Рішення

від 04.12.2020 по справі 757/26408/20-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/26408/20-ц

Категорія 57

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Вовк С. В.,

за участі секретаря судових засідань Брачун О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО УКРАЇНСЬКА ПРАВДА про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

Позиція сторін у справі

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО УКРАЇНСЬКА ПРАВДА про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті Інформаційного агентства Українська правда за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3 , під авторством ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Серед іншого у вказаній статті розміщена наступна інформація:

…. Однак у партії ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на цих виборах є не лише проблема ОСОБА_6 , але й несподіваний противник - партія ОСОБА_1 . Блогер , якому раніше бонзи ПР замовляли сюжети у війні одне з одним, тепер забирає у колишніх замовників частину їхнього електорату в базових регіонах ОПЗЖ .

ОСОБА_1 є відомим в Україні та за її межами журналістом, відеоблогером та громадським діячем. Своїми відеорозслідуваннями, викриваючими злочинні дії влади, позивач знайшов неабияку підтримку у значної кількості громадян України. Його відеоблог на всевсвітньому відеохостингу Youtube має більше 2,3 млн. підписників. Проте, позивач ніколи, ні при яких умовах не виконував нічиїх журналістських замовлень.

Зі стилістично-мовного способу вираження інформації, згідно наукової теорії суджень, є очевидним, що відповідач подає інформацію як твердження, категоричне судження, і що ніяк не може розцінюватись як оціночне судження або умовивід відповідача.

Конкретні вислови відповідача щодо позивача, які є предметом позову у справі мають бути доведені відповідачем або спростовані судом - це не оціночні судження, не критика, а недостовірні факти, які порочать честь, гідність позивача, вкрай негативно впливають на його ділову репутацію, як українського журналіста, громадянина та політичного діяча.

Позивач вважає, що розповсюджена відповідачем інформація є негативною, недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача. При цьому, відповідач зробив вищезазначені твердження в категоричній та однозначній формі.

Ураховуючи характер використаних мовних засобів, категоричність і однозначність відповідних словосполучень, інформація, яка була поширена відповідачем, є твердженням про факти, яких не існувало, і не може розглядатися як критика чи оціночне судження.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, до суду подав заяву про вирішення справи за його відсутності та в заочному порядку.

Відповідач ТОВ ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО УКРАЇНСЬКА ПРАВДА в судове засідання не з`явилось, відзив на позов не подало, про розгляд справи повідомлялось за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, як це передбачено пунктом першим частини сьомої статті 128 ЦПК України.

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі Вячеслав Корчагін проти Росії № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

Відповідно до статті 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і сторона позивача не заперечує проти такого вирішення справи.

Процесуальні дії

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Фактичні обставини справи

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті Інформаційного агентства Українська правда за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3 , під авторством ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Серед іншого у вказаній статті розміщена наступна інформація: …. Однак у партії ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на цих виборах є не лише проблема ОСОБА_6 , але й несподіваний противник - партія ОСОБА_1 . Блогер , якому раніше бонзи ПР замовляли сюжети у війні одне з одним, тепер забирає у колишніх замовників частину їхнього електорату в базових регіонах ОПЗЖ .

Позивач зазначає, що така інформація є фактичними твердженнями, є негативною, недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

В силу ст. 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відповідно до п.19. Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 р. за №1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс , Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, п. 46).

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді Верховенство права , схваленої Венеційською комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до частини першої статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ( Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands ) від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідач ТОВ ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО УКРАЇНСЬКА ПРАВДА про розгляд справи повідомлялось за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідно до пункту першого частини сьомої статті 128 ЦПК України та за правилами частини восьмої цієї статті вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Разом з тим, ТОВ ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО УКРАЇНСЬКА ПРАВДА свого процесуального обов`язку не виконало, відзив на позов не подало, не спростувало обґрунтованості пред`явлених вимог.

Враховуючи наведене, суд погоджується із доводами сторони позивача про те, що побудова конструкції Блогер, якому раніше бонзи ПР замовляли сюжети у війні одне з одним не містить ознак оціночних суджень, є фактичним твердженням, яке не відповідає дійсності, є негативним та таким, що порушує особисті немайнові права позивача, адже в ній стверджується про порушення останнім принципів моралі та журналістської етики.

Згідно з ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена, а тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам закону.

За правилами статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 840 грн.

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО УКРАЇНСЬКА ПРАВДА (01103, м. Київ, вул. Німанська, 10А, офіс 28; код ЄДРПОУ 38650635) про захист честі, гідності та ділової репутації - задовольнити.

Визнати недостовірною та спростувати інформацію, яка була поширена у текстовому вигляді Товариством з обмеженою відповідальністю Інформаційне агентство Українська Правда та опублікована на веб-сторінці відповідача (знаходиться за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: Блогер, якому раніше бонзи ПР замовляли сюжети у війні одне з одним .

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО УКРАЇНСЬКА ПРАВДА здійснити спростування зазначеної інформації публічно на веб-сайті https://www.pravda.com.ua, протягом 5 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення у цій справі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО УКРАЇНСЬКА ПРАВДА на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 08 грудня 2020 року.

Суддя С. В. Вовк