Рішення

від 07.12.2020 по справі 560/4362/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

Справа № 560/4362/20

РІШЕННЯ

іменем України

07 грудня 2020 рокум. Хмельницький Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши в письмовому проваджені адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення 37-ї сесії 7-го скликання Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 13.07.2020, яким відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 15.04.2020 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області;

- зобов`язати Капустинську сільську раду Старокостянтинівського району Хмельницької області надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області на підставі клопотання від 15.04.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним було подано до Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області. Вважає, що відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки відповідно до ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується.

Ухвалою суду від 14.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому заперечував проти позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач входить у склад земель колективної власності, належить колективному сільськогосподарському підприємству 1 Травня відповідно до Державного акту про право колективної власності на землю серії ХМ № 031 від 28 грудня 1995 року загальною площею 1131,3 га у відповідності плану для ведення сільськогосподарського товарного виробництва. Право розпорядження землями колективної власності належить членам КСП, особам, між якими розпайовані землі сільськогосподарського призначення пайовикам, спадкоємці права на пай, громадяни, які набули право на земельну частку (пай). Просить відмовити у позові повністю.

24.09.2020 до суду надійшла від представника позивача відповідь на відзив, у якій позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 15.04.2020 звернувся до Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.

До заяви додав графічний матеріал, на якому було зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Капустинська сільська рада Старокостянтинівського району Хмельницької області направила позивачу лист № 139 від 15.07.2020, в якому зазначила, що заява ОСОБА_1 щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області розглянута на 37-й сесії 7-го скликання Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області 13.07.2020 та прийнято рішення про відмову у її задоволенні, оскільки вказана земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності (громадські пасовища) та позивачем надано на розгляд сесії дві заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель комунальної власності орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства на дві різні ділянки, однак приватизація надається один раз на один вид використання за цільовим призначенням.

Не погоджуючись із вказаними діями позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовано Земельним кодексом України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.1 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно до абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

У листі (рішенні) відповідача №139 від 15.07.2020 відповідач не зазначив підставу, визначену ЗК України, для відмови у наданні відповідного дозволу.

Суд встановив, що позивач подав до відповідача належним чином оформлену заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проте, відповідач заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на розгляд на засіданні сільської ради не виніс та рішення відносно заяви не прийняв.

Пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини 13 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян. Частиною 5 статті 46 вищевказаного Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

В силу частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення сесії сільської ради про розгляд заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не приймалось.

Отже, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або відмову у наданні такого дозволу орган місцевого самоврядування приймає виключно на пленарних засіданнях відповідної ради, що визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", а тому суд вважає, що сільська рада порушила порядок розгляду заяви, оскільки така заява не розглядалася на пленарному засіданні сесії і не має відповідного рішення по суті заяви позивача.

Згідно статті 7 Закону України "Про звернення громадян" якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

У Рішенні від 20.10.2011 у справі "Rysovskyy v. Ukraine" Суд Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ("Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", "Moskal v. Poland"). На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Lelas v. Croatia" і "Toscuta and Others v. Romania") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (Oneryildiz v. Turkey", та "Beyeler v. Italy").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Lelas v. Croatia").

Аналізуючи положення наведених актів законодавства, суд приходить до висновку, що вирішення заяви позивача повинно було відбуватись в порядку визначеному Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", тобто на пленарному засіданні Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області із прийняттям відповідного рішення, оскільки саме такий спосіб прийняття рішення передбачений законодавством.

Суд встановив, що відповідач не розглянув звернення позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в строк та в порядку, встановленому нормами ЗК України у місячний строк та не прийняла відповідного рішення.

Суд звертає увагу відповідача, що у даному випадку рішення на пленарному засіданні Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області за заявою позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмова у його наданні Капустинською сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області не приймалось.

Суд звертає увагу сторін на те, що вищезазначені положення норм Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язують прийняти рішення, а також визначають підстави, з яких таке рішення, може бути прийняте.

Однак, в даному випадку вимоги Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідачем дотримано не було.

А тому, найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльності Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, що полягає у не прийнятті рішення відповідно до вимог Земельного кодексу України за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача повторно.

При цьому, суд зазначає, що надання суб`єктом владних повноважень відмови з аналогічних підстав, що перевірялися у межах розгляду даної судової справи, буде вважатися неналежним виконанням судового рішення та нестиме негативні наслідки, передбачені чинним законодавством України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Відповідно до п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання повторно розглянути заяву позивача.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області щодо неприйняття рішення про надання чи відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зобов`язати Капустинську сільську раду Старокостянтинівського району Хмельницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 по суті, та прийняти рішення про надання чи відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Капустинська сільська рада Старокостянтинівського району Хмельницької області (вул. Центральна, 20, с. Капустин, Старокостянтинівський район, Хмельницька область, 31120 , код ЄДРПОУ - 25993350)

Головуючий суддя /підпис/ І.І. Тарновецький "Згідно з оригіналом" Суддя І.І. Тарновецький