Постанова
від 03.12.2020 по справі 640/7411/20
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7411/20 Головуючий у І інстанції - Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Шурка О.І., Оксененка О.М.

при секретарі: Черніченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), особи, що не брала участі у справі Прокуратури міста Києва на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЖИТЛОВИСОТБУД до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення в частині, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю ЖИТЛОВИСОТБУД звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради, в якому просило суд (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- визнати протиправним та скасувати абзац 1 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 105, де зазначено: об`єкт проектування знаходиться в межах історичного центру міста, центральної планувальної зони, історичного ареалу, в зоні регулювання забудови другої категорії (згідно з рішеннями виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 № 976, 16.07.1979 № 920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804) ;

- визнати протиправним та скасувати абзац 2 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 105, де зазначено: отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України Про охорону культурної спадщини ) ;

- визнати протиправним та скасувати абзац 3 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 105, де зазначено: дозвіл на виконання робіт отримати згідно Закону України Про охорону культурної спадщини та розпорядження КМДА № 979 від 17.05.2002 ;

- визнати протиправним та скасувати абзац 4 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 105, де зазначено: проектну документацію рекомендовано надати на розгляд науково-методичної ради Міністерства культури України ;

- визнати протиправним та скасувати абзац 5 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 105, де зазначено: забезпечити збереження історичного розпланування традиційного характеру середовища, збереження меж історичних зелених насаджень загального користування ;

- визнати протиправним та скасувати абзац 13 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 105, в частині, де зазначено: Про охорону культурної спадщини .

Позов було обґрунтовано тим, що висновок Відповідача щодо віднесення об`єкта проектування до меж історичного центру міста, історичного ареалу є помилковим, оскільки такі межі не затверджено Міністерством культури України, як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, як того вимагають положення ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Крім того, на думку Позивача, Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, не є науково-проектною документацією, у розумінні приписів п. 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318, а тому не може вважатись належним документом із затвердження меж історичного ареалу міста Києва.

Відтак, у Відповідача відсутні підстави вимагати від Позивача забезпечення збереження історичного розпланування традиційного характеру середовища, а також висновку щодо проектної документації та дозволу на виконання робіт, отриманих у відповідності до Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Поряд з наведеним, Позивач вказав на необґрунтованість віднесення об`єкта проектування до меж центральної планувальної зони, оскільки План зонування території (зонінг) міста Києва (зокрема, проект зонінгу Центральної планувальної зони) не затверджений Київською міською радою, як того вимагають положення ст. 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Також, Позивач посилався на безпідставність віднесення Відповідачем вказаного об`єкта до зони регулювання забудови другої категорії, оскільки згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, земельна ділянка, розташована по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва, територіально не входить до зони регулювання забудови другої категорії.

Крім того, на думку Позивача, безпідставною є вимога Відповідача щодо забезпечення збереження меж історичних зелених насаджень загального користування, у зв`язку з тим, що земельна ділянка по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва, згідно з даними Містобудівного кадастру Києва, не відноситься до "Території зелених насаджень загального користування".

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано абзац 1 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 105, де зазначено: об`єкт проектування знаходиться в межах історичного центру міста, центральної планувальної зони, історичного ареалу, в зоні регулювання забудови другої категорії (згідно з рішеннями виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 № 976, 16.07.1979 № 920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804) .

Визнано протиправним та скасовано абзац 2 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 105, де зазначено: отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України Про охорону культурної спадщини ).

Визнано протиправним та скасовано абзац 3 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 105, де зазначено: дозвіл на виконання робіт отримати згідно Закону України Про охорону культурної спадщини та розпорядження КМДА № 979 від 17.05.2002 .

Визнано протиправним та скасовано абзац 4 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 105, де зазначено: проектну документацію рекомендовано надати на розгляд науково-методичної ради Міністерства культури України .

Визнано протиправним та скасовано абзац 5 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 105, де зазначено: забезпечити збереження історичного розпланування традиційного характеру середовища, збереження меж історичних зелених насаджень загального користування .

Визнано протиправним та скасовано абзац 13 пункту 5 розділу Містобудівні умови та обмеження Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва , затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2020 № 105, в частині, де зазначено: Про охорону культурної спадщини .

Не погоджуючись з постановленим рішенням, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), особа, що не брала участі у справі Прокуратура міста Києва подали апеляційні скарги, в яких просили рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) обгрунтовані тим, що:

- Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, водночас Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 318, офіційно опублікований, і, відповідно, набрав чинності 05.04.2002, тобто після прийняття рішення Київської міської ради від № 370/1807, а отже посилання суду першої інстанції щодо врахування та у чинному Генеральному плані норм, встановлених Порядком № 318 є перекрученням фактів та неправильним застосуванням норм законодавства.

