Рішення

від 01.12.2020 по справі 910/10026/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.12.2020Справа № 910/10026/20 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Калуський комбінат хлібопродуктів

до Товариства з обмеженою відповідальністю ГІППО

про стягнення 1 072 055, 12 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судового засідання Саницька Б.В.

представники учасників справи:

від позивача: Рущак В.І.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Калуський комбінат хлібопродуктів (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ГІППО про стягнення 1 072 055, 12 грн заборгованості, з яких: 884 926, 70 грн сума основної заборгованості та 187 128, 42 грн пені.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 174, 180, 193, Господарського кодексу України, ст.526 Цивільного кодексу України мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №141218-22/1г від 14.12.2018, у частині своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2020 відкрито провадження в справі, вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.08.2020.

31.08.2020 від представника позивача надійшов лист-повідомлення про можливу іншу адресу відповідача.

18.08.2020 у підготовче засідання з`явився представник позивача. Відповідач у засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Суд відклав підготовче засідання на 15.09.2020.

26.08.2020 від представника позивача надійшли виписки банку за період з 11.02.2019 по 24.07.2020 та копії платіжних доручень.

Засідання призначене на 15.09.2020 не відбулося, в зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2020 підготовче засідання призначено на 11.11.2020.

09.11.2020 від представника позивача надійшли письмові пояснення та виписка банку з 14.12.2018 по 06.11.2020.

11.11.2020 у підготовче засідання з`явився представник позивача. Відповідач у засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 01.12.2020.

Представник позивача в судовому засіданні 01.12.2020 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити.

Відповідач у судове засідання 01.12.2020 не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином ухвалою суду, направленою на адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідач не скористався своїми процесуальними правами щодо надання заяв по суті спору, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 01.12.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.12.2018 між позивачем (надалі - постачальник) з одного боку та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки №141218-22/1г (надалі - договір), згідно з пунктом 1.1. якого постачальник зобов`язався передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов`язався прийняти його та здійснити оплату за товар на умовах договору.

Відповідно до п.1.2., 1.3. договору поставка товару здійснюється на підставі накладної (их) згідно замовлень покупця, які є невід`ємною частиною договору. Загальна вартість договору становить суму всіх накладних на відпуск товару, виписаних протягом терміну дії даного договору.

Пунктом 4.1. (пп. 4.1.1.- 4.1.2.) договору передбачені умови поставки товару, згідно з якими постачальник зобов`язується здійснити доставку на умовах, визначених нижче, і передати товар покупцю протягом 5 календарних днів з моменту погодження замовлення та/або у відповідності підписаного сторонами графіку, домовленостей та замовлення, якщо інший строк не вказаний в погодженому замовленні покупця. Сторони погодили, що місце доставки товару - рампа Логістичного центру або торгівельного закладу покупця.

Поставка за цим договором можлива на умовах:

4.1.1. DDP (Інкотермс 2010) Логістичний центр покупця м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А або м. Луцьк вул. Вахтангова, 10.

4.1.2. DDP (Інкотермс 2010) Торгівельний заклад покупця (адреса конкретного торгівельного закладу визначається в замовленні на постачання). Згідно з п.2.2. договору постачальник зобов`язаний поставити товар на умовах DDP склад (магазин) покупця, згідно з Інкотермс-2010, якщо інше не зазначено в додатковій угоді. Адреси доставки вказані в Розділі 11 договору.

Згідно з п.4.3. договору передача товару постачальником і його приймання покупцем по назві, асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням покупця.

Відповідно до умов пункту 4.10. договору обов`язок постачальника по поставці товару покупцю вважається своєчасно та належним чином виконаним з моменту передачі товару в повному обсязі покупцю і надання повного та відповідного пакету документів покупцю на товар.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт встановлений пунктом 5.5. даного договору здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника кожні 14 календарних днів з дати поставки. Пунктом 5.5. договору ліміт встановлено не було.

За порушення термінів розрахунків передбачених п.5.4. даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування (п.8.2.1. договору).

Відповідно до пункту 9.1. договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, але в будь - якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору.

На виконання умов договору позивач поставив а відповідач прийняв товар на загальну суму 5 956 406, 62 грн, що підтверджується видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками та скріплений печатками підприємств (т.1 а.с.19-252, т.2 а.с.1-190).

У свою чергу, відповідачем частково сплачено позивачу за отриманий товар у загальному розмірі 5 071 479, 92 грн, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача (т.2. а.с. 192- 238).

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором у частині повної та своєчасної оплати товару, в зв`язку з чим позивач, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 884 926, 70 грн суми основної заборгованості та 187 128, 42 грн пені

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткові накладні та товарно-транспорті накладні) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару згідно договору на загальну суму 5 956 406, 62 грн.

Відповідачем, у свою чергу, вказаний товар оплачено частково на загальну суму 5 071 479, 92 грн, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача. Залишився несплаченим товар на загальну суму 884 926, 79 грн (5 956 406, 62 - 5 071 479, 92).

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору визначено, що покупець зобов`язаний оплачувати поставлений товар кожні 14 календарних днів з дати поставки (п.5.4. договору).

Відповідно до інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права сказано, що при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Зі змісту ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України вбачається, що покупець зобов`язаний оплатити повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 884 926, 70 грн за переданий на підставі договору товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 884 926, 70 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 187 128, 42 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період з 26.01.2019 по 01.07.2020.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по поставці товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.2.1. договору за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 5.4. даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем, судом встановлено, що він є невірним, оскільки під час здійснення розрахунку позивачем невірно визначено початок прострочення оплати товару та включено день фактичної оплати відповідачем суми заборгованості, тоді як чинним законодавством передбачено нарахування пені лише за весь час прострочення, а тому день фактичної оплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється таке нарахування, не включається.

Тому судом був здійснений власний розрахунок пені за прострочення оплати поставленого товару за загальний період з 27.01.2019 по 01.07.2020, з урахуванням здійснених відповідачем оплат та за розрахунком суду сума пені складає 179 626, 10 грн, а тому позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 179 626, 10 грн.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 884 926, 70 грн основної заборгованості та 179 626, 10 грн пені.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ГІППО (01042, місто Київ, провулок Новопечерський, будинок 19/3, корпус 2, кабінет 33, ідентифікаційний код 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Калуський комбінат хлібопродуктів (77300, Івано-Франківська область, місто Калуш, вулиця Степана Бандери, будинок 102 а, ідентифікаційний код 31967407) 884 926 (вісімсот вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот двадцять шість) грн 70 коп. основної заборгованості, 179 626 (сто сімдесят дев`ять тисяч шістсот двадцять шість) грн 10 коп. пені та 15 968 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн 30 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 08.12.2020.

Суддя Я.А.Карабань