Рішення

від 26.11.2020 по справі 945/289/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/289/20

Провадження № 2/945/442/20

РІШЕННЯ

Іменем України

26 листопада 2020 року

Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Шаронової Н.О., за участю секретаря судового засідання Карабут В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 , про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку в порядку спадкування за законом,-

встановив:

24 лютого 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовною заявою до Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (далі - відповідач) про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшло право на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою, площею 10 гектарів, розташованою в межах Кіровської (наразі Радсадівської) сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, з цільовим призначенням - для ведення селянського господарства. Право на довічне успадковуване володіння земельною ділянкою за ОСОБА_4 посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, який зареєстрований в Книзі записів Державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 293.

Після державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4824280700:02:000:0002.

У позовній заяві позивач також посилається на те, що зазначену вище земельну ділянку ОСОБА_4 надано у довічне успадковуване володіння, на підставі рішення 9 сесії 21 скликання Ради народних депутатів Миколаївського району Миколаївської області від 20 березня 1992 року. За життя, ОСОБА_4 заснував Фермерське Господарство «Надія» Хрупало І.К., яке під його головуванням функціонувало до моменту його смерті та, в подальшому, було успадковано позивачем.

Водночас у позові позивач вказує на те, що після звернення позивача до Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області з питанням оформлення свого спадкового права, йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 4824280700:02:000:0002, у зв`язку з відсутністю регламентної процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею.

Оскільки у позивача відсутня можливість вирішення спору у позасудовому порядку, він просить суд визнати за ним право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку, площею 10 гектарів, з кадастровим номером 4824280700:02:000:0002, з цільовим призначенням - для ведення селянського фермерського господарства на території Кіровської (наразі Расадівської) сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, згідно з Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею № 293, в порядку спадкування за законом, після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, у справі призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 серпня 2020 року постановлено закрити підготовче провадження у цивільній справі № 945/289/20 за позовом ОСОБА_1 до Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, справу призначено до судового розгляду по суті, залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 .

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, при цьому 26 листопада 2020 року її представник ОСОБА_5 подала суду заяву, в якій підтримала позов та просила задовольнити його у повному обсязі. Розгляд справи представник позивача просив проводити за їхньої з позивачем відсутності.

Представник відповідача Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області у судове засідання не з`явився. Раніше, у підготовчому судовому засіданні 18 серпня 2020 року, сільський голова Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Піньковий Юрій Іванович проти задоволення позову не заперечував; залишив вирішення спору на розсуд суду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з`явився, при цьому 21 вересня 2020 року подав на адресу суду пояснення щодо позову, з яких слідує, що ОСОБА_2 - спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_4 , відмовився від права на спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 , на користь своєї матері, позивача у справі, ОСОБА_1 . Проти задоволення позову, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , не заперечував. Просив проводити розгляд справи без його участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з`явився, при цьому 21 вересня 2020 року також подав на адресу суду пояснення щодо позову, з яких слідує, що ОСОБА_3 - спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_4 , відмовився від права на спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 , на користь своєї матері, позивача у справі, ОСОБА_1 . Проти задоволення позову, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , не заперечував. Просив проводити розгляд справи без його участі.

Заслухавши у підготовчому судовому засіданні 18 серпня 2020 року пояснення ОСОБА_5 - представника позивача ОСОБА_1 , голову Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Пінькового Юрія Івановича, дослідивши в судовому засіданні наявні у справі письмові докази, суд дійшов такого.

Позивач ОСОБА_1 - є дружиною ОСОБА_4 (а. с. 46).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер у віці 76 років у місті Миколаєві (а. с. 10).

У матеріалах справи міститься копія Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, відповідно до якого ОСОБА_4 у довічне успадковуване володіння для ведення селянського господарства надана земельна ділянка, площею 10 гектарів, розташована на території Кіровської (Расадівської) сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (з подальшим присвоєнням кадастрового номеру 4824280700:02:000:0002), на підставі рішення 9 сесії 21 скликання Ради народних депутатів Миколаївського району Миколаївської області від 20 березня 1992 року. Вказаний Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею зареєстрований в Книзі записів Державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 293 (а. с. 11).

За життя, спадкодавець ОСОБА_4 заснував Фермерське Господарство «Надія» Хрупало І.К., державну реєстрацію якого здійснено 20 березня 2003 року (дата запису - 08 листопада 2005 року, номер запису - 15151200000000315). Зазначену вище земельну ділянку ОСОБА_4 надано у довічне успадковуване володіння, з метою ведення фермерського господарства (а. с. 16-17).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшло право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку, площею 10 гектарів, з кадастровим номером 4824280700:02:000:0002, з цільовим призначенням - для ведення селянського фермерського господарства на території Кіровської (наразі Расадівської) сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, згідно з Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею № 293.

З копії спадкової справи № 263/2017, заведеної 26 травня 2017 року Третьою Миколаївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області вбачається, що усю спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла його дружина ОСОБА_1 , шляхом подання заяви від 26 травня 2017 року про прийняття спадщини до Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області.

Крім цього, з копії заяв, які містяться у спадковій справі № 263/2017, заведеної 26 травня 2017 року Третьою Миколаївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області вбачається, що крім позивача ОСОБА_1 , спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , є його сини: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 , які, в свою чергу, відмовилися від прийняття спадщини після померлого батька ОСОБА_4 , на користь матері ОСОБА_1 .

При цьому, 17 січня 2020 року державний нотаріус Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Олександра Желєзнякова винесла постанову про відмову ОСОБА_2 - представнику ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку, що згідно з Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, належала ОСОБА_4 , у зв`язку з відсутністю регламентної процедури нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею (а. с. 13, 40 - 61).

Разом з тим, незважаючи на відмову нотаріального органу у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину, суд виходить з такого.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 15 - 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) тут і далі за текстом, у чинній редакції, якщо інше не зазначено, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом а частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Спадкодавець ОСОБА_4 отримав земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року «Про селянське (фермерське) господарство), яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року та чинний ЗК України не містять такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ЗК України Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до положень ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 407 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України, ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

За змістом статей 6, 50 ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561- XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею", яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України № 2201- XII від 13 березня 1992 року "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею", затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України (у редакції від 13 березня 1992 року) не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому, відповідно до п. 8 Постанови Верховної Ради України № 2200 від 13 березня 1992 року громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У рішенні Конституційного суду України № 5-рп від 22 вересня 2005 року (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України, у редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо, ст. 6 ЗК України. Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому, в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою, у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення, громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» № 563 - XII від 18 грудня 1990 року, з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею, як різновид «мирного володіння майном» , в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України, але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії , заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, при цьому, ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з положеннями ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Таким чином, згідно з положеннями ст. 1218 ЦК України позивач ОСОБА_1 успадкувала усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті останнього. До таких успадкованих позивачем прав відноситься і право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку, площею 10 гектарів, з кадастровим номером 4824280700:02:000:0002, з цільовим призначенням - для ведення селянського фермерського господарства на території Кіровської (наразі Расадівської) сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, згідно з Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею № 293.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, від якого не відійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року також роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, належним способом захисту прав спадкоємця у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину є звернення спадкоємця до суду з вимогами про визнання права, в порядку спадкування.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, ч. 1 ст. 81, ст. ст. 258, 259, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 , про визнання права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою с. Кунка, Гайсинського району, Вінницької області (зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; номер і серія паспорта НОМЕР_2 ) право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку, площею 10 гектарів, з кадастровим номером 4824280700:02:000:0002, з цільовим призначенням - для ведення селянського фермерського господарства на території Кіровської (наразі Расадівської) сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, згідно з Державним атом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею № 293, в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Суддя Н. О. Шаронова