- рішення про затвердження Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 року Київська міська рада не приймала, отже останній не є затвердженою у встановленому порядку містобудівною документацією, а наказ Мінкульту від 21.10.2011 № 912/0/16-11 щодо затвердження меж зон охорони пам`яток та історичних ареалів м. Києва, який зупинено, не є частиною чи складовою чинної містобудівної документації на місцевому рівні-Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, і не може бути застосовано до спірних правовідносин.

- віднесення ділянки проектування до меж історичного ареалу підтверджується матеріалами історико-містобудівного опорного плану міста, що є складовою частиною Генерального плану, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, який є загальнодоступним і оприлюднений на вебсайті Департаменту містобудування та архітектури за посиланням https://drive, google. com/drive/foiders/OBxbGBoNdbl і 6fmdGWVdtNzJSaWgy ГХ1 WaW5WXlFxV3dSVlVEdl VwYmlUcF8wOVBhUUtmSnM, креслення 26, що спростовує висновки суду першої інстанції щодо відсутності меж історичних ареалів у місті Києві. На виконання ст. 22 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності створена та функціонує інформаційно-аналітична система Містобудівний Кадастр Києва , яка є загальнодоступна за посиланням https://mkk.kga.gov.ua/, ( ч. 6 ст. 22), крім того матеріали чинного Генерального плану є також загальнодоступними і розміщені на вебсайті Департаменту за посиланням https://kga.gov.ua/generalnij-plan/genplan 2020. Зазначені інформаційні ресурси містять інформацію про віднесення ділянки проектування з кадастровим номером 8000000000:82:078:0042 до історичного ареалу, центральної планувальної зони, меж історичного центру міста Києва, зони регулювання забудови другої категорії згідно історико- архітектурного опорного плану, історико-містобудівного опорного плану в складі чинного Генерального плану м. Києва (витяг з містобудівного кадастру додається).

- належність ділянки проектування з кадастровим номером 8000000000:82:078:0042 до Центральної планувальної зони підтверджується кресленнями Генерального плану - Планувальна структура , яким встановлено межі планувальних зон, і центральну планувальну зону позначено цифрою 1, у відповідності із розділом 5 текстової частини Генерального плану.

- суд першої інстанції необгрунтовано посилається на відсутність затвердженого відповідно до ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (який набув чинності з 12.03.2011) плану зонування території, проте таке посилання є не доцільним, оскільки жодне положення спірних містобудівних умов та обмежень не містить посилання на такий вид містобудівної документації як план зонування території , на час затвердження чинного Генерального плану діяв Закон України Про основи містобудування , який взагалі не передбачав такого виду містобудівної документації як план зонування території .

Доводи апеляційної скарги Прокуратури міста Києва обгрунтовано наступним:

- спірне рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 2, 8, 49, 242 КАС України, а також норм матеріального права, зокрема ст. 1 Закону України Про охорону культурної спадщини , ст. ст. 5, 17, 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , всупереч положень діючого Генерального плану міста Києва, без урахування даних Містобудівного кадастру Києва, що призвело до неправильного вирішення справи та прийняття незаконного судового рішення;

- Історико-містобудівним опорним планом діючого Генерального плану міста визначено межі історичних ареалів міста Києва. Відповідно до його графічних матеріалів об`єкт будівництва Будівництво житлово адміністративною комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами знаходиться в межах історичного центру та історичного ареалу міста;

- згідно даних Містобудівного кадастру Києва вказана земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу міста.

- суд першої інстанції помилково послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 (справа № 813/4993/15), оскільки остання стосується виключно правомірності видачі дозвільного документа про готовність об`єкта до експлуатації на території Львівської області, та помилково прийняв до уваги постанови Верховного Суду від 03.04.2020 (справа № 640/21505/18) від 27.02.2019 (справа № 826/5755/17), оскільки предметом спору у даних справах є правомірність дій Міністерства культури України під час проведення перевірок у сфері охорони культурної спадщини та внесення відповідних приписів.

Позивачем було подано відзиви на апеляційні скарги, в яких він просить відмовити в задоволенні апеляційних скарг, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Крім того, Позивачем додатково вказано, що станом на момент видання Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, а також станом на момент звернення Позивача з позовом до суду, межі та режими використання історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, та зон охорони пам`яток, як того вимагають положення Закону України Про охорону культурної спадщини , з урахуванням приписів Порядку № 318, належним чином не затверджені.

