Рішення

від 30.11.2020 по справі 916/2771/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" листопада 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2771/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.

при секретарі судового засідання: Пелехатій А.О.

за участю представників:

від позивача: Шевцов А.В. (на підставі ордеру);

від відповідача : не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Вільямс» (65104, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд.68/1);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Старпицца» (65104, м. Одеса, вул. Академіка Глушко, буд.17)

про стягнення 49587,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 25.09.2020 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Вільямс» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою вх. ГСОО №2870/20 до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Старпицца» , в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором оренди б/н від 09.09.2019 року у розмірі 49 587, 94 грн, яка складається з тіла заборгованості за зобов`язанням у розмірі 26750 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов`язання у розмірі 22336,25 грн, втрат від інфляції у розмірі 132, 52 грн та 3% річних за користування коштами у розмірі 366, 17 грн, судовий збір у розмірі 2102 грн та судові витрати у вигляді витрат на професійну допомогу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо сплати заборгованості за договором оренди від 09.09.2019 року, яка була погоджена сторонами при підписанні угоди про розірвання договору оренди від 09.09.2019 року, що була укладена 02.04.2020 року.

Ухвалою суду від 29.09.2020 року за даним позовом відкрито провадження у справі №916/2771/20 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судового засідання для розгляду справи по суті на "21" жовтня 2020 р. о 17:00 год.

Ухвалою суду від 22.10.2020 року судом було відкладено розгляд справи по суті на 09.11.2020 року о 12:00 год.

09.11.2020 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю „Вільямс» надійшло клопотання (вх.№ГСОО 29937/20) про долучення до матеріалів справи поштового повідомлення про вручення відповідачу копії позовної заяви з додатками.

У судовому засіданні від 04.11.2020 року оскільки спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд у протокольній формі оголосив перерву для розгляду справи по суті на 30 листопада 2020 року о 12:30.

25.11.2020 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю „Вільямс» надійшло клопотання (вх.№ГСОО 31622/20) про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу.

У судовому засіданні від 30.11.2020 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити та відшкодувати позивачу понесені ним витрати на професійну правову допомогу.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Старпицца» про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал суду на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у судові засідання не з`являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до частин 4, 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Водночас, ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Із змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Приймаючи до уваги, що судове відправлення було повернуто поштою із відміткою у довідці поштової установи «Адресат відсутній за вказаною адресою» , суд вважає за можливе, відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 30.11.2020 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 07.12.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно до ч.ч.1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено матеріалами справи, 09.09.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Вільямс (надалі - орендодавець ), Товариством з обмеженою відповідальністю Бізнес-Центр Маршал (надалі- постачальник ) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма СТАРПИЦЦА ( орендар ) було укладено Договір оренди б/н від 09.09.2019 (надалі - договір ), за яким ТОВ Вільямс , відповідно до п.1.1 якого орендодавець здав, а орендар прийняв в орендне користування частину нежитлового приміщення на першому поверсі будинку, розташованого в м. Одесі по вулиці Академіка Вільямса, 68/1, площею 180 кв.м., іменоване надалі "приміщення".

Згідно п.1.2 Договору, зазначене приміщення здається орендарю згідно Акту прийому-передачі.

Термін орендного користування встановлюється 35 місяців починаючи з дати підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення (п.1.5 Договору).

У п. 3.1 Договору сторони погодили, що загальна орендна плата за цим Договором визначена за календарний місяць і складає 7000,00 гривень без ПДВ. Кожен квартал орендна плата корегується у відповідності до індексу інфляції за попередні три місяці.

Відповідно до п.3.2 Договору, зміна розміру орендної плати здійснюється шляхом підписання додаткової угоди. У разі незгоди орендаря з зміною орендної плати і відмови від підписання додаткової угоди, дія цього договору підлягає припиненню через 1 місяць з моменту письмового повідомлення про зміну розміру орендної плати.

Орендну плату за поточний місяць орендар зобов`язаний вносити на банківський рахунок, вказаний орендодавцем, не пізніше 5-ти днів з моменту отримання орендарем письмового рахунки на оплату, який виставляється орендодавцем Орендна плата є платежем, не залежним від результатів господарювання орендаря. Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату навіть у випадках вимушеного простою своєї господарської діяльності, за винятком випадків, коли такий простій викликаний навмисними діями Орендодавця (п. 3.3, 3.4 Договору).

За умовами п. 3.5. Договору визначено, що крім орендної плати, орендар на підставі письмового рахунку відшкодовує постачальнику комунальних послуг щомісяця фактично понесені ним витрати, а саме: за користування водою і каналізацією, згідно з показаннями водоміра, встановленого на введенні в приміщення, і діючих тарифів організації постачальника води, або на підставі окремо укладеного договору з постачальником води; за користування електроенергією, згідно з показаннями електролічильника, встановленого на введенні в приміщення, і діючих тарифів організації постачальника електроенергії, або на підставі окремо укладеного договору з постачальником електроенергії; за користування опаленням, згідно з показаннями газового лічильника за тарифами постачальника газу помноженого на коефіцієнт 0,107 (відношення площі приміщення до опалювальної площі будівлі); вартість гостьового паркування з боку проїжджої частини, з розрахунку: 2 (два) машино місця; 1/5 частину витрат на розміщення реклами на стелі, освітлення, обслуговування рекламної конструкції і підтримка її в безпечному стані. Вартість ремонтних робіт по попередньому погодженню; орендар зобов`язаний відшкодувати постачальнику комунальних послуг фактично понесені ним витрати не пізніше 30 числа місяця, в якому ці витрати поніс постачальник комунальних послуг, згідно виставленого рахунку.

Згідно з п. 4.3.2 Договору, орендар зобов`язується своєчасно оплачувати орендодавцю орендну плату в порядку, передбаченому розділом 3 цього Договору.

У п. 5.2 Договору сторони погодили, що у разі несвоєчасного внесення орендної плати або внесення її не в повному обсязі орендар сплачує орендодавцю пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,5 % від суми заборгованості.

У відповідності до п. 5.3. Договору, у разі несвоєчасного відшкодування комунальних послуг або відшкодування їх не в повному обсязі орендар сплачує постачальнику комунальних послуг пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,5% від суми заборгованості.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 35 місяців з дати передачі приміщення за актом прийому-передачі. (п.7.1Договору).

В додатку №1 до Договору оренди, сторони узгодили план розміщення орендованого приміщення.

Згідно акту прийому-передачі приміщення, що є додатком №2 до Договору, ТОВ Вільямс та ТОВ Бізнес-центр Маршал передали, а ТОВ СТАРПИЦЦА прийняло в срочне орендне користування приміщення на першому поверсі нежитлової будівлі по вул. Ак.Вільямса, 68/1 площею 180 кв.м.

В наступному, 01.01.2020 року між ТОВ Вільямс , ТОВ Бізнес-центр Маршал та ТОВ СТАРПИЦЦА було укладено угоду про внесення змін до Договору оренди від 12.09.2019 року, відповідно до якої сторонами було змінено п.1.1 Договору, зокрема зазначено, що орендодавець здав, а орендар прийняв в орендне користування частину нежитлового приміщення на першому поверсі будинку, розташованого в м. Одесі по вулиці Академіка Вільямса. 68/1, площею 120 кв.м., іменоване надалі "приміщення". Також сторонами були внесені зміни до п.3.1 Договору, за яким загальна орендна плата за цим Договором визначена за календарний місяць і складає 5100,00 гривень без ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. (ст. 654 Цивільного кодексу України).

02.04.2020 року між ТОВ Вільямс , ТОВ Бізнес-Центр Маршал та ТОВ СТАРПИЦЦА було укладено Угоду про розірвання Договору оренди від 09.09.2019 року (надалі - Угода), відповідно до п.1 якого, сторони домовились за взаємною згодою розірвати діючий між ними Договір оренди від 09.09.2019 року з 01.05.2020 року.

При цьому у п. 2 Угоди, сторони узгодили, що на момент підписання цієї Угоди сума заборгованості перед орендодавцем за договором становить 26 750 грн. та визначили строки ліквідації заборгованості за Договором, а саме: 6750 грн. - до 01.06.2020 року, 10 000 грн. - до 01.07.2020 року, 10000 грн. - до 01.08.2020 року.

Згідно до п. 3 Угоди, сторони домовились підписати акт прийому-передачі приміщення до 08.05.2020 року.

Ця Угода набирає чинності з 01 травня 2020 року, пункти 2 та 3 продовжують діяти до виконання Сторонами своїх зобов`язань, складена у трьох оригінальних примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із Сторін. (п.4 Угоди).

Однак, як зазначає позивач, в порушення умов Договору оренди від 09.09.2019 року та Угоди про розірвання Договору оренди від 09.09.2019 року, яку укладено 02.04.2020 року, відповідач не сплатив узгоджену сторонами заборгованість, у зв`язку з чим, станом на момент звернення з даним позовом, у відповідача перед позивачем існує прострочене грошове зобов`язання у розмірі 26 750 грн., на яке позивачем нараховано 22 336, 25 грн. пені, 132, 52 грн. - інфляційних втрат та 366, 17 грн. - 3% річних.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, згідно наданого позивачем розрахунку, у погоджені угодою про розірвання договору строки відповідач не сплатив заборгованість за договором.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Між тим відповідачем, в порушення вимог положень ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, не надано доказів сплати у визначені Угодою строки на користь позивача суми заборгованості за договором у розмірі 26750 грн.

Більш того, з огляду на підписання відповідачем угоди про розірвання договору оренди від 09.09.2019 року, суд зазначає, що відповідач був обізнаний про наявність у нього заборгованості у розмірі 26750 грн.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю „Старпицца» у встановлений договором строк не здійснило сплату заборгованості у відповідності до умов угоди про розірвання договору оренди від 09.09.2019 року, в зв`язку з чим, вимоги позивача про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 26750 грн. є цілком обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 366, 17 грн., встановив, що позивач допустив помилки при здійсненні відповідного розрахунку, а саме невірно визначив правомірний період з якого мають нараховуватись відсотки річні, оскільки угодою про розірвання договору оренди від 09.09.2019 року, укладеною 02.04.2020 року, встановлені строки по ліквідації заборгованості, а саме 6750 грн до 01.06.2020 року, а відтак останній день сплати відповідачем вказаної суми - 31.05.2020 року; 10000 грн до 01.07.2020 року, отже останній день сплати - 30.06.2020 року, 10 000 грн. - до 01.08.2020 року, отже останній день сплати - 31.07.2020 року, в зв`язку з чим суд здійснив власний розрахунок 3% річних та встановив, що їх розмір становить 173, 17 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 6750 01.06.2020 - 21.09.2020 113 3 % 62.52 10000 01.07.2020 - 21.09.2020 83 3 % 68.03 10000 01.08.2020 - 21.09.2020 50 3 % 42.62 Таким чином, загальна сума 3 % річних, що підлягає стягненню складає 173, 17 грн.

Стосовно інфляційних нарахувань, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, суд вказує, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Саме такі рекомендації судам щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладені у розділі 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".

Під час здійснення перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом виявлено його помилковість, що полягає у невірно обраному періоді здійснення такого нарахування, та за допомогою системи "Ліга-Закон" зроблено власний розрахунок, яким встановлено, що у визначені періоди заборгованості мала місце дефляція, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача 132, 52 грн. інфляційних витрат не підлягає задоволенню.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 01.06.2020 - 21.09.2020 6750 0.994 -40.53 6709.47

01.07.2020 - 21.09.2020 10000 0.992 -79.88 9920.12 01.08.2020 - 21.09.2020 10000 0.998 -20.00 9980.00

Щодо заявленої до стягнення пені у розмірі слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2, ч.3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

З огляду на наведені положення законодавства строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань за договором, зокрема, в частині оплати заборгованості за договором оренди.

При цьому, господарський суд зауважує, що позивач звернувся з позовом про стягнення зааборгованості, розмір якої визначений у вищевказаній Угоді про розірвання договору оренди, між тим ні в цій Угоді, ні в позовній заяві не зазначено з чого складається заборгованість у розмірі 26750 грн та за які місяці вона виникла.

Отже, в зв`язку з недоведенням позивачем терміну прострочення відповідачем внесення орендної плати та відшкодування комунальних послуг, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 22 336, 25 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували сплату заборгованості за договором оренди та не спростовано обставин, зазначених позивачем в межах розгляду справу.

При цьому, суд зауважує, що розірвання договору оренди не звільняє Товариство з обмеженою відповідальністю „Старпицца» від виконання зобов`язань по сплаті заборгованості за Договором у розмірі 26 750 грн.

При наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Вільямс» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Старпицца» заборгованості по орендній платі у розмірі 26 750 грн. та 3% річних у розмірі 173, 17 грн.

Стосовно вимог щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правову допомогу у розмірі 4000 грн, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із матеріалами справи, 18.09.2020 року між позивачем (клієнт) та адвокатським бюро Павлишин та партнери (адвокат) був укладений договір про надання професійної правничої допомоги №2/18-09/20 (Договір), за умовами якого адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу, а саме вчинити від імені та за рахунок клієнта певні юридичні дії або надати клієнту за його дорученням інші послуги юридичного характеру, що зазначені нижче та які разом і незалежно від їх змісту іменуються в тексті договору послугами2 або дорученням , а клієнт зобов`язується сплатити за них відповідну плату.

Відповідно до п. 1.2 Договору, за цим договором клієнту надаються на території України наступні послуги та виконуються наступні доручення клієнта, що відповідають галузям права, в яких спеціалізується адвокат, зокрема але не виключно надання професійної правничої допомоги та представлення інтересів клієнта у судах будь-якої інстанції при розгляді справ про стягнення з ТОВ СТАРПИЦЦА заборгованості.

18.09.2020 року між ТОВ Вільямс та адвокатським бюро Павлишин та партнери було укладено додаткову угоду №1 до Договору, згідно п. 1.1 якої клієнт оплачує надані адвокатом послуги в гривнях відповідно до ставки погодинної оплати роботи адвоката.

Відповідно до п. 1.2.1 вартість однієї години роботи адвоката становить 1000 грн. та визначається у еквіваленті ЄВРО згідно котируванням між банківського валютного ринку України на узгоджену сторонами дату або в робочий день, що передує даті укладання Договору (Додаткової угоди). Для цілей цього пункту курс євро до гривні розуміється сторонами як середній курс продажу євро за гривню.

Згідно із актом здачі-прийняття наданих послуг №2 від 24.11.2020 року до договору про надання правничої допомоги від №2/18-09/20 від 18.09.2020 загальна сума послуг з надання правничої допомоги становить 4000 грн. У зазначеному акті наведено детальний опис наданих послуг.

На підставі виставленого адвокатським бюро рахунком-фактури №2 від 24.11.2020 року, за надані послуги правничої допомоги позивачем було перераховано останньому 4000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №25 від 24.11.2020 року та випискою по рахунку адвокатського бюро від 24.11.2020 року.

Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №916/2771/20 та заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову (4000 грн), є співмірною.

У відповідності до ч.5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки відповідачем не заявлені заперечення щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу, а також оскільки позовні вимоги задоволені частково, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу адвокат пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 2171, 60 грн.

Таким чином, з огляду на часткове задоволення позову, розподіл судових витрат підлягає відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам, а саме 1141,18 грн судового збору та витрат на правову допомогу в розмірі 2171, 60 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Старпицца» (65104, м. Одеса, вул. Академіка Глушко, буд.17, код ЄДРПОУ 36109832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Вільямс» (65104, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 68/1, код ЄДРПОУ 38016656) заборгованість за договором оренди від 09.09.2019 року у розмірі 26 750 /двадцять шість сімсот п`ятдесят/ грн, 173 /сто сімдесят три/ грн. 17 коп. 3% річних та 1141/одна тисяча сорок одна/ грн. 18 коп. судового збору та 2171 /дві тисячі сто сімдесят одна/ грн. 60 коп. - витрат на професійну допомогу.

3.В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07 грудня 2020 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська