Рішення

від 26.11.2020 по справі 904/5205/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2020м. ДніпроСправа № 904/5205/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. за участю секретаря судового засідання Юрченка В.В., розглянув за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фермерського господарства "СУРА" (52061, село Миколаївка Дніпровського району Дніпропетровської області; адреса для листування: 52063, с. Новокримське Дніпровського району Дніпропетровської області; ідентифікаційний код 31761202)

до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49006, м. Дніпро, вул. Філософська, 39-А; ідентифікаційний код 39835428)

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

Суддя Загинайко Т.В.

Представники:

від позивача: представник не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином;

від відповідача: представник не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Фермерське господарство "СУРА" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх. №4561/20 від 22.09.2020р.) до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання за Фермерським господарством "Сура" права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер1221485600:01:041:0024, площею 50 га в межах згідно плану, розташованої на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району, Дніпропетровської області, призначеної для ведення фермерського господарства, яка була надана ОСОБА_1 згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ДП № 032622 від 25 грудня 2000 р., на підставі Рішення 7 сесії 23 скликання Дніпропетровської районної Ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 12 травня 1999 р. та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1411.

Відповідач у відзиві (вх. №48893/20 від 16.10.2020) на позовну заяву просить у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що: - право користування землею набувається та реалізується юридичними особами в порядку та на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, (статті 116, 124), а також на підставі інших законів, що приймаються відповідно до них, в тому числі Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України; - Фермерське господарство "СУРА" зверталось до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявою від 10.08.2020 №27-3528/0/1-20 про визнання права постійного користування; - Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області позивачу було надано відповідь на заяву 25.08.2020 №27-4-0.61-5637/2-20 "Про розгляд заяви"; - відомості про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно в Державному реєстрі прав зазначеної земельної ділянки відсутні; - підстави припинення права користування земельною ділянкою визначено статтею 141 Земельного кодексу України.

У судовому засіданні 28.10.2020 сторони заявили, що ними подані всі можливі докази та інші документи, інших клопотань та заяв у сторін відсутні, а отже не мають заперечень щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті у судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (загальне позовне провадження) на 26.11.2020.

Позивач у клопотанні (вх. №56067/20 від 26.11.2020) позовні вимоги підтримує, судове засідання призначене на 26.11.2020 просить проводити за відсутності представника позивача.

У судове засідання 26.11.2020 представники сторін не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином на адресу, зазначену у позові та Єдиному державному реєстрі судових рішень; позивач у клопотанні (вх. №56067/20 від 26.11.2020) позовні вимоги підтримує, судове засідання, призначене на 26.11.2020, просить проводити за відсутності представника позивача.

Беручи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні 26.11.2020р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до рішення VII сесії XIII скликання Дніпропетровської районної Ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 12 травня 1999 ОСОБА_1 було надано земельну ділянку площею 50 га в межах згідно плану, розташована на території Миколаївської сільської ради Дніпровського (Дніпропетровського - колишня назва) району для ведення фермерського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 1221485600:01:041:0024.

В подальшому на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 було видано Державний акт від 25.11.2001 ІІ-ДП №032622 на право постійного користування землею.

В силу статті 23 Земельного кодексу УРСР (в редакції на 18.12.1990), право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР.

Як вбачається з матеріалів справи 23.11.2001 було створено та зареєстровано фермерське господарство "СУРА" на підставі Рішення та державного акту на право постійного користування землею. Головою фермерського господарства "СУРА" призначено ОСОБА_1 .

В подальшому 27.11.2007 зареєстровані зміни до Статуту, пунктом 1.1. яких визначено, що Фермерське господарство "СУРА" (надалі - Господарство), створене на підставі рішення сесії народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 12.05.1999 та державного акту на право постійного користування землею від 25.12.2000.

Відповідно до пункту 2.1. Статуту Головою Господарства є його засновник; інтереси господарства перед підприємствами, установами, організаціями, громадянами представляє голова - ОСОБА_1 . Членами фермерського господарства є ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (статут в редакції 2007).

08.05.2015 голова фермерського господарства "СУРА" ОСОБА_1 помер, про що свідчить свідоцтво від 13.05.2015 серія НОМЕР_1 про смерть.

Як вбачається з матеріалів справи, членами фермерського господарства здійснювалася фермерська діяльність, сплачувалися податки за користування земельною ділянкою, подавалася звітність.

Відповідно до пункту 1.2 Статуту у новій редакції, головою фермерського господарства "СУРА" є - ОСОБА_6 - син ОСОБА_1 , його спадкоємець.

В силу статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають: речові права, похідні від права власності: право користування.

Як вбачається 07.08.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про визнання за Фермерським господарством "Сура" (52061, с. Миколаївка Дніпровського району Дніпропетровської області, ідентифікаційний код 31761202) права постійного користування земельною ділянкою площею 50 га в межах згідно плану, розташованої на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана ОСОБА_1 згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ДП №032622 від 25.12.2000, на підставі Рішення 7 сесії 23 скликання Дніпровської районної Ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 12.05.1999.

Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області у листі від 25.08.2020 №27-4-0.61-5637/2-20 "Про розгляд заяви" зазначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до статті 125 Земельного кодексу України; підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені статтею 141 Земельного кодексу України.

В подальшому позивач звернувся до державного реєстратора з заявою про реєстрацію права постійного користування за Фермерським господарством "СУРА" у зв`язку із смертю колишнього голови.

21.09.2020 державним реєстратором Батовою Людмилою Григорівною було відмовлено у державній реєстрації іншого речового права, право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с/рада Миколаївська, кадастровий номер земельної ділянки 1221485600:01:041:0024 за суб`єктом : Фермерське господарство "СУРА" у зв`язку із наявністю суперечності між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

На думку позивача, право постійного користування земельною ділянкою належить Фермерському господарству "СУРА".

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ №2196-ХІІ від 13.03.1992 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єкту - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення ФГ; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Таким чином, законодавством, чинним на момент створення ФГ, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон №937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону №937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі № 6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

Водночас згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації ФГ (підпункт 7.2 цієї постанови)) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України у редакції, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання ним чинності) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Також у цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України.

Статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент ухвалення Рішення) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто інші юридичні факти не можуть розглядатися як підстава припинення права користування зазначеною земельною ділянкою.

Виходячи з аналізу норм законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії Фермерського господарства "СУРА" не підпадають під вказаний вище перелік. Враховуючи вищевикладене, позивач має законне право на постійне користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України, яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статями 31 і 32 цього Кодексу.

Отже, підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, яке набуто у встановленому порядку, як неоформлення права постійного користування земельною ділянкою відсутня.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено:…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобовязалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статей 73, 77 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням наведеного, суд вважає заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву безпідставними, а позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Фермерського господарства "СУРА" (52061, село Миколаївка Дніпропетровського району Дніпропетровської області; адреса для листування: 52063, с. Новокримське Дніпровського району Дніпропетровської області; ідентифікаційний код 31761202) до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49006, м. Дніпро, вул. Філософська, 39-А; ідентифікаційний код 39835428) про визнання права постійного користування земельною ділянкою - задовольнити.

Визнати за Фермерським господарством "СУРА" (52061, село Миколаївка Дніпровського району Дніпропетровської області; адреса для листування: 52063, с. Новокримське Дніпровського району Дніпропетровської області; ідентифікаційний код 31761202) право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1221485600:01:041:0024, площею 50 га в межах згідно плану, розташованої на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, призначеної для ведення фермерського господарства, яка була надана ОСОБА_1 згідно Державного акту від 25 грудня 2000 ІІ-ДП № 032622 на право постійного користування землею ІІ-ДП № 032622, виданого на підставі Рішення 7 сесії 23 скликання Дніпропетровської районної Ради народних депутатів Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 12 травня 1999, та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1411.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49006, м. Дніпро, вул. Філософська, 39-А; ідентифікаційний код 39835428) на користь Фермерського господарства "СУРА" (52061, село Миколаївка Дніпровського району Дніпропетровської області; адреса для листування: 52063, с. Новокримське Дніпровського району Дніпропетровської області; ідентифікаційний код 31761202) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,

"07" грудня 2020.