Також Позивачем було подано заяву про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, що не брала участі у справі - Прокуратури міста Києва, з посиланням на те, що в межах спірних правовідносин відсутнє порушення прав та інтересів Прокуратури міста Києва, а Відповідач наділений повноваженнями для самостійного представлення своїх інтересів в суді.

Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення заяви про закриття апеляційного провадження - відсутні, з огляду на таке.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17.

У справі, що розглядається, Перший заступник прокурора міста Києва обґрунтував наявність підстав для подання апеляційної скарги посилаючись на те, що до суспільних та державних інтересів відноситься правомірність забудови земельної ділянки, яка розташована в центральній планувальній зоні міста.

Колегія суддів вважає, що таке обґрунтування є сумісним з розумінням поняття інтересів держави , у зв`язку з чим є підстави вважати, що апеляційна скарга має на меті захист інтересів держави .

Разом з тим, представництво прокурором інтересів держави у суді можливе лише за одночасної наявності однієї з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про прокуратуру .

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в одному з двох випадків:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини другої статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 10-1 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ передбачено, що виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що повноваження щодо захисту інтересів держави у сфері містобудівної діяльності на території міста Київ покладено на відповідний Департамент виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який має право на виконання своїх повноважень, у тому числі звертатися до суду.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як Відповідач у справі, не скористався наданим йому правом на подання до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву, а також не повідомив суд про неможливість його подання, а відтак не виконав покладений на нього обов`язок щодо захисту інтересів громади міста Києва та держави у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція щодо правомірності участі відповідного Департаменту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в даній категорії справ висловлено Верховним Судом у постанові від 20.05.2019 у справі № 826/15338/18.

Таким чином, у справі, що розглядається, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) самостійно не вжив заходів для забезпечення участі та представленні інтересів держави та територіальної громади при розгляді справи в суді першої інстанції, що свідчить про наявність підстав, визначених статтею 23 Закону України Про прокуратуру , для представництва прокурором інтересів держави у суді. А отже, підстави для задоволення заяви Позивача про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Прокуратури міста Києва - відсутні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року було залучено до участі в справі Міністерство культури та інформаційної політики України, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та призначено справу у відкрите судове засідання.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року провадження у справі за апеляційними скаргами Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), особи, що не брала участі у справі Прокуратури міста Києва на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2020 року зупинено до подання сторонами витребуваних судом доказів, та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВИСОТБУД" та Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) інформацію та підтверджуючі документи щодо перебування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000082:078:0042 в межах планувальних зон, в межах історичного центру міста, в межах центральної планувальної зони, в межах історичного ареалу, в зоні регулювання забудови другої категорії, до якої категорії земель належить вказана земельна ділянка.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року поновлено провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі рішення Київської міської ради від 29.03.2007 № 387/1048 та договору купівлі-продажу від 17.04.2007 № 1170, Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 23.05.2007 видано Товариству з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВИСОТБУД" Державний акт серії КВ № 135929 на право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 30 у Печерському районі м. Києва, кадастровий номер: 8000000000:82:078:0042, площею 0,5942 га.

Вищевказаний державний акт на право власності на земельну ділянку зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-8-00134.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 30 у Печерському районі м. Києва, вказана земельна ділянка має цільове призначення - "Будівництво, експлуатація та обслуговування житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами".

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВИСОТБУД" отримано в Департаменті містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Містобудівні умови та обмеження № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 для проектування об`єкта будівництва "Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва", які затверджені наказом Департаменту від 31.01.2020 № 105 (надалі - Містобудівні умови та обмеження № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020).

В абзаці 1 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" зазначено, що об`єкт проектування знаходиться в межах історичного центру міста, центральної планувальної зони, історичного ареалу, в зоні регулювання забудови другої категорії (згідно з рішеннями виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 № 976, 16.07.1979 № 920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804).

Також, пунктом 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" визначено, зокрема, наступні вимоги до об`єкта будівництва:

- отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України "Про охорону культурної спадщини") (абз. 2);

- дозвіл на виконання робіт отримати згідно Закону України "Про охорону культурної спадщини" та розпорядження КМДА № 979 від 17.05.2002 (абз. 3);

- проектну документацію рекомендовано надати на розгляд науково-методичної ради Міністерства культури України (абз. 4);

- забезпечити збереження історичного розпланування традиційного характеру середовища, збереження меж історичних зелених насаджень загального користування (абз. 5);

- проектну документацію розробляти та затверджувати, серед іншого, відповідно до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" (абз. 13).

