Рішення

від 12.11.2020 по справі 752/4032/16-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/4032/16-ц

Провадження № 2/752/127/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

12 листопада 2020 року року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу Київський університет управління та підприємництва , третя особа: Міністерство освіти і науки України, про стягнення втрат від інфляції на суму боргу, -

В С Т А Н О В И В:

у березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу Українська академія бізнесу та підприємництва , правонаступником якого є Державний вищий навчальний заклад Київський університету правління та підприємництва , в якому просила стягнути на її користь згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних за 2015 рік в сумі 39 744,64 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28.01.2015 року по справі за її позовом до Державного вищого навчального закладу Українська академія бізнесу та підприємництва про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, з останнього стягнуто середній заробіток за період затримки розрахунку з 04.06.2014 року по 31.12.2014 року включно в сумі 33 877,20 грн., доплату за час затримки заробітної плати за період з 11.07.2012 року по 31.12.2014 року включно в сумі 33 876,45 грн., три проценти річних за період з 11.07.2012 року по 31.12.2014 року включно в сумі 7 031,46 грн., а також у відшкодування моральної шкоди 2 000,0 грн.

Вказала, що на момент звернення до суду вказане судове рішення не виконано, через що вимушена звернутись з даним позовом.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко О.Л. від 17.03.2016 року відкрито провадження (а.с. 15).

15.08.2016 року до участі у справі у якості третьої особи залучено Міністерство освіти та науки України (а.с. 54-57).

Ухвалою від 27.09.2016 року провадження у справі зупинено до вступу у справу правонаступника Державного вищого навчального закладу Українська академія бізнесу та підприємництва (а.с. 106-107).

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 10.12.2018 року справу прийнято до провадження та призначено проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 11.02.2019 року (а.с. 121-123).

Ухвалою від 11.02.2019 року розгляд справи відкладено на 02.04.2019 року (а.с. 129-130).

Ухвалою від 02.04.2019 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 14.08.2019 року (а.с. 146-147).

Ухвалою від 14.08.2019 року замінено відповідача - Державний вищий навчальний заклад Українська академія бізнесу та підприємництва на належного відповідача - Державний вищий навчальний заклад Київський університет управління та підприємництва та відкладено підготовче засідання на 09.10.2019 року (а.с. 162-163, 164-165).

09.10.2019 року справа не розглядалась, підготовче засідання відкладено на 11.12.2019 року (а.с. 173).

11.12.2019 року справа не розглядалась, підготовче засідання відкладено на 06.04.2020 року (а.с. 179).

06.04.2020 року справа не розглядалась, підготовче засідання відкладено на 27.08.2020 року (а.с. 186).

Ухвалою від 27.08.2020 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд справи на 12.11.2020 року (а.с. 194).

Позивач в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності та зазначенням того, що позовні вимоги підтримує та проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання , не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав.

Третя особа надала клопотання про розгляд справи без їх участі, пояснення, в котрих просила суд у позові відмовити в повному обсязі (а.с. 64-67).

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28.01.2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу Українська академія бізнесу та підприємництва про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, з останнього стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку з 04.06.2014 року по 31.12.2014 року включно в сумі 33 877,20 грн., доплату за час затримки заробітної плати за період з 11.07.2012 року по 31.12.2014 року включно в сумі 33 876,45 грн., три проценти річних за період з 11.07.2012 року по 31.12.2014 року включно в сумі 7 031,46 грн., а також у відшкодування моральної шкоди 2 000,0 грн. (а.с. 6-13).

Рішення набрало законної сили в установленому законом порядку, що сторонами, зокрема, стороною відповідача не спростовано доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України.

Судом також встановлено, що судове рішення не виконано. Докази на підтвердження зворотного в матеріалах справи відсутні.

Судом також встановлено, що судове рішення не виконано. Докази на підтвердження зворотного в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не визнаються неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Отже нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

В силу ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав.

У п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У постанові Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 750/5104/17 Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 року в справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження , і до них не можуть застосовуватися вимоги ст. 625 ЦК України та у постанові від 02.03.2016 року в справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята ст. 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин, виходячи з наступного.

Тому, суд надходить до висновку про те, що на спірні правовідносини поширюються вимоги ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

З огляду на зазначене, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Положення ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц), від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Верховний Суд в постанові від 10.04.2019 року у справі № 127/27237/15-ц про стягнення середнього заробітку та компенсації за невикористані дні відпустки вказав, що коли має місце невиконання рішення суду про виплату сум, стягнутих на підставі ст. 117 КЗпП України, то до цих правовідносин права стягувача (колишнього працівника) забезпечуються ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання грошового зобов`язання.

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу.

Зазначене також відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11.07.2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05.09.2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22.11.2018 року у справі № 761/43507/16-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом якого грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.

Відповідач знав про грошове зобов`язання, заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28.01.2015 року, котре набрало законної сили і яким стягнуто на користь позивача середній заробіток за період затримки розрахунку з 04.06.2014 року по 31.12.2014 року включно в сумі 33 877,20 грн., доплату за час затримки заробітної плати за період з 11.07.2012 року по 31.12.2014 року включно в сумі 33 876,45 грн., три проценти річних за період з 11.07.2012 року по 31.12.2014 року включно в сумі 7 031,46 грн., а також у відшкодування моральної шкоди 2 000,0 грн., підтверджується, що між сторонами виникли не трудові відносини, а відносини щодо стягнення грошових коштів. З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з виплати грошових коштів, то у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних витрат і 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої ст. 625 ЦК України.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 року № 6-1946цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

Саме такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04.04.2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Отже, відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили.

Права та інтереси стягувача у випадку невиконання боржником рішення суду про стягнення коштів забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання будь-якого грошового зобов`язання.

За розрахунком позивача три відсотки річних та інфляційні витрати складають загалом 39 744,64 грн. Суд вважає за можливе останній покласти в основу судового рішення, крім того, відповідачем розрахунок не спростований.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18.07.2006 року).

З урахуванням вищенаведеного, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача надано суду докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, які стороною відповідача не спростовані в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

В порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в сумі 551,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12-13, 76-81, 211, 228, 235, 258-259, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу Київський університет управління та підприємництва , третя особа: Міністерство освіти і науки України, про стягнення втрат від інфляції на суму боргу -задовольнити.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу Київський університет управління та підприємництва на користь ОСОБА_1 три відсотки річних та інфляційні витрати в розмірі 39 744,64 грн. (тридцять дев`ять тисяч сімсот сорок чотири гривні 64 копійки).

Стягнути з Державного вищого навчального закладу Київський університет управління та підприємництва в дохід держави судовий збір в розмірі 551,20 грн. (п`ятсот п`ятдесят одна гривня 20 копійок).

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - Державний вищий навчальний заклад Київський університету правління та підприємництва , код ЄДРПОУ 37956909, адреса: 03068, м. Київ, вул. Малинська 4;

Третя особа: Міністерство освіти та науки України Міністерство освіти та науки України, адреса: пр. Перемоги, буд. 10, м. Київ, 01135.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко