Постанова

від 09.12.2020 по справі 640/3592/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3592/20 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Василенка Я.М.,

Кузьменка В.В.,

за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кран Плюс на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кран Плюс до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Кран Плюс звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати постанови від 21.01.2020 № № ТДФС-24, ІП/ФС-23.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання. У судовому засіданні 26.05.2020 суд ухвалив продовжити розгляд справи без виклику сторін.

18.09.2020 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення штрафу, що визначений оскаржуваними рішеннями.

Так, обґрунтовуючи підстави для вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначив, що оскаржувані у цій справі рішення є виконавчими документами, а отже, підлягають примусовому виконанню, тоді як їх оскарження у судовому порядку не зупиняє виконання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2020 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, заявник подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу про відмову в забезпеченні позову та прийняти нову постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду апеляційної скарги.

Так, обґрунтовуючи підстави для вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначив, що оскаржувані у цій справі рішення є виконавчими документами, а отже, підлягають примусовому виконанню, тоді як їх оскарження у судовому порядку не зупиняє виконання.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з наступного:

- позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження очевидної протиправності оскаржуваних рішень, натомість, наявність таких ознак може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Апелянт звертає увагу на те, що оскаржувані постанови є виконавчим документом та пред`явлені до виконання в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження . Сам по собі факт оскарження постанови про накладення штрафу не зупиняє її виконання та в разі несплати позивачем штрафу, визначеного такою постановою, штраф буде стягнуто з позивача в примусовому порядку, в зв`язку з чим, буде заподіяно шкоду правам та інтересам позивача, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль. Крім того, апелянт наголошує на тому, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, не вказував на наявність ознак очевидної протиправності оскаржуваних рішень, натомість, звертав увагу на настання негативних для товариства наслідків після пред`явлення до виконання постанов про накладення штрафу.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Слід зазначити, що забезпечення позову - це, насамперед, вжиття судом, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Так, у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням заявника.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо та достатньо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Дослідивши заяву позивача про забезпечення позову, колегією суддів встановлено, що останній зазначає, що оскаржувані постанови є виконавчими документами, які вже пред`явлені до виконавчої служби.

Колегією суддів встановлено, що в заяві про забезпечення адміністративного позову не наведено конкретних обґрунтувань порушення прав позивача із обов`язковим підтвердженням цього відповідними доказами, а також, посилання на явну протиправність дій відповідача, яка може бути встановлена лише під час розгляду справи по суті, що є безумовною підставою для відмови у застосуванні попереднього судового захисту у вигляді забезпечення позову.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України Про виконавче провадження , виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Пунктом 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, визначено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Згідно пункту 10 Порядку № 509, постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

При цьому, за правилами абз. 4 пункту 11 Порядку № 509, не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Системний аналіз наведених норм, дає підстави для висновку, що виключно у випадку несплати у добровільному порядку штрафу, накладеному постановою відповідного органу Держпраці України, останній вправі звернутися до органів державної виконавчої служби з метою примусового її виконання. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що за правилами ч. 3 ст. 56 Закону України Про виконавче провадження , арешт на майно (кошти) боржника накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Зазначеним приписам Закону кореспондують абз. 1 пункту 8 розд. VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5.

Отже, державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Інша ж частина коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату тощо.

Крім того, колегією суддів враховується, що наслідки від незабезпечення даного позову, жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки, навіть після звернення оскаржуваних постанов до примусового виконання і відкриття виконавчого провадження, заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення її виконання в порядку, передбаченому ст. 33 Закону України Про виконавче провадження , а в разі задоволення позову звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787.

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що зупинення стягнення на підставі постанов ГУ Держпраці у Київській області, за відсутності об`єктивних та достатніх на те підстав, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.

Посилання заявника на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.

Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Висновки суду апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Кран Плюс .

З огляду на вищевикладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Інші ж доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому, в її задоволенні необхідно відмовити, а оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Кран Плюс - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 р. - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді Я.М. Василенко

В.В. Кузьменко

Повний текст постанови складено 09.12.2020.