Не погоджуючись з вказаними положеннями пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки межі та режими використання історичного ареалу міста Києва не затверджено у встановленому законом порядку, то відсутні правові підстави вважати, що об`єкт будівництва знаходиться в межах історичного центру міста, історичного ареалу, як це зазначено Відповідачем в абз. 1 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, а відтак у Позивача відсутній обов`язок забезпечувати збереження історичного розпланування традиційного характеру середовища, оскільки відсутні правові підстави вважати, що вказаний об`єкт будівництва знаходиться в межах історичного центру міста, історичного ареалу.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у Позивача обов`язку забезпечувати збереження меж зелених насаджень загального користування на земельній ділянці, яка розташована по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва, оскільки відсутні підстави вважати, що земельна ділянка відноситься до території зелених насаджень загального користування.

Крім того, судом першої інстанції вказано, що Позивач, як замовник будівництва не є особою, яка повинна одержувати дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на вказаній земельній ділянці, позаяк дозвіл центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, яким є Міністерство культури та інформаційної політики України, для проведення відповідних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах, видається виключно виконавцю робіт - фізичній особі, а не юридичній особі - замовнику будівництва.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI), Про охорону культурної спадщини від 08.06.2000 № 1805-III (далі - Закон № 1805-III), Порядком визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 (надалі - Порядок № 318), рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 про затвердження Генерального плану міста Києва (далі - Рішення № 370/1804).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

У частинах другій, четвертій статті 26, частині третій, п`ятій, восьмій статті 29 Закону № 3038-VI визначено, що суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах; 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.

Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 затверджено Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року.

Відповідно до Розділу 5. Функціонально-планувальна організація вказаного Рішення, функціонально-планувальна організація столиці в проектних межах передбачає формування компактних сельбищних і житлових районів, збалансованих за розселенням, місцями праці, обслуговування і рекреацією. Утворення сельбищно-виробничих планувальних зон передбачає організацію взаємозумовлених угрупувань житлових, виробничих і ландшафтно-рекреаційних районів. На проектний період визначено 8 планувальних зон, а саме: 1 - Центральна планувальна зона; 2 - Південна планувальна зона; 3 - Західна планувальна зона; 4 - Північна планувальна зона; 5 - Північна лівобережна планувальна зона; 6 - Східна планувальна зона; 2а - Планувальна зона сельбищного району Ходосівка-Підгірці; 4а - Планувальна зона сельбищного району Вишгород.

Перспективи функціонально-планувальної організації передбачають відтворення архітектурно-художнього колориту Києва, збереження історико-культурної спадщини та історичного ландшафту Центральної планувальної зони з обмеженням висоти будівель, що споруджуються згідно спеціальних обґрунтувань, але не вище двадцяти семи метрів від поверхні землі.

Інші положення зазначеного Генерального плану не містять обмежень щодо верхньої межі граничнодопустимої висоти забудови на території міста.

Пунктом 7 частини другої статті 6 Закону № 1805-III визначено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 32 Закону № 1805-III з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Місто Київ віднесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878.

На виконання вказаних положень Закону України Про охорону культурної спадщини , постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць.

Відповідно до пунктів 1, 4, 5, 10, 12 Порядку № 318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Відповідно до частин першої, десятої статті 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI закріплено визначення терміну план зонування території (зонінг) , відповідно до якого - це містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Частинами першою - четвертою статті 18 Закону № 3038-VI передбачено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону № 3038-VI план зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.

Оцінюючи правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог про визнання протиправними та скасування абзаців 1 та 5 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, колегія суддів вказує наступне.

Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки є одними із основних вихідних даних для проектування, повинні містити планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони охоронюваного ландшафту тощо).

Спірними положеннями Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 об`єкт проектування віднесено до меж історичного центру міста, центральної планувальної зони, історичного ареалу (на підставі рішень Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 № 976, від 16.07.1979 № 920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804), у зв`язку з чим ТОВ "ЖИТЛОВИСОТБУД" зобов`язано дотримуватись Закону України "Про охорону культурної спадщини", рішень Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 № 976, від 16.07.1979 № 920 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку, отримати дозвіл на виконання робіт згідно Закону України "Про охорону культурної спадщини" та розпорядження КМДА № 979 від 17.05.2002, забезпечити збереження історичного розпланування традиційного характеру середовища, збереження меж історичних зелених насаджень загального користування, а також проектну документацію розробляти та затверджувати, серед іншого, відповідно до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Приписами п. 7 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, у тому числі, належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Суд першої інстанції вірно вказав, що з аналізу викладених норм вбачається, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Як вказано вище, місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України, а межі історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.

Відповідно до ч. ч. 1, 10 ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Аналіз викладених норм Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та державних будівельних норм ДБН Б.1.1-15:2012 Склад та зміст генерального плану населеного пункту дає підстави дійти висновку, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка містить основні показники існуючого стану території населеного пункту і визначає та обгрунтовує довгострокову, на етап 15-20 років і більше, перспективу та стратегію розвитку, планування і забудови його території.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище генеральний план населеного пункту не містить і не визначає висотність (поверховість), щільність та інші параметри забудови території населеного пункту, його частини або окремих земельних ділянок, розташування об`єктів будівництва.

Проаналізувавши норми Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та державних будівельних норм, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який вказав, що план зонування території також є містобудівною документацією, яка визначає умови та обмеження використання території, а Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318.

Межі та режими використання історичного ареалу міста Києва визначені діючим Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804. Однак, як на момент видання Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, так і на момент розгляду судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції даної справи, відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини.

З офіційного веб-сайту Міністерства культури України (за посиланням http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244995501&cat_id=244993460), дію наказу Мінкультури від 21.10.2011 № 912/0/16-11 щодо затвердження меж зон охорони пам`яток та історичних ареалів м. Києва зупинено, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.02.2019 по справі № 826/5755/17, в якій зазначено, що межі історичного ареалу міста Києва не затверджено Міністерством культури України у відповідності до вимог статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Порядку № 318.

Про відсутність затверджених меж історичного ареалу міста Києва, за що частково відповідає безпосередньо Міністерство культури України, дійшов висновку також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.04.2020 у справі № 640/21505/18.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №813/4993/15.

Колегія суддів вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачем в доводах апеляційної скарги належно не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно вказав, що станом на момент розгляду даної справи, межі історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону України "Про охорону культурної спадщини", з урахуванням приписів Порядку № 318, належним чином не затверджені.

А відтак, оскільки межі та режими використання історичного ареалу міста Києва не затверджено у встановленому законом порядку, то відсутні правові підстави вважати, що об`єкт будівництва "Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва" знаходиться в межах історичного центру міста, історичного ареалу, як це зазначено Відповідачем в абз. 1 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020.

Стосовно положень Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, що об`єкт проектування знаходиться в зоні регулювання забудови другої категорії (згідно з рішеннями виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 № 976, від 16.07.1979 № 920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804), у зв`язку з чим Позивачу необхідно дотримуватись вказаних розпорядчих документів при веденні проектування та будівництва об`єкта "Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва", то судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до п. 3.2 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, до зони регулювання забудови другої категорії відносяться:

3.2.1. Вул. Миколи Пимоненка, вул. Артема, вул. Гоголівська, вул. Воровського, пл. Перемоги, вул. Жилянська, вул. Короленківська, вул. Івана Федорова, вул. А. Барбюса, вул. П. Лумумби; бульв. Дружби Народів, вул. Кіквідзе, вул. Професора Підвисоцького, схили монументу війни 1914 року, вул. Сергія Струтинського, бульв. Дружби народів, бульв. Лесі Українки, оборонні вали Ново-Печерської фортеці, госпітальні укріплення, бульв. Лесі Українки, вул. Еспланадна, вул. Рогнідинська, вул. Шота Руставелі, вул. Саксаганського, вул. Толстого, вул. Вєтрова, вул. Комінтерну, бульв. Тараса Шевченка, вул. Михайла Коцюбинського, пров. Чеховський, вул. Обсерваторна, Кудрявський узвіз, вул. Глибочицька.

3.2.2. Вул. Оленівська, вул. Набережно-Лугова, вул. Набережно-Хрещатицька, вул. Верхній Вал і вул. Нижній Вал, вул. Волоська, вул. Ярославська, вул. Межигірська, вул. Щекавицька, вул. Костянтинівська, вул. Введенська, схили гори Щекавиці.

З наведеного вбачається, що земельна ділянка, розташована по вул. Євгена Коновальця (колишня назва Щорса), 30 у Печерському районі м. Києва, на якій планується будівництво об`єкта територіально не входить до зони регулювання забудови другої категорії, а тому відсутні підстави для застосування положень розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 до вказаного об`єкта будівництва.

В частині вимог Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 щодо ведення проектування об`єкта, з урахуванням рішень виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 № 976, від 16.07.1979 № 920 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979, та щодо знаходження об`єкта проектування в межах центральної планувальної зони, колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Частинами 1-4 статті 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", план зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.09.2012 Київською міською радою прийнято рішення № 69/8353, яким вирішено розробити План зонування території центральної планувальної зони міста Києва та інших частин міста, проект розміщення першої черги будівництва та подати на затвердження до Київської міської ради в установленому порядку, забезпечивши узгодженість містобудівної документації з Генеральним планом м. Києва.

13 листопада 2013 року Київською міською радою прийнято рішення № 518/10006 про затвердження Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві.

З розділу 1 Міської програми створення (оновлення) містобудівної документації у м. Києві вбачається, що на момент прийняття Київською міською радою вказаного рішення відсутні затверджені плани зонування територій та детальні плани територій.

На офіційному веб-сайті Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за посиланням: https://kga.gov.ua/index.php розміщено проект Плану зонування території центральної планувальної зони міста Києва, розроблений КО "Київгенплан" на підставі рішення Київської міської ради № 69/8353 від 20.09.2012.

В той же час, ані на момент видання Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, ані на момент розгляду справи судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції, відомості про затвердження Плану зонування території центральної планувальної зони міста Києва Київською міською радою, як то передбачено положеннями ч. 8 ст. 18 Закону № 3038-VI, - відсутні, а отже, відсутні підстави вважати, що вище вказана земельна ділянка знаходиться в центральній планувальній зоні, що в свою чергу, свідчить про відсутність обов`язку дотримуватись обмежень, встановлених для проектування об`єктів будівництва в центральній планувальній зоні.

Стосовно положень Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 в частині збереження історичного розпланування традиційного характеру середовища, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1805-ІІІ історичний ареал населеного місця - це частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Як було встановлено судом першої інстанції, межі історичного ареалу міста Києва, всупереч Закону № 1805-ІІІ з урахуванням приписів Порядку № 318, належним чином не затверджені, а отже, відсутні підстави вважати, що Позивач повинен забезпечувати збереження історичного розпланування традиційного характеру середовища, оскільки відсутні правові підстави вважати, що об`єкт будівництва знаходиться в межах історичного центру міста, історичного ареалу. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Відповідачем в апеляційній скарзі вказано на відсутність у спірних Містобудівних умовах та обмеженнях посилань на знаходження ділянки проектування в межах території, що за функціональним призначенням відноситься до території зелених насаджень загального користування, що помилково зазначив суд першої інстанції в абзаці 12 сторінки 10 спірного рішення.

Колегія суддів відхиляє такі посилання, позаяк суд першої інстанції в абзаці, на який вказує Відповідач навпаки вказав, що згідно даних Містобудівного кадастру Києва жодна земельна ділянка по вул. Євгена Коновальця не відноситься до "Території зелених насаджень загального користування", а отже зазначені твердження жодним чином не свідчать про неправомірність висновків суду першої інстанції.

Крім того, в частині положень спірних Містобудівних умов та обмежень щодо забезпечення збереження меж зелених насаджень загального користування, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції вірно зауважив, що згідно з абз. 4 п. 3 розділу "Загальні дані" спірних Містобудівних умов та обмежень, земельна ділянка, яка розташована по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва, за функціональним призначенням території відноситься до території багатоповерхової житлової забудови, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської від 28.03.2002 № 370/1804, а згідно даних Містобудівного кадастру Києва, який розміщений за посиланням https://mkk.kga.gov.ua/, земельна ділянка по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва відноситься до "Території багатоповерхової забудови".

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у Позивача обов`язку забезпечувати збереження меж зелених насаджень загального користування на земельній ділянці, позаяк відсутні підстави вважати, що вказана земельна ділянка відноситься до території зелених насаджень загального користування, та дійшла переконання про правомірне задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування абзаців 1 та 5 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020.

В частині вимог про протиправність та скасування абзаців 2, 4 та 13 (в частині), то в абзацах 2, 4 та 13 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 визначено:

- абз. 2 - "отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України "Про охорону культурної спадщини")";

- абз. 4 - "проектну документацію рекомендовано надати на розгляд науково-методичної ради Міністерства культури України";

- абз. 13 - "проектну документацію розробляти та затверджувати відповідно до вимог Законів України, серед іншого "Про охорону культурної спадщини".

Приписами ч. 1 ст. 31 Закону № 3038-VI передбачено, що проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

Імперативною нормою ч. 6 ст. 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що проектна документація на будівництво об`єктів не потребує погодження державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними особами, утвореними такими органами.

Тому, колегія суддів відхиляє доводи Відповідача в апеляційній скарзі на необхідність отримання висновку щодо проектної документації з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, оскільки в межах зазначеної справи, зокрема, вказано, що Міністерство культури України під час винесення припису від 19 липня 2018 року № 1/22-18, яким зобов`язано ТОВ Фін-Інвест Менеджмент негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт, діяло у межах повноважень, визначених Законом України Про охорону культурної спадщини та Положенням № 495, та на виконання покладеного на Мінкультури завдання щодо охорони об`єкту всесвітньої культурної спадщини. Отже, правовідносини в межах справи № 826/12524/18 виникли у спорі, за яким предметом перевірки був об`єкт, будівництво якого планувалось поряд об`єктом культурної спадщини ЮНЕСКО.

Натомість, в межах даного спору відсутні підстави вважати, що розташування земельної ділянки, на якій заплановано будівництво перебуває в безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об`єкту всесвітньої культурної спадщини, а отже колегія суддів не зобов`язана враховувати висновки Верховного Суду у справі № 826/12524/18 при розгляді даного спору.

Поряд з наведеним, Положеннями п. 14 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 829 від 02.09.2019 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" (надалі - Постанова № 829) передбачено утворення Міністерства культури, молоді та спорту України, шляхом перетворення Міністерства інформаційної політики, та покладено на утворений центральний орган виконавчої влади завдання та функції Міністерства культури і Міністерства молоді та спорту, що ліквідуються.

У відповідності до п. 4 Постанови, ліквідовано Міністерство культури і Міністерство молоді та спорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2020 № 238 перейменовано Міністерство культури, молоді та спорту на Міністерство культури та інформаційної політики.

Згідно з п. 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 231 від 23.03.2020, Міністерство культури та інформаційної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про охорону культурної спадщини", для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо розроблення основних напрямів розвитку охорони культурної спадщини, обговорення найважливіших програм, проектів з питань охорони культурної спадщини центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим створюють науково-методичні ради з провідних учених і висококваліфікованих фахівців-практиків.

Наказом Міністерства культури України від 04.04.2012 № 304 затверджено Положення про Науково-методичну раду з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України (надалі - Положення № 304).

Пунктом 3 розділу І Положення № 304 визначено, що Науково-методична рада (НМР) з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України є постійно діючим консультативно-дорадчим органом Мінкультури, утвореним з метою забезпечення вирішення питань, пов`язаних з формуванням та забезпеченням реалізації державної гуманітарної політики, шляхом залучення до визначення основних напрямів розвитку охорони культурної спадщини провідних вчених, висококваліфікованих фахівців-практиків.

Згідно з абз. 9 п. 2 розділу ІІ Положення № 304, НМР відповідно до покладених на неї завдань забезпечує виконання таких основних функцій, зокрема як: розгляд програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини, направлених для погодження до Мінкультури.

Отже, як до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, яким є Міністерство культури та інформаційної політики України, так й до повноважень Науково-методичної ради Міністерства культури України належить саме погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, тобто містобудівної документації, а не проектної документації на будівництво об`єктів, що вказує на протиправність абзаців 2, 4 та 13 (в частині) пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, про що вірно вказано судом першої інстанції, та не спростовано жодними доводами апеляційних скарг.

Крім того, суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що оскільки постановою Кабінету Міністрів України № 829 від 02.09.2019 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" ліквідовано Міністерство культури України, то відповідно ліквідуються й всі структурні підрозділи Міністерства культури України, до яких відноситься й Науково-методична рада Міністерства культури України, що є додатковим свідченням протиправності абзацу 4 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, з таким висновком погоджується і колегія суддів.

Вказане в сукупності свідчить про неправомірність абзаців 2, 4 та 13 (в частині) пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, та їх правомірне скасування судом першої інстанції.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування абзацу 3 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" спірних Містобудівних умов та обмежень щодо необхідності отримання дозволу на виконання робіт згідно Закону України "Про охорону культурної спадщини" та розпорядження КМДА № 979 від 17.05.2002, то згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини", проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.

Відповідно до п.п. 4-6 Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 316, археологічні розвідки, розкопки, інші земляні роботи на об`єктах культурної спадщини проводяться лише за наявності дозволів, які видаються Мінкультури. Форми дозволів затверджуються Мінкультури.

Дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок видає Мінкультури на ім`я фізичної особи - наукового працівника за наявності у нього кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології Національної академії наук, копія якого залишається у Мінкультури.

Дозвіл на проведення інших земляних робіт видається Мінкультури за офіційною заявою органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу охорони культурної спадщини обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, дирекції державних заповідників та музеїв-заповідників, інших заінтересованих осіб.

Отже, дозвіл центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, яким є Міністерство культури та інформаційної політики України, для проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах, видається виключно виконавцю робіт - фізичній особі, а не юридичній особі - замовнику будівництва, з урахуванням чого Позивач, як замовник будівництва об`єкта "Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення, з об`єктами соціальної сфери та наземним і підземним паркінгами" не є особою, яка повинна одержувати дозвіл на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на земельній ділянці, яка розташована по вул. Євгена Коновальця, 30 у Печерському районі м. Києва, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 826/5755/17, та вказує на протиправність абзацу 3 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги Відповідача вказує, що доводи останнього не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують того факту, що як станом на момент видання Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020, так і станом на момент звернення Позивача з позовом до суду, межі та режими використання історичного ареалу міста Києва, як історичного населеного місця України, та зон охорони пам`яток, як того вимагають положення Закону України Про охорону культурної спадщини , з урахуванням приписів Порядку № 318, належним чином не затверджені.

