ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" листопада 2020 р. м. Київ Справа № 911/1935/20
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.
за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайн Фреш» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айватрейд» простягнення 576 330,15 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з`явився;
від відповідача: не з`явився;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайн Фреш» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айватрейд» про стягнення 576 330,15 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем, як покупцем, умов договору поставки № 6 від 27.11.2019 в частині здійснення оплати за наданий товар. Враховуючи наявну заборгованість відповідача позивачем подано зазначену позовну заяву про стягнення з останнього 527 397,04 грн. основного боргу та 48 933,11 грн. пені.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1935/19 від 13.07.2020 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайн Фреш» залишено без руху.
27.07.2020 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 13.07.2020.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.07.2020 відкрито провадження по справі № 911/1918/19. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.09.2020. При визначенні дати судового засідання, судом враховано те, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 03.08.2020 по 25.08.2020 включно буде перебувати у щорічній відпустці.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.07.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Героїв Небесної Сотні, б. 32, оф. 5.
Однак, зазначене поштове відправлення було повернуто поштовою установою до господарського суду із поміткою працівника поштового відділення «за закінченням терміну зберігання » .
У разі, якщо направлений лист не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, його слід вважати належним чином врученим адресату.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 904/3145/18.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у повідомленні про вручення відмітки про повернення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» ).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 30.07.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).
10.09.2020 в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали про відкриття провадження у справі не виконав, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 10.09.2020 представником позивача надано оригінали документів по справі (для огляду).
В судовому засіданні 10.09.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 01.10.2020, яка занесена до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату судового засідання, 14.09.2020 судом складено та направлено на офіційне місцезнаходження відповідача ухвалу-повідомлення.
Однак, зазначене поштове відправлення було повернуто поштовою установою до господарського суду із поміткою працівника поштового відділення «за терміном зберігання» .
01.10.2020 в судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 01.10.2020 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження та відкласти підготовче судове засідання на 21.10.2020, що занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення сторін про дату судового засідання, 05.10.2020 судом складено та направлено ухвалу-повідомлення на офіційні місцезнаходження сторін. Крім того, 12.10.2020 старшим секретарем здійснено телефонограму відповідачу, яку останнім не прийнято.
21.10.2020 в судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача втретє в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 21.10.2020 судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження по справі та призначення розгляду справи по суті на 19.11.2020, яка занесена до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату судового засідання, 22.10.2020 судом складено та направлено на офіційне місцезнаходження відповідача ухвалу-повідомлення.
19.11.2020 в судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Наразі, суд наголошує, що представник відповідача, в судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, позовних вимог не оспорив, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право» , Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, проте, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 19.11.2020 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
ВСТАНОВИВ:
27.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайн Фреш» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Айватрейд» (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 6 (далі - договір). Пунктами 1.1 та 1.2 зазначеного правочину сторони узгодили, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується приймати та оплачувати товар в кількості, асортименті та за ціною, визначеною відповідно до замовлень покупця та згідно видаткових накладних. Покупець зобов`язується приймати замовлений товар згідно цього договору та оплачувати його вартість, в строки та на умовах, згідно цього договору.
Товар за цим договором поставляється в замовленій кількості та асортименті згідно з видатковою накладною та/або специфікацією, співвідношення (асортимент) одиниці виміру товару, ціна одиниці виміру та загальна вартість партії товару визначається сторонами їх підписами у видатковій накладній та/або специфікації та є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.5 договору).
Відповідно до п. п. 2.1 - 2.2 договору, вартість кожної одиниці товару та загальна вартість кожної партії товару, яка поставляється за цим договором, визначається у видатковій накладній та/або специфікації. Загальна вартість товару за цим договором, становить сумарну вартість товару, поставленого протягом дії цього договору, згідно з видатковими накладними та/або специфікаціями.
Згідно із пунктом 3.1 та підпунктами 3.2.1 -3.2.4 пункту 3.2 договору, постачальник поставляє товар покупцю на умовах ЕХW (склад продавця) або за домовленістю сторін СРТ склад покупця), якщо інше не узгоджено сторонами щодо поставки конкретної партії товару. Вивіз товару здійснюється транспортом покупця. За згодою сторін можлива доставка товару транспортом постачальника. При поставці товару транспортом постачальника, покупець компенсує всі затрати постачальника на доставку. За згодою сторін вартість доставки товару може бути включена до вартості товару.
Приймання-передача конкретної партії товару по кількості здійснюється в момент отримання покупцем. Факт приймання-передачі товару по кількості підтверджується видатковою накладною, яка підписується сторонами. Право власності на конкретну партію товару, що поставляється за умовами цього договору переходить від постачальника до покупця з моменту підписання видаткової накладної. Датою поставки товару є дата отримання товару покупцем, що підтверджується підписанням видаткової накладної.
Судом встановлено, що позивачем, за період дії договору, було поставлено відповідачу товар на загальну суму 742 397,04 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних та товарно-транспортних накладних. Зазначені видаткові накладні та ТТН з боку відповідача підписано без будь-яких зауважень та заперечень.
Згідно з п. п. 4.1- 4.3 договору, розрахунки за цим договором здійснюються у національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 21 (двадцать один) календарних днів з дати відвантаження товару. За домовленістю сторін може встановлюватися передоплата (авансування) у розмірі, встановленому сторонами окремо. Датою оплати товару вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару на суму 215 000,00 грн.
Згідно з п. 8.1 та 8.2 договору, цей договір вважається укладений і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього договору, і діє до « 31" грудня 2020 року.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 6 від 27.11.2019, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договорами належним чином, поставивши відповідачеві товар по договору на загальну суму 742 397,04 грн., що підтверджується видатковими накладними та ТТН, копії яких наявні у матеріалах справи. Зазначені видаткові накладні та ТТН з боку відповідача підписано без будь-яких зауважень та заперечень.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено у п. 4.1 договору, що розрахунки за цим договором здійснюються у національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 21 (двадцать один) календарних днів з дати відвантаження товару.
Враховуючи дати видаткових накладних та строки, встановлені сторонами для здійснення оплати, господарський суд встановив, що строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, є таким, що настав.
Судом встановлено, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару на суму 215 000,00 грн., у зв`язку із чим, товар на загальну суму 527 397,04 грн. є неоплаченим. Протилежного не доведено, доказів повної оплати до суду не подано.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 527 397,04 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 5.2 договору, за прострочення виконання своїх зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми простроченого зобов`язання.
Позивач за прострочення строків оплати за договором поставки, керуючись п. 5.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 48 933,11 грн.
При дослідженні розрахунку, наданого позивачем, судом встановлено, що при здійсненні нарахуванні пені за видатковою накладною № 12856 від 09.12.2019, позивачем визначено період нарахування пені з 30.01.20 по 03.07.2020.
Разом із тим, господарський суд не може погодитись із зазначеним розрахунком, з огляду на те, що відповідно до п. 2.5 ч. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Крім того, за приписами ст.253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Одночасно, позивачем також не враховано, що день виконання зобов`язання не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені. Аналогічна правова позиція вбачається зі змісту п.1.9 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань .
Отже, здійснивши власний перерахунок пені, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, здійснених поставок, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, здійснених оплат та дат прострочення, обмеживши нарахування 6-ти місячним строком, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 48 366,80 грн.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 8 636,46 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Айватрейд» (місцезнаходження: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Героїв Небесної Сотні, б. 32, оф. 5; код ЄДРПОУ 40315552) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайн Фреш» (місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, оф. 253; код ЄДРПОУ 39692519) 527 397,04 грн. основного боргу, 48 366,80 грн. пені та 8 636,46 грн. судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2020.
Суддя Л.В. Сокуренко
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 19.11.2020 |
Оприлюднено | 10.12.2020 |
Номер документу | 93398429 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Сокуренко Л.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні