Ухвала

від 02.12.2020 по справі 755/18183/20

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/18183/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі Суд) у складі слідчої судді ОСОБА_1 перевіривши виконання вимог ст.ст. 294, 295-1 КПК України за клопотанням старшого слідчого з ОВС четвертого СВ розслідування кримінальних проваджень СУ ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_2 про продовження строкудосудового розслідуваннякримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.06.2019 за № 32019100000000430, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 212 КК України, установив:

02.12.2020до слідчогосудді цьогомісцевого суду,у порядкуст.ст.294,295-1КПК України,надійшло указанеклопотання про продовженнястроку досудовогорозслідуваннякримінального провадження внесеного до ЄРДР 07.06.2019 за № 32019100000000430.

Надалі, слідчий ОСОБА_2 подав заяву про залишення вказаного звернення без розгляду, з огляду на що слідчий суддя дослідивши матеріали судового провадження, приходить до наступного.

Однією з форм вираження принципу демократичної організації держави у кримінальному судочинстві є змагальність і диспозитивність як загальні засади кримінального провадження.

Згідно зі статтею 22 КПК України змагальність передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими зазначеним Кодексом. У цій же статті закріплено заборону покладення у кримінальному провадженні функцій державного обвинувачення, захисту та судового розгляду на один і той самий орган чи службову особу. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Диспозитивність відповідно до положень статті 26 КПК України полягає в тому, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, як і суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що віднесені до його повноважень зазначеним Кодексом.

З урахуванням того, що діюче кримінальне процесуальнезаконодавство України,зокрема статті 36, 40 КПК України, передбачають, що прокурор, слідчий здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Тим самим, зазначена правова норма гарантує незалежність посадової особи органу державного обвинувачення у виборі у визначених законом межах способу здійснення своїх повноважень, в тому числі у прийнятті тих чи інших рішень, що є запорукою їх неупередженості й ефективності.

Адже, процесуальна самостійність прокурора, слідчого і їх свобода нарівні з протилежною стороною у відстоюванні тієї чи іншої правової позиції є чинниками справедливого балансу прав та законних інтересів усіх учасників процесу, а також інших осіб, держави й суспільства.

У той час, як завданням слідчого судді відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України, частини п`ятої статті 21 Закону України №1402-VIII є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Способи такогоконтролю обмеженівизначеною кримінальнимпроцесуальним закономпроцедурою,яка передбачає,в томучислі,чіткий розподілповноважень інедопустимість заміщенняслідчим суддею,як ісудом,функцій органівдержавного обвинуваченнята досудовогорозслідування (див.постанову ВПВС від04.04.2019у провадженні№ 11-945сап18).

Тобто, системний аналіз положень КПК України свідчить, що подання того чи іншого клопотання у конкретному кримінальному провадженні є правом особи, а не обов`язком через, що реалізується нею на власний розсуд.

Таким чином, право подачі заяви про залишення такого клопотання без розгляду також являється таким правом, оскільки полягає у вільній реалізації свого права у спосіб передбачений КПК України, чим власне і гарантується незалежність посадової особи органу державного обвинувачення у виборі у визначених законом межах способу здійснення своїх повноважень, в тому числі у прийнятті тих чи інших рішень, що є запорукою їх неупередженості й ефективності.

З положень ч. 6 ст. 9 вказаного Кодексу випливає, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначенічастиною першою статті 7цього Кодексу.

За такихобставин,слідчий суддявважає занеобхідне засвоїм внутрішнімпереконанням,яке ґрунтуєтьсяна всебічному,повному йнеупередженому дослідженнівсіх обставинпровадження,керуючись законом,оцінюючи кожнийдоказ,що наявнийу провадженні,з точкизору належності,допустимості,достовірності,а сукупністьзібраних доказів-з точкизору достатностіта взаємозв`язку,беручи доуваги положенняст.7,ч.2ст.8,ч.5і ч.6ст.9КПК України,клопотаннязалишити без розгляду.

Керуючись ст.ст. 1-29, 40, 294, 295-1, 369-372, 376 КПК України, Суд постановив:

клопотання старшого слідчого з ОВС четвертого СВ розслідування кримінальних проваджень СУ ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_2 про продовження строкудосудового розслідуваннякримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.06.2019 за № 32019100000000430, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 212 КК України, залишити без розгляду.

Ухвала, яка набрала законної сили в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним Кодексом України, є обов`язковою і підлягає безумовному виконанню на всій території України.

Слідча суддя Оксана БІРСА