Крім того, з наказу Мінкульту від 21.10.2011 № 912/0/6-11 чітко вбачається, що останній прийнято саме на виконання ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , а не в ході реалізації рішення Київської міської ради від 18.09.2008 № 262/262 Про розробку нового Генерального плану розвитку міста Києва та його приміської зони до 2025 року, про що зазначає Департамент в апеляційній скарзі, та що вказаним Наказом затверджувались межі та режими використання зон охорони п`яток не тільки м. Києва, а й інших населених міст України.

Щодо доводів Відповідача стосовно затвердження меж історичних ареалів міста Києва, що підтверджується постановою Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, то такі доводи є помилковими, адже вказана постанова ухвалена за інших фактичних обставин. Так, предметом спору у справі № 826/12524/18 була правомірність прийняття Міністерством культури України припису про зупинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті, який, як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, розташований в безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об`єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - ансамблю Києво-Печерської Лаври та знаходиться в межах Центрального історичного ареалу, в зоні регулювання забудови І категорії, в ландшафтній охоронній зоні згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1998 № 976, від 16.07.1979 № 920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979. Дані обставини були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та учасниками справи не оспорювались.

Ухвалюючи постанову у вказаній справі, Верховний Суд виходив з меж касаційного розгляду, передбачених статтею 341 КАС України, зокрема частиною 1 вказаної статті, згідно з якою суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оскільки знаходження земельної ділянки, щодо якої був прийнятий оскаржуваний припис у вказаній справі, у межах Центрального історичного ареалу м. Києва не оспорювалась сторонами у касаційній скарзі та відзиві на неї, суд не досліджував дане правове питання, так як таке виходило за межі касаційного перегляду, що вказує на відсутність обов`язку щодо врахування відповідних висновків Верховного Суду у справі, що розглядається.

Оцінюючи наявність підстав для врахування науково-правового експертного висновку Інституту держави і права ім. В.М. Корецького від 29.10.2020 № 126/202-е при вирішенні справи, колегія суддів вказує наступне.

Приписами ч. 2 ст. 101 КАС України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Статтею 112 КАС України регламентовано лише два виключні питання у галузі права, щодо яких учасники справи можуть подати суду відповідний експертний висновок: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Відповідно до ст. 113 КАС України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 та 75 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зі змісту наведених норм вбачається, що врахування висновку експерта з питань права є правом, а не обов`язком суду.

При цьому, такий висновок може стосуватися лише передбачених Кодексу адміністративного судочинства України, питань - застосування аналогії закону чи аналогії права чи змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Натомість, наданий висновок експерта в галузі права стосується питань застосування законодавства України, при цьому питання, визначені приписами пунктів 1, 2 частини 1 статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України, в межах даної справи не виникали.

Аналогічний висновок щодо підстав врахування висновку експерта в галузі права наведений у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року по справі № 826/6667/16, та від 29 січня 2020 року по справі № 640/19344/18

Відтак, колегія суддів не приймає до уваги посилання Позивача на науково-правовий експертний висновок Інституту держави і права ім. В.М. Корецького від 29.10.2020 № 126/202-е, оскільки питання, які досліджені у вказаному висновку, є предметом судового розгляду в цій справі та підлягають вирішенню колегією суддів, а жодне з наведених питань не є предметом науково-правового висновку, поданого Позивачем, а висвітлені у висновку питання та відповіді фактично стосуються питань права.

Таким чином, враховуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВИСОТБУД" про визнання протиправними та скасування оскаржуваних положень Містобудівних умов та обмежень № 807/0/7-1-20 від 20.01.2020 є обґрунтованими та правомірно задовольнив такі.

За наведених обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг Відповідача, особи, що не брала участі у справі Прокуратури міста Києва.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно інших посилань апеляційних скарг, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), особи, що не брала участі у справі Прокуратури міста Києва, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), особи, що не брала участі у справі Прокуратури міста Києва - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: О.І. Шурко

О.М. Оксененко

Повний текст складено 08.12.2020 року.


Суд	Шостий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	03.12.2020
Оприлюднено	10.12.2020
Номер документу	93404111
Судочинство	Адміністративне

Мельничук Володимир Петрович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 03.12.2020 по справі 640/7411/20ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —640/7411/20

Постанова від 03.12.2020

Постанова
від 03.12.2020 по справі 640/7411/20
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД