гаранта щодо сплати процентів за користування грошовими коштами відповідно до умов договору гарантії, штрафних санкції, інших платежів, передбачених договором гарантії.

Розділами 2-7 Договору поруки сторони узгодили права та обов`язки сторін, порядок виконання зобов`язання поручителем, відповідальність сторін, строк дії договору, інші умови, банківську таємницю тощо.

Згідно п.5.1 Договору поруки останній вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє з дати початку дії гарантії, що зазначений в Договорі гарантії, до повного виконання зобов`язань за Договором гарантії або до моменту припинення поруки з інших підстав, визначених чинним законодавством України.

Вказаний Договір поруки підписаний представником банку - гаранта та поручителем особисто та засвідчений печаткою банку.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 49 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що за приписами ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (ст. 553 Цивільного кодексу України).

Окрім того, виходячи зі змісту положень вказаної статті Цивільного кодексу України суд зазначає, що метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання зобов`язання за основним договором, оскільки у випадку невиконання основного зобов`язання боржником вказане зобов`язання підлягає виконанню поручителем.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника та кредитором боржника.

Згідно п. 1.3 Договору поруки поручитель підтверджує, що йому відомі всі умови Договору гарантії.

Таким чином, обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналогічне положення міститься в пункті 1.4 Договору поруки, згідно якого у разі порушення принципалом зобов`язань, передбачених Договором гарантії, поручитель та принципал відповідають перед банком-гарантом як солідарні боржники.

Згідно зі статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

За умовами пункту 1.6 Договору поруки поручитель відповідає перед банком-гарантом у тому ж обсязі, що й принципал.

При цьому в силу пункту 3.1 Договору поруки у разі невиконання принципалом зобов`язань за Договором гарантії в строки та в розмірах, що визначені договором гарантії, банк-гарант має право звернутися до поручителя із відповідною письмовою вимогою.

За умовами пункту 3.2. Договору поруки поручитель не пізніше наступного дня з моменту отримання вимоги банка-гаранта зобов`язаний виконати обов`язок принципала шляхом перерахування грошових коштів в сумі та на рахунок, що визначені у вимозі банка-гаранта.

Відповідно до пункту 3.4 Договору поруки моментом виконання зобов`язань принципала поручителем є дата зарахування на відповідний рахунок банка-гаранта суми заборгованості принципала за Договором гарантії.

Відповідно до частини 1 статті 569 Цивільного кодексу України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Аналогічне право визначене сторонами в пункті 7.1 Договору гарантії, а саме у разі настання гарантійного випадку та виконання банком-гарантом своїх гарантійних зобов`язань останній має право на зворотну вимогу (регрес) до принципала і у випадку, якщо сума сплачена банком-гарантом на користь бенефіціара, не відповідає умовам гарантії.

Крім того, умовами пункту 11 Гарантії повернення авансового платежу № 11376 від 03.10.2018 року визначено, що у випадку здійснення банком-гарантом гарантійного платежу бенефіціару за цією гарантією банк-гарант у будь-якому випадку і без обмежень має право на зворотну вимогу (регрес) до принципала.

Також у Договорі про надання гарантії сторони узгодили, що принципал зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити банку-гаранту доход (комісії) банку за надання (авізування) гарантії на підставі заяви клієнта, комісію за внесення змін до умов гарантії, передбачені пунктами 3.1-3.2 цього Договору, проценти за користування грошовими коштами за період від одинадцятого робочого дня з дати здійснення гарантійного платежу дати його відшкодування принципалом, штрафних санкцій, інших платежів, передбачених цим договором (п. 6.2 Договору).

Відповідно до пункту 3.3. Договору гарантії у випадку здійснення банком-гарантом на користь бенефіціара платежу за гарантією (гарантійний платіж), принципал протягом десяти робочих днів з дати здійснення гарантійного платежу відшкодовує банку-гаранту суму гарантійного платежу на рахунок № НОМЕР_2 в ПАТ "КБ "ГЛОБУС", МФО 380526, ідентифікаційний код 35591059, та сплачує банку-гаранту проценти із розрахунку 35% річних.

При цьому згідно ч. 2 ст. 569 Цивільного кодексу України гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Отже, з сукупного аналізу наведених вище норм вбачається, що при вирішенні спору про існування обов`язку у принципала виплачувати в порядку регресу гаранту сплачену ним бенефіціару суму за гарантією, у предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення у самого гаранта відповідного обов`язку з виплати, тобто, чи мав місце гарантійний випадок - чи мало місце порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Як свідчать матеріали справи, 21.04.2020 року АТ Комерційний Банк Глобус звернувся до ТОВ "Гранделюкс" як принципала та гр. ОСОБА_1 як поручителя із вимогою № 1056 від 13.04.2020 року про відшкодування сплачених банком на виконання рішення суду від 04.11.2019 року у справі № 910/11290/19 коштів гарантійного забезпечення у сумі 2096223,46 грн., 4665,99 грн. процентів річних та судового збору у сумі 50160,77 грн. Копії вказаної вимоги та доказів її надсилання на адресу відповідачів 1 та 2 наявні в матеріалах справи.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Отже, суд дійшов висновку, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранделюкс" виник обов`язок відшкодувати банку сплачену банківську гарантію, а у Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" виникло відповідне право регресної вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранделюкс" та гр. ОСОБА_1 в межах виплаченої суми.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч досягнутим домовленостям, Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранделюкс" як принципалом 04.02.2020 року здійснено погашення заборгованості за гарантією лише в частині гарантійного платежу у розмірі 1 243 161,60 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 1111 від 04.02.2020 року на відповідну суму, в зв`язку з чим утворилась заборгованість, до складу якої входить гарантійна сума в розмірі 2096223,46 грн., проценти річних за період 03.08.2019 року - 19.08.2019 року в розмірі 4665,99 грн., 50160,77 грн. компенсації судових витрат за рішенням Господарського суду міста Києва № 910/11290/19 від 04.11.2019 року та 75 241,16 грн. компенсації витрат за звернення з апеляційною скаргою.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо своєчасного виконання зобов`язань в частині виплати гаранту грошової суми гарантії в порядку регресу, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору гарантії та Договору поруки відповідачі 1 та 2 не виконали, в результаті чого, за твердженням позивача, утворилась заборгованість в розмірі виплаченої гарантом суми в частині основного боргу, процентів річних та витрат по сплаті судового збору за рішенням та постановою суду у справі № 910/11290/19.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору про надання гарантії № 11376/ЮГ-18 від 03.10.2018 року та Гарантії повернення авансового платежу № 11376 від 03.10.2018 року, а також Договору поруки № 11376/ЮПОР-18 від 03.10.2018 року та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час їх підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідачів щодо визначення розміру заборгованості за Договором гарантії на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідачів на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості відповідача 1 як принципала з виплати банку як гаранту відшкодування фактично сплаченої гарантійної сумі відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідачі суду не представили, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 та відповідача 2 як поручителя 2096223,46 грн. гарантії підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що до складу позовних вимог позивачем включено, зокрема, вимогу про стягнення з відповідачів 1 та 2 в порядку регресу 4665,99 грн. процентів річних, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України та сплачених позивачем за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/11290/19 від 04.11.2019 року за несвоєчасне виконання банком як гарантом зобов`язань щодо виплати гарантійної суми бенефіціару, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 50160,77 грн., стягнуті за вказаним судовим рішенням, та в сумі 75241,16 грн. за звернення до апеляційної інстанції.

Як свідчать матеріали справи, відповідальність у вигляді сплати процентів річних до банку-гаранту застосована бенефіціаром за порушення останнім зобов`язань за Гарантією щодо сплати гарантійної суми за вимогою бенефіціара у строки, передбачені Договором гарантії.

Частиною 2 ст. 569 ЦК України встановлено, що гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Пунктом 7.1 Договору гарантії передбачено, що у разі настання гарантійного випадку та виконання банком-гарантом своїх гарантійних зобов`язань останній має право на зворотну вимогу (регрес) до принципала і у випадку, якщо сума, сплачена банком-гарантом на користь бенефіціара, не відповідає умовам гарантії.

