Рішення

від 09.12.2020 по справі 580/3452/20

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року справа № 580/3452/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гайдаш В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 далі - позивач) з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18002, далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-4241-50У.

Ухвалою суду від 28.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 18.11.2020 витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області завірену належним чином інформацію про сплату ДП Роял Фрут Гарден Іст товариства з обмеженою відповідальністю Роял Фрут Гарден , як роботодавцем, за період з вересня 2018 року по травень 2019 року єдиного соціального внеску за найманого працівника - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та зупинено провадження у справі до отримання від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області витребуваної інформації.

Ухвалою суду від 08.12.2020 поновлено провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 02.07.2019 є найманим працівником, тому ЄСВ за нього сплачувався починаючи з 2018 року роботодавцем та у вказаний період він не здійснював своєї підприємницької діяльності, тому вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-4241-50У є протиправною та підлягає до скасування.

Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позов у якому зазначив, що нарахування позивачу ЄСВ здійснювалось як фізичній особі-підприємцю в розмірі мінімального страхового внеску у відповідності до вимог законодавства України, оскільки станом на 13.05.2019 за позивачем рахувалась недоїмка з ЄСВ по коду платежу 71040000 у загальній сумі 19665 грн. 79 коп., тому відповідачем правомірно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-4241-50.У, у зв`язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , перебував на обліку в ГУ ДФС у Черкаській області як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування. До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.04.2020 внесено запис №20260060003028310 про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .

13.05.2019 ГУ ДФС у Черкаській області прийняло вимогу №Ф-4241-50У, якою зобов`язано позивача сплатити борг з ЄСВ у загальній сумі 19665 грн. 79 коп.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано, що основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 ст. 2 Закону №2464-VI встановлено, що виключно цим Законом визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Судом із наявної у матеріалах справи інтегрованої картки ОСОБА_1 встановлено, що у спірну вимогу від 13.05.2019 №Ф-4241-50У увійшла нарахована недоїмка з ЄСВ за період з 31.12.2017 по 30.04.2019 в загальній сумі 19665 грн. 79 коп.

Однак із матеріалів справи вбачається, що з вересня 2018 року по березень 2020 року ОСОБА_1 є найманим працівником ДП Роял Фрут Гарден Іст товариства з обмеженою відповідальністю Роял Фрут Гарден та зазначеним підприємством, як роботодавцем, за позивача сплачені страхові внески (лист Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 07.12.2020 №2300-0801-7/61983).

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Таким чином, пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Судом під час розгляду справи врахована правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, згідно якої суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19.

Враховуючи, що з вересня 2018 року по дату винесення відповідачем оскаржуваної вимоги ОСОБА_1 є найманим працівником ДП Роял Фрут Гарден Іст товариства з обмеженою відповідальністю Роял Фрут Гарден та зазначеним підприємством, як роботодавцем, за позивача сплачені страхові внески у вказаний період (з вересня 2018 року по березень 2020 року), тому суд дійшов висновку визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Черкаській області від 13.05.2019 №Ф-4241-50У в частині нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 7668 грн. 54 коп., оскільки станом на 31.08.2018 (до моменту перебування позивача у трудових відносинах із зазначеним підприємством) за позивачем рахувалась недоїмка зі сплати ЄСВ в сумі 11997 грн. 25 коп. (19665 грн. 79 коп. - 11997 грн. 25 коп. = 7668 грн. 54 коп.)

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Черкаській області від 13.05.2019 №Ф-4241-50У в частині нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 7668 (сім тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 54 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Гайдаш