Рішення

від 30.11.2020 по справі 926/1929/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м. ЧернівціСправа № 926/1929/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛГРУП» , м. Чернівці

до Чернівецької міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення

Суддя О.В. Гончарук

Секретар судового засідання - І.Б. Вівчарюк

Представники сторін:

від позивача - Сатонін В.І.;

від відповідача - Ігнат М.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛГРУП» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради, в якому просить визнати незаконним та скасувати пункт 17 рішення 73 сесії VII скликання №1924 від 07.11.2019 в частині, що стосується відмови позивачу у погодженні технічної документації із землеустрою щодо об`єднання орендованих земельних ділянок за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 248-А площею 0,2804 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0035) та площею 0,2056 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0048) в одну земельну ділянку площею 0,4860 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0071) та припинені договорів оренди землі від 18.12.2018 № 10998 та від 07.05.2019 № 11076 у зв`язку із невиконанням умов договору оренди землі від 18.12.2018 № 10998 в частині сплати одноразового внеску коштів за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати в сумі 71430,04 грн та договору оренди землі від 07.05.2019 №11076 в частині сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати в сумі 152857,16 грн.

Свій позов позивач обґрунтовує фактом безпідставної, на його думку, відмови у погодженні технічної документації із землеустрою щодо об`єднання орендованих позивачем земельних ділянок в одну земельну ділянку за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 248-А, загальною площею 0,4860 га та ухиляється від виконання своїх повноважень, оскільки законодавством визначено виключні підстави для відмови у погодженні документації із землеустрою, серед яких відсутні підстави, що вказані в оскаржуваному рішенні 73 сесії VII скликання № 1924 від 07.11.2019, а саме підстави з посиланням на несплату орендарем одноразового внеску за договорами оренди та коштів за фактичне користування земельними ділянками.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 31.08.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 01.10.2020.

10 вересня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №2616), в якому відповідач просить закрити провадження у даній справі, у зв`язку із її юрисдикційною належністю адміністративному суду.

Одночасно, відповідач вважає позов є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки діяв в межах чинного законодавства.

Ухвалою від 01.10.2020, за заявою відповідача, підготовче засідання відкладено на 27.10.2020.

Ухвалою від 27.10.2020 відкладено підготовчого засідання на 16.11.2020.

Ухвалою від 16.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на « 30» листопада 2020 року.

На день розгляду справи по суті, 30.11.2020, присутній у судовому засіданні представник позивача наполягає на задоволенні позову з підстав, зазначених у позовній заяві, зазначаючи, що наведені відповідачем посилання на невиконання умов договорів оренди землі в частині сплати одноразового внеску, не узгоджуються з вимогами земельного законодавства України та порушують права позивача.

Представник відповідача щодо позову зазначає, по-перше, що даний спір не відносяться до юрисдикції господарських судів, яка встановлена частиною 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Щодо суті спору, стверджує про безпідставність позовної вимоги позивача, оскільки позивачем допущено заборгованість за договорами оренди землі в частині сплати коштів за фактичне користування земельними ділянками, які він орендує на підставі цих договорів. Законодавством про землеустрій передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, повинна включати згоду власника земельної ділянки (органу, що розпоряджається в інтересах власника), а відповідач такої згоди не надав.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини у справі, якими сторони обґрунтовують свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

Згідно з договором оренди землі № 11076 від 07.05.2019, укладеним між сторонами, позивачем орендується земельна ділянка за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 248А, кадастровий № 7310136600:35:005:0035, площею 0,2804 га.

Відповідно до договору оренди землі № 10998 від 18.12.2018, укладеного між сторонами, позивач є також орендарем земельної ділянки за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 248А, кадастровий № 7310136600:35:005:0048, площею 0,2056 га.

Рішенням 64 сесії VII скликання № 1477 від 29.10.2018 позивачу надано дозвіл на об`єднання земельних ділянок за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 248-А з кадастровим № 7310136600:35:005:0035 та кадастровим № 7310136600:35:005:0048 в одну земельну ділянку.

В подальшому, у 2019 році позивачем виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо об`єднання орендованих земельних ділянок за адресою вул. Руська, 248А площею 0,2804га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0035) та площею 0,2056 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0048) в одну земельну ділянку, площею 0,4860 га з цільовим призначенням 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (кадастровий номер 7310136600:35:005:0071) та подано відповідачу на погодження.

Рішенням 73 сесії VII скликання № 1924 від 07.11.2019 відмовлено позивачу у погодженні технічної документації із землеустрою щодо об`єднання орендованих земельних ділянок за адресою: вул. Руська, 248А площею 0,2804га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0035) та площею 0,2056 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0048) в одну земельну ділянку, площею 0,4860 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0071) та припиненні договорів оренди землі від 18.12.2018 № 10998 та від 07.05.2019 № 11076, у зв`язку із невиконанням умов договору оренди землі від 18.12.2018 № 10998 щодо сплати одноразового внеску коштів за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати в сумі 71430,04 грн та договору оренди землі від 07.05.2019 № 11076 щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати в сумі 152857,16 грн. (пункт 17 рішення).

Предметом спору є законність пункту 17 рішення 73 сесії VII скликання № 1924 від 07.11.2019.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 13 Конституції України землі є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України Про місцеве самоврядування в Україні визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У відповідності до частини 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10).

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 1 статті 392 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно пункту «г» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України (ЗК) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

За змістом частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У статті 791 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 2 ст. 791 ЗК України, формування земельних ділянок здійснюється, в тому числі і шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Одним із видів технічної документації із землеустрою відповідно до п. й ст. 25 ЗУ Про землеустрій зазначена технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі (ст. 26 ЗУ Про землеустрій ).

Склад технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок визначається ст. 56 ЗУ Про землеустрій .

Розроблена документація із землеустрою погоджується органам місцевого самоврядування та іншим суб`єктам, які здійснюють погодження документації із землеустрою (п. 15 ст. 186 ЗК України).

Відповідно до п. 17 ст. 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Отже, законодавством визначено виключні підстави для відмови у погодженні документації із землеустрою, серед яких відсутні підстави вказані в оскаржуваному рішенні 73 сесії VII скликання № 1924 від 07.11.2019, а саме щодо необхідності сплати одноразового внеску та коштів за фактичне користування земельною ділянкою згідно з договорами оренди землі.

Таким чином, відповідач безпідставно відмовив позивачу у погодженні технічної документації із землеустрою щодо об`єднання орендованих земельних ділянок в одну за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 248-А, загальною площею 0,4860 га.

Відповідно до статей 42, 43 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

За частинною 1 статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За наслідками розгляду справи, судом встановлено факт порушення прав позивача на володіння і користування земельною ділянкою, необхідною йому як орендареві для проведення підприємницької діяльності, що, у розумінні позивача, матиме більш раціональний зміст у разі об`єднання двох суміжних земельних ділянок в одну земельну ділянку.

При цьому, як вище зазначено, рішенням Чернівецької міської ради №1477 від 29.10.2018, позивачу до цього вже надано дозвіл на об`єднання вказаних земельних ділянок за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 248-А з кадастровим № 7310136600:35:005:0035 та кадастровим № 7310136600:35:005:0048 в одну земельну ділянку, тобто, відповідач, за таких умов, мав би дотримуватись законної послідовності у своїх діях.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Положеннями статей 2, 4 та 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою правову позицію щодо правил розмежування предметної юрисдикції, а також критеріїв, які при цьому потрібно враховувати.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, або їхніх службових чи посадових осіб є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі зазначених суб`єктів не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Правова позиція про ознаки приватноправового характеру спору викладена у Постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 826/24892/15 від 06.05.2020.

Зі змісту заявленого позову видно, що позивач у цій справі звернувся за захистом свого права володіння і користування земельною ділянкою, необхідною йому як орендареві для проведення підприємницької діяльності, що було б у більшій мірі доцільно у разі об`єднання двох земельних ділянок в одну земельну ділянку.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З урахуванням наведених норм та виходячи із суті спору, суд зазначає, що спір, який виник між сторонами, є спором про визнання недійсним акту, спрямованим на захист порушених прав на землю, і позивач в юрисдикційному сенсі правомірно звернувся з цим позовом до господарського суду.

Отже, даний спір є приватноправовим, і, виходячи із суб`єктного складу сторін спірних правовідносин, не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має вирішуватись в порядку господарського судочинства.

До того ж, як встановлено судом, позивач звертався з аналогічною позовною вимогою до адміністративного суду, проте, ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №824/1581/19-а від 13.01.2020, залишеною в силі постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020, провадження у справі закрито, оскільки на цей спір не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

За таких обставин, відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, а натомість позов слід задовольнити.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відтак, наведених судом підстав достатньо для задоволення позову, а інші доводи відповідача такий висновок суду жодним чином не спростовують.

Щодо судових витрат, то відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

В матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги за №2/08 від 17 серпня 2020 року, укладений між адвокатським бюро Сатонін В.І. та Товариством з обмеженою відповідальністю ОЛГРУП .

Згідно з актом приймання-передачі виконаних робіт до Договору про надання правової допомоги №2/08 від 17 серпня 2020 року, загальна вартість виконаних адвокатом робіт на користь позивача становить 11000 грн.

Квитанцією від 30.11.2020 підтверджується факт прийняття адвокатом Сатоніном В.І. від позивача грошових коштів у розмірі 11000 грн.

Представник позивача Сатонін В.І є адвокатом у розумінні положень ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 12, та ст. 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VІ (далі - Закон №5076-VI), що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з ч. 1 Закону №5076-VІ договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно пунктів 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону №5076-VI до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №5076-VІ документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, схвалених Національною асоціацією адвокатів України 09.06.2017, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з частиною 2 статті 30 Закону №5076-VІ порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2-4 статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин 5, 8 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Судом на підставі вищезазначених доказів встановлено понесення позивачем витрат на правничу допомогу під час розгляду справи №926/1929/20 у розмірі 11000 грн, а відповідачем не доведено необґрунтованість цих витрат.

Заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із ціною позову, складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.

Отже, позивач правомірно просить відшкодувати понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 110000 грн та судовий збір у розмірі 2102 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 20, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛГРУП» до Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати пункт 17 рішення 73 сесії VII скликання №1924 від 07.11.2019 в частині, що стосується відмови позивачу у погодженні технічної документації із землеустрою щодо об`єднання орендованих земельних ділянок за адресою: м. Чернівці, вул. Руська, 248-А площею 0,2804 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0035) та площею 0,2056 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0048) в одну земельну ділянку, площею 0,4860 га (кадастровий номер 7310136600:35:005:0071) та припинені договорів оренди землі від 18.12.2018 № 10998 та від 07.05.2019 № 11076.

3. Стягнути з Чернівецької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛГРУП» (м. Чернівці) 2102 грн судового збору та 11000 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду , або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/ .

Повне судове рішення складено 08.12.2020.

Суддя О.В. Гончарук