Суд зазначає, що в контексті приписів ст. 569 ЦК України та умов Договору гарантії регресна вимога банку спрямована на відновлення майнового становища гаранта у попередньому стані, зміна якого відбулась в результаті притягнення гаранта до виконання ним зобов`язання перед третьою особою (бенефіціаром) внаслідок дій або бездіяльності принципала за основним договором.

Зазначене кореспондується з обов`язком боржника (принципала) здійснити відшкодування майнових витрат гаранта, пов`язаних із здійсненням саме гарантійного платежу, передбаченого умовами Договору гарантії.

Наразі, оскільки, як встановлено за матеріалами справи, гарантом гарантійний платіж здійснено у розмірі 3 339 385,06 грн., що відповідає умовам Договору гарантії, суд доходить висновку про наявність у банка - гаранта права на вимогу до принципала у порядку регресу саме у вказаному розмірі.

При цьому судом враховано встановлений господарським судом під час розгляду справи № 910/11290/19 факт порушення позивачем як гарантом умов Договору гарантії в частині своєчасної виплати суми гарантії бенефіціару, тобто підстави виникнення приватноправового зобов`язання позивача як гаранта зі сплати процентів річних згідно ст. 625 ЦК України на користь бенефіціара виникли до прийняття рішення судом, а не внаслідок прийняття такого судового рішення.

В свою чергу судове рішення, яким задоволено відповідну вимогу про стягнення, в тому числі, процентів річних, не породжує, а підтверджує підставу виникнення такого грошового зобов`язання.

Отже обставини справи свідчать про те, що на підставі рішення суду у справі № 910/11290/19 у відповідачів 1 та 2 не виникло обов`язку зі сплати процентів річних згідно ст. 625 ЦК України, позаяк зазначена сума в розмірі 4665,99 грн. є відповідальністю саме позивача - гаранта перед бенефіціаром за порушення зобов`язання, встановленого гарантією, зі здійснення гарантійного платежу за вимогою останнього, та проценти річних у цьому випадку виступають способом захисту майнового права та інтересу саме бенефіціара, порушення банком виконання свого зобов`язання за гарантією перед яким не пов`язане з поведінкою принципала.

Судом встановлено та зазначалось вище, заявлені позивачем до стягнення понесені витрати у вигляді процентів річних за рішенням суду у справі №910/11290/19 від 04.11.2019 року виникли у зв`язку з порушенням самим же позивачем обов`язків щодо оплати гарантії, що, в свою чергу, не має причинно - наслідкового зв`язку між тими збитками, які позивач поніс чи міг понести у зв`язку із невиконанням відповідачем 1 як принципалом вимог щодо регресного відшкодування суми гарантії перед банком.

Тобто витрати (проценти річних та судовий збір), понесені позивачем за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/1290/19 та у зв`язку з оскарженням останнього до апеляційної інстанції, за висновками суду не є збитками, які завдані через порушення його цивільного права з боку відповідачів, не можуть бути віднесені до збитків, зокрема, понесених витрат та неотриманих доходів банку - гаранта, відшкодування яких у разі порушення умов та/або невиконання (неналежного виконання) зобов`язань згідно п.6.3 Договору гарантії має бути здійснене відповідачем 1, а тому правові підстави для стягнення 4 665,99 грн. 3% річних та 50160,77 грн. судового збору за рішенням суду першої інстанції та витрат в сумі 50160,77 грн. за звернення до апеляційної інстанції з відповідачів 1 та 2 відсутні.

Також суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами пункту 9.3 Договору сторони передбачили, що у випадку невиконання/неналежного виконання принципалом будь-якого грошового зобов`язання, передбаченого цим договором, зокрема у випадку прострочення його виконання, принципал сплачує банку-гаранту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Пунктом 3.3 Договору гарантії встановлено, що у випадку здійснення банком-гарантом гарантійного платежу принципал, поряд з відшкодуванням суми гарантійного платежу, сплачує проценти із розрахунку 35% річних.

