Рішення

від 08.12.2020 по справі 172/29/20

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 172/29/20

Провадження № 2/172/100/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.12.2020 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Битяка І.Г. за участі секретаря судового засідання Глушко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічним засобом цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства ЗОРЯ про визнання договору емфітевзису недійсним, -

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказує, що їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 03.12.2012 року згідно з розпорядженням голови Васильківської райдержадміністрації від 17.03.2003 року № 168/1-р належить земельна ділянка площею 3,443 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1220784100:01:010:0224, що розташована на території Дебальцівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області.

За інформацією отриманою з Державного земельного кадастру, їй стало відомо у жовтні 2019 року, що право на користування вказаною земельною ділянкою належить СФГ ЗОРЯ на підставі договору емфітевзису нібито укладеного між нею та відповідачем. Вона ніколи не була ні у нотаріуса, ні в реєстраційних службах, не підписувала будь-яких договорів стосовно нележної їй земельної ділянки. На адвокатський запит щодо надання копії договору емфітевзису, відповідач у своїй відповіді від 11.11.2019 року відмовив у наданні цього договору.

Просить суд визнати недійсним договір емфітевзису, укладений між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством ЗОРЯ на право користування земельною ділянкою площею 3,443 га, розташованою на території Дебальцівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1220784100:01:010:0224, скасувати державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Ухвалою судді від 12.05.2020 року провадження у справі відкрито та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_2 надала суду заяву про розгляд справи у відсутність позивача за наявними у справі доказами, вказує, що по справі проведена судова почеркознавча експертиза, яка підтвердила обставини, викладені позивачем у позовній заяві.

Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, відзив у встановлений судом строк не подали.

На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріли справи, суд приходить до такого.

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 03.12.2012 року згідно з розпорядженням голови Васильківської райдержадміністрації від 17.03.2003 року № 168/1-р ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 3,443 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1220784100:01:010:0224, що розташована на території Дебальцівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області.

04 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та СФГ ЗОРЯ укладено договір встановлення емфітевзису відносно вказаної земельної ділянки строком на 100 років, відповідно до якого власник земельної ділянки передає емфітевту право володіння та право цільового користування цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право) зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 04.01.2020 року у розділі про відомості про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки вказано, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) зареєстроване 15.12.2015 року за СФГ ЗОРЯ .

З висновку експерта Дніпропетровського НДІСЕ № 3007-20 від 30.09.2020 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 172/29/20 встановлено, що рукописні записи розшифрування підпису, а саме ОСОБА_1 від імені ОСОБА_1 в графі Власник на шести аркушах договору встановлення емфітевзису від 04.12.2015 року, що укладений між ОСОБА_1 та СФГ ЗОРЯ виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпси від імені ОСОБА_1 в графі Власник на шести аркушах договору встановлення емфітевзису від 04.12.2015 року, що укладений між ОСОБА_1 та СФГ ЗОРЯ виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Підстави виникнення, порядок оформлення, припинення та інші питання щодо емфітевзису врегульовано нормами ЗК України та ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 102-1 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 408 ЦК України строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором.

Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором (ч. 2 ст. 408 ЦК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: "такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога останнім не пред`являлася у позові належить відмовити. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено".

При зверненні із позовом ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір емфітевзису, посилаючись на те, що 04 грудня 2015 року без її відома був укладений вказаний договір, даний договір не підписувала.

Судом встановлено, що спірний договір позивачка не підписувала.

Оскільки позивачем оспорюється факт укладання правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а при вирішенні спору про захист права, яке позивач вважав порушеним.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Враховуючи підстави позову, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи підтверджують, що спірний договір позивачка не підписувала та, відповідно, з істотними умовами цього договору не погоджується, тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити саме із зазначеної підстави.

Керуючись ст.ст. 15, 182, 203, 215, 395, 407, 525, 626, 632, 638, 777 ЦК України, ст. 102-1 ЗК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Селянського (фермерського) господарства ЗОРЯ про визнання договору емфітевзису недійсним.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г. Битяк