Рішення

від 07.12.2020 по справі 490/10691/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/2066/2020 Справа № 490/10691/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2020 року Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Черенкової Н.П.,

при секретарі - Коптєвої Ю.Г.,

за участю позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Фабрикової Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства Редакція газети Рідне Прибужжя про захист немайнових прав, -

В С Т А Н О В И В:

21 грудня 2019 р. до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , у якій позивач просив зобов`язати ПП Редакція газети Рідне Прибужжя , код ЄДРПОУ 20877099, вилучити публікацію від 28.11.2019 року у веб-форматі та мережі Інтернет за адресою: https://rp.mk.ua/ та з обов`язковим визнанням відповідачем порушення його немайнових прав без зазначення персональної інформації та вибачення шляхом їх опублікування.

При цьому, позивач також просив стягнути моральну шкоду в сумі 5000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці ПП Редакція газети Рідне Прибужжя у веб-форматі за адресою: https://rp.mk.ua/ розміщена стаття ПРОСУДИВШИЙСЯ , или Навязчивое хобби ОСОБА_2 , де оприлюднена конфіденційна , тобто приватна сімейна інформація стосовно ного - його ім`я, прізвище, в тому числі із якою особою має спільну дитину. Обговорення у публікації обставин розірвання шлюбу з колишньою дружиною, обставини взаємовідносин з сином, оприлюднення інформації про сімейне життя, відкрите знущання шляхом перекручення інформації про сімейні відносини під час нібито проведення розслідування скарги підприємства, взагалі виходить за межі адекватності та розумності.

Він не давав згоду на оприлюднення його заяви і самого факту її надходження. Так, 21 листопада 2019 року він направляв до відповідача заяву, в якій зазначав, що не дає згоди на використання імен в розумінні ст. 28 ЦК України, тобто імені та прізвища його та його маленької дитини, на збір, зберігання, розголошення, поширення інформації про обставини її приватного життя, кола її спілкування та іншого у будь-якому контексті та будь-якому змісті. Він є звичайною людиною і не бажав оприлюднення в ЗМІ будь-якої персональної інформації щодо нього , отже намагався попередити вчинення щодо нього порушення дозволеним способом у належній письмовій формі.

Відповідачем, в особі Головного редактора газети Рідне Прибужжя надано відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову.

При цьому зазначено наступне.

За приписами ст. 42 ЗУ "Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні" - редакція, журналіст, не несе відповідальності за публікацію відомостей, якщо вони є дослівним відтворенням матеріалів , опублікованим іншим засобом масової інформації з посиланням на нього. Також не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів , які поширюються друкованими засобами масової інформації , а також забороняється поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, окремих громадян.

На підставі ст. 34 Конституції України, яка гарантує право на вільне поширення інформації, і просили про відмову у задоволенні позову.

В червні 2020 року ОСОБА_1 надана відповідь на відзив відповідь на відзив, в якому він зазначає наступне.

Автором статті була саме головний редактор відповідача ОСОБА_3 , під псевдонімом, оскільки саме вона проводила інтерв`ювання.

Посилання у відзиві, що стаття була передруковано з іншого сайту, само по собі не виправдовує їх повторного оприлюднення, та для поширення такої інформації без згоди звичайної особи, повинен існувати переважаючий суспільний інтерес, який виправдовує таке оприлюднення.

Окрім того, на думку позивача, надані заперечення є фактично визнанням позову.

У червні 2020 року представником відповідача надані пояснення, в яких просить суд звернути увагу на наступне.

Спірна публікація була раніше оприлюднена на сайті Бізнес-Пойнт, і під опублікованим матеріалом в газеті ОСОБА_4 чітко зазначене посилання на першоджерело. ОСОБА_1 , будучи фігурантом різних публікацій, ніколи не заперечував, що є публічною особою. Відповідно до ст. 3,4,6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації , схваленої 12 лютого 2004 року на 872 засіданні Кабінету Міністрів Ради Європи , посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу , в тому числі на місцевому рівні, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у ЗМІ з приводу того, як вони виконують або виконували свої функції. Вони мали право проводити журналістське розслідування , пов`язане з соціально значущими подіями та фактами , оскільки громадські інтереси завжди вище особистих, тим самим вони забезпечували право кожного громадянина на інформацію , в тому числі і на поширення інформації через ЗМІ .

У липні 2020 року представником відповідача надані заперечення, які аналогічні вище викладеному, та при цьому, відповідач вважала, що при підготовці матеріалу редакція жодним чином не перейшла межу між правом на особисте життя і правом на отримання суспільно значущої інформації. При цьому, не виключається право газетярів проводити журналістське розслідування, пов' 1язане з тими чи іншими соціально значущими подіями та фактами, оскільки громадські інтереси завжди вище особистих, та в цьому ключі публікація не суперечить ні етичному кодексу журналістів, ні вимогам Європейського суду з прав людини.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, та просив їх задовольнити. Звернув увагу суду на те, що дана публікація містить відомості про його приватне життя як простого громадянина.

Він надіслав листа на адресу відповідача і повідомив, що не надає своєї згоди на оприлюднення інформації стосовно нього та членів його родини, використання особистих даних. Проте відповідач, нехтуючи нормами закону, порушив її гарантовані Конституцією України права на використання власного імені, таємницю приватного життя та таємницю кореспонденції .

При цьому, позивач уточнив, та просив вилучити із публікації два абзаци під назвою Юрист проти юриста , а також ІНФОРМАЦІЯ_2 , та в розділі ІНФОРМАЦІЯ_3 посилання на його прізвище ОСОБА_5 только одно- ОСОБА_6 и его сожительница ОСОБА_7 .

Представник відповідача головний редактор ОСОБА_8 у задоволенні позовних вимог просила відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях і запереченнях. Пояснила, що, по-перше, публікація в газеті Рідне Прибужжя не є авторським чи редакційним матеріалом, адже ця стаття передрукована з іншого джерела , про що зазначено в кінці статті : Источник: https://b-pointer.ru/prosudivshijsya-ili-navyazchivoe-xobbi-vadima- dudchenko/ , що і є її прешоджерелом. При публікації статті, вони чесно користувалися своїми правами на висвітлення суспільно значущої інформації та проведенням журналістського розслідування. Права позивача вони не порушували, при підготовці оспорюваної статті журналісти жодним чином не перейшли межу між правом особи на особисте життя і правом на отримання суспільно значущої інформації.

Вислухавши в судовому засіданні пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази в їх сукупності , судом встановлено наступне.

06.11.2019 року на адресу головного редактора Рідне Прибужжя надійшло звернення ТОВ Голта Агротех щодо проведення незалежного журналістського розслідування щодо діяльності директора Первомайського МРФ Миколаївського ОЦЗ ОСОБА_1 , зустрілися з колективом Первомайського центру зайнятості , роботодавцями району та висвітлили об`єктивну ситуацію.

20.11.2019 р. до відповідача на офіційну адресу підприємства надійшла заява від ОСОБА_1 , в якому він зазначив, що під час інтерв`ю представникам редакції газети ознайомився зі змістом звернення до редакції газети від ТОВ Голта Агротех .

В ході співбесіди задавались питання не по суті, а саме щодо його особистого життя, матеріального стану, сімейного життя, дворічного сина, тощо.

Станом на проведення інтерв`ю не являється публічною особою, не перебуває в трудових відносинах з Миколаївським обласним центром зайнятості та не обіймає посаду директора філії.

Далі з посиланням на відповідні норми Конституції України, ЦК України та міжнародні нормативно-правові акти, зазначає, що не дає згоди на використання імен в розумінні ст. 28 ЦК України, тобто імені та прізвища його та малолітньої дитини, на збір, зберігання, розголошення, поширення інформації про обставини його приватного життя, кола особистого спілкування та іншого у будь-якому контексті та будь-якому змісті. Також не надає згоди на оприлюднення даної заяви, факту її надходження до редакції газети, її змісту, персональних даних та іншої інформації, яка міститься в заяві.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті Бизнес-Поинтер за адресою https://b-pointer.ru/ опублікована стаття під авторством ОСОБА_9 ОСОБА_10 , или Навязчивое хобби ОСОБА_2 .----

Наступного дня - ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці в мережі інтернет Миколаївської обласної газети Рідне прибужжя за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 розміщено статтю: ОСОБА_10 , или Навязчивое хобби ОСОБА_2 під авторством ОСОБА_9 .

При дослідженні судом вказаних статей встановлено, що вони є повністю ідентичними та однаковими за змістом дослівно.

У розділі Юрист проти юриста міститься наступне: Не будем утверждать, поскольку не знаем всех причин, по которым ОСОБА_6 решил уйти в декретный отпуск по уходу за малолетним ребенком, но произошло это в период, когда над ним сгустились тучи и он рисковал навсегда лишиться удобного директорского кресла.

Именно в этот декретный период и приютила ОСОБА_2 директор КП Орлык Анжеоа Валентиновна Щедрова. Ей нужен был юрист, и юрист нашелся. Но она даже в страшном сне не могла увидеть то, с чем столкнуласт в реальности .

У розділі Балкон по спрецпроекту вказано : ОСОБА_11 , как оказалось, умудрился многократно судиться не только с начальником Николаевского областного центра занятости ОСОБА_12 , государственной архитектурно-строительной инспекцией, но даже с первой семьей.

У бывшей супруги и своего собственного сына муж и папаша посредством фиктивных договоров дарения хотел умыкнуть себе совместно нажитое имущество- телевизор, холодильник, стиральную машину, компьютер. Но позорный и не достойный номер не удался- ОСОБА_13 суд отменил неправомерное решение Первомайского горрайонного суда и отказал ОСОБА_14 в его незаконном требовании.

Неудивительно, что после этого его родной сын не захотел носить отцовскую фамилию .

В статті міститься розділ Послесловие наступного змісту (мовою оригіналу) :

"Ясно только одно- ОСОБА_6 и его сожительница ОСОБА_7 ..

Скажем больше: при подготовке этого материала мы никоим образом не перешли черту между правом на личную жизнь и правом на получение общественно значимой информации. Безусловно, мы с уважением относимся к частной жизни каждого человека и не посягаем на ее устои. Но при этом не исключается право газетчиков проводить журналистское расследование, связанное с теми или иными социально значимыми событиями и фактами, поскольку общественные интересы всегда выше личных. В этом ключе мы не противоречим ни Этическому кодексу журналистов, ни требованиям Европейского суда по правам человека."

В кінці статті міститься наступне посилання: Источник: https://b-pointer.ru/prosudivshijsya-ili-navyazchivoe-xobbi-vadima-dudchenko/

Власником сайту за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4 є Приватне підприємство Редакція газети Рідне Прибужжя , що також визнано відповідачем.

Відповідно до ст. 11 Закону України Про інформацію інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Згідно ч. 2 ст. 21 Закону України Про інформацію конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до п. 5.6. постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації від 29.09.2016 р. № 10 законами до конфіденційної віднесено, зокрема: інформацію про національність особи, її освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адресу проживання, дату і місце народження (частина друга статті 11 Закону України Про інформацію ); інформацію про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, яка стала відома особі у зв`язку з виконанням нею професійних або службових обов`язків (стаття 40 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я ); відомості про місце проживання або місце перебування особи (частина восьма статті 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні ); первинні (персональні) та інші дані, отримані у процесі проведення перепису населення (частина перша статті 16 Закону України Про Всеукраїнський перепис населення ); відомості про особисте життя громадян, одержані із звернень громадян (стаття 10 Закону України Про звернення громадян ).

Статтею 270 ЦК України встановлено перелік особистих немайнових прав та зазначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи (далі Постанова) з огляду на положення статті 32 Конституції України, судам належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема, перелічених у статті 270 ЦК, порушених у зв`язку з поширенням про особу інформації, недоторканість якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо ця інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію. Встановивши при вирішенні таких спорів факт поширення інформації про приватне життя позивача, що відповідає дійсності та не порочить його гідність, честь чи ділову репутацію, а також факт відсутності згоди позивача на поширення цієї інформації, суд повинен захистити його право на таємницю приватного життя та може зобов`язати відповідача відшкодувати моральну шкоду.

В статті "Просудившийся" или Навязчивое хобби ОСОБА_2 " висвітлюються персональні дані ОСОБА_1 , ОСОБА_15 , прізвище, ім`я, висвітлюються дані приватного життя, а саме описані його взаємовідносини з ОСОБА_15 та відомості щодо дитини. Всі ці обставини є конфіденційною інформацією, стосуються особисто позивача та його приватного життя. Розкриття визначеної інформації шкодить в певній мірі немайновим (особистим) правам та порушує таємницю його особистого життя.

Право на приватність, тобто недоторканність приватного та сімейного життя, захищено нормами міжнародного права та національного законодавства на конституційному рівні.

Так, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Також, ст.17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

Окремі складові права на приватність конкретизуються в спеціальних статтях Конституції, в тому числі таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31); недопустимість втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; заборона збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (стаття 32).

Інформацією про особисте та сімейне життя особи є, зокрема, будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї. Така інформація про особу є конфіденційною.

Втручання в особисте та сімейне життя особи, яким за певних обставин є поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України від 29 січня 2012 року, справа №1-9/2012).

Подальшу деталізацію цих прав містить цивільне законодавство. Відповідно до ст. 291 ЦК України, ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ст. 301 ЦК України, фізична особа має право на особисте життя. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою.

Відповідно до статті 302 ЦК поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції, що передбачено частиною 1 статті 306 ЦК.

Відповідно до ст. 291 ЦК України, ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Таким чином під поняттям особисте життя розуміється поведінка фізичної особи поза межами виконання нею різноманітних суспільних обов`язків, тобто поведінка і діяльність людини у сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших стосунків, що звільнена від тягаря суспільних інтересів , спрямована на досягнення особистої мети та задоволення власних потреб.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що втручання в особисте та сімейне життя людини, недоторканість якого гарантована нормами міжнародного та національного законодавства, в тому числі шляхом поширення конфіденційної інформації про неї, є виправданим, якщо здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про захист персональних даних , згода суб`єкта персональних даних - це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.

В абз.5 п.3.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі №1-9/2012 від 20.01.2012р. за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України (далі - Рішення КСУ), зазначено, що Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, вважає, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

В абз.3 п.3.3. мотивувальної частини Рішення КСУ зазначено, що системний аналіз положень частин першої, другої статті 24, частини першої статті 32 Конституції України дає підстави Конституційному Суду України вважати, що реалізація права на недоторканність особистого і сімейного життя гарантується кожній особі незалежно від статі, політичних, майнових, соціальних, мовних чи інших ознак, а також статусу публічної особи, зокрема державного службовця, державного чи громадського діяча, який відіграє певну роль у політичній, економічній, соціальній, культурній або іншій сфері державного та суспільного життя.

Як вбачається із листа ОСОБА_1 від 20.11.2019 року, надісланого відповідачу, останній повідомляє, що не надає згоди на опрацювання його персональних даних у тому числі відомостей про особисте життя.

Таким чином, відповідачем було поширено конфіденційну інформацію про ОСОБА_1 , права на поширення цієї інформації відповідач не мав, так як не надано згоди на розкриття його персональних даних та обставин приватного життя, більш того, навіть завчасно попередив про відсутність такої згоди в письмовому вигляді. Такі дії призвели до порушення права на таємницю та недоторканість приватного життя позивача. Належним способом захисту прав є встановлення факту порушення права на таємницю приватного життя та вилучення такої інформації.

Посилання відповідача , що він не може нести відповідальність за поширення вказаної інформації, бо газета "Рідне ОСОБА_16 " не є першоджерелом, суд не може прийняти до уваги, оскільки інформація була поширена відповідачем , до іншої особи таких вимог позивач не заявляє, більш того, відсутність своєї згоди щодо збирання і поширення відносно нього персональної інформації позивач чітко висловив саме Редакції газети "Рідне Прибужжя".

Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 є публічною особою не заслуговує на увагу.

Відповідно до п. 7 Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації інших прав порівняно з іншими особами.

Термін публічна особа в українському законодавстві не встановлений, а натомість використовуються терміни службова особа , посадова особа , офіційна особа тощо.

Проте , на момент публікації позивач не займав посади державного службовця та інших даних суду не надано, на такі обставини відповідач посилався у відзиві, проте доказів того суду не надав і про витребування таких даних перед судом не клопотав.

Більш того, в будь-якому випадку поширена інформація, яку ОСОБА_1 просить вилучити, стосується виключно обставин приватного особистого життя позивача і жодним чином не пов`язана з його діяльністю на посаді директора Первомайського центру зайнятості, а за такого, не є такою, що оприлюднена з приводу того, як він виконував або виконує свої функції.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

Відповідно до пункту 15 Постанови юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку.

Згідно з пунктом 19 Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Положеннями ст. 62 Конституції України закріплено один із основоположних принципів - презумпція невинуватості, а також відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, праву кожної особи на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про іншу особу/осіб недостовірну інформацію.

Так, кожна особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до ч. 2ст. 16 ЦК України, серед іншого, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо.

Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (ч.2 ст.275 ЦК України).

В абзаці 1 п. 24 Постанови вказано про те, що задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.

Таким чином встановлено, що відповідачем були порушені особисті немайнові права позивача при розміщенні публікації, а тому з метою припинення порушення прав позивача вищевказані публікації підлягають видаленню. Разом з тим, такі відомості про ОСОБА_1 містяться не у всій публікації від 28.11.2019 року " ОСОБА_10 ", или навязчивое хобби ОСОБА_2 " , а лише в розділі Юрист против юриста , Балкон по спецпроекту , "Послесловие", а саме у першому та другому абзацах та у сьомому, восьмому, дев`ятому абзаці згадування про ОСОБА_2 , восьмому абзаці Послесловия , інший зміст статті , викладений до Розділу "Послесловие" та в інших абзацах останнього розділу не стосується прав та законних інтересів позивача, у розрізі заявлених позовних вимог, отже , враховуючи положення ч.1 ст. 4 ЦПК України ( кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи законних інтересів) вилученню підлягають саме вказані абзаци - в межах заявлених позовних вимог.

Позовні вимоги в частині принесення вибачення задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України,, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, коли ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частина 1 ст.34 Конституції України, гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Суд не вправі зобов`язувати відповідача приносити вибачення перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб захисту не передбачений ЦК України.

Вибачення є психологічне зусилля людини, спрямоване на загладження провини перед несправедливо скривдженою людиною. Викладене дає змогу запропонувати можливість застосування вибачення тільки в разі добровільного примирення чи укладення мирової угоди. При цьому вибачення розглядається як добровільна дія, спрямована на компенсацію моральних страждань і відновлення морального, психологічного стану потерпілого. Покладення обов`язку принести вибачення в примусовому порядку не матиме необхідного психологічного ефекту через відсутність доброї волі на ці дії.

Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної( немайнової) шкоди , визначає моральну шкоду як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб .

Стаття 23 ЦК України, передбачає відшкодування моральної шкоди, яка зокрема може полягати у приниженні честі та гідності, ділової репутації;у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, які особа зазнала в результаті протиправної поведінки щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Немайнова шкода є більш загальним поняттям, а моральна шкода та приниження честі та гідності-його різновиди.

При цьому, під час визначення розміру шкоди обов`язково суд дотримується принципів розумності і справедливості.

Згідно з ч.2п.5 Постанови, доведенню підлягають: наявність моральної шкоди; протиправність діяння; наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням заподіювача; наявність вини останнього в заподіянні шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати , чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями ( бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Викладене вище свідчить про достатність вилучення інформації, що буде відповідати принципу розумності та справедливості.

За такого, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір, сплачений при подачі позову, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 76, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства Редакція газети Рідне Прибужжя про захист немайнових прав - задовольнити частково.

Зобов`язати Приватне підприємство Редакція газети Рідне Прибужжя (код ЄДРПОУ 20877099) видалити з публікації від 28.11.2019 року, розміщеної на веб-сайті за адресою https://rp.mk.ua/ , " ОСОБА_10 ", или навязчивое хобби ОСОБА_2 " в розділі Юрист против юриста , Балкон по спецпроекту , "Послесловие" , а саме у першому та другому абзацах та у сьомому, восьмому, дев`ятому абзаці згадування про ОСОБА_2 , восьмому абзаці Послесловия , як такі, що порушують особисті немайнові права ОСОБА_1 .

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства Редакція газети Рідне Прибужжя на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 384 грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 07 грудня 2020 року

Суддя Н.П. Черенкова