Відповідно до п.3.4 Договору гарантії проценти, передбачені п.3.3. договору, нараховуються, починаючи з одинадцятого робочого дня з дати здійснення гарантійного платежу, до дати його відшкодування банку-гаранту за фактичний строк користування грошовими коштами, виходячи з фактичної календарної кількості днів у місяці та році.

При цьому згідно п.6.3 Договору гарантії у випадку здійснення банком - гарантом гарантійного платежу по гарантії принципал зобов`язаний відшкодувати банку - гаранту суму гарантійного платежу не пізніше одинадцятого робочого дня з дати його здійснення банком - гарантом, та проценти за фактичний термін користування грошовими коштами, згідно п.п.3.3 - 3.5 цього Договору.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем 1 виконання у строки, визначені умовами Договору, зобов`язання щодо погашення регресних вимог гаранта в сумі 2151050,22 грн. (2096223,46 грн. основного боргу, 4665,99 грн. процентів річних та 50160,77 грн. витрат по сплаті судового збору), позивачем нараховано згідно пункту 9.3 Договору та пред`явлено до стягнення пеню за несвоєчасне погашення гарантійної суми за період з 04.02.2020 року по 13.04.2020 року у розмірі 86984,93 грн., на підставі пункту 3.3 Договору 35% річних за період з 04.02.2020 року по 13.04.2020 року в сумі 144,85,56 грн., крім того позивачем пред`явлено до стягнення пеню за несвоєчасне погашення нарахованих процентів за період з 04.02.2020 року по 13.04.2020 року у розмірі 5838,71 грн., які останній просив стягнути відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як встановлено судом, позивачем визначено період прострочення з 04.02.2020 року, в той час як враховуючи умови п.п.3.3, 3.4 Договору гарантії щодо нарахування процентів з одинадцятого дня після здійснення виплати гарантійного платежу граничним строком виконання принципалом зобов`язання з відшкодування суми гарантійного платежу банку є 17.02.2020 року, та, відповідно, початком періоду прострочення є 18.02.2020 року.

У зв`язку з наведеним, оскільки за висновками суду грошові кошти в розмірі 4665,99 грн. річних, 50160,77 грн. судового збору були стягнуті з банку в судовому порядку, в зв`язку з невиконанням позивачем як гарантом своїх зобов`язань щодо виплати банківської гарантії за Договором гарантії та не включаються до витрат банку, пов`язаних із виплатою банківської гарантії у відповідності до умов Договору гарантії, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені, нарахованої на суми, сплачені гарантом за судовим рішенням внаслідок порушення ним своїх зобов`язань перед бенефіціаром, а також нарахованих на них процентів річних, у зв`язку з чим нарахування пені та процентів здійснюється на суму невідшкодованої гарантії в розмірі 2 096 223,46 грн.

Враховуючи вищевикладене та за результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів річних, судом встановлено, що перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного судом періоду розмір пені за несвоєчасне погашення гарантійної суми становить 668895,87 грн., процентів - 112 256,78 грн., пені за несвоєчасне погашення нарахованих процентів - 3582,40 грн., а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині пені та процентів річних підлягають стягненню в сумах, нарахованих судом, а саме 668895,87 грн. пені за несвоєчасне погашення гарантійної суми, 112 256,78 грн. процентів, 3582,40 грн. пені за несвоєчасне погашення нарахованих процентів.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яка набрала чинності з 15.12.2017, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Тобто, з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб`єктний склад основного зобов`язання.

Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 545/1014/15-ц (провадження № 14-54цс18).

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранделюкс" (вул.Білоруська 34, оф. 28, м.Київ, 04119; код ЄДРПОУ 41150657) та гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" (Куренівський провулок, 19/5, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 35591059) 2 096 223,46 грн. невідшкодованого гарантійного платежу, 668 895,87 грн. пені за несвоєчасне погашення гарантійної суми, 112 256,78 грн. процентів, 3 582,40 грн. пені за несвоєчасне погашення нарахованих процентів та витрати по сплати судового збору в розмірі 34 184,38 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 07 грудня 2020 року.

Суддя А.М. Селівон