Рішення

від 25.11.2020 по справі 911/2781/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2020 р. м. Київ Справа № 911/2781/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Комунального підприємства «Вишнівськтеплоенерго» Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області» до Залізничного житлово-будівельного кооперативу «Жуляни-7» простягнення 75 670,99 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Вишнівськтеплоенерго» Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Залізничного житлово-будівельного кооперативу «Жуляни-7» про стягнення 75 670,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором № 218 від 15.10.2008 про постачання теплової енергії. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 63 369,00 грн. основного боргу, 10 653,37 грн. нарахованої пені, 506,95 грн. інфляційних втрат та 1 141,67 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 28.09.2020 було відкрито провадження у справі № 911/2781/20. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, у зв`язку з чим судове засідання призначено на 22.10.2020; надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.09.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Першотравнева, 20.

Зазначене поштове відправлення було повернуто поштовою установою до господарського суду із поміткою працівника поштового відділення «адресат відмовився» .

У разі, якщо направлений лист не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, його слід вважати належним чином врученим адресату.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 904/3145/18.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у повідомленні відмітки про повернення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 28.09.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

22.10.2020 в судове засідання з`явився представник позивача та надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позов задовольнити повністю. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 22.10.2020 судом вирішено відкласти судове засідання на 25.11.2020.

З метою повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 23.10.2020.

Зазначене поштове відправлення було повернуто поштовою установою до господарського суду із поміткою працівника поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» .

25.11.2020 в судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Наразі, господарський суд зазначає, що представник відповідача, в судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, позовних вимог не оспорив, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право» , Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що провадження у справі № 911/2781 було відкрито 28.09.2020 та те, що двохмісячний строк розгляду спору спливає 27.11.2020, у судовому засіданні 25.11.2020 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

15.10.2008 між Комунальним підприємством «Вишнівськтеплоенерго» Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області» (далі - теплопостачальна організація, позивач) та Залізничним житлово-будівельним кооперативом «Жуляни-7» (далі - споживач, відповідач) був укладений договір № 218 про постачання теплової енергії (далі - договір). Пунктом 1 зазначеного правочину встановлено, що за цим договором теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію у вигляді перегрітої води в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору, теплова енергія постачається споживачу у вигляді перегрітої води згідно температурного графіка 130-70 градусів С на такі потреби: на опалення в період опалювального сезону; на гаряче водопостачання протягом року (підігрів води).

Згідно з п. 5.1 договору, облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку: опалення, гаряче водопостачання (підігрів води); розрахунковим способом: опалення, гаряче водопостачання (підігрів води)(підкреслити потрібне).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, на виконання умов договору, за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 472 563,47 грн. (копії актів надання послуг долучено до матеріалів справи).

Одночасно, в матеріалах справи наявна копія акту перевірки взаємних розрахунків від 31.10.2019, відповідно до якого, станом на 31.10.2019 за відповідачем обліковувалась заборгованість у сумі 13 000,00 грн. Зазначений акт з боку відповідача підписано та скріплено печаткою підприємства без будь-яких зауважень та заперечень.

Також, позивачем оформлено рахунки за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року включно, копії яких наявні у матеріалах справи.

Відповідно до п. п. 6.1 - 6.4 договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться за тарифами затвердженими Виконкомом м. Вишневе. При зміні тарифів за теплову енергію нові тарифі обов`язкові для сторін по договору з моменту їх введення. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата за теплову енергію проводиться грошовими коштами в такому порядку: перша оплата в розмірі 50% від вартості запланованих місячних, об`ємів, проводиться не пізніше ніж за 5 (п`ять) банківських днів від початку місяця поставки теплової енергії; остаточний розрахунок проводиться на підставі виставлених рахунків споживання теплової енергії за звітній місяць до 10 числа місяця наступного за звітним.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленої теплової енергії на суму 409 194,47 грн.

Умовами п. п. 10.1 та 10.4 договору встановлено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 14 жовтня 2009 року. Договір вважається щорічно поновленим, якщо за місяць до закінчення його дії не надійде заява від однієї із сторін про розірвання договору, чи його перегляд.

В подальшому, між сторонами досягнуто згоди, щодо внесення змін до основного договору, які закріплені у додаткових угодах № № 1- 3, копії яких долучені до матеріалів справи.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 218 про постачання та споживання теплової енергії від 15.10.2008 разом із додатковими угодами № 1- № 3 до нього, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчнх документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ст. 20 Закону України Про теплопостачання , тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач, на виконання умов договору, за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року включно поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 472 563,47 грн. (копії актів надання послуг долучено до матеріалів справи).

Також, позивачем оформлено рахунки за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року включно, копії наявні у матеріалах справи.

При цьому, судом враховано, що в матеріалах справи наявна копія акту перевірки взаємних розрахунків від 31.10.2019, відповідно до якого, станом на 31.10.2019 за відповідачем обліковувалась заборгованість у сумі 13 000,00 грн. Зазначений акт з боку відповідача підписано та скріплено печаткою підприємства без будь-яких зауважень та заперечень.

Враховуючи відсутність будь-яких зауважень з боку відповідача щодо об`єму поставленої теплової енергії, господарський суд встановив, що акти наданих послуг є погодженим, а теплова енергія, поставлена позивачем відповідачу є прийнятою та спожитою.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з п. 6.4 договору, остаточний розрахунок проводиться на підставі виставлених рахунків споживання теплової енергії за звітній місяць до 10 числа місяця наступного за звітним.

Одночасно, частинами 6 та 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, господарський суд зазначає, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Судом встановлено, що відповідачем, свої зобов`язання щодо здійснення оплати за поставлену теплову енергію, в повному обсязі та строки не виконано, грошових коштів у сумі 63 369,00 грн. не сплачено. Протилежного відповідачем суду не доведено, доказів оплати всієї суми заборгованості не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 63 369,00 грн.

Також, позивач за прострочення строків сплати коштів за договором поставки, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 10 653,37 грн., посилаючись на п. 7.2 договору.

Щодо заявленої вимоги, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7.2 договору, межа відповідальності споживача та теплопостачальної організації за стан та обслуговування теплових мереж і тепловикористовуючого обладнання визначається їх балансовою належністю та не може бути змінена в односторонньому порядку.

В той же час, відповідно до п. 7.1 зазначеного договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором, винна сторона відшкодовує завдані збитки без зарахування неустойки. Відшкодування збитків та сплата неустойки не звільняє від виконання зобов`язань крім випадку письмової відмови сторони.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (аб. 3 п. 2.1 постанови пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Отже, дослідивши зміст п. 7.1 та п. 7.2 договору, суд наголошує, що останніми не визначено чітке право постачальної організації на здійснення нарахування пені. Так само, сторонами, в укладеному правочині, не визначено розмір, базу та період нарахування пені за грошовими зобов`язання.

Протилежного суду не доведено, доказів зміни умов договору, в частині покладання на споживача відповідальності у вигляді пені, із зазначенням розміру, бази та періоду нарахування пені за грошовими зобов`язання, як-то додаткових угод, до суду не представлено.

Враховуючи вищенаведене, вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 10 653,37 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати 3% річних в сумі 1 141,67 грн. та інфляційні втрати в сумі 506,95 грн.

Щодо вимоги про нарахування інфляційних втрат, господарський суд зазначає, що при дослідженні розрахунку позивача, судом встановлено, що останній не містить сум заборгованості, а також, періодів нарахування інфляційного збільшення, що позбавляє суд можливості здійснити перевірку наданого позивачем розрахунку. Враховуючи вищенаведене, господарський суд відмовляє позивачу в зазначеній частині.

В свою чергу, щодо нарахування 3 % річних, господарський суд зазначає, що позивачем не вірно визначено початок прострочення грошового зобов`язання з оплати за поставлену теплову енергію у квітні 2020 року, з огляду на наступне.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст. 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оскільки 10.05.2020 був вихідним днем, тому прострочення відповідача почалось не з 11.05.2020, як визначає позивач, а з 12.05.2020.

Здійснивши перерахунок 3 % річних, в межах періоду розрахунку позивача, з урахуванням дат прострочення платежів, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 1 092,97 грн.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 790,63 грн.

Відповдно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Залізничного житлово-будівельного кооперативу «Жуляни-7» (місцезнаходження: 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Першотравнева, 20; код ЄДРПОУ 22209278) на користь Комунального підприємства «Вишнівськтеплоенерго» Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області» (місцезнаходження: 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, 11; адреса для листування: 08160, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Гатне, вул. Лісова, буд. 3; КОД ЄДРПОУ19417197 ) 63 369,00 грн. основного боргу, 1092,97 грн. 3% річних, 1 790,63 грн. судового збору та 8 518,72 грн. адвокатських витрат.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.2 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його підписання.

Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко