Рішення

від 09.12.2020 по справі 905/734/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.12.2020 Справа № 905/734/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «МІО-Автотранс» (код ЄДРПОУ 40968301, адреса: 35307, Рівненська область, с. Обарів, урочище Ліски, 3),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Метрика» (код ЄДРПОУ 37255153, адреса: 84201, Донецька область, м.Дружківка, вул. Привокзальна, буд. 8а),

про: стягнення 42585,21 грн., -

суддя Величко Н.В., -

без виклику сторін -,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МІО-Автотранс» звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою вих.№801 від 30.03.2020 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Метрика» заборгованості у розмірі 42585,21 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушені зобов`язання за заявками №02/04 від 02.04.2019 та №07/05 від 07.05.2019 в частині вчасної та у повному обсязі оплати отриманих транспортних послуг.

Позивач вказує, що основна заборгованість за заявкою №02/04 від 02.04.2019 була стягнута за рішенням Господарського суду Донецької області від 08.01.2020 у справі № 905/2104/19, проте, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині погашення основного боргу, на переконання позивача, виникли підстави для стягнення з відповідача 278,68 грн. - інфляційних втрат та 1071,47 грн. - 3% річних на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України за цією заявкою.

Крім того, за заявкою №07/05 від 07.05.2019 позивач просить стягнути з відповідача 41235,06 грн., з яких: 40174,00 грн. - основного боргу та 1061,06 грн. - 3% річних.

На підтвердження позовних вимог надано суду: заявка №02/04 від 02.04.2019, міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) від 08.04.2019, рішення Господарського суду Донецької області від 08.01.2019 по справі 905/2104/19, заявка №07/05 від 07.05.2019, рахунок на оплату № 389 від 22.05.2019, акт наданих послуг № 389 від 22.05.2019, міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №696234; претензія № 760 від 06.08.2019, докази надсилання такої претензії - опис вкладення у цінний лист від 03.09.2019 та поштова накладна № 3300500076822; банківська виписка позивача за 30.03.2020р., копії яких долучено до матеріалів справи.

Одночасно, в позовній заяві заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Матеріалам позовної заяви присвоєно єдиний унікальний номер 905/734/20. За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, матеріали передано на розгляд судді Величко Н.В.

Ухвалою від 23.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/734/20; розгляд справи визначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; відповідачу встановлено строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання суду відзиву на позов з урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України.

Така ухвала суду отримана позивачем та відповідачем 28.04.2020, про що свідчать наявні в матеріалах справі рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

02.06.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Метрика» до канцелярії суду надійшло клопотання вих.№05/06-6 від 06.05.2020р. (вх.№10114/20), в якому останній просить відкласти розгляд справи та продовжити йому строк на вчинення процесуальних дій, а саме подачу відзиву на позов, пов`язуючи при цьому такий строк з закінченням карантину.

19.06.2020 від відповідача до канцелярії суду надійшло клопотання №17/06-6 від 17.06.2020р. (вх.№11394/20) про долучення доказів до матеріалів справи, а саме платіжне доручення №8503 від 30.03.2020 про сплату 5000,00 грн. за міжнародні транспортні послуги згідно рахунка №389 від 22.05.2019.

Суд враховує, що згідно Указу Президента України від 13.03.2020 № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» , постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» , з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, на всій території України установлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 N 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» , що набрав чинності 02.04.2020, доповнено Розділ X ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ Господарського процесуального кодексу України пунктом 4 наступного змісту:

«Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» .

Отже, законодавець встановив, що перебіг процесуальних строків залежить від настання події - скасування карантину в Україні.

Ця правова ситуація відповідає приписам ст. 116 ГПК України (початок і закінчення процесуальних строків), якою визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У той же час, 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19» , яким внесено зміни зокрема до пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України та викладено його в такій редакції:

« 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом) поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином» .

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" , визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України , пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України , пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року , закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Суд зазначає про те, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України . Отже, вирішуючи це питання, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку. При цьому принцип змагальності в господарському судочинстві та, зокрема, статті 13 , 74 ГПК України передбачають, що особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Отже, на особу, яка звертається з відповідною заявою покладається обов`язок довести ті обставини, на які остання посилається як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2019 зі справи № 921/211/19.

В матеріалах справи відсутні і відповідачем не подавались докази того, що під час карантинних обмежень, ТОВ НВП Метрика змінено роботу та було позбавлено можливості повно та ефективно користуватись своїми правами.

Відповідач після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19» , до суду з заявою про поновлення процесуального строку, встановленого нормами Господарського процесуального кодексу України, не звертався.

Відповідно до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пунктом 10 частини 3 статті 2 цього Кодексу серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено розумність строків розгляду справи судом.

Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України , статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Станом на 09.12.2020 відзив на позовну заяву відповідачем не подано, про причини суд не повідомлено.

Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 18.06.2020 № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19» перебіг процесуальних строків не ставить у залежність від скасування карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суд зазначає, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, виходячи з принципу розумності строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст. 165 , ч.2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України , а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 02.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІО-Автотранс» (далі - позивач, заявник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Метрика» (далі - відповідач, виконавець) було укладено заявку №02/04 (далі - тексту Заявка-1), за умовами якої позивач зобов`язався надати відповідачу транспортні послуги, а саме, здійснити перевезення вантажу у міжнародному сполучені за маршрутом Україна, місто Дружківка - Чеська Республіка, Писечна.

Оплата такого перевезення була визначена в розмірі 1600,00 Євро по курсу Національного банку України, порядок оплати - протягом двадцяти календарних днів з дня вивантаження товару.

Матеріали справи свідчать і відповідачем не спростовано, що позивач виконав свої зобов`язання у повному обсязі, доставив вантаж за місцем призначення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМ R ) А № 369580 та надіслав на адресу відповідача оригінали документів (рахунок на оплату № 293 від 15.04.2019 року на суму 48388,00 грн., акт наданих послуг № 293 від 15.04.2019, міжнародну товарно-транспортну накладну (СМ R ) А № 369580).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.01.2020 у справі №905/2104/19 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МІО-Автотранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Метрика» задоволено у повному обсязі, стягнуто заборгованість у розмірі 40388,00 грн., та судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що датою отримання вантажу за міжнародною товарно-транспортною накладною (СМ R ) від 08.04.2019 є 15.04.2019; позивачем було направлено на адресу відповідача документи щодо перевезення, у тому числі рахунок на оплату № 293 від 15.04.2019 на суму 48388,00 грн. та акт наданих послуг з тотожним номером та датою; відповідач покладені на нього зобов`язання не виконав, частково розрахувався тільки після отримання претензії позивача № 760 від 06.08.2019, заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги складає 40174,00 грн.

Згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України , обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Отже, рішення Господарського суду Донецької області від 08.01.2020 у справі № 905/2104/19 має преюдиціальне значення при вирішенні справи № 905/734/20, а встановлені таким судовим рішенням факти повторного доведення не потребують.

У справі, що розглядається, позивач просить стягнути з відповідача нараховані на основний борг у розмірі 40388,00 грн. інфляційні за період травень 2019 - лютий 2020 року у сумі 278,68 грн. та 3% річних за період з 05.06.2019 по 23.03.2020 у сумі 1071,47 грн. на підставі ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України ). При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань, пені та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, де зазначено, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Як вже встановлено, відповідач покладені на нього зобов`язання про сплату 48388,00 грн. не виконав, здійснив часткову оплату послуг перевезення у розмірі 8000,00 грн., що підтверджується копіями виписок з банківського рахунку позивача №4377 від 27.09.2019 на суму 5000,00 грн. та №4615 від 09.10.2019 на суму 3000,00 грн.

Таким чином заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат з 07.05.2019 по 26.09.2019 включно складала 48388,00 грн., з 27.09.2019 по 08.10.2019 включно складала 43388,00 грн., з 09.10.2019 по 26.03.2020 включно складала 40388,00 грн.

Суд враховує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

З огляду на вимоги статей 79 , 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17

За результатом проведеної перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат за грошовими зобов`язаннями по накладній (СМR) від 08.04.2019, які виникли у травні 2019 - лютому 2020, судом встановлено його невідповідність фактичним обставинам справи в частині невірного визначення бази для нарахування інфляційної складової боргу.

Отже базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 у справі №924/532/19.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається "послідовність, утворена за певною закономірністю".

При зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

"Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ",

де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та від 25.08.2020 по справі №924/534/19.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що у вказаному періоді інфляційні втрати становлять 303,72 грн., що є більше ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати в сумі 278,68 грн, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України , вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, судом встановлено його невідповідність фактичним обставинам справи в частині невірного визначення бази для нарахування 3% річних.

За підрахунком суду, за допомогою калькулятора штрафів програмного комплексу Ліга:Закон , враховуючи базу для нарахування встановлену судом з урахуванням часткових оплат, стягненню з відповідача за період з 05.06.2019 по 23.03.2020 підлягають 3% річних в розмірі 1049,79 грн.

Матеріали справи також свідчать, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІО-Автотранс» (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Метрика» (далі - замовник) підписано заявку №07/05 від 07.05.2019 (далі за текстом - заявка).

За змістом цієї заявки сторони обумовили: маршрут перевезення - Дружківка (Україна) - Писечна (Чеська Республіка); найменування вантажу - дроб технічна в гофрокоробках на піддонах, завантаження бокове, верхнє, заднє; кількість - 22,8 т., маса брутто - 86 куб.м.; кількість авто - тент 1; провізні документи - CMR; дата та час навантаження - 10.05.2019р. о 08:00; адреса навантаження - м.Дружківка, вул.Привокзальна, 8А; замитнення - м. Костянтинівка; отримувач - IDD Abrasive s.r.o; митниця призначення - KRNOV 79401 UL. Albrechticka.121; адреса вивантаження - Piseena 122/ 79085 Pisecna u Jeseniku.CZ; термін доставки: 16-17.05.2019; сума фрахта - еквівалент 1550 євро курсу НБУ на день вивантаження, оплата шляхом безготівкового розрахунку в термін двадцяти календарних днів після вивантеження; замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Метрика» ; виконавець - Товариство з обмеженою відповідальністю «МІО-Автотранс» .

Заявку підписано без розбіжностей/зауважень та скріплено печатками обох сторін.

На виконання умов заявки №07/05 від 07.05.2019 позивачем здійснено перевезення вантажу автомобільним транспортом, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №696234. Доказів наявності у відповідача претензій щодо якості та строків надання послуг матеріали справи не містять.

Як свідчать матеріали справи, датою розвантаження товару за заявкою №07/05 від 07.05.2019 є 22.05.2019

Позивач зазначає, що у зв`язку з наданням послуг з перевезення вантажу за умовами заявки №07/05 від 07.05.2019 ним були складені та підписані акт надання послуг №399 від 22.05.2019 на суму 45174,00 грн; виставлено рахунок на оплату №389 від 22.05.2019 на суму 45174,00 грн., міжнародну товарно-транспортною накладну CMR №696234, що були направлені засобами поштового зв`язку відповідачу.

Акт надання послуг не підписано зі сторони замовника.

Матеріали справи свідчать, що позивач звертався до відповідача з претензією вих.. № 760 від 06.08.2019 на загальну суму 93562,00 грн., у тому числі заборгованість за доставку вантажу згідно заявки № 07/05 у розмірі 45174,00 грн., яка надіслана відповідачу з описом вкладення у цінний лист 03.09.2019.

Таким чином, враховуючи зміст заявки 07/05 від 07.05.2019 (оплата в термін двадцяти календарних днів після вивантаження), відповідач повинен був сплатити за надані послуги до 11.06.2019 включно

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем оплату здійснено частково відповідно до платіжного доручення №8503 від 30.03.2020 на суму 5000,00грн.

Тобто, залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 40174,00 грн.

Звертаючись з позовом у цій справі, позивач просить стягнути з відповідача 41235,06 грн., з яких: 40174,00 грн. основного боргу, 1061,06 грн. 3% річних за період з 12.06.2019 по 26.03.2020.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до приписів ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як встановлено судом, на підставі укладеної сторонами заявки №07/05 від 07.05.2019 позивач (перевізник) зобов`язався надати замовнику автотранспортні послуги на перевезення вантажу, а відповідач прийняв на себе зобов`язання у встановлений в заявці строк сплатити за надані послуги з перевезення відповідну плату.

Статтею 908 Цивільного кодексу України встановлено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно із ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, (далі - Конвенція) ратифікованою Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів Україною» від 01.08.2006, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

За змістом частин 11, 12, 13 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

За приписами ст.ст.4, 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, і є підтвердженням прийняття вантажу перевізником.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем належним чином виконано зобов`язання за заявкою №07/05 від 07.05.2019 та здійснено погоджене сторонами міжнародне перевезення згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №696234 з відмітками митного контролю; вантаж було отримано замовником 22.05.19, що підтверджується печаткою вантажоодержувача у вказаній міжнародній товарно-транспортній накладній. Вказані обставини відповідачем не спростовані.

За вимогами ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті та визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті.

Для оплати послуг з перевезення позивачем було складено рахунок на оплату №389 від 22.05.2019 на суму 45174,00 грн., який, як вже зазначалося раніше, відповідачем оплачено частково в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

В підтвердження надання позивачем надсилання оригіналів документів для оплати відповідачу позивачем надано опис вкладення, згідно якого вони були направленні відповідачу 03.09.2019. Відповідач під час розгляду даної справи не заперечував щодо отримання від позивача оригіналів документів для оплати.

Між тим, доказів здійснення відповідачем повного розрахунку за надані позивачем послуги з перевезення автомобільним транспортом вантажу за заявкою №07/05 від 07.05.2019 матеріали справи не містять і відповідачем не подано.

Отже, матеріалами справи підтверджено і відповідачем не спростовано наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 40174,00 грн., що є порушенням зобов`язання в розумінні ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України і має наслідком задоволення позовних вимог про стягнення цього боргу з відповідача.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, за вимогою кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1061,06 грн. за період з 12.06.2019 по 26.03.2020, нараховані на заборгованість у розмірі 40174,00 грн.

Судом встановлено, що заборгованість відповідача за заявкою №07/05 від 07.05.2019 в період з 12.06.2019 по 26.03.2020 становила 45174,00 грн.

Отже позивачем не вірно визначено базу для нарахування 3% річних за заявкою №07/05 від 07.05.2019 в цей період.

Перевіривши арифметичний розрахунок, правові підстави, період та порядок нарахування пред`явлених до стягнення 3% річних за допомогою калькулятору штрафів програмного комплексу "Ліга: Закон", з урахування встановленої судом бази для нарахування у визначений період позивачем, обґрунтованими є 3% річних в розмірі 1072,16 грн., що є більше ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді 3% в сумі 1061,06 грн., розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України , вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на встановлені обставини та норми чинного законодавства суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 278,68 грн., 3% річних в розмірі 1049,79 грн. - за порушення грошових зобов`язань згідно заявки №02/04 від 02.04.2019 та 40174,00 грн. основного боргу, 1061,06 грн. 3% річних - за заявкою №07/05 від 07.05.2019, що разом складає 42563,53 грн.

Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 73, 74, 77, 78 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МІО-Автотранс» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Метрика» заборгованості у розмірі 42585,21 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Метрика» (код ЄДРПОУ 37255153, адреса: 84201, Донецька область, м.Дружківка, вул. Привокзальна, буд. 8а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІО-Автотранс» (код ЄДРПОУ 40968301, адреса: 35307, Рівненська область, с. Обарів, урочище Ліски, 3) заборгованість у загальному розмірі 42563,53 грн., крім того, відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 2100,93 грн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області.

Повний текст рішення підписано 09.12.2020

Суддя Н.В. Величко