Ухвала

від 17.11.2020 по справі 759/1823/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

представника потерпілого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду кримінальне провадження №12020100080000241 стосовно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 191, ч.3 ст. 191 КК України за апеляційною скаргою в.о. прокурора м. Києва ОСОБА_9 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком ОСОБА_8 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 191, ч.3 ст. 191 КК України та йому призначено покарання :

- за ч.1 ст. 191 КК України у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень з позбавленням права обіймати посади пов`язані з матеріальною відповідальністю, а саме обігом товарно-матеріальних цінностей строком на 1 (один) рік;

- за ч.3 ст. 191 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов`язані з матеріальною відповідальністю, а саме обігом товарно-матеріальних цінностей строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, обвинуваченому ОСОБА_8 призначено остаточне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов`язані з матеріальною відповідальністю, а саме обігом товарно-матеріальних цінностей строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк на 1 (один) рік, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Також цим вироком задоволено цивільний позов ТОВ «НРП» та на користь цього Товариства з обвинуваченого ОСОБА_8 стягнуто 8441 грн. 15 коп.

Згідно вироку суд визнав доведеним, що 11.12.2019 року приблизно о 19 год. 00 хв., ОСОБА_8 перебуваючи на своєму робочому місці, виконуючи роль продавця-консультанта магазину «MOYO» (ТОВ «НРП» код ЄДРПОУ 36469918), розташованого у ТРЦ «Лавіна Мол» за адресою: м. Київ, вул. Берковецька, 6-Д, з метою покращення свого матеріального становища та особистого збагачення, шляхом обернення майна на свою користь, вирішив вчинити привласнення майна, що перебувало у його віданні як продавця-консультанта.

Цього ж дня приблизно о 21 год. 00 хв. ОСОБА_8 , перебуваючи в касовій зоні магазину «MOYO», скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, відібрав товар, а саме 7 компакт-дисків з іграми до консолі PS4, що належать ТОВ «НРП», які в подальшому помістив до свого портфелю та виніс з магазину, розпорядившись майном на власний розсуд, чим завдав ТОВ «НРП» матеріальну шкоду на загальну суму 5931 грн. 95 коп.

Крім цього, 12.12.2019 року у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_8 за аналогічних обставин повторно вчинив привласнення чужого майна, що перебувало в його віданні як продавця-консультанта, який взяв з коробки два компакт-диски з грою до консолі PS4, що належать ТОВ «НРП», які в подальшому помістив до свого портфелю та виніс з магазину, розпорядившись майном на власний розсуд, чим завдав ТОВ «НРП» матеріальну шкоду на суму 2509 грн. 20 коп.

На вказаний вирок в.о. прокурора м. Києва ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень і правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, просить змінити оскаржуваний вирок Святошинського районного суду міста Києва від 15.06.2020 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного йому додаткового покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим апелянт просить апеляційний суд постановити ухвалу, якою вважати ОСОБА_8 засудженим до покарання за ч.1 ст. 191 КК України у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю строком на 1 рік; за ч.3 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю строком на 2 роки. Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити обвинуваченому ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 3-х років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покладанням на нього обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст. 76 КК України.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт, посилаючись на положення ст.ст. 55, 65 КК України та роз`яснення викладені у п.п. 2, 3, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення кримінального покарання» зазначає, що згідно обвинувачення, визнаного судом доведеним, на ОСОБА_8 була покладена повна індивідуальна матеріальна відповідальність за товарно матеріальні цінності та грошові засоби, які перебували в його віданні, як продавця-консультанта, проте призначення обвинуваченому ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю (не повною), на думку апелянта, незаконно погіршує становище обвинуваченого, оскільки відповідно до положень Кодексу законів про працю України, всі наймані працівники несуть індивідуальну матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну підприємству в межах заробітної плати, а тому призначене судом першої інстанції додаткове покарання фактично забороняє обвинуваченому ОСОБА_8 займатися найманою працею.

Крім того, апелянт вказує, що ст. 55 КК України встановлює заборону обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а тому рішення суду про позбавлення такого права має бути чітко сформульоване, щоб не виникало жодного сумніву при його виконанні. Вважає, що суд призначив ОСОБА_8 явно несправедливе додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади пов`язані з матеріальною відповідальністю, а саме обігом товарно-матеріальних цінностей.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, пояснення представника потерпілого та захисника обвинуваченого, які не заперечували проти апеляційної скарги прокурора, провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінального провадження №12020100080000241та обговоривши апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в.о. прокурора м. Києва ОСОБА_9 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників, керуючись вимогами ст. 349 КПК України після допиту обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів, дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Враховуючи, що фактичні обставини справи ніким не оспорювалися і докази щодо них, на підставі ч.3 ст. 349 КПК України не досліджувалися, висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин апеляційним судом не перевіряються.

Переглядаючи в порядку ч.1 ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції в межах поданої прокурором апеляційної скарги, колегія суддів не погоджується з викладеними ній доводами щодо призначення ОСОБА_8 явно несправедливого додаткового покарання, з огляду на наступне.

У відповідності з вимогами ст. ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

За змістом ст. 55 КК України та роз`яснень викладених у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення кримінального покарання» позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має на меті недопущення вчинення даною особою в подальшому злочинів з використанням певної посади чи в результаті зайняття певною діяльністю. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання в тих випадках, коли вчинення злочину було пов`язане з посадою обвинуваченого або із заняттям ним певною діяльністю.

На переконання колегії суддів, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, в тому числі і додаткового, вищевказані норми кримінального закону, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, дотримані в повному обсязі.

Так, покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю полягає у позбавленні засудженого його суб`єктивного права на посаду, яку він обіймав, або на службову, професійну чи іншу спеціальну діяльність, якою він займався під час вчинення злочину, а також у тимчасовому обмеженні його можливості обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк, встановлений вироком.

У вироку суд першої інстанції належним чином навів мотиви призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, в тому числі і додаткового покарання, встановивши заборону обіймати посади пов`язані з матеріальною відповідальністю і ця заборона чітко сформульована вказівкою на характер та обсяг тих повноважень, права здійснювати які позбавляється ОСОБА_8 , а саме позбавив його права обіймати посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, що пов`язані з обігом товарно-матеріальних цінностей строком на 2 роки.

Свої висновки в цій частині суд першої інстанції обґрунтував належним чином і з цими висновками колегія суддів погоджується в повному обсязі, а тому доводи апеляційної скарги прокурора про те, що обвинуваченому ОСОБА_8 , який виконував обов`язки продавця-консультанта магазину «MOYO» ТОВ «НРП» та згідно договору на нього була покладена повна індивідуальна матеріальна відповідальність і призначення судом додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади пов`язані з матеріальною відповідальністю (не повною), з огляду на положення Кодексу законів про працю України, незаконно погіршує становище обвинуваченого, так як фактично суд заборонив обвинуваченому займатися найманою працею, колегія суддів вважає безпідставними.

За викладеним, колегія суддів вважає вирок суду законним та обґрунтованим, призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів і підстав для зміни вироку в частині призначеного судом ОСОБА_8 додаткового покарання та позбавлення його права обіймати посади, пов`язані з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю строком на 2 роки, про що ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора, не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу в.о. прокурора м. Києва ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року у кримінальному провадженні №12020100080000241 стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 191, ч.3 ст. 191 КК України без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3